Постанова

від 10.12.2019 по справі 916/1256/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1256/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Бєляновського В.В., Мишкіної М.А.

секретар судового засідання: Чеголя Є.О.

За участю представників учасників справи:

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Кшнясєва Л.В.

від КП «Костянтин» - адвокат Савицька О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Колективного підприємства «Костянтин»

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019

по справі №916/1256/19

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Колективного підприємства «Костянтин»

про виселення

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Колективного підприємства «Костянтин» (далі - КП «Костянтин» ) в якому просило виселити відповідача з нежитлового приміщення розташованого за адресою м. Одеса, вул. Льва Толстого, 10 на користь позивача.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору оренди продовжує, за відсутності правових підстав, використовувати нежитлові приміщення, які були предметом договору оренди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 позов задоволено, виселено позивача з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 30,2 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 10, на користь позивача.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції пославшись на умови укладеного між сторонами договору оренди та приписи чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини зазначив, що строк укладеного між сторонами договору оренди закінчився у березні 2019 р., при цьому, у лютому 2019 р. позивач повідомив відповідача про відсутність наміру продовжувати строк договору та запропонував провернути орендоване майно. Судом першої інстанції не взято до уваги заперечення відповідача з приводу неотримання листа позивача щодо відмови від продовження строку дії договору, оскільки Департамент, скориставшись своїм правом, встановленим ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , належним чином повідомив відповідача про відсутність наміру на продовження договірних правовідносин, а тому договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулося КП «Костянтин» з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим з огляду на таке.

Так апелянт зазначає, що у лютому 2019 р. звернувся до позивача з заявою в якій, серед іншого, запропонувало укласти договір оренди на новий строк на умовах викладених в заяві. Проте, позивач у відповіді на вказану заяву щодо вказаної пропозиції відповідача жодних пояснень не надав.

Апелянт також відзначає, що повідомлення позивача про відсутність намірів продовжувати строк дії договору оренди, не містить наміру власника використовувати орендоване приміщення для власних потреб. При цьому, за твердженням КП «Костянтин» , воно продовжує безперешкодно та без будь-яких заперечень з боку позивача користуватися орендованим приміщенням та оплачувати орендну плату. Також, позивач ініціював укладення нового договору страхування приміщення відповідачем на майбутнє.

За твердженням апелянта, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення зосередився на вирішенні питання пролонгації (припинення) дії договору оренди, але не звернув уваги на положення ст. 777 ЦК України та ст. 285 ГК України, які регулюють переважне право наймача на укладення договору на новий строк. Неврахування судом першої інстанції переважного права наймача, який належним чином виконує свої обов`язки за договором найму, на укладення договору на новий строк, на думку апелянта, свідчить про ігнорування практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності.

На думку відповідача, слід встановити, з якою метою буде використовуватися нерухоме майно, що є предметом договору оренди. Ця обставина, як вважає апелянт, у разі з`ясування, що майно буде знову передано в оренду, свідчить про порушення власником вимог встановлених ч.3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Посилаючись на приписи ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна скаржник відзначає, що не відмовлявся від договору оренди, з дотриманням вимог чинного законодавства повідомило позивача про свій намір продовжити дію договору та укласти договір на новий строк, пропозицій від позивача щодо прийняття або зміни запропонованих умов не отримувало. За наведених обставин, скаржник вважає, що обов`язок повернути позивачеві об`єкт оренди у нього наразі відсутній, а у позивача відсутні порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси, які підлягають захисту.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №916/1256/19 за апеляційною скаргою КП «Костянтин» на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 та призначено справу до розгляду на 19.11.2019.

30.10.2019 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що договірні відносини між сторонами припинено у зв`язку із закінченням строку договору на який його було укладено. При цьому, за твердженням позивача, він належним чином повідомив відповідача про відсутність намірів продовжувати договірні відносити на запропонував добровільно повернути орендоване майно, як то передбачено умовами укладеного між сторонами договору та приписами чинного законодавства. Проте, до теперішнього часу відповідачем не повернуто орендоване майно на користь позивача, що свідчить про наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів останнього.

