Рішення

від 17.12.2019 по справі 642/5823/17

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"17" грудня 2019 р.

Справа № 642/5823/17

2/642 / 266/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 р. Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Проценко Л.Г.

за участю секретарів Канаєвої К.М., Конєвої А.О.

представників позивача Іщенко Р.М. , Дородних С.В.

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Південбудсервіс до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства страхова Компанія ВУСО про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ :

16.11.2017р. до суду із позовом звернулося ТОВ Південбудсервіс , в якому просило стягнути з відповідачки матеріальну шкоду в розмірі 6010,00 грн. у звязку з ДТП, яке трапилося 03.06.2016р. та винною в якому визнано ОСОБА_4 . При цьому посилалося на те, що між ТОВ Південбудсервіс та ДП Південна залізниця відповідно до п.4.1.1 Місцевих правил уклало договір Про паркування транспортних засобів від 01.02.2015р. №1/2015. ТОВ Південбудсервіс , як уповноважена особа оператора здійснює організацію та провадить діяльність із забезпечення та здійснення платного паркування транспортних засобі на місцях для паркування, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує ДП Південна залізниця суму коштів, відповідно до розрахунку витрат ДП по утриманню майданчику для паркування. 03.06.2016р. о 06 год.00 хв. ОСОБА_4 керуючи автомобілем Toyota Rav 4, державний номер НОМЕР_1 , по вул. площа Привокзальна,1, не врахувала дорожньої обстановки, не вибрала безпечної швидкості руху, не впоралася з керуванням та скоїла наїзд на стрілку шлагбауму, чим порушила п.12.1 ПДР та вчинила правопорушення передбачене ст.124 КУпАП. Автомобіль отримав механічні пошкодження, а власнику ТОВ Південбудсервіс нанесено матеріальну шкоду. Зазначене підтверджується постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 30.06.2016р., якою відповідача було визнано винною у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Доказами фактичної вартості матеріального збитку є: договір №01.04.15-01 на сервісне технічне обслуговування та ремонтні роботи від 01.04.2015р., укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_5 ; лист ФОП ОСОБА_5 від 02.07.2016р. щодо вартості відновлювальних робіт; акт прийому-передачі виконаних робіт №23 від 06.07.2016р. Оскільки цивільна-правова відповідальність Відповідача, як власника наземного транспортного засобу була застрахована, позивач звернувся за виплатою страхового відшкодування до ПрАТ СК ВУСО , яка листом від 04.10.2016р. відмовила здійснити страхове відшкодування за шкоду заподіяну відповідачем позивачу. Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає право потерпілому одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

В подальшому, ухвалою суду від 12 липня 2018р. до участі в справі залучено в якості співвідповідача ПрАТ СК ВУСО .

Представники позивача позов підтримали в повному обсязі.

Представник Дородних С.В. пояснив, що через порушення ОСОБА_4 правил дорожнього руху сталося ДТП, внаслідок чого позивачу спричинено матеріальну шкоду. На місце події виїджали працівники поліції, які складали схему та протокол правопорушення, однак керівник ТОВ не був при цьому присутній, а був лише працівник парковки. Вина відповідача та причинний зв`язок підтверджені постановою суду від 30.06.2016р. До суду представник підприємства не запрошувався. Хто такий ОСОБА_6 , який допитаний та зазначений у постанові суду про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності не знає. В постанові зазначене лише пошкодження автомобіля, а не шлагбауму. Відповідачем в порушення ст.33 Закону Про ОСЦПВВНТЗ не повідомлено про наявність страховика, у зв`язку з чим позивач після 03.06.2016р. звертався до Департаменту поліції щодо встановлення правопорушника та його страхового полісу. У серпні 2016р. було встановлено СК ВУСО до якої звернувся позивач з заявою про страхове відшкодування, однак отримав формальну відмову у її виплаті, оскільки пошкоджене майно було відремонтовано і не було надано для огляду. Позивач звертався до компанії, яка провела огляд та відремонтувала шлагбаум. Висновком спеціаліста було встановлено неможливість експлуатації зазначеного шлагбауму, у зв`язку з чим були замовлені деталі. В акті №23 є описка, т.я ремонтувався один шлагбаум. Договір про обслуговування укладався з ФОП ОСОБА_7 , який не позбавлений права звернутися до субпідрядника щодо ремонту шлагбауму на підставі п.2.7 договору. ФОП ОСОБА_5 02.07.2016р. звернувся з листом до позивача щодо демонтажу шлагбауму та направлення його на ремонт до м.Київа. Чому це звернення на бланку юридичної особи йому невідомо. Між ФОП ОСОБА_5 та фабрикою воріт договорів не має. Вартість узлів, які потрібно було замінити йому не відомі, але є рахунок на оплату. Доказів про оплату ремонту шлагбауму позивачем не надано. З часу ДТП до демонтажу шлагбауму він не використовувався. Яким чином проводився виїзд автомобілів при пошкодженому шлагбаумі йому не відомо, але є два виїзди з парковки. У позивача є право звернення про відшкодування шкоди до особи, яка завдала йому цю шкоду, тому вимог до СК не заявлено.

