Постанова

від 10.12.2019 по справі 480/2359/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 р.Справа № 480/2359/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської митниці Державної фіскальної служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Опімах Л.М., м. Суми) від 10.10.2019 року (повний текст складено 21.10.2019 року) по справі № 480/2359/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запчасть"

до Сумської митниці Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Запчасть", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 25.06.2019 р. № UA 805150/2019/000177/2.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно договору поставки № 24/04/18/1u-IND від 24.04.2018, укладеним між товариством та Anand Liners (India) RVT.LTD, Індійська Республіка, позивачем 24.06.2019 було ввезено товар на митну територію України та 25.06.2019 р. товариство звернулось до Сумської митниці шляхом подання електронної митної декларації UA 805150/2019/001345 та документів, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України, митна вартість у сумі 31495,12 доларів США визначена була за основним методом у відповідності до ст. 58 Митного кодексу України, за ціною договору. Разом з тим, 25.07.2019 Сумська митниця видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартість товарів № UA 805150/2019/000177/2 на суму 35384,04 доларів США, застосувавши другорядний метод. Позивач вважає таке рішення митного органу протиправним.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 року по справі № 480/2359/19 позовні вимоги задоволено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору поставки № 24/04/18/1u-IND від 24.04.2018, укладеним між товариством та Anand Liners (India) RVT.LTD, Індійська Республіка, позивачем 24.06.2019 було ввезено товар на митну територію України, у зв`язку з чим 25.06.2019 товариство з метою митного оформлення звернулось до Сумської митниці шляхом подання електронної митної декларації UA 805150/2019/001345, митна вартість у якій зазначена у сумі 31495,12 доларів США (а.с. 16-24, 28-29).

Разом з тим, 25.07.2019 Сумська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів № UA 805150/2019/000177/2 збільшивши її до 35384,04 доларів США, вказавши у графі « 31» шостий метод визначення митної вартості (а.с. 34-35). Різниця між заявленою позивачем митною вартістю та відкоригованою склала 3888,92 доларів США, що по курсу НБУ станом на 25.06.2019 становило 101855,48 грн.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку про їх обґрунтованість.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що до митного оформлення пред`являвся товар «частини виключно для двигунів внутрішнього згоряння, поршневих з компресійним запалюванням, для цивільного призначення до сільськогосподарської техніки: Гільза Д37М-1002021А3 (циліндр з повітряним охолодженням) Д-37М - 2934 шт.» . Разом із митною декларацією подані скан-копії документів, після опрацювання яких відбулося спрацювання системи управління ризиками за кодом 105-2 (можливе заниження митної вартості), що стало підставою для додаткової перевірки, в ході якої встановлено необ`єктивність та недостатність документального підтвердження використаних декларантом даних в наданих до митного оформлення документах. Зокрема, відповідно до умов договору оплата за товар повинна відбутися шляхом перерахування 100% коштів на рахунок продавця до погрузки вантажу на судно, а в даному випадку оплата проведена 24.06.2019, тобто після погрузки та після ввезення товару на митну територію України. Крім того, перша проплата відбулася ще до того, як був виставлений рахунок. Також у документі, який підтверджує вартість перевезення товару зазначений порт відправлення Tsanjin (Китай), а відповідно до коносаменту вантаж рухався із порту Mundra (Індія). Тому сума витрат на транспортування є іншою, оскільки товар рухався із Китаю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Митного кодексу України (далі - МК України) визначено, що законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Положеннями ст. 246 МК України встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (стаття 248 МК України).

Згідно з ч. 8 ст. 257 МК України митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, окрім іншого, відомості щодо митної вартості товарів та методу її визначення.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (стаття 49 МК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно з ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Положеннями ст. 53 Митного кодексу України закріплено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина 2).

Відповідно до ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, орган доходів і зборів має право, зокрема, у встановлених випадках, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені форми митного контролю.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування.

Відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, орган доходів і зборів може виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 МК України).

Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Однак, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 20.02.2018 р. в справі № 809/1884/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з матеріалів справи, декларантом позивача були надані митному органу необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення (окрім ЕМД), а саме: договір від 24.04.2018, додаток до договору (специфікація) від 11.11.2018, рахунок-фактура (інвойс) від 06.05.2019, коносамент від 20.05.2019, банківські платіжні документи про оплату товару від 24.06.2019 та від 19.04.2019. Крім того, позивачем подані рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 25.06.2019 та банківський платіжний документ про оплату таких послуг від 25.06.2019, договір про перевезення від 08.12.2017, документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 25.06.2019, сертифікат якості, пакувальний лист, автотранспортна накладна, сертифікат про походження товару, декларація про походження товару, інші некласифіковані документи.

Отже, декларант надав відповідачу необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору. Тобто, подані декларантом позивача до митного оформлення документи за назвою і змістом відповідали вимогам встановленим ст. 53 МК України.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частини 2 наведеної статті МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Частиною 3 статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина 4 статті 57 Митного кодексу України).

Згідно частини 5 вказаної статті Кодексу, у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина 6 статті 57 Митного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до ч. 3 ст. 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 цього Кодексу.

Колегія суддів зауважує, що митну вартість імпортованого товару, що вказана декларантом у митній декларації було визначено за основним методом, а до самої ЕМД подано необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору.

Що стосується посилання апелянта на те, що відповідно до умов договору оплата за товар повинна відбутися шляхом перерахування 100% коштів на рахунок продавця до погрузки вантажу на судно, але оплата проведена 24.06.2019, тобто після погрузки та після ввезення товару на митну територію України, а також на те, що перша проплата відбулася ще до того, як був виставлений рахунок, суд зазначає, що згідно додатку № 3u до договору № 24/04/18/1u-IND від 24.04.2018 р. ціна за товар Гільза Д37М-1002021А3 (циліндр з повітряним охолодженням) Д-37М - 2934 шт. визначена у розмірі 30073,50 дол.США (а.с. 26. Згідно платіжного доручення № 6 від 16.04.2019 р. позивачем сплачено суму у розмірі 5000,00 дол.США, а згідно платіжного доручення № 10 від 24.06.2019 р. сплачено - 25073,50 дол.США. Загальна сума складає 30073,50 дол.США, що відповідає ціні договору на цю партію товару, яка визначена в додатку № 3u. Яким чином факт оплати у такий спосіб впливає на явлену митну вартість товару відповідач не вказує та з урахуванням того, що з боку сторін цього правочину претензії в частині оплати за товар не виставлялися, зазначена обставина не може бути підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Що стосується посилання апелянта на те, що у документі, який підтверджує вартість перевезення товару зазначений порт відправлення Tsanjin (Китай), а відповідно до коносаменту вантаж рухався із порту Mundra (Індія), а тому сума витрат на транспортування є іншою, оскільки товар рухався із Китаю, суд зазначає, що таке твердження відповідачем зроблено на підставі листа ТОВ «Оверсиз Лоджистік» (експедитора) вих. № OL00195-3 від 25.06.2019 р., який надсилався на адресу митного органу, в якому зазанчено про те, що транспортно-експедиційні витрати на доставку вантажу із порту Tіanjin (Китай) до митного кордону України - Одеса, контейнер SUDU1404182 (коносамент 968913497), складають 37234,00 грн., включаючи навантажувально-розвантажувальні роботи.

