Рішення

від 10.12.2019 по справі 922/1112/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1112/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури, м. Дергачі Харківської області, до 1) Фізичної особи - підприємця Цилюрика Анатолія Васильовича, смт Золочів Харківської області , 2) Головного управління Держгеокадаству у Харківській області, м.Харків , 3) Селянського (фермерського) господарства "Цилюрик", с. Зрубанка Золочівського району Харківської області, про скасування наказів, визнання недійсними договорів, скасування їх реєстрації та повернення земельної ділянки, за участю представників:

позивача (прокуратури) - Клейн Л.В. (посвідчення № 051089 від 02.10.2018);

першого відповідача - не з`явився;

другого відповідача - Загурської А.В. (довіреність № 32-20-0.14,2-3/62-19 від

03.01.2019);

третього відповідача - Халабурдіна С.В. (довіреність б/н від 26.11.2018);

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури 15.04.2019 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Цилюрика Анатолія Васильовича, смт Золочів Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, Селянського (фермерського) господарства "Цилюрик", с.Зубанка Золочівського району Харківської області, про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2712-СГ від 15.10.2014 в частині про надання Цилюрику А.В. дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 13,0000 га, розташованої за межами населених пунктів Золочівськсї селищної ради на території Золочівського району Харківської області; визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 3567-СГ від 22.12.2014 про затвердження проекту землеустрою та надання Цилюрику А.В. в оренду земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га для ведення фермерського господарства; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 13,0000 га, кадастровий номер 6322655100:05:002:0912, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Цилюриком А.В. ; скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 13,0000 га, кадастровий номер 6322655100:05:002:0912, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Цилюриком А.В. ; визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 29.01.2015, загальною площею 13,0000 га, кадастровий номер 6322655100:05:002:0912, укладеного між Цилюриком А.В. та С(Ф)Г "Цилюрик"; скасування державної реєстрації договору суборенди земельної ділянки від 29.01.2015, загальною площею 13,0000 га, кадастровий номер 6322655100:05:002:0912, укладеного між Цилюриком А.В. та С(Ф)Г "Цилюрик"; зобов`язання Цилюрика А.В. та С( Ф ) Г " Цилюрик " повернути земельну ділянку, загальною площею 13,0000 га, кадастровий номер 6322655100:05:002:0912, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.04.2019 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі №922/1112/19 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 13.05.2019, третій відповідач у справі - С(Ф)Г "Цилюрик" проти позову заперечував, посилаючись на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі та наявність у спірних правовідносинах уповноваженого органу держави. Відповідач також зазначив, що прокурор жодними доказами не підтвердив нібито непроведення ГУ Держгеокадастру у Харківській області у відповідності до вимог законодавства належної перевірки під час розгляду заяви Цилюрика А.В. про надання йому в оренду спірної земельної ділянки. Крім того, С(Ф) Г "Цилюрик" вважає, що прокурор, звернувшись з позовом після спливу більш ніж чотирьох років після прийняття спірних наказів й укладання спірних договорів, пропустив строк позовної давності без поважних причин.

15.05.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву другого відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому відповідач зазначив, що вимога про визнання недійсними та скасування наказів, які вичерпали свою дію внаслідок виконання, є передчасною та нічим не обґрунтованою. Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, другий відповідач наголосив, що даний договір укладено компетентним органом в межах наданих йому повноважень, у спосіб та з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством. Відповідно до приписів законодавства, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було надано згоду на передачу земельної ділянки в суборенду, а не на укладення договору суборенди. Враховуючи викладене у відзиві, другий відповідач просив відмовити у задоволенні позову керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в повному обсязі.

