Рішення

від 04.12.2019 по справі 910/10932/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2019Справа № 910/10932/17

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Бородині В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1) Державна архітектурно-будівельна інспекція України;

2) Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю

міста Києва виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської

державної адміністрації);

3) Департамент міського благоустрою виконавчий орган Київської міської

ради (Київської міської державної адміністрації)

4) Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче об'єднання

"Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського"

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

За участі представників учасників справи згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом Київської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту міського благоустрою виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017, позов задоволено повністю: зобов'язано ТОВ "ТОВСТАР" звільнити самовільно зайняту спірну земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Постановою Верховного Суду від 27.02.2018 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР" задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 12.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 у справі № 910/10932/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

За результатом проведення повторного автоматизованого розподілу справ, справу №910/10932/17 передано на розгляд судді Шкурдовій Л.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2018р. відкрито провадження у справі №910/10932/17 за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2019 (суддя Шкурдова Л.М.) відмовлено в задоволенні позовних вимог. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 рішення Господарського суду міста Києві від 17.08.2019 залишено без змін, апеляційну скаргу залишено без задоволення.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2018 у справі № 910/10932/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

08.08.2019 матеріали справи № 910/10932/17 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Лиськову М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 суддею Лиськовим М.О. прийнято справу №910/10932/17 до свого провадження, розгляд справи №910/10932/17 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.09.2019.

11.09.2019 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.

В судове засідання, призначене на 11.09.2019 з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи-3, надали пояснення. Протокольною ухвалою суду від 11.09.2019 на виконання Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 судом залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче об'єднання "Київський завод автоматики ім. Г.І.Петровського" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, встановлено Публічному акціонерному товариству "Науково-виробниче об'єднання "Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського" строк до 01.10.2019 року для подання до суду письмових пояснень (заперечень) по суті спору та у цей же строк зобов'язано направити копії пояснень сторонам у справі та зобов'язано учасників справи направити третій особі копії поданих в межах даної справи документів (позову, відзиву на позов, пояснень) не пізніше трьох днів з дня вручення копії даної ухвали, а докази такого направлення надати суду в наступне судове засідання.

11.09.2019 судом ухвалено відкласти підготовче засідання з розгляду справи №910/10932/17 на 02.10.2019.

02.10.2019 Київською міською радою подано до суду відповідь на відзив.

02.10.2019 в судове засідання з'явились представник позивача, відповідача та представник третьої особи-3. Представники третьої особи-1,2,4 в судове засідання не з'явились, причин неявки суд не повідомили. Судом ухвалено відкласти розгляд справи на 23.10.2019.

09.10.2019 до суду надійшли письмові пояснення по справі від Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради.

17.10.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР" до суду подано заперечення по справі.

23.10.2019 в судове засідання з'явився представники позивача, відповідача та третьої особи-3. Представники третьої особи-1, третьої особи-2 та третьої особи-4 в судове засідання не з'явились, причин неявки суд не повідомили.

Протокольною ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів і відкладено підготовче засідання на 06.11.2019.

06.11.2019 в судове засідання з'явились представник позивача та представник відповідача. Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, причин неявки суд не повідомили.

Представником позивача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи. Представник відповідача проти долучення вказаних документів до матеріалів справи №910/10932/17 заперечував.

Протокольною ухвалою суду від 06.11.2019 судом долучено до матеріалів справи документи позивача, ухвалено закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 04.12.2019.

03.12.2019 відповідачем до суду подано клопотання про відмову в задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів до справи, а також заперечення по справі.

04.12.2019 в судове засідання з'явились представник позивача та представник відповідача. Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні представником відповідача підтримано подані 03.12.2019 клопотання. Протокольною ухвалою суду від 03.12.2019, судом залишено без розгляду клопотання відповідача.

Під час судового засідання, призначеного на 04.12.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення. Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 04.12.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У липні 2017 Київська міська рада звернулася до Господарського суду Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР" (далі - ТОВ "ТОВСТАР") про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки (код ділянки: 88:129:007) орієнтовною площею 0,0060 га по вул. Кирило-Мефодіївській, 14/2, у Шевченківському районі м. Києва та повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач без оформлення документів щодо права користування земельною ділянкою звів прибудову ресторану до фасадної стіни багатоповерхового житлового будинку. Позов подано на підставі 125, 212. Земельного кодексу України, статті 376 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було здійснено обстеження земельної ділянки (код ділянки 88:129:007) за адресою: м. Київ, вул. Кирило-Мефодіївська, 14/2.

