Постанова

від 16.12.2019 по справі 908/1736/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2019 року м. Дніпро Справа № 908/1736/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Кузнецової І. Л., Широбокової Л.П.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.09.2019 р.

( суддя Зінченко Н.Г., м. Запоріжжя, повне рішення складено 17.09.2019 р.) у справі

за позовом: Приватної виробничо-торгівельної фірми "Кріоліт-Дніпро"

( м. Дніпро )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"

( м. Запоріжжя )

про стягнення 50348, 45 грн. основного боргу за Договором поставки № 8 від 04.04.2011, 3910, 95 грн. пені, 360, 79 грн. 3% річних, 889, 48 грн. інфляційних втрат,-

ВСТАНОВИВ:

Приватна виробничо-торгівельна фірма "Кріоліт-Дніпро" звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл", про стягнення 50 348, 45 грн. основного боргу за Договором поставки № 8 від 04.04.2011 р., 3 910,95 грн. пені, 360,79 грн. 3 % річних, 889,48 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.09.2019 р. позов задоволено повністю - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на користь Приватної виробничо-торгівельної фірми "Кріоліт-Дніпро" 50 348,45 грн. основного боргу, 3 910,95 грн. пені, 360,79 грн. 3% річних, 889,48 грн. інфляційних втрат та 1 921,00 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд першої інстанції не виконав покладених на нього процесуальним законом завдань, не повно і не всебічно дослідив обставини справи та фактичні дані, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення безпідставного рішення.

Водночас, на думку Скаржника, видаткові накладні, на які посилається суд першої інстанції, які є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не відповідають вимогам цього Закону та не відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 88 та не можуть підтверджувати факт здійснення поставки товару, оскільки, з видаткових накладних неможливо встановити, хто саме їх підписав, а отже, встановити особу, яка відвантажила та отримала товар, також не можливо встановити повноваження осіб, які підписали ці документи.

При цьому Скаржник зазначає, що у наданих Позивачем видаткових накладних у графі Отримав міститься підпис та печатка ТОВ Український Рітейл , проте не зазначено посаду та дані особи, яка вчинила підпис.

Відтак, на думку Скаржника, Позивач мав довести документально свої твердження щодо суми основного боргу, наданням певних доказів, а саме - первинних документів. Оскільки належних доказів Позивачем надано не було, твердження суду щодо вказаної суми заборгованості ґрунтувались виключно на власних припущеннях і неналежних доказах.

Від Приватної виробничо-торгівельної фірми "Кріоліт-Дніпро" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Фірма просить суд рішення Господарського суду Запорізької області від 17.09.2019 р. у справі № 908/1736/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на вказане рішення - без задоволення.

В обгрунтування своїх доводів та заперечень, Фірма зазначає, що заперечення Скаржника спростовуються матеріалами справи, а дії Відповідача направлені на затягування судового процесу та є нічим іншим як зловживанням наданими ГПК України правами та намаганням уникнути відповідальності за не виконання своїх зобов`язань за договором поставки № 8 від 04.04.2011 р.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2019 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.09.2019 р., у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.04.2011 р. між Приватною виробничо-торгівельною фірмою "Кріоліт-Дніпро" ( Постачальник ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" ( Покупець ) укладено Договір поставки № 8, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується в порядку та строки, визначені даним Договором, виготовити та передати товар у власність Покупця, у визначеній кількості, відповідної якості та за визначеною ціною, а останній прийняти товар та оплатити його, на умовах визначених даним Договором.

В п. 1.2 Договору сторонами погоджено, що найменування, асортимент і ціна товару, який постачається, зазначається в додатку № 1 "Специфікація", який є невід`ємною частиною Договору.

Згідно зі Специфікацією, що є Додатком № 1 до Договору, сторонами визначені найменування товару, виробник товару, а також базисна ціна за одиницю товару.

Відповідно до п. 2.1 Договору товар поставляється Постачальником окремими партіями у відповідності до замовлення на поставку.

У відповідності до п. 2.2. Договору, замовлення передаються Покупцем нарочно, по факсимільному зв`язку або електронного зв`язку, а в разі відсутності таких - телефонограмою. При використанні сторонами способу передачі замовлення шляхом передачі електронного повідомлення (ЕDI-документа) через платформу електронної комерції "еХіte" сторони підписують Додаток № 3.

Зобов`язання з поставки товару вважається виконаним з моменту передачі товару та повного пакету належним сином оформлених товаросупровідних документів Покупцю згідно з умовами Договору і діючого законодавства України. (п. 2.6 Договору).

За умовами п. 3.1 Договору приймання товару за кількістю і якістю здійснюється Покупцем в місці поставки товару в момент отримання товару від Постачальника на підставі товаросупровідних документів.