21.05.2019 С(Ф)Г "Цилюрик" було подано до суду заяву про застосування позовної давності до вимог прокурора та відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

27.05.2019 Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області було надано відповідь на відзив ГУ Держгеокадастру у Харківській області, в якому прокурор не погодився з доводами другого відповідача щодо права прокурора на звернення з даним позовом, посилаючись на те, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, який є відповідачем у даній справі, не може бути одночасно й позивачем, оскільки це суперечить нормам чинного законодавства, а отже у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у зв`язку з чим, звертаючись з даним позовом, прокурор набуває статусу позивача. Ураховуючи всі обставини справи, дії Цилюрика А.В. були спрямовані на отримання СФГ "Цилюрик" спірних земельних ділянок у користування за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час). Отже накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області підлягають скасуванню, а договір оренди та суборенди земельної ділянки, відповідно до ст.ст. 203, 215, 216, 228, ЦК України, підлягають визнанню недійсними, у зв`язку з недодержанням сторонами в момент вчинення правочину встановленого законом порядку, як наслідок, земельна ділянка, що є об`єктом договору, підлягає поверненню у власність держави. Оскільки прокурор є самостійним позивачем за даним позовом, і про вказані правопорушення йому стало відомо після надходження спірних наказів та договору оренди до місцевої прокуратури, то строки позовної давності, на думку прокурора, є такими, що порушені з поважних причин.

Ухвалою господарського суду від 18.06.2019 провадження у справі №922/1112/19 було зупинено до розгляду Великою палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

26.06.2019 Великою Палатою Верховного Суду у справі № 587/430/16-ц було прийнято рішення, яким задоволено касаційну скаргу заступника прокурора Сумської області, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. У зв`язку з цим, провадження у справі № 922/1112/19 було поновлено ухвалою господарського суду від 18.10.2019 та продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів - до 17.11.2019.

11.11.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області надано до суду письмові пояснення щодо органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, яким, на думку другого відповідача, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), та який самостійно має право звертатись до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 було відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про залишення позову прокурора без розгляду (вх. №12437 від 21.05.2019) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Ухвалою господарського суду від 12.11.2019, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі № 922/1112/19 було закрито; розгляд справи по суті призначено на 19.11.2019.

У судовому засіданні, яке відбулося 19.11.2019, було оголошено перерву до 10.12.2019.

Присутня у судовому засіданні представниця прокуратури підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представниця другого відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, проти позову заперечувала, просила застосувати до позовних вимог позовну давність.

Представник третього відповідача, С(Ф)Г "Цилюрик", проти позову заперечував повністю, просив відмовити у його задоволенні.

Перший відповідач, ФОП Цилюрик А.В., у судове засідання не з`явився; про причину неявки суд не повідомив; про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить його підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Оскільки перший відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, але не повідомив суд про поважність причин неявки та не подав відповідного клопотання про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності останнього, згідно ст. 202 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважних представників прокуратури та відповідачів, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 2712-СГ від 15.10.2014 громадянину Цилюрику Анатолію Васильовичу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду, зокрема, земельної ділянки, орієнтовною площею 13,0000 га, розташованої за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області.

В подальшому, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 3567-СГ від 22.12.2014 затверджено проект землеустрою та надано Цилюрику Анатолію Васильовичу в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

На виконання зазначених наказів, між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Цилюриком А.В. , 14.01.2015 укладено договір оренди вищевказаної змеленої ділянки, загальною площею 13,0000 га, кадастровий номер 6322655100:05:002:0912, строком на 49 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.01.2015 (номер запису про інше речове право: 8378791).

Відповідно до п.п. 2, 14 вищевказаного договору, в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером 6322655100:05:002:0912, загальною площею 13,0000 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля). Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

З матеріалів справи вбачається, що після укладання вказаного договору оренди, громадянин Цилюрик А.В. фермерське господарство не створював.

В подальшому, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Цилюрик А.В. , на підставі договору суборенди від 29.01.2015 передав в суборенду С(Ф)Г "Цилюрик" спірну земельну ділянку, раніше отриману в оренду на підставі вказаного вище договору оренди від 14.01.2015.

Дозвіл на укладання зазначеного договору суборенди було надано Цилюрику А.В. безпосередньо Головним управлінням Держземагентства у Харківській області листом від 19.02.2015 № 19-20-14-4015/0/9-15, на відповідне звернення Цилюрика А.В. із заявою від 19.02.2015 з цього приводу.

