Постанова

від 12.12.2019 по справі 922/839/17

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2019 р. Справа № 922/839/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Силові енергетичні машини -ЕМЗ" (вх.№3411 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.10.2019 постановлену у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Усатим В.А., у справі №922/839/17,

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансгарант", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Силові Енергетичні машини - ЕМЗ", м. Харків

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИЛА :

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.10.2019 у справі №922/839/17 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Український зодчій" про витребування майна із чужого незаконного володіння (вх. № 16808 від 11.07.2019 р.) задоволено, витребувано із чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Силові Енергетичні машини - ЕМЗ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український зодчій" майно, що знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199, у будівлях літера "В-7", "БС-4", "БЕ-4" та зазначено в резолютивній частині ухвали.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції встановив, що заявнику на праві власності належить спірне майно, що підтверджується ухвалою Господарського суду Харківської області по справі №922/5419/15 від 24.03.2016, якою було затверджено мирову угоду між кредиторами та боржником - ДП "Харківський електромеханічний завод" (код 05405575), за участю третьої особи - ТОВ "Український зодчий". Згідно умов зазначеної мирової угоди заявнику на праві власності перейшло майно, перелік якого зазначений у додатку №3 до мирової угоди. Мирова угода підписана розпорядником майна - керівником боржника, головою комітету кредиторів та керівником третьої особи - ТОВ "Український зодчий". Тому, враховуючи, що майно належить заявнику на праві власності і до теперішнього часу йому не передано та знаходиться у боржника, суд першої інстанції у відповідності до приписів ст. 326, ст. 328, ст. 387, ст.388, ст. 1212 ЦК України дійшов висновку про те, що таке майно підлягає витребуванню у ТОВ "Силові Енергетичні машини - ЕМЗ" на користь власника.

ТОВ "Силові Енергетичні машини - ЕМЗ" не погодилось з ухвалою суду, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Український зодчий" про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, та не доведеністю заявником своїх вимог. Зокрема, боржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи, за допомогою яких можна було б встановити джерела набуття цього майна ДП "ХЕМЗ", як особою, що здійснила його подальше відчуження на користь ТОВ "Український зодчий". Також скаржник зазначає, що до заяви не додано та в матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази, які б свідчили про вчинення ТОВ "Силові Енергетичні машини-ЕМЗ" або іншими особами будь-яких активних чи пасивних дій, наслідком яких є вибуття майна з володіння ТОВ "Український зодчий" поза волею цієї юридичної особи. Крім того, заявник апеляційної скарги вказує, що протокол огляду, складений за наслідками огляду нежитлових приміщень, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова у справі №643/3953/19, не може вважатися належним та достовірним доказом наявності майна, що заявник вимагає витребувати, в незаконному володінні ТОВ "Силові Енергетичні машини-ЕМЗ".

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2019 для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегією суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 відкрито апеляційне провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 12.12.2019.

03.12.2019 від арбітражного керуючого Саутенко С.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він погоджується з доводами апеляційної скарги, просить її задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати. Зокрема, арбітражний керуючий вказує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження набуття цього майна ДП ХЕМЗ (виробництва або попереднього придбання), як особою, що здійснила його подальше відчуження на користь ТОВ Український зодчий . Учасниками мирової угоди, ДП ХЕМЗ та ТОВ Український зодчий не складались документи, які б підтверджували господарську операцію, що обумовлена укладеною мировою угодою та засвідчували б реальну зміну майнового стану цих господарських суб`єктів внаслідок виконання такої угоди. Також, арбітражний керуючий Саутенко С.А. зазначає, що заявник вперше звернувся до ТОВ Силові енергетичні машини -ЕМЗ з листом про повернення майна лише у березні 2018 року, тобто через 2 роки після факту затвердження мирової угоди та не надав жодних документів, які б конкретизували це майно та підтверджували його фактичне отримання ТОВ Силові енергетичні машини -ЕМЗ у власність від ДП ХЕМЗ або інших осіб.

11.12.2019 від арбітражного керуючого Саутенко С.А. надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без його участі.

12.12.2019 від ТОВ Український зодчий надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких товариство просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ СЕМ-ЕМЗ та залишити ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.10.2019 без змін.