За твердженнями позивача, в ході обстеження було встановлено, що на частині земельної ділянки (код 88:129:007) орієнтовною площею 0,0060 га за вказаною адресою Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР" зведено прибудову ресторану до фасадної стіни багатоповерхового житлового будинку. Документи, що посвідчують право власності чи право користування зазначеною земельною ділянкою, згідно вимог статті 126 Земельного кодексу України в Департаменті земельних ресурсів станом на 31.12.2012 не зареєстровані.

Вказані порушення були зафіксовані в акті обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 №731/10, складеному головним спеціалістом відділу землеустрою та моніторингу земель Шевченківського району Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради.

Зазначаючи, що земельна ділянка (код 88:129:007) площею 0,0060 га на вул. Кирило-Мефодіївській, 14/2 у Шевченківському районі міста Києва не була відведена у відповідності до чинного законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна, позивач стверджує, що таке майно підлягає знесенню, як самочинно збудоване. Як на підставу для задоволення позову позивач посилається на норми ст.376 ЦК України, згідно якої позивач, як власник земельної ділянки, має право вимагати знесення самочинного будівництва та на акт обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 №731/10, складений головним спеціалістом відділу землеустрою та моніторингу земель Шевченківського району Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради як на доказ самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки та здійснення самочинного будівництва.

Згідно частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція відображена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 915/1376/17 від 10 січня 2019 року

Позивач стверджує, що Відповідачем була проведена реконструкція об'єкту нерухомості та органом Держархбудконтролю зареєстрована Декларація про готовність об'єкта до експлуатації за № КВ 143152381835 від 26 серпня 2015 року. При цьому, Позивач звертає увагу, що згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 серпня 2017 року № 95055971 міститься інформація про реєстрацію об'єкта нерухомого майна 18 червня 2015 року. Проте, Позивач не вказує чітко, що саме доводить, чи спростовує вказаний факт.

Натомість, Відповідач зазначає, що право власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлові приміщення в літері А (група приміщень № 1) за адресою: місто Київ, вулиця Кирило-Мефодіївська, 14/2, приміщення № 1) виникли у Відповідача саме 18.06.2015 17:03:14 (дата державної реєстрації права на нерухоме майно Відповідача), номер запису про право власності: 10095860. Даний факт також підтверджується іншими матеріалами справи, а саме Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 43434764 від 08.09.2015 10:20:15.

Проте, Позивач не вказує той факт, що згідно з наведеної ним інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 серпня 2017 року № 95055971, підставою виникнення права власності є свідоцтво про право власності, серія та номер: 43434489 виданий 08.09.2015. видавник Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві. Вказане підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №43434764 від 08.09.2015 10:20:15. (копії документів наявні в матеріалах справи)

З відомостей документів чітко вбачається, що підставою внесення запису є Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22198044 від 18.06.2015 17:14:19.

Судом встановлено, що зазначені факти свідчать про наступну хронологію подій:

18.06.2015 - виникнення у Відповідача права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлові приміщення в літері А (група приміщень № 1) за адресою: місто Київ, вулиця Кирило-Мефодіївська, 14/2, приміщення № 1);

21.07.2015 - реєстрація органом Держархбудконтролю Декларації про початок виконання будівельних робіт № КВ 083152020332;

26.08.2015 - реєстрація органом Держархбудконтролю Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за № КВ 143152381835;

08.09.2015 - Відповідач реєструє право власності на нежитлове приміщення в літері А (група приміщень № 1) за адресою: м. Київ, вулиця Кирило-Мефодіївська, будинок 14/2, приміщення 1. Підтвердження - свідоцтво про право власності індексний номер - 43434489. Підстава даної реєстрації (видачі свідоцтва) є саме зареєстрована органом Держархбудконтролю Декларація про готовність об'єкта до експлуатації за № КВ 143152381835 (відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та абз. 11 п. 49 Порядку державної реєстрації на нерухоме майно та ї обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (в редакції чинній момент здійснення реєстраційних дій).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч.3 ст. 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Рішенням Київської міської ради від 23.07.2015 року №761/1625 "Про утворення Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)" було утворено відповідний Департамент.

Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України №291 від 11.05.2016 року було створено комісію з передачі документації та вирішення питань, пов'язаних із функціонуванням структурного підрозділу виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), на який покладено виконання функцій державного архітектурно-будівельного контролю.

11.10.2016 року було підписано акт приймання-передавання документів між Держархбудінспекцією та Київською міською радою, відтак саме 11.10.2016 року Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розпочав свою роботу та виконання покладених на них повноважень.

Отже, на Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) покладено функції здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на території міста Києва щодо об'єктів незначного (CCI) та середнього (СС2) класу наслідків (відповідальності); надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів,на території міста Києва, незначного (CCI) та середнього (СС2) класу наслідків (відповідальності).

Як вбачається з матеріалів справи як на доказ здійснення самочинного будівництва позивач посилається на акт обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 №731/10, який складений головним спеціалістом відділу землеустрою та моніторингу земель Шевченківського району Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради, в той час як повноваження здійснення контролю щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил відносяться до повноважень Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Статтею 189 Земельного кодексу України та статтею 20 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Києві (далі - Порядок) затверджено рішенням Київської міської ради №16/890 від 25.09.2003 р., відповідно до п. 2 якого повноваження щодо здійснення самоврядного контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель покладено на Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), яке рішенням Київської міської ради №198/7535 від 15.03.2012 р. "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" перейменовано у Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 2.4. вказаного Порядку самоврядний контроль передбачає: контроль за наявністю у землевласників і землекористувачів документів, що підтверджують їхні права на землю, проектної документації тощо; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; контроль за усуненням юридичними і фізичними особами порушень земельного законодавства.

Згідно з п. 2.5 зазначеного Порядку самоврядний контроль за виконанням вимог земельного законодавства здійснюється шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень фізичних і юридичних осіб; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель тощо.

Згідно з п. 3.1. вказаного Порядку головне управління при здійсненні самоврядного контролю за використанням і охороною земель у місті Києві відповідно до покладених на нього завдань: 1) організує і здійснює самоврядний контроль у м. Києві за: дотриманням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності земельного законодавства; 2) вживає в межах своєї компетенції заходів до усунення порушень земельного законодавства, в тому числі щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам користувачам; 4) у разі виявлення порушень юридичними чи фізичними особами земельного законодавства вносить пропозиції: державним органам управління і контролю, в тому числі правоохоронним, щодо притягнення осіб до відповідальності за порушення земельного законодавства та вжиття заходів щодо їх усунення в межах компетенції цих органів (зокрема Державній архітектурно-будівельній інспекції України, її територіальному органу в м. Києві - щодо притягнення громадян та юридичних осіб (їх керівників) до адміністративної відповідальності за самовільне (самочинне) будівництво, скасування або зупинення дії дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт в установленому законодавством порядку); 5) збирає матеріали для підготовки висновку про самовільне зайняття земельних ділянок фізичними чи юридичними особами, готує висновок про самовільне зайняття земельних ділянок і передає його до Київської міської ради для прийняття рішення про їх звільнення; 9) проводить обстеження земельних ділянок щодо їх використання землекористувачами та складає відповідні акти обстеження земельних ділянок для розгляду Київською міською радою питань про поновлення договорів оренди земельних ділянок; 15) передає до органів прокуратури, органів дізнання та досудового слідства матеріали про дії, в яких вбачаються ознаки злочину.

Суд критично оцінює Акт від 30.10.2015 року №731/10, який складений головним спеціалістом відділу землеустрою та моніторингу земель Шевченківського району Ліневичем П.Л. Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), яким встановлено, що за результатами обстеження вбачаються ознаки самовільного зайняття земельної ділянки та ознаки самовільного будівництва. Однак, у вказаного спеціаліста були відсутні повноваження та професійні знання для встановлення таких порушень містобудівного законодавства, як самочинне будівництво в акті обстеження земельної ділянки, адже такий факт до 11.10.2016 року міг бути встановлений виключно за результатами проведення відповідної перевірки Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, яка була уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю, а після 11.10.2016 року - Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), а Департамент земельних ресурсів КМДА таким органом не є. В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази проведення такої перевірки чи то ДАБІ України, чи то Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) після початку своєї роботи, і встановлення відповідних фактів за результатами перевірки.

