Ухвала

від 12.12.2019 по справі 466/7128/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/7128/17 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/630/19 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження № 466/7128/17 про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Колиндяни, Чортківського району, Тернопільської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 286 КК України,

з участю секретаря ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника-адвоката ОСОБА_8 ,

за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 06 червня 2019 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 06 червня 2019 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у видіштрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадянбез позбавлення права керувати транспортними засобами. Стягнуто ізТОВ «Левіль» на користь потерпілої ОСОБА_9 331,02 грн. відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином та 1921 грн. судового збору в дохід держави. Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він 10.08.2017 приблизно о 12 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки «ЗАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним у м. Львові по вул. Східній у міжбудинковому дворі, будинку № 40 та № 42, порушив вимоги Р.1 п.1.5; Р.2 п.2.3 (б, д) та Р.10 п. 10.1 п.10.9 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 136 від 06.03.2013, не переконавшись перед початком руху та під час руху заднім ходом, що це не створить небезпеки чи перешкод іншим учасникам дорожнього руху здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , спричинивши останній тілесні ушкодження: закритий перелом хірургічної шийки правої плечової кістки, рана в правій надбрівній ділянці, садна зовнішньої поверхні правого ліктьового суглобу, передньої поверхні правого колінного суглобу, передньо-внутрішньої поверхні лівого колінного суглобу, які згідно з висновком судово-медичної експертизи № 371/17 від 19.09.2017 відносяться до тілесного ушкодження середньої тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров`я.

На вирок суду захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі захисник просить оскаржуваний вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 286 КК України закрити у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

В обґрунтування апеляційних вимог, захисник зазначає, що вирок суду підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що висновок судово-медичного експерта № 371/17 не є однозначним, оскільки не вказує, автомобілем якої моделі та марки був скоєний наїзд, чи міг цей наїзд відбутися саме автомобілем під керуванням ОСОБА_5 ; не обґрунтовує, чому дійшов висновку, що контактування автомобіля відбулося саме зі спиною потерпілої, коли сам визначає, що сліди контактування із автомобілем на спині потерпілої відсутні.

Звертає увагу, що у свою чергу слідчий протягом двох років не встановив об`єктивних обставин справи, зокрема, медико-криміналістична експертиза, яка визначає пошкодження одягу та тіла потерпілої не проведена; не допитані свідки пригоди, із ними не проведено слідчих експериментів; не встановлено динаміки переміщення автомобіля відносно інших учасників дорожнього руху; не проведено слідчого експерименту із залученням спеціалістів трасолога та судового медика для з`ясування питання про механізм травмування потерпілої.

Вважає, що судом безпідставно не взято до уваги показання ОСОБА_5 . На думку захисника, сторона обвинувачення не надала суду жодного доказу, який би спростував показання ОСОБА_5 .

Потерпіла ОСОБА_9 та її представник адвокат ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не з`явилися, потерпіла подала клопотання про розгляд апеляційної скарги без її участі.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник апеляційну скаргу підтримали з наведених в ній мотивів. Просили вирок скасувати та закрити провадження у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення.

Прокурор апеляційну скаргу заперечила, вирок суду щодо ОСОБА_5 вважає законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_8 ,думку прокурора щодо законності судового рішення,обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводий дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Вирок суду іншими учасниками судового провадження не оскаржувався.

Згідно зст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону місцевим судом було дотримано в повній мірі.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, дійшов правильного висновку щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_5 , правильно кваліфікувавши його дії за ч.1ст.286 КК України.

В оскаржуваному вироку районний суд навів всі встановлені обставини, які, відповідно дост.91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених у судовому засіданні доказів із зазначенням підстав, із яких приймає одні докази та відкидає інші.

Так, вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого правопорушення підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені у суді першої інстанції.

Обвинувачений ОСОБА_5 у суді першої та апеляційної інстанції свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення не визнав та пояснив, що в той день 10.08.2017 він сів у припаркований в подвір`ї будинку АДРЕСА_2 службовий автомобіль «ЗАЗ» р.н. НОМЕР_1 , включив запалювання, завів машину, закурив. Перед початком руху, подивився по сторонах, бачив людей які стояли збоку, зокрема візуально знайому потерпілу ОСОБА_9 . Заднім ходом рухався повільно, звертав більше уваги на дітей, які бігали збоку. В момент руху заднім ходом почув крики, зупинився. Вийшовши з автомобіля побачив, що потерпіла ОСОБА_9 впала, біля неї стояв чоловік та кричав чого вона полізла під автомобіль. ОСОБА_5 почав надавати потерпілій першу допомогу: посадив її, приніс води, обтер мокрим рушником, попросив людей викликати карету швидкої допомоги. Потерпіла мала розбиті коліна. В подальшому з розпорядження директора поїхав з місяця події, а коли повернувся через 40 хв. на місці пригоди вже був наряд поліції, потерпілу забрала карета швидкої медичної допомоги.