Представник відповідача проти позову заперечував, не оспорював факт ДТП, однак вважав ОСОБА_4 неналежним відповідачем, оскільки на час пригоди діяв договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і збитки повинні відшкодовуватися страховою компанією. Крім того, позивач також не згодна і з сумою збитків та його відшкодуванням, оскільки позивачем з цього приводу не надано належних та допустимих доказів. З моменту ДТП до часу звернення до СК пройшло багато часу, хоча позивач не був позбавлений можливості звернутися до поліції та суду в найкоротший термін, оскільки при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та схеми ДТП маються всі відомості про страховика. З листа ФОП Мурзіна від 02.07.2016р. вбачається, що він 05.06.2016р. позачергово проводив огляд та діагностування шлагбаму, при цьому виявив некоректність його роботи, - тобто шлагбаум використовувався. Незрозуміло чи міг ФОП ОСОБА_5 відповідно до договору ремонтувати шлагбаум, також відсутня вартість запчастин, що використовувалась зі слів позивача на його ремонт. Тобто не визначена сума спричиненої шкоди, а відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, шкода спричинена лише автомобілю.

Відповідач ОСОБА_4 , в судове засідання не з`явилась була повідомлена належним чином про дату та час слухання справи. В своєму відзиві на позов зазначила, що не оспорює факт ДТП, однак не згодна з сумою збитків та відшкодуванням спричиненої суми збитків саме з неї, оскільки на момент ДТП діяв договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладений між нею, як застрахованою особою та Страховиком ПрАТ СК ВУСО . Вона письмово повідомила ПрАТ СК ВУСО про настання страхового випадку і надала всі наявні у неї документи, а те що позивач не спромігся отримами страхове відшкодування з СК не є її виною. Крім того, докази щодо нібито закупних деталів та проведення ремонту обладнання не витримують жодної критики, оскільки час вказаний у видаткових накладних та актах виконаних робіт суттєво відрізняються від часу вчинення адміністративного правопорушеня. Позивачем надано висновок датований 29.06.2015р. про огляд та діагностику шлагбауму під час якого було встановлено його неробочий стан. Час діагностування та час ДТП різніяться більш ніж на рік, шлагбаум оглянуто особою яка проводить його профілактичний ремонт - ФОП ОСОБА_5 . Згідно наданого позивачем листа від 02.07.2016р. від ФОП ОСОБА_5 на фірмовому бланку ВСЕ ВОРОТА шлагбаум оглянуто тільки 05.06.2016р. і це був профілактичний огляд, а не огляд на предмет пошкоджень в результаті ДТП. Крім того, в листі зазначено, що за спливом майже двох тижнів після наявної пригоди від 03.06.2016р. цей шлагбаум 16.06.2016р. вийшов з ладу та його демонтовано і нібито направлено на сервісний огляд та ремонт.