Якщо при прийомці товару виявилися невідповідність товару умовам даного Договору, Покупець вправі відмовитися від отримання даного товару, зробив відмітку в видатковій накладній. Даний випадок вважається як невиконання зобов`язання по поставці товару в обумовлений строк. ( п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 6.1. узгодженої сторонами редакції Протоколу розбіжностей до Договору, ціна на товар визначається на підставі узгодженої сторонами Специфікації та може бути змінена виключно при попередній згоді з Покупцем не менше ніж за 45 календарних днів до змін.

П. 6.4. Договору визначено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з дня поставки товару. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця.

П. 12.1 договору встановлено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 04.04.2012 р. У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії даного договору жодна зі сторін у письмовій формі не заявить про його розірвання, договір автоматично пролонгується на кожний наступний рік.

В оскаржуваному рішенні господарський суд дійшов висновку, що умови договору є чинними на момент розгляду даної справи судом, оскільки сторони не надали суду доказів припинення дії договору.

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов п. 2.2. Договору та п. 1 Додатку № 3 до Договору, Покупцем в період з 03.12.2018 р. по 25.02.2019 р. направлені Постачальнику замовлення на поставку товарів у вигляді електронних повідомлень (ЕDI-документа) через платформу електронної комерції, а саме: 1. Замовлення № 0001613816 від 03.12.2018 р.; 2. Замовлення № 0001657777 від 21.12.2018 р.; 3. Замовлення № 0001092079 від 25.02.2019 р. На виконання умов Договору, Постачальник поставив Покупцю товар на загальну суму 190 934,40 грн.

Факт здійснення поставки товару підтверджується видатковими накладними за період з 10.12.2018 р. по 06.03.2019 р., копії яких долучені до матеріалів справи, а саме: видаткова накладна № КД-0011967 від 10.12.2018 р. на суму 65 931, 00 грн.; видаткова накладна № КД-0012076 від 21.12.2018 р. на суму 76 793, 40 грн.; видаткова накладна № КД-0000362 від 06.03.2019 р. на суму 48 210,00 грн. Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплені відбитками печаток підприємств.

Товар доставлений на адресу Відповідача автомобільним транспортом, що підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

Неналежне виконання Відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення Позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

За порушення виконання Відповідачем грошового зобов`язання Позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, також просив стягнути 360,79 грн. 3 % річних, за загальний період з 20.01.2019 р. по 27.06.2019 р. та 889, 48 грн. інфляційних втрат, за загальний період з лютого 2019 по травень 2019.

Ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, за невиконання грошових зобов`язання за спірним Договором позивачем пред`явлена до стягнення пеня в розмірі 3 910,95 грн., яка розрахована за загальний період з 05.04.2019 р. по 27.06.2019 р.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 8.10 Договору встановлено, що за порушення терміну оплати поставленого товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу.

В основу оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог, покладено висновок місцевого господарського суду про доведеність факту порушення Відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факту несплати Відповідачем у визначений зобов`язанням термін вартості отриманого товару.

Також суд першої інстанції прийняв до уваги наявність Акту звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2019 за договором поставки № 8 від 04.04.2011 р., підписаного та скріпленого печатками, відповідно до якого Відповідач підтвердив факт існування заборгованості перед Позивачем саме за спірним Договором.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову.

Узагальнені доводи апеляційної скарги: видаткові накладні, на які посилається суд першої інстанції, які є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не відповідають вимогам цього Закону та не відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 88 та не можуть підтверджувати факт здійснення поставки товару.

Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Спірні правовідносини сторін регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

Ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом першої інстанції і не спростовано Відповідачем, Позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару за період з 10.12.2018 р. по 06.03.2019 р., що підтверджується видатковими накладними: № КД-0011967 від 10.12.2018 р. на суму 65 931,00 грн.; видаткова накладна № КД-0012076 від 21.12.2018 р. на суму 76 793, 40 грн.; видаткова накладна № КД-0000362 від 06.03.2019 р. на суму 48 210,00 грн. Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплені відбитками печаток підприємств.

Оплату за поставлений товар, що поставлявся Позивачем за умовами Договору поставки № 8 від 04.04.2011 р., Відповідач здійснив частково, у зв`язку з чим станом на час розгляду справи у нього виникла заборгованість в розмірі 50 348,45 грн.

На день розгляду спору Відповідач доказів оплати в повному обсязі за поставлений товар суду не надав.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судахздійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких судвстановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Отже, відповідно до правил доказування Відповідач, заперечуючи позовні вимоги та посилаючись на не отримання товару та не відповідність видаткових накладних, вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повинен довести зазначені обставини.

Ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В силу ч. 8 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, за приписами абзацу 9 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Доводам Скаржника на не зазначення при оформленні видаткових накладних прізвищ та посад осіб, які їх підписали, суд першої інстанції надав обгрунтовано оцінку, вказавши на те, що такі доводи не в повній мірі відповідають дійсності, адже у графі накладних "Отримав" вказано прізвище та підпис відповідальної особи. Не зазначення з боку отримувача посади відповідної особи та довіреності на здійснення приймання товару не створюють негативних наслідків для Позивача з огляду на те, що усі підписи у накладних скріплені печаткою ТОВ "Український Рітейл", що підтверджує участь зазначеної юридичної особи у здійсненні господарської операції. Факт укладення договору Відповідач у поданому відзиві не заперечував. Як не заперечував і проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на видаткових накладних. До того ж, вказані недоліки не є істотними, не спростовують факту поставки товару та не звільняють Покупця від обов`язку здійснити оплату за отриманий товар.

Щодо заперечень Скаржника проти визнання видаткових накладних як доказів існування боргу за договором, оскільки в них не зазначений договір, за яким виникла заборгованість, то як слушно зазначив господарський суд - Відповідач не довів, що між сторонами існували правовідносини за іншим договором.

Разом з тим, умовами договору поставки сторони визначили, що товар поставляється згідно з замовленнями на поставку ( п. 2.1 договору ). У відповідності до п. 2.2. Договору, замовлення передаються Покупцем нарочно, по факсимільному зв`язку або електронного зв`язку, а в разі відсутності таких - телефонограмою. При використанні сторонами способу передачі замовлення шляхом передачі електронного повідомлення (ЕDI-документа) через платформу електронної комерції "еХіte" сторони підписують Додаток № 3.

Додатком № 3 до договору встановлено порядок направлення та прийняття замовлень і поставку через платформу електронної комерції, далі - "Порядок".

Згідно із п. 4 Порядку, замовлення на поставку повинно містити всю інформації визначену п. 2.2 Договору ( номер та дату замовлення, номер та дату договору, найменування Постачальника, найменування Покупця, асортимент товару, кількість та ціну товару, дату поставки товару Постачальником на склад або магазин, зазначений Покупцем адресу складу або магазина, зазначеного Покупцем ).

Як зазначалося раніше, на виконання умов п. 2.2. Договору та п. 1 Додатку № 3 до Договору, Покупцем в період з 03.12.2018 р. по 25.02.2019 р. були направлені Постачальнику замовлення на поставку товарів у вигляді електронних повідомлень (ЕDI-документа) через платформу електронної комерції, а саме: 1. Замовлення № 0001613816 від 03.12.2018 р.; 2. Замовлення № 0001657777 від 21.12.2018 р.; 3. Замовлення № 0001092079 від 25.02.2019 р.

При цьому, видаткова накладна № КД-0011967 від 10.12.2018 р. має посилання на замовлення № 0001613816 від 03.12.2018 р.; видаткова накладна № КД-0012076 від 21.12.2018 р. має посилання на замовлення № 0001657777 від 21.12.2018 р., а видаткова накладна № КД-0000362 від 06.03.2019 р. має посилання на замовлення № 0001092079 від 25.02.2019 р.

Таким чином, як вірно послався суд першої інстанції - Відповідач самостійно формуючи замовлення зазначав в них асортимент, кількість та ціну товару, які відповідають погодженій специфікації, що спростовує твердження Скаржника про невідповідність зазначених в видаткових накладки: переліку та цін на товар, до специфікації.

Крім того, згідно з п. п. 3.4, 3.5 договору поставки визначено, що якщо при передачі товару буде виявлено невідповідність супровідних документів поставленому товару, умовам договору чи вимогам законодавства (кількість ціна, інші обов`язкові реквізити первинних документів), Покупець вправі відмовитись від отримання товару. Якщо при прийомці товару виявилася невідповідність (помилка) у супроводжувальних документах або невідповідність товару який приймається, у момент приймання товару складається акт розбіжностей за участі представника Покупця та особи, що безпосередньо здійснювала доставку (передачу) товару, в якому зазначається виявлені при прийманні невідповідності.

Відповідно до п. п. 3.9, 3.10 договору поставки, Покупець вправі відмовитися від приймання товару, зокрема, якщо він поставлений без відповідного замовлення Покупця та/або з порушенням умов цього договору, в тому числі поставлений раніше визначеної сторонами дати поставки. У випадку відмови від приймання товару складається акт розбіжностей в порядку, передбаченому п. 3.5 цього договору, із зазначенням причини відмови від приймання.

Відповідачем доказів оформлення відповідних актів розбіжностей щодо відсутності або невідповідності супровідних документів будь-яким вимогам не надано. Видаткові накладні не містять відміток про складання таких актів. Відповідач не повертав товар Позивачу, не звертався до Позивача з претензіями щодо асортименту, кількості та ціни поставленого товару.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані видаткові накладні відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є первинними документами, що фіксують факт здійснення господарської операції та є належними та допустимими доказами поставки Позивачем та отримання Відповідачем товару.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" алишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.09.2019 р. у справі № 908/1736/19 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв`язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І. Л. Кузнецова

Суддя Л.П. Широбокова