Постанова

від 17.12.2019 по справі 902/593/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року Справа № 902/593/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" на рішення Господарського суду Вінницької області від 25 вересня 2019 року, повний текст рішення складено 30 вересня 2019 року (суддя Міліціанов Р.В.)

за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

до Державного підприємства "45 Експерементальний механічний завод"

про стягнення 150 688 грн 47 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Житомирський бронетанковий завод (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Вінницької області з позовом до Державного підприємства 45 Експерементальний механічний завод (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача 120 853 грн 52 коп. інфляційних втрат та 29 834 грн 95 коп. річних.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 25 липня 2017 року в справі №902/424/17 стягнуто з Відповідача 220 000 грн основного боргу, 420 000 грн штрафу та 9600 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору. Відповідач свої грошові зобов`язання відповідно до наказу Господарського суду Вінницької області від 11 серпня 2017 року в справі №902/424/17 виконав частково та станом на дату подання позову, за розрахунками Позивача заборгованість відповідно до даного наказу становить 429 600 грн. З огляду на вказане, Позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з Відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25 вересня 2019 року по справі № 902/593/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 42 321 грн 86 коп. інфляційних, 12927 грн 06 коп. 3 % річних, а також покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 828 грн 64 коп.. У задоволенні позовних вимог про стягнення 78 531 грн 66 коп. інфляційних втрат та 16907 грн 89 коп. річних відмовлено. Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що Позивачем зазначено початок періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з наступного дня, після прийняття рішення у справі № 902/424/17, а саме з 26 липня 2017 року. Однак, на переконання місцевого господарського суду, обов`язковість виконання судових рішень обумовлює необхідність їх виконання не пізніше наступного дня набрання судовим рішенням законної сили.

Суд першої інстанції вказав, що на підставі частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Тому місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що підстави нараховувати штрафні санкції виникли починаючи з 12 серпня 2017 року, датою наступною від дати коли рішення господарського суду набрало законної сили (11 серпня 2019 року, що відображено у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Що ж до нарахування штрафних санкцій на штраф, то місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що Позивач помилково тлумачить правові висновки Верховного Суду при нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат, ототожнюючи їх з можливістю нарахування відповідальності за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України на прострочений розмір штрафу. При цьому розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання Відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи направлено на новий судовий розгляд, тобто Верховним Судом не прийнято остаточного судового рішення та не вказано на можливість застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до простроченого зобов`язання зі сплати штрафних санкцій.

Отже, місцевий господарський суд зробив висновок, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму штрафу, стягнутого згідно судового рішення, задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 110-113), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив скасувати рішення Господарського суду Вінницької області та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема виходив з того, що судом першої інстанції надано невірну оцінку фактичним обставинам справи та допущено неправильне застосування норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами, як на підтвердження правильності та обгрунтованості своїх позовних вимог Позивач додав Постанову Верховного Суду від 31 липня 2019 року по справі № 910/3692/18.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2019 року (а.с. 109), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача. Запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд констатує, що дана справа № 902/593/19 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1 921 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 192 100 грн (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 30 жовтня 2019 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи № 902/593/19 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 27 грудня 2019 року.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частков, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в розмірі зазначеному в даній судовій постанові.

При цьому, суд виходив з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 25 липня 2017 року в справі №902/424/17 стягнуто з Відповідача 220 000 грн основного боргу, 420 000 грн штрафу.

Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 600 грн..

11 серпня 2017 року на виконання вказаного рішення у справі № 902/424/17 видано наказ який надіслано на адресу Позивача (а.с. 23).

22 листопада 2017 року, на підставі заяви про примусове виконання рішення суду за вих. №01-11/3528, відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області винесено постанову про прийняття виконавчого провадження серії ВП № 54875942 від 22 листопада 2017 року по виконанню наказу Господарського суду Вінницької області від 11 серпня 2017 року (а.с. 24-35).

За твердженнями Позивача, в процесі виконавчого провадження Відповідачем по справі № 902/424/17 було частково погашено заборгованість на загальну суму 220 000 грн, що підтверджується виписками по особовому рахунку (а.с. 26-37).

Відтак, Відповідач грошові зобов`язання відповідно до наказу Господарського суду Вінницької області від 11 серпня 2017 року в справі № 902/424/17 виконав частково.