Позивач вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що він не отримував лист позивача щодо відсутності наміру продовжувати договір оренди, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язку орендодавця доводити факт отримання орендарем відповідного листа. Належним доказом на підтвердження відсутності волевиявлення на продовження орендних правовідносин, як вважає позивач, є сам факт направлення відповідного повідомлення орендареві.

З приводу посилання апелянта на його переважне право на продовження строку дії договору позивач зазначає, що суттю переважного права є укладення нового договору на новий строк, з встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення.

У судовому засіданні від 19.11.2019 було оголошено перерву до 10.12.2019.

26.11.2019 та 09.12.2019 судом апеляційної інстанції отримано письмові пояснення від позивача та відповідача, в яких останні навели свої міркування щодо строку дії укладеного між сторонами договору оренди.

У судовому засіданні від 10.12.2019 представник апелянта підтримав вимоги за своєю апеляційною скаргою на наполягав на її задоволенні.

Представник позивача надав пояснення відповідно до яких не погоджується з апеляційною скаргою, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга КП «Костянтин» не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 03 квітня 2007 р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю міської ради (Орендодавець) та КП Костянтин (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №8063, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Л. Толстого, 10, перший поверх, загальною площею 32,90 кв.м для розміщення перукарні.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що строк дії договору оренди - до 01.03.2010 р.

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 Договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна та постанови Кабінету Міністрів України №1846 від 27.12.2006р. за орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 1037,19 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Розділами 3 та 4 договору визначені права та обов`язки орендодавця та орендаря.

Відповідно до п.7.5 Договору зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів. Одностороння відмова від виконання умов договору та внесених змін не допускається.

Згідно з п.7.7 Договору після закінчення строку дії договору, Орендар має переважне право на його продовження, у разі належного виконання ним умов договору.

За умовами п.7.9 Договору дія Договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

04.02.2009 р. між сторонами було укладено додаткове погодження до договору оренди, яким змінено площу об`єкта оренди з 32,90 кв.м. на 30,20кв.м. та внесено зміни щодо розрахунку орендної плати.

Додатковим погодженням від 10.06.2010 р. сторони продовжили термін дії договору до 09.06.2012 р.

Додатковим погодженням від 28.12.2012 р. сторони змінили найменування Орендодавця, продовжили термін дії договору до 28.12.2013 р. та виклали п.4.2. договору в новій редакції.

Додатковим погодженням від 28.12.2012 р. до договору оренди нежитлового приміщення №8063 від 03.04.2007р. сторони, зокрема, дійшли згоди про: зміну назви Орендодавця на Департамент комунальної власності Одеської міської ради згідно з рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011р. №384-УІ Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради та продовження строку дії договору до 28.12.2013 р.

Додатковим договором №4 від 28.03.2014 р. про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 р. №8063 сторони погодили п.1.2. розділу 1 Предмет договору викласти у новій редакції: 1.3. Термін дії договору оренди до 28 березня 2015 року .

З огляду на відсутність заяв з боку сторін про припинення або зміну умов договору оренди, строк договору був продовжений до 28.03.2019 р.

18.02.2019 р. відповідач звернувся до Департаменту з заявою про продовження договору оренди в якій просив продовжити (вважати продовженим) договір оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 р. до 28.03.2020 р.

Департамент, листом від 25.02.2019 р. №01-13/763 повідомив відповідача про закінчення строку дії договору оренди 28.03.2019 р., відсутність наміру продовження договору на новий строк та запропонував у термін до 12.04.2019 передати Департаменту нежитлове приміщення, яке є предметом договору оренди за актом приймання-передачі.