Представник відповідача ПрАТ СК ВУСО в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про дату та час слухання справи. В своєму відзиві на позов та додаткових поясненнях зазначив, що між ПрАТ СК ВУСО та ОСОБА_4 був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс) №АЕ 7174140 від 06.02.2016р., відповідно до умов якого страховик взяв на себе зобов`язання у випадку настання страхової події відшкодувати завдану страхувальником шкоду життю, здоров`ю та майну 3-х осіб при експлуатації забезпеченого транспортного засобу Toyota Rav 4, державний номер НОМЕР_1 . В період дії договору, а саме 03.06.2016 р. ОСОБА_4 здійснила наїзд на стрілку шлагбауму, чим порушила п.12.1 ПДР та вчинила правопорушення передбачене ст.124 КУпАП. Вказане підтверджується постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 30.06.2016р., якою ОСОБА_4 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Позивач зазначає в позові, що ОСОБА_4 відмовилась повідомляти свої данні, місце проживання, назву та місцезнаходження страховика і надати данні страхового полісу. Згідно ст. 33.1.3. Закону України Про ОСЦПВВНТЗ у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси. Відповідно до 37.1.3. невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; 37.1.4. неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Позивач володів всім обсягом необхідної інформації відносно учасника ДТП, реєстраційного номеру ТЗ та вільному доступу до МТСБУ в мережі Інтернет, в якому міститься інформація стосовно Страховика та всіх полісів обов`язкового страхування ОСЦПВВНТЗ і мав достатньо часу для звернення до Страховика з заявою про виплату страхового відшкодування. ДТП відбулося 03.06.2016р., позивач звернувся з заявою про виплату страхового відшкодування 26.08.2016р., а відповідно до ст.35.1 Закону особа яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування. Згідно п.22.1 ст.22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП. Відповідно до ст.ст.3,7 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності, яке є обов`язковим. За ст.29 Закону Про ОСЦПВВНТЗ у зв`язку з пошкодженням ТЗ відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом ТЗ з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Стрілка шлагбауму була в повному обсязі відновлена ремонтом до написання заяви про страхове відшкодування, про що свідчить акт №23 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 06.06.2016р. від виконавця ФОП ОСОБА_5 і проведення оцінки розміру заподіяних збитків у зв`язку з цим здійснене не було. Тобто на момент звернення до страховика та надання відомостей про місцезнаходження свого пошкодженого майна, останнє вже було відновлено, а отже не збережене у стані, в якому залишилось після настання ДТП. Позивач в порушення вимог Закону не зберіг пошкоджене майно в стані, в якому воно було після ДТП, до огляду його представником СК та самостійно здійснив ремонт шлагбауму, що унеможливило визначення страховиком розміру заподіяної йому шкоди, у зв`язку з чим СК 04.10.2016р. Страховиком було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, що узгоджується з практикою Верховного Суду зокрема в постанові від 27.06.2018р. по справі №405/5159/15-ц де зазначено наступне: Скасовуючи рішення та відмовляючи у позові, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем було порушено п.33.3 Закону щодо обов`язку збереження пошкодженого транспортного засобу у такому стані, в якому він знаходився після ДТП, до огляду представником страховика. Таким чином позивач порушив порядок і строки зверенння до страхової компанії, що призвело до неможливості призначення страховиком розміру завданої шкоди і з урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд дійшов до обгрунтованого висновку про відмову у позові .

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч.ч.1,2,3,4 ст.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За ч.1,4 ст.51, ч.1,3,5 ст.53 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Відповідно до ст. 76, ч.1,2,3 ст.77,79,80 ЦПК України:

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч.1,5,6 ст.81, ст.89 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За ст.ст.3,4Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.

Згідно ст.34 Закону страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

Відповідно до роз`яснень які містяться у п.п.4,5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди з відповідними змінами передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

Згідно до роз`яснень, які містяться у п.п.5,6,14,16,17,19,24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч).

6. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

14. При визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

16. Відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов`язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров`ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв`язку із цим при пред`явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов`язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов`язку з`ясовується судом першої інстанції, у зв`язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов`язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

17. Необхідною умовою виникнення обов`язку страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором).

Якщо факт завдання шкоди відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV не є страховим випадком, то потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди на підставі загальних правил, встановлених ЦК.

19. З урахуванням змісту статті 979 ЦК та статті 16 Закону України "Про страхування" у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку. Наприклад, несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку (пункт 5 частини першої статті 989 ЦК, пункт 5 частини першої статті 991 ЦК) може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у тому разі, якщо воно позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком.

При цьому суди також повинні мати на увазі, що порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, не є порушенням визначеного договором строку повідомлення про настання страхового випадку.

24. Страхове відшкодування шкоди, завданої потерпілому, виплачується за кожним страховим випадком, що настав протягом періоду дії відповідного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності в межах ліміту відповідальності страховика (МТСБУ), з урахуванням умов, зазначених у статті 9 та пункті 19.1 статті 19 Закону № 1961-IV.

Максимальні розміри страхової виплати за шкоду, завдану майну потерпілих, у разі спрощеного врегулювання дорожньо-транспортної пригоди (так званий Європротокол) затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17 листопада 2011 року № 698 "Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України".

Відповідно до статті 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016р. розглянув справу №6-2808 цс 15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальністі.

Відовідно до положень п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. №9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя з урахуванням Конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124 Конституції України) судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

З огляду на наведене, суд не має права відмовити в задоволенні позову лише на тих підставах, що позивачем не дотримано порядку вирішення спору передбаченого Законом України №1961-ІV Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальністі власників наземних транспортних засобів .

