Рішення

від 11.12.2019 по справі 922/3623/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3623/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Агро МД", с.Кучерівка Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка", смт.Солоницівка Харківської області про стягнення 388387,07 грн. за участю представників:

позивача - Панов С.М. (паспорт НОМЕР_1 виданий Балаклійським РВ УМВС України в Х/о від 17.12.1999, директор),

Кот Т.В. (ордер РН-126№034 від 08.11.19, адвокат);

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

08.11.2019 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Клевер Агро МД" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" про стягнення 352640,00 грн. попередньої оплати, 35747,07 грн. відсотків, а також 10000,00 грн. на правову допомогу, 5825,81 грн. судового збору.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем договору поставки №20/03/2019/1 КАРБ від 20.03.2019 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3623/19 в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін, призначивши судове засідання з розгляду справи по суті на 11.12.2019 року.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримували повністю, просили його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с.26).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

20.03.2019 року між ТОВ ДОНСНАБ-АГРОТЕХНІКА (Постачальник, відповідач) та ТОВ КЛЕВЕР АГРО МД (Покупець, позивач) (далі - сторони) було укладено Договір поставки №20/03/2019/1 КАРБ (далі - Договір, а.с.18-20), відповідно до умов якого відповідач зобов`язався поставити позивачеві у встановлені Договором строки Товар, визначений у специфікаціях (а.с.21).

В рамках вказаного Договору Покупець замовив у Постачальника партію Товару.

20.03.2019 року вказане замовлення було документально оформлено у вигляді Специфікації № 1 до Договору.

Відповідно до зазначеної Специфікації відповідач зобов`язався поставити позивачу Товар - карбамід марка Б ДСТУ 7312:2013 виробництва Одеського припортового заводу (Україна) у кількості 30,400 т. на загальну суму 352640,00 грн. (з ПДВ).

Специфікацією було встановлено строки такої поставки, а саме, до 05.04.2019 року.

25.03.2019 року відповідачем було виставлено рахунок №215 на оплату Товару, згідно з яким позивач того ж дня здійснив 100% передоплати в розмірі 352640,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №236 від 25.03.2019 року.

Проте, в строк, визначений сторонами відповідно до умов Договору і Специфікації від 20.03.2019 року, Товар відповідачем позивачу не поставлено.

У листі за вих. № 158 від 23.05.2019 року відповідач зазначає, що отримані ним від позивача грошові кошти були направлені ним в подальшому на оплату закупленої партії товару, яка не була поставлена йому виробником. І це, на думку відповідача, є підставою для неповернення ним коштів позивачу.

Позивачем виконано умови Договору в повному обсязі, перераховано на банківський рахунок відповідача передоплату за Договором у розмірі 352640,00 грн.

Отже, свій обов`язок з оплати Товару позивач виконав повністю, а відповідач порушуючи умови Договору, не здійснив передачі товару, та не повернув передоплату.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно із положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За своєю правовою природою договір №20/03/2019/1 КАРБ постачання від 20.03.2019 року є договором поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором виконав повністю та перерахував на рахунок постачальника попередню оплату, що підтверджується платіжним дорученням №236 від 25.03.2019 року (а.с.23),

На підставі наведених норм та матеріалів справи суд приходить до висновку про те, що у відповідача виник обов`язок поставити передбачений договором товар.

Проте, відповідач товар не поставив, чим не виконав свої зобов`язання за договором. Попередню оплату позивачу відповідач також не повернув.

Посилання відповідача у листі щодо непоставки необхідного товару третіми особами не звільняє його від виконання зобов`язання перед позивачем.

Таким чином, позовні вимоги щодо повернення 352640,00 грн. попередньої оплати за непоставлений відповідачем товар є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 35747,07 грн. відсотків, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. За загальним правилом розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Судом встановлено, що укладеним між сторонами договором не передбачено сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Такого розміру процентів за користування чужими грошовими коштами в разі невиконання договору поставки не встановлено законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, позивач не підтвердив наявності у відповідача обов`язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 ЦК України.