Даний лист було надіслано за адресою відповідача, але не вручено останньому та повернуто відділенням поштового зв`язку з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Відповідач у добровільному порядку не передав нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 30,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 10 Департаменту, що й стало підставою для звернення із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції визнав заявлені позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з наступних підстав.

Згідно з ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 ЦК України).

Положеннями частини 1 статті 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно з положеннями частини 2 статті 291 ГК України та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

У статті 764 ЦК України передбачено, що, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до частини 4 статті 284 ГК України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку орендодавець заперечив щодо поновлення договору, то такий договір припиняється. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18.

При цьому, законодавцем не встановлено конкретної форми заяви про припинення договору оренди, така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Водночас істотне значення у даному випадку має факт направлення такого повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №902/862/15.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії останнього.

Вказаний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 22.10.2019 у справі №910/3705/19, від 21.10.2019 у справі №902/862/15 та від 02.07.2019 у справі №906/742/18.

Так наявними матеріалами справи підтверджується, що позивач листом від 25.02.2019 повідомив відповідача про відсутність наміру продовжувати укладений між сторонами договір оренди нежитлового приміщення №8063 та запропонував у термін до 12 квітня 2019 передати нежитлове приміщення, яке є предметом даного договору оренди.

Направлення даного листа позивачем на адресу КП «Костянтин» підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, фіскальним чеком, списком згрупованих внутрішніх листів, поштовим конвертом, копії яких наявні у матеріалах справи.

Вказану заяву позивач направив за адресою відповідача, яка зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме 65020, Одеська обл., місто Одеса, вул. Льва Толстого, будинок 10.

Наявні матеріалами справи, зокрема акт обстеження нежитлового приміщення, розташованого за адресою місто Одеса, вул. Льва Толстого, будинок 10, свідчить про відповідач знаходиться за вказаною адресою та використовує орендоване за договором оренди нежитлового приміщення №8063 приміщення для провадження господарської діяльності.

Також, вищевказана адреса відповідача зазначена й у договорі оренди нежитлового приміщення №8063, додаткових погодженнях до нього, листі відповідача від 18.02.2019.

Доказів на підтвердження зміни адреси, повідомлення відповідачем позивача про направлення кореспонденції за іншою адресою, наявні матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.

Колегія суддів також відзначає, що саме відповідач у лютому 2019 ініціював звернення до позивача з заявою про продовження строку договору оренди, а тому не вчинення останнім дій щодо отримання відповіді від позивача на власний лист-звернення, не може свідчити про належну та розумну поведінку КП «Костянтин» .

До того ж, судова колегія звертає увагу на те, що договірні відносини між сторонами є тривалими та протягом їх дії позивач висловлював своє небажання продовжувати дію договору оренди з відповідачем, про що останньому було відомо. Означене підтверджується рішеннями судових інстанцій у справі №916/4642/15 в якій приймали участі ті самі сторони та предметом первісного позову було виселення відповідача з орендованого приміщення.

Відтак, наявними матеріалами справи підтверджується той факт що позивач, відповідно до вимог законодавства та положень договору, своєчасно повідомив відповідача про припинення терміну дії договору та відмову від продовження його дії.

В свою чергу відповідач не надав жодних доказів на підтвердження обставин, які зумовили неможливість отримання поштового відправлення, зокрема, але не виключно, направлення листа за неналежною адресою, ненадходження такого поштового відправлення до відділення поштового зв`язку, несповіщення відповідача відділенням поштового зв`язку про надходження листа від позивача, тощо.

За таких обставин, помилковими є доводи скаржника щодо поновлення дії договору оренди внаслідок неповідомлення Департаментом комунальної власності Одеської міської ради про припинення його дії.

З приводу строку, на який було укладено договір оренди колегія суддів зазначає наступне.

Так за твердженням відповідача, договір оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 р. № 8063 діяв з 03.04.2007 по 28.03.2015, строк договору складає 6 років 11 місяців та 24 дні та відповідно до приписів ст.ст. 252, 631 ЦК України є продовженим на вказаний строк, тобто до 23.08.2022 р.

