Ухвала

від 06.12.2019 по справі 638/18338/18

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/18338/18

Провадження № 1-кс/638/4158/19

06.12.2019 Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого: судді ОСОБА_1

При секретарі: ОСОБА_2

Слідчого: ОСОБА_3

Представника заявника: ОСОБА_4

Потерпілого: ОСОБА_5

Представника потерпілого: ОСОБА_6 .

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові заяву публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Золоті ворота» про знаття арешту в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220490000031 від 02.01.2018р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України,

встановив:

13.09.2019 р. до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшло клопотання заявника про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 05.01.2018р. в частині заборони АТ «Банк Золоті ворота», фонду гарантування вкладів фізичних осіб та організатору проведення аукціону (торгів) здійснювати продаж права вимоги та здійснювати уступку права вимоги за кредитним договором № 389 від 17.07.2108 р. та кредитним договором № 18 від 10.02.2014 року, укладеними між ОСОБА_5 та АТ «Банк Золоті Ворота» в яких за договором іпотеки № 08-196, предметом виступають житлова квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 202,3кв.м. та гараж літ. «Г» за адресою: АДРЕСА_2 , гараж б/н (без номерний). Клопотання обґрунтовано тим, що вказаною ухвалою накладено арешт на майно (актив) банку, що знаходиться у ліквідації, тому Банк, як власник арештованого майна має право звернення до суду. Також зазначено, що слідчим суддею під час постановлення ухвали про накладення арешту не врахована правова підстава для арешту майна, оскільки відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 173 КПК України не допускається арешт майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, а також майна Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки обмежені суттєво права банку щодо розпорядження належним майном.

Представник заявника - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав клопотання.

Представник потерпілого адвокат ОСОБА_6 та потерпілий в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечували.

Слідчий Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_3 , у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, проти задоволення клопотання заперечив, пояснивши, що відповідне майно є речовим доказом у кримінальному провадженні.

Дослідивши матеріали клопотання, матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР № 12018220490000031 від 02.01.2018р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України, пояснення на клопотання, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ч. 2ст. 132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Зі змісту зазначеної норми випливає, що клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подається та розглядається слідчим суддею за правилами виключної підсудності за місцем розташування органу, яким проводиться досудове розслідування.

Розгляд клопотання про скасування арешту майна регламентованост. 174 КПК України(розділ 11 КПК- Заходи забезпечення кримінального провадження), та таке клопотання розглядається з дотриманням загальних правил, визначених вказаним розділом.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Суд зауважує, що, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» перебуває у стані ліквідації, причому Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» вживаються заходи щодо продажу на аукціоні права вимоги за кредитним договором №389, яке згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень забезпечено заставою (іпотекою) квартири за адресою: АДРЕСА_1 площею 202,3кв.м. та гаражу літ. «Г» за адресою: АДРЕСА_2 , гараж б/н (без номерний), що належні на праві власності ОСОБА_5 . Таким чином, продаж зазначеного права вимоги в силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України та статті 24 Закону України «Про іпотеку» автоматично призведе до зміни складу та обсягу речових прав стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_1 площею 202,3кв.м. та гаражу літ. «Г» за адресою: АДРЕСА_2 , гараж б/н (без номерний), що належні на праві власності ОСОБА_5 і на які накладено арешт ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 05.01.2018 р. у справі № 640/106/18. Зазначене, у свою чергу, повністю нівелює значення та завдання арешту майна як засобу забезпечення кримінального провадження, що є неприпустимим.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ісмаїлов проти Росії" від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі "Бакланов проти Російської Федерації", Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації", Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також за умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна у відповідності до ст. ст. 94, 132, 173 КПК України слідчий суддя повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу арешту майна; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального судочинства.

Водночас, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції", заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

У відповідності до положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17.07.97 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З урахуванням викладеного, слідчий суддя не знаходить підстав для задоволення клопотання.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2018року відмовлено взадоволенні клопотанняУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідаціювАТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» ОСОБА_7 про скасуванняарешту майнау кримінальномупровадженні,внесеному доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза №12018220490000031від 02.01.2018р.за ознакамискладу кримінальногоправопорушення (злочину),передбаченого ч.3ст.190КК Україниу зв*язку з тим, що в розумінні ст.. 174 КПК України Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є суб`єктомна подачу клопотання про скасування арешту майна, що не позбавляє останнього права відстоювати свою позицію в рамках цивільного судочинства

Керуючись ст.ст.107,174,372 КПК України, слідчий суддя, -

постановив:

Заяву публічного акціонерного товариства «Банк Золоті ворота» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Золоті ворота» про знаття арешту в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220490000031 від 02.01.2018р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та проголошено 11.12.2019 року о 09 год. 20 хвилин .

Слідчий суддя:.