З огляду на вказане, Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Відповідача інфляційних втрат в розмірі 120 853 грн 52 коп. та трьох процентів річних в сумі 29 834 грн 95 коп. нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалось вище в даній постанові із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 29 квітня 2016 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 165 (надалі - Договір; а.с. 82-83).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Відповідач, зобов`язався передати у власність Позивача, а Позхивач зобов`язався прийняти та своєчасно оплатити комплект запчастин (товар) за ціною, у кількості, які вказані в специфікації - додатку № 1 до цього договору Специфікація є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 1.3. Договору, сума договору складає 1500000 грн 53 коп..

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що оплата товару по договору здійснюється Позивачем передоплатою 100% впродовж п`яти робочих днів з моменту підписання Договору.

Розділом 4 Договору визначено відповідальність сторін, зокрема пунктом 4.2 Договору передбачено, що в разі недотримання умов, визначених у пункті 2.2 Договору, Відповідач зобов`язався повернути Позивачу суму передоплати (авансу) впродовж 5 днів з дня порушення умов Договору.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у разі прострочення термінів оплати товару Позивач сплачує Відповідачу пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення термінів оплати від загальної суми заявленої партії товару, а пунктом 4.4 цього Договору визначено, що у випадку порушення пункту 4.2 Договору, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення з повернення; у разі прострочення більше ніж на 15 календарних днів, Відповідач сплачує Позивачу штраф у розмірі 100% від суми заборгованості.

Відповідно до специфікації № 1 - додатку до Договору, передається товар (насос СВН-80.00.000 та насос СВН ЦВС-30.50.000) на суму 1500000 грн 53 коп. (а.с. 84).

На виконання Договору між Позивачем та Відповідачем підписано Додаткову угод № 1 відповідно до умов якої, сторони виклали пункт 4.2 Договору в наступні редакції: "У разі недотримання умов, визначених у пункті 2.2 Договору, Відповідач зобов`язався повернути Позивачу частину передоплати (авансу) в сумі 1000000 грн 53 коп. упродовж п`яти робочих днів з дня порушення умов Договору, та решту передоплати (авансу) в сумі 500000 грн до 1 серпня 2016 року" (а.с. 85).

На підставі платіжного доручення № 3303 від 12 травня 2016 року Позивачем перераховано Відповідачу грошові кошти в сумі 1500000 грн 53 коп. (а.с. 87).

Однак, Відповідачем не поставлено Позивачу товар, як це було передбачено вищевказаними умовами Договору.

В подальшому Відповідачем здійснено часткове повернення суми попередньої оплати, що стверджується наявними в матеріалах справи № 902/424/17 банківськими виписками по рахунку, а саме: 29 червня 2016 року - 1000000 грн 53 коп., 3 серпня 2016 року - 80000 грн, 11 листопада 2016 року - 100000 грн., 1 грудня 2016 року - 100000 грн (а.с. 29-37).

11 січня 2017 року Позивачем на адресу Відповідача надіслано лист № 16 з вимогою повернення 220000 грн попередньої оплати.

Однак, вказаний лист залишений Відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за Договором Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 220000 грн основної заборгованості, 23386 грн 30 коп. пені, та 420000 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25 липня 2017 року в справі № 902/424/17 стягнуто з Відповідача на користь Позивача 220000 грн основного боргу, 420000 грн штрафу. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 9600 грн.. Водночас в вказаному рішенні припинено провадження у справі в частині стягнення 23386 грн 30 коп. пені.

11 серпня 2017 року на виконання вказаного рішення у справі № 902/424/17 видано відповідний наказ (а.с. 23).

Вказаним рішенням місцевого господарського суду в справі № 902/424/17 встановлено та підтверджено обґрунтованість заявленого Позивачем позову про стягнення заборгованості в зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за Договором, в зв`язку з чим дане судове рішення в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального України є преюдиціальним для розгляду цієї справи, у тому числі й в частині підтвердження наявності заборгованості відповідача за вказаний період, виходячи із якої позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

За твердженнями Позивача, в процесі виконавчого провадження Відповідачем по справі № 902/424/17 частково погашено заборгованість на загальну суму 220 000 грн, що підтверджується виписками по особовому рахунку, які наявні в матеріалах справи № 902/593/19 (а.с. 26-37).

Розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем по справі № 902/424/17 на час подання позовної заяви про стягнення штрафних санкцій становить 429 600 грн (649 600 грн -220 000 грн).