Проте колегія суддів вважає такі твердження відповідача помилковими з огляду на таке.

За приписами ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

З урахуванням наведених законодавчих приписів та твердження відповідача з приводу того, що договір оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 р. №8063 укладено на строк договору складає 6 років 11 місяців та 24 дні, означений договір підлягав нотаріальному посвідченню. Проте, наявні матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів на підтвердження нотаріального посвідчення укладеного між сторонами договору.

Судова колегія також відзначає, що за висновками судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі №916/4642/15, яка розглянута між тим ж сторонами та тим же предметом спору, строк дії укладеного між Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та КП «Костянтин» договору оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 р. №8063 неодноразово продовжувався, включно до 28.03.2017 р.

Також, колегія суддів вважає непослідовним твердження відповідача з приводу продовження дії договору оренди до 23.08.2022, оскільки у листі від 18.02.2019 КП «Костянтин» просило позивача продовжити (вважати продовженим) договір оренди до 28.03.2020. При цьому відповідач посилався на те, що договір оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 №8063 автоматично пролонгований до 28.03.2019 (т.1, а.с. 20).

У наявних матеріалах справи також міститься заява КП «Костянтин» від 18.02.2019 адресована позивачеві в якій відповідач просив укласти договір оренди нежитлового приміщення першого поверху №510 загальною площею 30,2 кв.м., розташованих за адресою місто Одеса, вул. Льва Толстого, будинок 10 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та КП «Костянтин» , на тих же умовах, на яких було укладено договір оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 р. №8063. В означеному листі КП «Костянтин» зазначило, що з огляду на відсутність заперечень з боку позивача, він продовжує користуватися орендованими приміщеннями, а договір відповідно був продовжений на той самий строк, відповідно до 28.03.2016, в подальшому до 28.03.2017, до 28.03.2018 та до 28.03.2019 (т.1, а.с. 145-146).

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що відповідач був обізнаний про те, що строк дії договору оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 №8063 спливає 28.03.2019, що й зумовило останнього звернутися до позивача з заявами про продовження договору оренди та укладення договору оренди на новий строк. А тому, колегія суддів вважає необґрунтованими, непослідовними та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи твердження КП «Костянтин» по продовження дії договору оренди до 23.08.2022 р.

Так договір оренди нежитлового приміщення №8063 укладено між сторонами 03.04.2007. При цьому, у п. 1.2. договору сторонами визначено строк дії договору до 01.03.2010.

Станом на 01.03.2010 від жодної зі сторін договору не надходило заперечень з приводу припинення або зміни строків дії договору, а тому в силу приписів ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди нежитлового приміщення №8063 продовжив свою дію на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

Проте, додатковим погодженням від 10.06.2010 р. сторони продовжили термін дії договору до 09.06.2012 р.

Станом на 09.06.2012 р. від жодної зі сторін договору не надходило заперечень з приводу припинення або зміни строків дії договору, а тому в силу приписів ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди нежитлового приміщення №8063 продовжив свою дію на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

Згодом, додатковим погодженням від 28.12.2012 р. сторони продовжили термін дії договору до 28.12.2013 р. Тобто, з огляду на дату укладення додаткової угоди та термін його дії, сторонами погоджено строк дії договору на один рік.

Додатковим договором №4 від 28.03.2014 р. сторони погодили п.1.2. розділу 1 Предмет договору викласти у новій редакції: 1.3. Термін дії договору оренди до 28 березня 2015 року . Тобто, з огляду на дату укладення додаткової угоди та термін його дії, сторонами погоджено строк дії договору на один рік.

Отже, починаючи з 28.12.2012 р. сторони неодноразово погоджували строк дії договору оренди нежитлового приміщення №8063 на один рік, про що свідчать дати укладення додаткових погоджень (28.12.2012 р., 28.03.2014 р.) та встановлений сторонами термін дії договору (28.12.2013 р., 28.03.2015 р.).