Таким чином можна зробити висновок, що акт обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 року №731/10 не може бути належним га допустимим доказом того, що ТОВ Товстар самовільно зайняло земельну ділянку та здійснило самочинне будівництво, оскільки він складений органом, який не наділений повноваженнями щодо встановлення самочинного будівництва.

Отже, суд приходить до висновку, що акт обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 №731/10 не може бути належним доказом на підтвердження здійснення відповідачем самочинного будівництва.

У Постанові Верховного суду у справі 910/10932/17 від 24.07.2019 вказано, що необхідно враховувати, що саме по собі встановлення наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Як встановлено судом ТОВ "Товстар" є власником об'єкту нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення в літері "А" (група приміщень №1) площею 319,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кирило-Мефодіївській, 14/2, приміщення 1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.

Суд критично оцінює твердження Позивача, що Відповідачем було здійснено реконструкцію у формі прибудови без документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою, з огляду на наступне.

На вимогу суду Відповідач надав пояснення та відповідні підтверджуючи документи, що ним не була здійснена прибудова, з огляду на що у Відповідача не виникало обов'язку звернення до відповідних органів за наданням (передачею) спірної земельної ділянки в користування (власність). Документ, який давав право на виконання будівельних робіт з реконструкції саме наявних на праві власності Відповідача нежитлових приміщень, був отриманий Відповідачем в тому числі на підставі ч. 4 ст. 34 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , згідно з якою реконструкція об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Судом встановлено, що Відповідач маючи у власності нежитлові приміщення здійснив їх реконструкцію, саме без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані цих нежитлових приміщень, що, відповідно, підтверджується проектною документацією, яка міститься у матеріалах справи.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що судом апеляційної інстанції було зобов'язано представника ТОВ Товстар надати письмові пояснення щодо площі спірного об'єкту нерухомості, яка була до проведення реконструкції такої будівлі.

Із наданих пояснень директором ТОВ Товстар представнику товариства вбачається, що спірний об'єкт нерухомості був придбаний ТОВ Товстар за договором купівлі-продажу. Підчас укладення такого договору, попереднім власником не було надано технічний паспорт на такий об'єкт нерухомості покупцеві, тобто ТОВ Товстар . Таким чином, у ТОВ Товстар відсутня інформація щодо технічного паспорту на спірний об'єкт нерухомості до проведення реконструкції. Дана обставина унеможливлює надати вичерпну інформацію щодо площі спірного об'єкту нерухомості до проведення реконструкції.

Також, як вбачається із пояснень директора ТОВ Товстар , оригінал вище вказаного договору купівлі-продажу спірного об'єкту нерухомості був наданий державному реєстратору, який здійснював державну реєстрацію права власності на вже реконструйований об'єкт нерухомості. Копія даного договору у ТОВ Товстар також відсутня.

З огляду на те, що у ТОВ Товстар відсутні будь-які документи, що містять інформацію про площу спірного нерухомого майна з моменту його купівлі ТОВ Товстар та до моменту проведення реконструкція, дана обставина об'єктивно унеможливлює надати суду вичерпну інформацію щодо площі спірної нерухомості.

Позивач же, здійснюючи самоврядний контроль у 2015 році, здійснив його після введення в експлуатацію, а саме 30 жовтня 2015 року, тоді як об'єкт введено в експлуатацію 26 серпня 2015 року. Суд приймає твердження Відповідача, що оцінити, як саме здійснювалася реконструкція, а саме в межах фундаменту чи ні Позивач фактично не міг, тоді як проектну документацію Позивач не витребував і як наслідок не досліджував. В акті від 30 жовтня 2015 року Позивач зробив припущення про прибудову (адже тільки здійснив візуальний огляд без дослідження проектної документації, дозвільної документації, документації, що посвідчує введення в експлуатацію).

За твердженням Відповідача, котре не спростоване Позивачем, фактично відбулася заміна даху на вхідній групі та літньому навісі (існуючому до реконструкції), влаштування вікон в існуючому навісі, та облаштування фасаду (утеплення) (існуючого навісу до реконструкції). Проект реконструкції нежитлових приміщень, за яким здійснювалися будівельні роботи не передбачав влаштування фундаменту (робіт викопування траншеї під фундамент, безпосереднє влаштування фундаменту, тощо) та влаштування інших огороджувальних конструкцій для прибудови.