Разом із тим, відповідно до листа Слобожанського управління ГУ ДФС у Харківській області № 8847/9/20-40-50-06-17 від 20.03.2019 та інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, громадянин Цилюрик Анатолій Васильович є засновником, керівником, підписантом та кінцевим бенефіціарним власником С(Ф)Г "Цилюрик", яке було засноване та зареєстровано 23.01.1998.

При цьому, як свідчать матеріали справи, рішенням виконкому Золочівської селищної Ради народних депутатів від 14.08.2011 № 125-2 Цилюрику А.В. вже надавалася у приватну власність земельна ділянка площею 4,7185 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі якого останній отримав державний акт на право приватної власності на землю Серія Р1 № 715342.

Крім того, судом встановлено, що в користуванні С(Ф)Г "Цилюрик" перебуває земельна ділянка, надана для створення і ведення фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею Серія ХР-13-00-000879, виданого Цилюрику Василю Григоровичу згідно з розпорядженням райдержадміністрації Золочівського району від 14.03.1997 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Дії Головного управління Держземагентства у Харківській області щодо надання Цилюрику А.В. земельної ділянки згідно з наказами № 2712-СГ від 15.10.2014 та №3567-СГ від 22.12.2014 прокурор вважає незаконними, оскільки останнє, на його думку, розглядаючи заяву Цилюрика А.В. про надання йому в оренду вищевказаної земельної ділянки, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Крім того, прокурор зазначає, що звертаючись до Головного Управління Держземагентства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, Цилюрик А.В. мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого С( Ф )Г "Цилюрик" без проведення земельних торгів, що є порушенням вимог Закону України "Про фермерське господарство" та ст. ст. 124, 134 ЗК України, оскільки С(Ф)Г "Цилюрик" вже надавалася та перебуває в користуванні земельна ділянка для ведення і створення фермерського господарства згідно з державним актом на право постійного користування землею Серія ХР-13-00-000879, виданого Цилюрику Василю Григоровичу для ведення селянського (фермерського) господарства.

За таких обставин, прокурор вважає, що накази Головного управління Держземагентства у Харківській області № 2712-СГ від 15.10.2014 та № 3567-СГ від 22.12.2014 підлягають скасуванню як незаконні, а укладені договори оренди та суборенди - визнанню недійсними зі скасуванням їх державної реєстрації та поверненням Цилюриком А.В. земельної ділянки. Зазначені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом по даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

В частинах 1, 2 ст. 86 ГПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 вказаного закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з вимогами ч. 1-2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Статтями 125-126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, Земельним кодексом України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Однак, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним. (Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15).

Згідно з преамбулою Закону України "Про фермерське господарство", цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на час прийняття спірних наказів 2-м відповідачем), Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно зі ст.ст. 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на час прийняття спірних наказів 2-м відповідачем), право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, створення та державна реєстрація фермерського господарства.

Статтею 8 названого закону (станом на час прийняття спірних наказів 2-м відповідачем) зазначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Однак, як свідчать матеріали справи, Цилюрик А.В. , звертаючись Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого С( Ф )Г "Цилюрик", бенефіціарним власником якого він є, без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон, оскільки з метою створення С(Ф)Г "Цилюрик" вже надавалася та перебуває земельна ділянка для ведення і створення фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею Серія ХР-13-00-000879, виданого Цилюрику Василю Григоровичу для ведення селянського (фермерського) господарства.

Вказане підтверджується, зокрема, тим, що після укладання договору оренди від 14.01.2015 Цилюрик А.В. не створив фермерське господарство, як того вимагає вказаний Закон, а передав цю земельну ділянку за згодою орендодавця в суборенду С(Ф)Г "Цилюрик" згідно з договором суборенди від 29.01.2015, з метою обходу останнім обов`язкової процедури - земельних торгів.