В судовому засіданні 10.12.2019 учасники справи підтримали свої позиції стосовно оскаржуваної ухвали, представник ТОВ СЕМ-ЕМЗ просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.10.2019 у даній справі та відмовити у задоволенні заяви ТОВ Український зодчий про витребування майна, представник ТОВ Український зодчий просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ СЕМ-ЕМЗ та залишити ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.10.2019 без змін.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, що оскаржене та доводів апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні присутніх представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.03.2017 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Силові Енергетичні машини-ЕМЗ", визнано вимоги ініціюючого кредитора в розмірі 41162500,09 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Саланську І.Л.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.04.2017 задоволено заяву Саланської І.Л. про звільнення її від виконання обов`язків розпорядника майна у справі, звільнено арбітражного керуючого Саланську І.Л. від виконання повноважень розпорядника майна ТОВ "Силові Енергетичні машини-ЕМЗ", призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Саутенка С.О.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.01.2018 затверджено реєстр вимог кредиторів.

11.07.2019 від ТОВ "Український зодчий" до Господарського суду Харківської області надійшла заява про витребування майна із чужого незаконного володіння, в якій заявник просить суд витребувати із чужого незаконного володіння ТОВ "Силові Енергетичні машини-ЕМЗ" на користь ТОВ "Український зодчій" майно, що знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199, у будівлях літ. "В-7", "БС-4", "БЕ-4", яке повинно бути передано товариству відповідно до Додатку № 3 до мирової угоди від 03.03.2016, затвердженою ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.03.2016 у справі № 922/5419/15.

Вказана заява обгрунтована тим, що ТОВ Силові Енергетичні машини - ЕМЗ , який є боржником у даній справі, відмовляється повернути рухоме майно, що знаходиться у нежитлових приміщеннях за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199, які останній набув за Мировою угодою у справі №Б-50/137-07. Листом від 20.03.2018 ТОВ СЕМ-ЕМЗ повідомило ТОВ Український зодчий , що все обладнання перелічене у додатку №3 до Мирової угоди від 23.03.2016, затвердженої ухвалою Господарського суду Харківської області по справі №922/5419/15 від 24.03.2016 на території ТОВ Силові енергетичні машини - ЕМЗ немає, оскільки попереднім власником даного майна - ДП ХЕМЗ , йому не передавалось.

Також, обгрунтовуючи свою заяву, ТОВ Український зодчий посилалось на приписи ст.ст. 1212, 1214 ЦК України.

Враховуючи наведене, заявник зазначає, що майно, яке належить йому на праві власності до теперішнього часу йому не передано та знаходиться у боржника, що підтверджується протоколом огляду приміщень за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199, ТОВ "СЕМ-ЕМЗ", який проводився на підставі ухвали Московського районного суду м. Харкова по справі №643/3953/19 від 19.03.2019.

Розглянувши ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.10.2019 (щодо витребування майна) у справі № 922/839/17 на предмет правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з висновками суду щодо наявності підстав для задоволення заяви ТОВ Український зодчий про витребування рухомого майна, виходячи з такого.

Згідно зі ст.2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ст.9 Закону про банкрутство справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 77 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.

Статтею 79 цього закону передбачено, що мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про закриття провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Мирова угода повинна містити положення про: розміри, порядок і строки виконання зобов`язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини. Крім того, мирова угода може містити умови щодо: виконання зобов`язань боржника третіми особами; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Відповідно до статей 626, 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що мирова угода, яка затверджена господарським судом у справі про банкрутство, є процесуальний документ, який завершує судову процедуру банкрутства, та визначає процесуальні права всіх учасників процедури, а також має статус судового рішення, яке в силу положень статті 129 Конституції України є обов`язковим до виконання усіма особами, права, інтереси та обов`язки яких ним вирішені. З іншого боку, мирова угода у справі про банкрутство є угодою (договором, домовленістю), яка визначає цивільний (господарський) обсяг прав та обов`язків, які в силу приписів статті 626, 628, 629 ЦК України є обов`язковими до виконання.

Тож, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.03.2016 у справі №922/5419/15 затверджено Мирову угоду, умовами (п. 2.2.14) якої передбачено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Український зодчий (третя особа) отримує власність рухоме майно, перелік якого наведений в Додатку №3. За третьою особою -Товариство з обмеженою відповідальністю Український зодчий визнається право власності на рухоме майно, перелік якого наведений у додатку №3. Право власності третьої особи на зазначене рухоме майно виникає з моменту набрання чинності мирової угоди. Боржник зобов`язаний передати за актом приймання-передачі зазначене майно на протязі 10-днів з моменту набрання чинності мирової угоди.