Позивач зазначає, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, та саме по цій ставці позивач й нарахував відсотки за користування чужими грошовими коштами.

Це твердження є невірним в даних правовідносинах, з огляду на наступне.

За своєю правовою природою проценти є винагородою за користування чужими грошовими коштами. Це випливає зі змісту вже процитованої ст.536 Цивільного кодексу України, а також зі змісту ст.ст.1048, 1054, 1058, 1070 Цивільного кодексу України, в яких проценти визначені як плата за позику, кредит, банківський вклад та банківський рахунок.

Статтею 1048 ЦК України дійсно визначено ставку на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак, необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими.

Правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим правові підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру відсотків - відсутні.

Підстав для застосування аналогії закону (ст.1048 ЦК) немає, оскільки правовідносини, які випливають із договору позики, та правовідносини, які склалися між сторонами внаслідок договору поставки, не є подібними.

Частиною другої статті 536 ЦК України передбачено, що такі проценти могли бути передбачені законом або договором. Договір про розмір процентів за користування чужими грошима між сторонами не укладався, законом чи іншим актом цивільного законодавства такий розмір процентів не встановлено.

Отже, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами сторонами в Договорі поставки від 20.03.2019 року №20/03/2019/1 КАРБ встановлено не було, як і не передбачено обов`язку продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.

В Постанові ВГСУ від 12 листопада 2014 року у справі № 910/2899/14 наведений висновок щодо відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що зі змісту договору не вбачається, а позивачем не підтверджено наявність у відповідача обов`язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст.536 Цивільного кодексу України; чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а тому застосування до спірних правовідносин положення ст.1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 та у постанові КГС ВС від 24.09.2019 року у справі №922/1151/18.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовна вимога щодо стягнення з відповідача 35747,07 грн. відсотків не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору розподіляються між сторонами пропорційно задоволених вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 5289,60 грн. покладається на відповідача, решта залишається за позивачем, у зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позовних вимог.

Щодо стягнення 10000,00 грн. адвокатських витрат суд встановив наступне.

13.05.2019 року позивач та адвокат Кот Т.В. уклали договір про надання правової допомоги (а.с.14-15).

08.11.2019 року адвокатом виписано ордер серія РН-126№034 про надання правової допомоги позивачу (а.с.16).

В описі надання адвокатських послуг зазначено види послуг надані адвокатом Кот Т.В. клієнту ТОВ "Клевер Агро МД", а саме, претензійна робота - 2000 грн., складання та подання позовної заяви - 5000 грн., представництво інтересів підприємства у суді - 3000 грн.

До суду надано акт виконаних робіт від 11.12.2019 року, за яким роботи за договором від 13.05.2019 року про надання правової допомоги виконані адвокатом та прийняті клієнтом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших видів правової допомоги клієнту.

Судова практика свідчить, що українські суди, здійснюючи розподіл витрат на послуги адвоката, керуються практикою Європейського суду з прав людини. У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., "Гімадуліна та інші проти Україїш" від 10.12.2009р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., "Меріт проти України" від 30.03.2004 p., "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність витрат на правничу допомогу, але, у зв`язку з частковою відмовою в позові, стягненню з відповідача підлягають 9079,60 грн. витрат на правову допомогу.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 80, 86, 129, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Агротехніка" (адреса: 63370, Харківська обл., Дергачівський р-н, смт.Солоницівка, вул.Заводська, 49; код ЄДРПОУ 35434748) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Агро МД" (адреса: 63722, Харківська обл., Куп`янський р-н, с.Кучерівка, вул.Озерна, б.67; код ЄДРПОУ 42270173) 352640,00 грн. попередньої оплати, 5289,60грн. судового збору, 9079,60 грн. витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "16" грудня 2019 р.

Суддя К.В. Аріт