Разом з тим, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Залучення третіх осіб до обробітку землі та сплати орендної плати орендодавцю з нездійсненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки виходить за межі діяльності, яку може здійснювати орендар.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" та ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України (в чинній на той час редакції), без конкурентних засад земельні ділянки можуть передаватися в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам, а тому фактична передача громадянином земельних ділянок раніше створеній нею юридичній особі - фермерському господарству без проведення земельних торгів є незаконними.

Зазначені обставини Головним управлінням Держземагентства у Харківській області не були враховані, що має наслідком прийняття наказів, які не відповідають вимогам вказаних вище положень Закону.

За таких обставин, накази Головного управління Держземагентства у Харківській області № 2712-СГ від 15.10.2014 та № 3567-СГ від 22.12.2014 щодо передачі в оренду Цилюрику А.В. земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийняті з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Крім того, в зв`язку з незаконністю вказаних наказів, договір оренди земельної ділянки від 14.01.2015 та договір суборенди земельної ділянки від 29.01.2015 також є такими, що укладені з порушенням вказаних вище положень закону, що може мати наслідком визнання їх недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди та суборенди і її повернення у державну власність.

Отже, суд зазначає про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з даним позовом.

Проте, матеріали справи свідчать, що при зверненні до суду з даним позовом прокурором було пропущено встановлений законом строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 по справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 по справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, що діяла на час видачі спірних наказів ГУ Держземагентства) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, що діяла на час видачі спірних наказів ГУ Держземагентства), прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 (п. 1 прикінцевих положень).

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

До того ж, Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваних наказів 15.10.2014 та 22.12.2014 відповідно.

В контексті вищевказаного, суд вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 20.03.2018, отримавши відповідь від 2-го відповідача на власний запит від 22.02.2018.

Як свідчать матеріали справи, спірні рішення ГУ Держземагентства у Харківській області були прийняті 15.10.2014 та 22.12.2014, спірні договори були укладені 14.01.2015 та 29.01.2015, проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 15.04.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про скасування вказаних наказів та визнання недійними вказаних договорів зі скасуванням всіх реєстраційних дій та повернення земельної ділянки у власність держави.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

С(Ф)Г "Цилюрик" надало суду заяву про застосування до спірних правовідносин позовної давності 21.05.2019 (вх. № 12379). Про пропуск прокурором строку позовної давності також зазначено у відзиві С(Ф)Г "Цилюрик" на позов (вх. № 11490 від 13.05.2019).

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволення позову прокурора.

Разом з тим, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, в ній прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку давності та поновити його.

Розглянувши зазначене клопотання прокурора, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності , тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Щодо визнання поважності причин пропуску прокурором строку позовної давності, суд зазначає наступне.

В позовній заяві прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права в зв`язку з таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів.

Прокурор вказує, що про спірні обставини він дізнався лише 20.03.2018, отримавши відповідь від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області на власний запит.

Судом встановлено, що з відповідним запитом про надання інформації прокурор звернувся до Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області лише 22.02.2018, тобто в той час коли строк позовної давності за відповідними вимогами вже був пропущений.

При цьому, отримавши від останнього відповідну інформацію 20.03.2018, прокурор звернувся до суду з позовом по даній справі лише 10.05.2019, тобто зі значним спливом строку (більше ніж 1 року) після отримання відповідної інформації.

За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні відповідного клопотання останнього.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору суд покладає на прокурора, оскільки за наслідками розгляду справи у позові відмовлено повністю.

Керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (62303, Харківська область, м. Дергачі, вул. 1 Травня, буд. 63) до Фізичної особи - підприємця Цилюрика Анатолія Васильовича ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, 2 під`їзд, поверхи 8, 9; код ЄДРПОУ: 39792822), Селянського (фермерського) господарства "Цилюрик" (62203, Харківська область, Золочівський район, с.Зрубанка; код ЄДРПОУ: 25459030) про скасування наказів, визнання недійсними договорів, скасування їх реєстрації та повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Харківської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено "16" грудня 2019 р.

Суддя Н.М. Кухар