Ухвала Господарського суду Харківської області від 24.03.2016 у справі №922/5419/15 набрала законної сили та є чинною.

Отже, за умовами наведеної Мирової угоди ТОВ Український зодчий набув право власності на рухоме майно, що перелічено в додатку №3 до Мирової угоди та має отримати його від ТОВ ХЕМЗ (боржника у справі №922/5419/15).

В листі від 01.03.2018 б/н ТОВ ХЕМЗ повідомляє ТОВ Український зодчий про те, що рухоме майно, що перелічено в листі, знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199, у приміщеннях, що знаходяться в будівлях літ В-7, БС-4, SЕ-4, що раніше належали ДП Харківський електромеханічний завод , та перейшли у власність ТОВ Силові енергетичні машини - ЕМЗ на підстав Мирової угоди у справі №50/137-07.

ТОВ СЕМ-ЕМЗ (боржником у даній справі) факти набуття у власність приміщення за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199 не заперечуються, та не спростовані матеріалами справи.

Наявність рухомого майна, що перелічено у заяві ТОВ Український зодчий про витребування його у ТОВ СЕМ-ЕМЗ , підтвердилось протоколом огляду приміщення будівлі за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199, який складений в присутності представників ТОВ СЕМ-ЕМЗ Сибільової О.В., в.о. директора ДП ХЕМЗ Рубанець А.Ф., Братчикова А.Е., Чистюхіної В.В, представника ТОВ Український зодчий Суркова О.О., прокурора ХМП №4, начальника відділення СВ Московського ВП Пешкова А.С. та понятих, та про що зауважив представник ТОВ Українский зодчий в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги.

Огляд приміщення відбувся на підставі ухвали Московського районного суду м. Харкова у справі 643/3953/19.

Також, ТОВ Український зодчий до матеріалів справи надало бухгалтерську довідку від 29.05.2018 б/н (а.с.41-46 т. 17) про облік на балансі ТОВ Український зодчий рухомого майна, що перелічено в Додатку № 3 до Мирової угоди.

Статтею 74 ГПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено. що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, факт знаходження спірного рухомого майна на території будівлі за адресою: м . Харків, пр. Московський , 199 підтверджується матеріалами справи та жодним належним та допустим доказом не спростований.

Згідно з приписами статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 названого Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950, ратифікованою законом від 17.07.1997 р. №475/97-ВР, зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник. Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом"). (постанова Верховного суду по справі №914/1953/17 від 26.06.2018)

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача необхідно урахувати всі умови, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, повинно бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер і спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем немає договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Колегія суддів погоджується з тим, що під час розгляду даної заяви встановлено наявність усіх вищеперелічених умов, адже кожна спірна рухома річ має інвентарний номер, який зазначений в Додатку №3 до Мирової угоди та вказаний у протоколі огляду приміщення, найменування майна в сукупності з інвентарним номером разом становлять його індивідуальну ознаку, спірне майно визначено та погоджено сторонами у Додатку №3 до Мирової угоди, затвердженої судом 24.03.2016 по справі №922/5419/15, а його наявність у будівлі за адресою: м. Харків, пр. Московський, 199, що належить ТОВ СЕМ-ЕМЗ встановлена матеріалами справи.

Колегія суддів відхиляє доводи боржника висловлені в апеляційній скарзі та доводи арбітражного керуючого - у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, щодо доводів апелянта, які висловлені в судовому засіданні суду апеляційної інстанції стосовно можливого переходу права власності на це майно третім особам у період з 2016 по 2018, оскільки вони грунтуються на припущеннях, неправильній оцінці фактичних обставин спору та застосуванні не тих норм чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Також відхиляються колегією суддів заперечення боржника стосовно наявності у третіх осіб права власності на спірне рухоме майно, з підстав того, що якісь треті особи звертались до боржника із вимогами про повернення майна, як необґрунтовані та недоведені належними доказами.

За змістом норм ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється перехід майна від однієї особи до іншої, який не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичного змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими актами чи правочином.

Отже, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

У справі Устименко проти України (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні Серявін та інші проти України (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Силові енергетичні машини -ЕМЗ" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.10.2019 у справі №922/839/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.12.2019

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.В. Шевель