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

З наведених вище норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, колегія суддів зазначає, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року в справі № 914/1487/17, від 20 червня 2018 року у справі № 905/2135/17).

При цьому, колегія суддів зауважує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

У вказаному висновку колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, колегія суддів зауважує, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У вказаному висновку судова колегія звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Дана правова позиція висвітлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18.

Таким чином, колегія суддів резюмує, що у разі, коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Проте, поряд із цим, колегія суддів акцентує увагу Відповідача, що обов`язок зі сплати Відповідачем суми боргу виник у нього не лише на підставі судового рішення по справі № 902/424/17, а з Договору та Додаткової угоди, що були укладені між Позивачем та Відповідачем і умови яких Відповідачем виконувалися неналежно.

Поряд з тим, судовими рішеннями фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, наявність такого рішень не припиняє грошових зобов`язань Відповідача та не позбавляє Позивача права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

При цьому зважаючи на заперечення Відповідача, що зважаючи на сплату ним 220 000 грн сума основного боргу (в розмірі 220 000 грн) станом на 28 березня 2018 рік сплачена в повному об`ємі, а отже подальші нарахування інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними, колегія суддів зазначає наступне.

Погашення заборгованості в процесі виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 11 серпня 2017 року в справі № 902/424/17 в сумі 220 000 грн (сплаченої Позивачем) здійснюється за черговістю погашення вимог за грошовим зобов`язанням відповідно статті 534 Цивільного кодексу України.

Статтею 534 Цивільного кодексу України встановлено черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням., а саме у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

При цьому положення укладеного сторонами Договору не містять особливих умов стосовно порядку розподілу грошових коштів, які надходять в рахунок погашення заборгованості.

Враховуючи зазначене, твердження Відповідача, що сума основного боргу в розмірі 220 000 грн сплачена в повному об`ємі оцінюються критично, оскільки відповідно нормам вищезазначеного законодавства сума основного боргу зараховується у третю чергу уже після погашення нарахованих штрафних санкцій.

Тобто, в результаті перерахування Відповідачем грошових коштів відбулося погашення судових витрат в сумі 9 600 грн, обов`язок сплати яких виник саме на підставі судового рішення, та частково - штрафу в сумі 210 400 грн, а відтак лишилася заборгованість в сумі 429 600 грн (649600 грн - 220 000 грн).

Відтак колегія суддів констатує, що підставним є звернення Позивача з позовом про стягнення з відповідача інфляційних та річних, нарахованих на суму заборгованості по Договору (220000 грн) за визначений Позивачем період, а саме - з 29 липня 2017 року по 26 березня 2018 року та з 29 березня 2018 року по 17 липня 2019 року.

Зробивши відповідний розрахунок (а.с. 136-139), апеляційний господарський суд констатує, що до стягнення за вказаний період підлягають інфляційні в розмірі 39 687 грн 25 коп. та річні в розмірі 13019 грн нарахованих на суму заборгованості 220 000 грн.

Відповідно апеляційний господарський суд задоволює позов в цій частині.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, відносно того, що Позивачем неправильно визначено початкову дату періоду розрахунку штрафних санкцій щодо основної суми заборгованості, а саме з 26 липня 2017 року.

В спростування зазначеного, колегія суддів звертає увагу, що обов`язок зі сплати Відповідачем основної суми боргу (220 000 грн) виник у нього не на підставі судового рішення по справі № 902/424/17 (до набрання законної сили якого прив`язує місцевий господарський суд час виникнення права нараховувати штрафні санкції), а з Договору та Додаткової угоди, що були укладені між Позивачем та Відповідачем і умови яких Відповідачем виконувалися неналежно.

При цьому, що ж стосується обгрунтування оскаржуваного рішення в частині відмови у нарахування відповідальності у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат на прострочення сплати штрафу оскільки на переконання місцевого господарського суду нормами чинного законодавства не передбачено такого виду нарахування, то колегія суддів зазначає натупне.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Передбачена у договорі неустойка (штраф, пеня), звичайно ж не є зобов`язанням, а є самостійної мірою цивільно-правової відповідальності, однак у разі ухвалення рішення суду виникає нове зобов`язання - недоговірне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення неустойки (штрафу, пені) у боржника виникає нове зобов`язання на підставі судового рішення та вказаних вище статей 11 та 509 Цивільного кодексу України, а саме зобов`язання зі сплати такої неустойки на користь кредитора.