Як вбачається з матеріалів справи:

За договором про паркування транспортних засобів від 01.02.2015р. №1/2015 р. ДП Південна залізниця в подальшому Оператор та ТОВ Південбудсервіс - уповноважена особа оператора уклало договір про те, що (п.1.1,1.3,6.1) Оператор надає Уповноваженій особі оператора послугу, а саме право організовувати та проводити діяльність із забезпечення та здійснення платного паркування транспортних засобів на місцях, що знаходяться біля будівлі вокзалу Харків-пас. за адресою: м.Харків площа Привокзальна ,1 площею 2262,5 кв.м. За надану послугу Уповноважена особа оператора на умовах та в розмірах, передбачених договором, сплачує Оператору суму коштів, відповідно до договірної ціни (Додаток №1) та відшкодовує Оператору понесені ним витрати по утриманню майданчику для паркування. Сток дії договору з 01.02.2015 р. по 01.02.2016 р. (а.с.9-11)

Додатковою угодою від 21.06.2015р., зокрема п. 6.1 розділу 6 Договору викладено в наступній редакції 6.1 Термін дії договору з 01.02.2015 р. по 01.02.2019 р. (а.с.21)

Згідно договору підряду №01.04.15-01 від 01.04.2015р. між ТОВ Південбудсервіс та ФОП ОСОБА_5 укладено договір на сервісне технічне обслуговування та ремонтні роботи автоматичних шлагбаумів Came G3250 у кількості двох одиниць. За п.4.1 договору він набуває чинності з моменту підписання і діє протягом року та пролонгується автоматично на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не заявить про його розірвання письмово за 30 днів до закінчення договору. (а.с.19,20)

Відповідно до додатку №1 до договору виконавцем ФОП ОСОБА_5 від ТОВ Південбудсервіс прийнято на обслуговування автоматичний шлагбаум Came G3250 у кількості двох одиниць. Вартість технічного обслуговування на місяць складає 220,00 грн., на рік 2640,00 грн.

За додатковою угодою від 08.07.2016р. строк дії зазначеного договору подовжено до 08.07.2017р. (а.с.17)

Згідно постанови Ленінського районного суду м.Харкова від 30.06.2016р. ОСОБА_4 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Як вбачається з зазначеної постанови 03.06.2016р. о 06 год.00 хв. ОСОБА_4 керуючи автомобілем Toyota Rav 4, державний номер НОМЕР_1 , по вул. площа Привокзальна,1, не врахувала дорожньої обстановки, не вибрала безпечної швидкості руху, не впоралася з керуванням та скоїла наїзд на стрілку шлагбауму, чим порушила п.12.1 ПДР та вчинила правопорушення передбачене ст.124 КУпАП. Автомобіль отримав механічні пошкодження. (а.с.8)

Згідно рахунку-фактури №СФ-00009 від 02.07.2016р. (виписаний ФОП ОСОБА_5 , платник - ТОВ Південбудсервіс ) ремонт шлагбауму, заїзд склав 6010 грн. 00 коп. (а.с.15) Доказів про сплату позивачем зазначеної суми матеріали справи не містять.

Відповідно до акту №23 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 06.07.2016р. ФОП ОСОБА_5 виконав роботи по технічному обслуговуванню шлагбаумів Came (ремонт шлагбауму, заїзд у кількості 1 шт. за ціною 6010 грн. 00 коп.) за адресою м.Харків, майдан Привокзальний, 1, а ТОВ Південбудсервіс прийняв зазначені роботти і сторони одна до одної не мають претензій. (а.с.14)

Між ПрАТ СК ВУСО та ОСОБА_4 був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс) №АЕ 7174140 від 06.02.2016р., відповідно до умов якого страховик взяв на себе зобов`язання у випадку настання страхової події відшкодувати завдану страхувальником шкоду життю, здоров`ю та майну 3-х осіб при експлуатації забезпеченого транспортного засобу Toyota Rav 4, державний номер НОМЕР_1 . (а.с.96)

За листом ПрАТ СК ВУСО від 04.10.2016р. на адресу ТОВ Південбудсервіс зазначено, що відповідно до п.п.33.3. п.33.1 ст.22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно у такому стані, в якому воно знаходилося після ДТП та забезпечити можливість представника страховика провести огляд пошкодженого майна, однак становлено, що пошкоджене майно було відновлено до огляду представником страхової компанії, що унеможливлює встановлення збитку в результаті події. Згідно п.п.37.1.3. п.37.1 ст.37 зазначеного Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодуванняє невиконання потерпілим своїх обов`язків, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Таким чином, за відсутності можливості проведення належного огляду пошкодженого майна та складання необхідних документів для визначення матеріального збитку за наслідками події 03.06.2016р. о 06:30 ПрАТ СК ВУСО вимушене відмовити у виплаті страхового відшкодування по вищевказаній події. (а.с.12)

Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність Відповідача, як власника наземного транспортного засобу, була застрахована, Позивач звернувся за виплатой страхового відшкодування до ПрАТ Страхова компанія ВУСО . Листом №6090/676943 від 04.10.2016 року ПрАТ Страхова компанія ВУСО повідомила Позивача про відмову у здійсненні страхового відшкодування за шкоду, заподіяну Відповідачем Позивачу.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди; якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року №1961-IV Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961 -IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону №1961-Г/ (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного . Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на наведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону №1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов`язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

За таких обставин розгляд судом позову по суті відповідає загальним правилам вирішення вимог про відшкодування шкоди, завданої Відповідачем.

Тому доводи відповідача ОСОБА_4 та її представника про те, що ОСОБА_4 неналежний відповідач, а належним відповідачем є ПРАТ СК ВУСО суд вважає необґрунтованими, виходячи з наведеного вище.

Такі висновки суду не позбавляють ОСОБА_4 права порушувати питання про захист її майнового інтересу як страхувальника, оспорювати повноту виконання страховиком своїх обов`язків в визнанні страхового відшкодування за страховим випадком - ДТП, що сталося 03.06.2016р.

Вирішуючи питання про розмір збитків, що підлягають відшкодуванню суд виходить з наступного:

Згідно ч.ч.1,2,3 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Доведення факту реальних збитків, а також причинний зв`язок між цією шкодою та діями відповідача відповідно до ч.ч.3,4 ст.12,76-89, ч.ч.1,5,6,7, ст.81,88 ЦПК України покладається на позивача.

В якості доказів фактичної вартості матеріального збитку позивачем надано:

- договір №01.04.15-01 на сервісне технічне обслуговування та ремонтні роботи від 01.04.2015р. укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_5 (а.с.17,19,20)

- лист ОСОБА_10 .В. від 02.07.2016р. щодо вартості відновлювальних робіт. (а.с.18)

- акт прийому-передачі виконаних робіт №23 від 06.07.2016р. (а.с.14)

- висновок сервісної служби від 29.06.2015р. (а.с.13)

Надані позивачем докази не містять даних про розмір збитків відповідно до рельної вартості втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити ушкоджену річ, усунути наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди, оскільки даних про те, що: позивачем сплачений рахунок-фактура СФ 00009 від 02.07.2016р. в сумі 6010 грн., про вартість пошкоджених елементів: механізму розблокування редуктора, арт. RIQ 0051, коромисла арт. RIQ 0052, шпильки кріплення болтової арт RIQ 215 матеріали справи не містять, а висновок сервісу складений 29.06.2015р., тобто значно раніше ДТП, яка сталася 03.06.2016р. до пошкодження внаслідок ДТП 03.06.2016р.

Крім того, згідно листа ФОП ОСОБА_5 шлагбаум працював з 03.06.2016р. по 16.06.2016р., тобто він вийшов з ладу лише 16.06.2016р.

Тобто надані докази не містять висновків сервісу діагностики саме цього шлагбауму після ДТП 03.06.2016р. та даних про сплату транспортних послуг, а додаток №1 до договору підряду №01.04.15-1 від 01.04.2015р. про ремонт обладнання не доданий до матеріалів справи.

Надані позивачем докази не містять данних про вартість майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, що унеможливлює вирішення питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі відповідальній за шкоду.

Постанова суду від 30.06.2016р. у вчиненні ОСОБА_4 адміністративного правопорушення за ст.124 КУпАП не містить даних про шкоду спричинену позивачу.

Оскільки позивачем в порушення вимог частин 3,4 ст.12, 76-80, частин 1,5,6,7 ст.81,83 ЦПК України, ч.ч.1,2,3 ст.22 ЦК України та частин 1,2,5 ст.1187, ст.1192 ЦК України не надано достовірних, допустимих, належних та достатніх доказів про розмір збитків, а позивач повинен довести ці обставини, в задоволенні позову належить відмовити саме з цих підстав.

Згідно ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст. 4, 12, 13, 141, 211, 247, 259, 263, 264, 273 ЦПК України ст. ст. 22, 1187, 1192 ЦК України, ст.ст.3, 4, 6, 9, 22, 28-36Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Південбудсервіс до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства страхова Компанія ВУСО про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 17 грудня 2019р.

Суддя Л.Г. Проценко