Постанова

від 17.12.2019 по справі 560/2202/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/2202/19 Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

17 грудня 2019 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білецької сільської ради Полонського району Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білецької сільської ради, в якому просив:

- визнати бездіяльність Білецької сільської ради Полонського району Хмельницької області щодо ненадання відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 07 травня 2019 незаконною;

- зобов`язати Білецьку сільську раду Полонського району Хмельницької області надати відповідь на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 07 травня 2019 року.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.09.2019 заяву представника ОСОБА_1 про відмову від позову задоволено. Провадження у справі закрито. У задоволенні решти заяви відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду в частині відмови у задоволенні заяви, а саме щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 7000 грн. позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Оскільки ухвала Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.09.2019 в частині закриття провадження у справі не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо правомірності відмови у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню в частині, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали з підстав відмови ОСОБА_1 від позову згідно п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з ст. 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Проте, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн., оскільки до заяви про відмову від позову представник позивача не долучив жодного доказу про те, що відповідач дійсно задоволив усі вимоги позивача після подання позовної заяви, та не надав доказів отримання позивачем відповіді відповідача із зазначеною інформацією.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви, судова колегія не може погодитися з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Частиною 2 ст. 238 КАС України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Згідно ст. 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є зобов`язання відповідача надати відповідь на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 07 травня 2019 року.

Колегія суддів зазначає, позивач, подавши до суду першої інстанції заяву про відмову від позову послався на те, що відповідач виконав усі вимоги позивача в добровільному порядку, а саме на електронну адресу позивача від відповідача надійшла запитувана інформація.

Згідно ч.3 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Таким чином, приймаючи заяву позивача про відмову від позову та закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції повинен був запропонувати позивачу надати відповідні докази в обгрунтування вимог заяви про відмову від позову, врахувавши при цьому посилання позивача у заяві на те, що на його електронну адресу від відповідача надійшла запитувана інформація.

Однак, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі у зв`язку із відмовою від позову, та відмовляючи в задоволенні заяви про стягнення судових витрат, суд першої інстанції не зважаючи на вимоги та доводи позивача дійшов висновку, що до заяви про відмову від позову представник позивача не долучив жодного доказу про те, що відповідач дійсно задовольнив усі вимоги позивача після подання позовної заяви, та не надав доказів отримання позивачем відповіді відповідача із зазначеною інформацією.

Отже, маючи сумніви щодо факту усунення відповідачем порушень прав позивача на доступ до публічної інформації, суд першої інстанції перед закриттям провадження у справі, повинен був вирішити чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Так, скаржником до апеляційної скарги додано скриншот із електронної адреси позивача, із якого вбачається, що відповідач 05.08.2019 надіслав на електронну адресу позивача запитувану інформацію.

15.08.2019 позивачем подано до суду заяву про відмову від позову, у звязку із тим, що відповідач виконав усі вимоги позивача в добровільному порядку.

Згідно матеріалів справи, позов подано позивачем 15.07.2019, тоді як відповідач усунув порушення прав позивача на доступ до публічної інформації 05.08.2019, тобто після подання позовної заяви.

Таким чином, у відповідності до ст.140 КАС України, якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості витребувати у представника позивача вищевказані докази.

Проте, в порушення процесуального права, суд першої інстанції приймаючи заяву про відмову від позову та закриваючи провадження у справі, дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні заяви щодо стягнення понесених судовий витрат.

Тому ухвала суду першої інстанції від 05.09.2019 підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні заяви щодо стягнення понесених судовий витрат, з прийняттям в цій частині нової ухвали про задоволення заяви.

Надаючи оцінку доказам підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до чч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Колегія суддів зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

До суду першої інстанції для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до заяви про відмову від позову було надано копію калькуляції-рахунку №1 від 12.08.2019, копію акту виконаних робіт від 12.08.2019, копію квитанції від 12.08.2019 про оплату за надану правничу допомогу у справі №560/2202/19 на суму 7000 грн., копію меморіального ордера від 12.08.2019, копію додаткового договору від 12.08.2019 (а.с.40-44).

Також в матеріалах справи міститься договір про надання правової (правничої) допомоги від 06.06.2019 (а.с.15).

Судом встановлено, що згідно калькуляції-рахунку №1 від 12.08.2019 та додаткового договору до договору про надання правової (правничої) допомоги від 06.06.2019, затрачений час на усну консультацію ОСОБА_1 щодо порушення його права на інформацію Білецькою сільською радою (ненадання відповіді на запит від 07.05.2019) склав 1 годину; на аналіз нормативного матеріалу, коментарів, розяснень, пошук і вивчення консультацій, судової практики в аналогічних справах, правових позицій Верховного Суду, публікацій науковців, висновків фахівців - 2 години; на складання тексту позовної заяви в інтересах ОСОБА_1 про оскарження бездіяльності відповідачем щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 07.05.2019 (справа №560/2209/19) - 4 години.

Згідно додаткового договору до договору про надання правової (правничої) допомоги від 06.06.2019, за домовленістю сторін мінімальна одиниця часу, витраченого виконавцем під час надання правової допомоги замовнику - 1 година.

Отже, розмір витрат на професійну правничу допомогу, які позивач сплатив у зв`язку з розглядом справи, відповідно до наданих доказів складає 7000 грн.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позивачем підтверджено витрати на професійну правничу допомогу.

Таким чином, враховуючи відмову позивача від позову, у зв`язку із виконанням відповідачем усіх вимог позивача в добровільному порядку, проте після подання позовної заяви, у відповідності до ст.140 КАС України, заява позивача стягнення з відповідача на його користь судових витрат в сумі 7000 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат у зв`язку з відмовою від позову порушено норми процесуального права, наслідком чого є скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні заяви.

Прийняти в цій частині нову ухвалу, якою стягнути з Білецької сільської ради Полонського району Хмельницької області на користь ОСОБА_1 (ідент. номер НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

В решті ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.09.2019 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.