Про погодження продовження сторонами строку дії договору оренди саме на один рік вказано й КП «Костянтин» у листі про продовження договору оренди. Зокрема, відповідач зазначив, що додатковим договором №4 від 28.03.2014 продовжено строк дії договору до 28.03.2015. Пославшись на приписи ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відповідач зазначив, що оскільки заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору надано не було, а КП «Костянтин» продовжує користуватись приміщенням, та продовжує оформлення документів на викуп орендованого приміщення, договір був продовжений на той самий термін, відповідно до 28.03.2016, 28.03.2017, 28.03.2018 та 28.03.2019.

Частиною 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З урахуванням наведених законодавчих приписів та наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів дійшла висновку, що договір оренди нежитлового приміщення №8063 починаючи з 28.03.2014 р. продовжувався на один рік, з огляду на відсутність заперечень сторін щодо його припинення, та діяв до 28.03.2019, з огляду на наявність заяви орендодавця про небажання продовжувати строк дії договору.

За приписами ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно з ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Так колегія суддів зазначає, що ані договір оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 р. № 8063, ані додаткові угоди до нього не містять визначення строку дії даного договору, зокрема початку його перебігу. Натомість, сторони на власний розсуд, визначили термін з настанням якого пов`язано припинення дії договору.

У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати принцип contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

За висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін (under the diminant sinfluence of the party).

Так зі змісту додаткових погоджень до договору оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 р. №8063 вбачається, що строк дії договору продовжувався на підставі листів орендаря, тобто КП «Костянтин» .

Отже, строк дії договору визначався саме за ініціативою відповідача та укладаючи додаткові угоди останній погодився з такими умовами.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною другої статті 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Станом на час звернення із даним позовом, так й на теперішній час орендоване приміщення повернуто відповідачем на користь позивача з орендного користування не було, відповідного акта приймання-передачі приміщення від орендаря до орендодавця між сторонами підписано не було, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає обґрунтованими заявлені позовні вимоги про виселення відповідача з орендованого приміщення.

Щодо посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції переважного перед іншими особами права орендаря на укладення договору оренди на новий строк, колегія суддів зазначає наступне.

Правові конструкції, визначені у ч.2 ст.17 та ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є різними за своєю правовою природою, оскільки пролонгація (продовження) договору на тих же умовах і на той же строк, та переважне право орендаря на укладення договору не є тотожними поняттями.

Так, для застосування ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та визнання за орендарем переважного права на укладення договору оренди на новий строк необхідно встановити такі юридичні факти: закінчення терміну договору оренди; орендар належно виконує свої обов`язки за договором; власник майна не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору не повідомив орендаря про намір використовувати майно для власних потреб.

При реалізації зазначеного переважного права орендаря укладатиметься новий договір оренди майна, при цьому попередній договір оренди повинен закінчити термін дії, шляхом відмови однієї із сторін у продовженні терміну дії договору у спосіб вчинення заяви.

При цьому, суттю переважного права є укладення договору оренди на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне продовження. Наймач повинен повідомити наймодавця про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або у розумний строк до закінчення строку договору найму. У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права.

Під час розгляду справи встановлено, що укладений між сторонами договір оренди нежитлового приміщення від 03.04.2007 р. №8063 є припиненим у зв`язку з відмовою орендодавця продовжити його дію.

Частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не передбачено можливості продовження терміну договору строк якого закінчився, натомість передбачено укладення нового договору (переважене право орендаря).

Так наявні матеріали справи не містять доказів укладення нового договору оренди щодо спірного приміщення з іншою особою, а відтак, переважне право позивача на укладення нового договору оренди не є порушеним.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 відсутні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2019 р. у справі №916/1256/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 16.12.2019 р.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Бєляновський В.В.

Суддя Мишкіна М.А.