Колегія суддів зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи коносаменту, портом погрузки товару, який імпортувався підприємством позивача зазначено саме порт Mundra (Індія), що свідчить про те, що поставлений на адресу позивача товар перевозився саме з Індії, а не з Китаю. Зазначення в листі ТОВ «Оверсиз Лоджистік» (експедитора) вих. № OL00195-3 від 25.06.2019 р. іншого порту (Tіanjin (Китай)) не є доказом зворотнього, оскільки при складенні цього листа могла бути допущена помилка в частині зазначення порту відправки товару. Належним доказом підтвердження місця навантаження та відправки товару є саме копія долученого до матеріалів справи коносаменту, а тому безпідставними є твердження апелянта про те, що сума транспортування є іншою, ніж була вказана у цьому ж листі, але з урахуванням, що вона обчислена за транспортування саме з Mundra (Індія), як це вказано у коносаменті.

Що стосується посилання апелянта на те, що декларантом позивача 25.06.2019 р. подано відповідачу митну декларацію № UA805150/2019/001345, але 26.06.2019 р. декларантом позивача подано нову митну декларацію № UA805150/2019/001358, в якій декларантом самостійно обраний резервний метод визначення митної вартості, а тому на цей час правовий спір між сторонами щодо узгодження митної вартості припинив існувати з моменту подання нової митної декларації, суд зазначає, що подання позивачем нової митної декларації при чинному рішенні про коригування митної вартості товару, навіть за умови, невірного заповнення такої декларації, правильність внесення даних до яких перевіряє саме посадова особа митного органу, не може обмежити чи позбавити декларанта права на оскарження в суді відповідного рішення і ставити питання про перевірку його на предмет обґрунтованості та законності.

Право на оскарження до суду рішення про коригування митної вартості товарів гарантовано положеннями Конституції України (стаття 8) та нормами Митного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 8 Конституції України та ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в п. 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп по справі №1-25/2010, відповідно до якого: одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки . Аналогічні положення містяться у п. 4.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп по справі № 1-34/2010.

Натомість, при запроваджені на практиці обмежень, про які вказує апелянт, (щодо неможливості отримання правового захисту та аналізу судом оскаржуваного рішення на відповідність критеріїв, закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок подання нової митної декларації ) такі обмеження є не допустимими, оскільки не відповідають умовам передбачуваності та не базуються на обставинах, які дадуть змогу передбачити декларанту юридичні наслідки своєї поведінки.

Згідно з пунктом 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 р., Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, у якій зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За стандартами Європейського суду з прав людини, під доступом до правосуддя розуміється здатність особи безперешкодно отримати ефективний судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Розглядувана категорія разом із такими елементами, як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень, є невід`ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.

У практиці ЄСПЛ визначають основні проблемні сфери, яких стосується право на доступ до правосуддя, зокрема, процесуальні перешкоди доступу такі, як обмеження строків, оскільки останні є проявом права держав накладати обмеження на потенційних учасників судового розгляду і, як правило, найменшою мірою залежать від волі самих учасників процесу.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France, пункт 36, 38) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд (який включає і права на ефективний захист) з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права та отримати належний та ефективний правовий захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Наведене свідчить про те, що подання позивачем «нової митної декларації» жодним чином не перешкоджає йому у реалізації гарантованого права на оскарження рішення митного органу про коригування митної вартості товару, прийнятого за первинно поданою МД, у строки, що визначені чинним законодавством.

Щодо доводів апеляційної скарги на те, що висновки суду про задоволення позову суперечать чинному законодавству України, а також те, що в оскаржуваному рішенні не вказано, які саме норми чинного законодавства були порушені відповідачем, у зв`язку з чим рішення про коригування митної вартості товарів було визнано неправомірним, а також на те, що судом першої інстанції не було досліджено доказам, та не надано оцінки всім аргументам на які посилалася митниця, колегія суддів, з урахуванням вказаного вище, вважає безпідставними та такими, що носять характер припущень, які не підтверджуються матеріалами даної справи. Вимоги позову є обґрунтованими.

Інші доводи апелянта на висновки суду першої інстанції не впливають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 року по справі № 480/2359/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумської митниці Державної фіскальної служби України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 року по справі № 480/2359/19 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 року по справі № 480/2359/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров

Повний текст постанови складено 16.12.2019 року