Таке зобов`язання у розумінні Цивільного кодексу України є грошовим, а тому у разі прострочення його виконання на нього також поширюється дія статті 625 Цивільного кодексу України.

Дана права позиція щодо нарахування штрафних санкцій у разі невиконання рішення суду на неустойку, в тому числі штраф, наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 липня 2019 року по справі № 910/3692/18.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що обов`язковість виконання судових рішень обумовлює необхідність їх виконання не пізніше наступного дня набрання судовим рішенням законної сили.

На підставі частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тому колегія суддів зазначає, що підстави нараховувати річні та інфляційні у Позивача виникли починаючи з 12 серпня 2017 року, датою наступною від дати коли рішення господарського суду набрало законної сили (11 серпня 2019 року, що відображено у Єдиному державному реєстрі судових рішень), адже саме з цього часу штраф та судовий збір стають заборгованістю по рішенню суду.

З огляду на вищезазначене, саме з набранням рішення суду першої інстанції по справі № 902/424/17 законної сили, Позивач мав право нараховувати річні та інфляційні на штраф та судовий збір, при цьому, колегією суддів враховується часткова оплата Відповідачем коштів в сумі 220 000 грн.

Колегія суддів констатує, що судове рішення набрало законної сили 11 серпня 2019 року, відповідно нарахування штрафних санкцій можливе з наступного дня - 12 серпня 2017 року.

З вказаного слідує, що заборгованість за судовим рішенням, що випливає з суми штрафу та судового збору (429 600 грн) існувала в період з 12 серпня 2017 року по 26 березня 2018 року.

Зробивши відповідний розрахунок (а.с. 140-141) колегія суддів констатує, що до стягнення за вказаний на визначену суму заборгованості підлягали інфляційні в розмірі 37845 грн 89 коп. та річні в розмірі 8 015 грн 28 коп..

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд задоволює позов і в цій частині.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що після оплати Відповідачем вказаної вище суми (220 000 грн) сума штрафу та судового збору зменшилася на вказану суми і склала - 209 600 грн, на котру підставно нараховувати річні та інфляційні за період визначений Позивачем, а саме з 29 березня 2018 року по 17 липня 2019 року.

Зробивши відповідний розрахунок (а.с. 142-143) колегія суддів констатує, що до стягнення за вказаний на визначену суму заборгованості підлягали інфляційні в розмірі 19346 грн 28 коп. та річні в розмірі 8200 грн 24 коп..

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд задоволює позов і в цій частині.

Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи усе вищевстановлене в даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський прийшов до висновку, щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі з огляду на їх підставність та доведеність та відмову в задоволенні клопотання про зменшення суми штрафу.

Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд задоволює апеляційну скаргу Позивача частково та скасовує оспорюване рішення місцевого господарського суду.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та про неправильне застосування норм матеріального права, що в силу дії пунктів 1, 2 та 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Разом з тим, апеляційний господарський суд скасовує оспорюване рішення суду від 25 вересня 2019 року по справі № 902/593/19 та приймає нове рішення, яким частково задоволює позовні вимоги, та стягує з Відповідача на користь Позивача інфляційні в розмірі 96879 грн 42 коп. та річні в розмірі 29 234 грн 52 коп..

В той же час апеляційний господарський суд відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 600 грн 43 коп. річних та 23 974 грн інфляційних втрат.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та пропорційно задоволенню апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" на рішення Господарського суду Вінницької області від 25 вересня 2019 року в справі № 902/593/19 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 25 вересня 2019 року в справі № 902/593/19 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

4. Стягнути з Державного підприємства "45 Експериментальний механічний завод", (вул. Червоноармійська (Стрілецька), буд. 57, м. Вінниця, Теплицький район, Вінницька область, 21100, ідентифікаційний код 08341806) на користь Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (вул. Дружби народів, 1, смт. Новогуйвинське, Житомирська область, 12441, ідентифікаційний код 07620094) інфляційні в розмірі 96879 грн 42 коп., річні в розмірі 29 234 грн 52 коп. та 1891 грн 71 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та 2837 грн 55 коп. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги."

5. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 600 грн 43 коп. річних та 23 974 грн інфляційних втрат - відмовити.

6. Доручити Господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку визначеному статтями 287-290 Господарського процесуального кодексу України.

9. Справу № 902/593/19 повернути Господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.