Незважаючи на невизнання вини, вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.286 КК України, повністю доводиться зібраними та дослідженими доказами, зокрема показаннями потерпілої ОСОБА_9 , яка у суді першої інстанції пояснила, що в той час знаходилась в подвір`ї будинку на АДРЕСА_2 . Автомобіль стояв у дворі будинку, водій вийшов, сів за кермо та почав здавати назад і здійснив наїзд на неї, вона впала і почала плакати. Самостійно підвестися не могла. Пояснила, що звуку удару не було, автомобіль штовхнув її, збивши з ніг. Вважає, що водій міг її бачити і попередити наїзд.

Крім того, вина ОСОБА_5 у вчиненому підтверджується такимидоказами, наявними у матеріалах кримінального провадження, а саме:

- висновком судово-медичної експертизи№ 371/17 від 19.09.2017;

- протоколом та схемою місця ДТП від 10.08.2019;

- висновком судової інженернотранспортної експертизи № 1/1066 від 12.09.2017;

- висновком судової інженернотранспортної експертизи№1/1067 від 14.09.2017;

- висновком судової інженернотранспортної експертизи№1/1280 від 27.09.2017.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, районний суд обґрунтовано не взяв до уваги заперечення обвинуваченого ОСОБА_5 щодо відсутності доказів його винуватості у скоєнні злочину, доказів зіткнення з потерпілою, про що, на його думку, свідчить відсутність звуку удару, відсутності у потерпілої тілесних ушкоджень від зіткнення з самим автомобілем, оскільки такі спростовуються дослідженими доказами. Так, судмедекспертом не виключено, що падінню потерпілої на праву передню поверхню тіла сприяв поштовх виступаючими частинами автомобіля об задню поверхню тіла. А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з чим погоджується апеляційний суд, що для падіння потерпілої та отримання нею зафіксованих тілесних ушкоджень було достатньо незначного поштовху виступаючими частинами автомобіля.

З огляду на зазначене, невизнання вини ОСОБА_5 щодо обставин події ДТП апеляційний суд розцінює, як обрану лінію захисту обвинуваченого із метою уникнення ним відповідальності, а тому ставиться до його показань критично.

У ході аналізу доводів апеляційної скарги підстав для скасування вироку та закриття кримінального провадження судом апеляційної інстанції встановлено не було, адже винуватість ОСОБА_5 підтверджується належними, допустимими, достовірними доказаними, безпосередньо дослідженими та оціненими на основі власного переконання судом першої інстанції.

При призначенні покарання обвинуваченому суд першої інстанції у відповідності до вимогст.65 КК Україниврахував ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, яке відповідно дост.12 КК Україниє злочином середньої тяжкості, скоєним із необережності, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягається вперше, за місцем проживання характеризується позитивно, має постійне місце праці, де характеризується позитивно, на обліку в психіатра та нарколога не перебуває, одружений, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та обтяжують покарання ОСОБА_5 і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавленням права керування транспортними засобами.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи і вимоги апеляційної скарги захисника обвинуваченого і не знаходить підстав для скасування вироку, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

У судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_5 подав клопотання про застосування до нього ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році».

Клопотання сторони захисту про застосування до обвинуваченого ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" підлягає задоволенню.

07 вересня 2017 року набрав чинності Закон України "Про амністію у 2016 році". Відповідно до п.«ґ»ст. 1 цього Закону підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від іншихпокарань, не пов`язанихз позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленогостаттею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

За змістом ст. 15Закону України "Про амністію у 2016 році" особи, на якихпоширюється дія цього Закону, звільняються від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана надень набрання чинності цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 визнаний винниму вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України (ч. 1 ст. 286 КК України необережний злочин середньої тяжкості); кримінальна справа щодо нього розглянута судом, але вирок не набрав законної сили й на день набрання чинності цим Законом ОСОБА_5 досяг пенсійного віку (досяг 64-річного віку), встановленогостаттею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Обставини, передбачені ст. 9 Закону України "Про амністію у 2016 році" та ст. 4 Закону України "Про застосування амністії в України", які б виключали застосування амністії до ОСОБА_5 , відсутні.

Таким чином на підставі п.« ґ»ст. 1 Закону України "Про амністіюу 2016 році" ОСОБА_5 слід звільнити від відбування покарання у виді у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 06 червня 2019 року.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 06 червня 2019 року щодо ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 без задоволення.

Звільнити ОСОБА_5 від призначеного вироком суду покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на підставі п. «ґ» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

с у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4