З матеріалів справи судом встановлено, що Відповідачем не були виконані та не виконувалися роботи з прибудови, а роботи виконані виключно з реконструкції власних нежитлових приміщень без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані. Дані роботи дозволено згідно з ч. 4 ст. 34 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності виконувати саме без документу, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

У матеріалах справи не міститься доказів, що спростовували би твердження Відповідача про факт виконання будівельних робіт в межах існуючого фундаменту наявних у нього на праві власності нежитлових приміщень, а також відсутні будь-які докази (відомості), що спростовують твердження Відповідача про відсутність факту зміни зовнішньогеометричних розмірів нежитлових приміщень.

ТОВ "Товстар" була проведена реконструкція вище вказаного об'єкту нерухомості та Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції зареєстрована Декларація про готовність об'єкта до експлуатації за №КВ143152381835 від 26.08.2015р.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно ст.39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає декларацію про готовність об'єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Отже, Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за №КВ143152381835 від 26.08.2015р. зареєстровано уповноваженим органом, який здійснює контроль за дотриманням суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм.

На момент розгляду справи реєстрація Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за №КВ143152381835 від 26.08.2015р. не скасована та ніким не оспорюється, що спростовує твердження позивача відносно здійснення самочинного будівництва.

Статтею 212 ЗК визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 № 963-IV самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлюючого документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або не уповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).

Обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Законодавство України розрізняє два правові інститути: 1) правомірне користування земельною ділянкою на підставі договору, зобов'язання повернути земельну ділянки після закінчення строку дії договору та відповідальність за її неповернення у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати та 2) самовільне зайняття та користування земельною ділянкою без правових підстав, зобов'язання безвідкладно повернути таку земельну ділянки її власнику та відповідальність за самовільне зайняття такої ділянки у вигляді відшкодування шкоди.

Згідно статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Матеріали справи не містять доказів формування спірної земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру.

В акті обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 №731/10, на підставі якого заявлено позовні вимоги, зазначено: "Відповідно до даних міського земельного кадастру, земельна ділянка площею 0,3737 га (обліковий код 88:129:007) на вул. Кирило-Мефодіївській, 14/2, у Шевченківському районі міста обліковується за публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче об'єднання "Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського" (ЄДРПОУ 14309356)".

Також в матеріалах справи міститься витяг із бази даних міського земельного кадастру станом на 14.12.2015р., з якого вбачається, що користувачем спірної земельної ділянки є відкрите акціонерне товариство "Науково-виробничий комплекс "Київський завод автоматики ім.Г.І. Петровського".

На вимогу суду позивач надав пояснення, в яких вказав, що спірна земельна ділянка не має кадастрового номера, оскільки не зареєстрована у Державному земельному кадастрі у відповідності до вимог чинного земельного законодавства, а має лише обліковий код (88:129:007), а тому і цільове призначення земельної ділянки не встановлено. Відповідно до даних міського земельного кадастру спірна земельна ділянка обліковується за ВАТ "Науково-виробничий комплекс", "Київський завод автоматики ім.Г. І. Петровського" (код ЄДРПОУ 14309356), ТОВ "Інвестеційна група "Навігатор" (код ЄДРПОУ 32799462), ТОВ "Товстар" (код ЄДРПОУ 39831491) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки 88:129:007. Київською міською радою рішення про затвердження такої документації та надання (передачу) земельної ділянки в користування (власність) не приймалося. Документи, що посвідчують право власності чи право користування зазначеної земельної ділянки, згідно вимог статті 126 Земельного кодексу України в Департаменті земельних ресурсів не зареєстровані.

Одночасно з цим, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Товстар" є власником об'єкту нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення в літері "А" (група приміщень №1) площею 319,6 кв.м. за адресою: м.Київ, вул.Кирило-Мефодіївській, 14/2, приміщення 1, яке знаходиться на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, долученої до позовної заяви, право власності на нежилі приміщення (в літ.А) загальною площею 286,10 кв.м. в м. Києві, по вул. Кирило-Мефодіївська, буд.14/2 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2007р. у справі №9 набуло ТОВ "Інвестиційна група Навігатор", в подальшому право власності на нежиле приміщення в літері "А" (група приміщень №1), за адресою: м. Київ, вул. Кирило-Мефодіївська, буд.14/2, приміщення 1 перейшло до ТОВ "Товстар".

Відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, відповідач набув право власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, отже, останній має законодавчо визначене право на земельну ділянку, на якій розташована його будівля.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При цьому ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Тобто нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою на якій воно знаходиться і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому право користування земельною ділянкою виникає одночасно з виникненням права власності на нерухоме майно, яке на ній знаходиться в силу положень ч. 1 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України

Таким чином, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, однак неоформлення права на вказану земельну ділянку не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташована, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів здійснення реконструкції з додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, зазначені обставини виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Заявлені позивачем позовні вимоги фактично включають у себе вимоги про знесення самочинного будівництва.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК, статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно зі ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідач в своїй позовній заяві посилається на ст. 376 Цивільного кодексу України, яка визначає та регулює правовідносини під час здійснення суб'єктом самочинного будівництва.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України (на яку також посилається Позивач), особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Тобто, за умови, якщо б як стверджує Позивач, Відповідачем було здійснено самочинне будівництво, останнім не було б набуто на дане нерухоме майно право власності (на нежитлові приміщення в літері А (група приміщень № 1) за адресою: м. Київ, вулиця Кирило-Мефодіївська, будинок 14/2, приміщення 1).

Право власності Відповідача на реконструйоване нерухоме майно загальною площею 319,6 кв.м. підтверджується свідоцтвом про право власності, індексний номер 43434489.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності Відповідача на нерухоме майно, реєстрація якого відбулась від 18 червня 2015 року, так і зміна 08 вересня 2015 року не скасовано та не оскаржено, реєстраційні дії також не скасовані та не оскаржені, у тому числі Позивачем.

Беручи до уваги наявність в матеріалах справи доказів реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за №КВ143152381835 від 26.08.2015р., збудована відповідачем прибудова не може вважатися самочинним будівництвом в розумінні ст. 376 ЦК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для його знесення.

Враховуючи те, що акт обстеження земельної ділянки від 30.10.2015 №731/10 не може бути належним доказом на підтвердження здійснення відповідачем самочинного будівництва, беручи до уваги, що за відповідачем у встановленому законом порядку зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, що виключає можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття, інших доказів на підтвердження здійснення відповідачем самочинного будівництва матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено здійснення відповідачем самочинного будівництва на спірній земельній ділянці, в зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні, а зобов'язання відповідача в даному випадку в примусовому порядку звільнити спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного ТОВ "ТОВСТАР" на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №902/889/16 та від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17.

Також суд зазначає, що в матеріалах справи міститься копія акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства №56/10 від 15.09.2017, складеного посадовою особою Департаменту земельних ресурсів.

В ході перевірки було встановлено, що приміщення, яке розташоване на першому поверсі житлового будинку та в якому знаходиться заклад громадського харчування "Фішер" загальною площею 319,6 кв.м перебуває у власності ТОВ "ТОВСТАР" (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08.09.2015 №4344489); земельна ділянка використовується за відсутності відповідних документів на право власності чи користування земельною ділянкою, передбачені ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

15.09.2017 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів складено вказівку Товариству з обмеженою відповідальністю "ТОВСТАР" за №45/10 про усунення порушення земельного законодавства - оформити відповідні документи на право власності чи користування земельною ділянкою в десятиденний термін.

Суд приходить до висновку, що даний акт не є належним доказом на підтвердження здійснення відповідачем самочинного будівництва, оскільки у вказаному акті зафіксоване порушення щодо використання ТОВ "ТОВСТАР" спірної земельної ділянки за відсутності відповідних документів на право власності чи користування земельною ділянкою, передбачені ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, що не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Одночасно суд зазначає, що відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у тому числі з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у справі № 902/341/17.

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем у встановленому законом порядку зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, що виключає можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття, суд вважає, що позивачем не доведено здійснення відповідачем самочинного будівництва на спірній земельній ділянці у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості та відсутності підстав для задоволення позовних вимог Київської міської ради.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову судом відмовлено у повному обсязі, судовий збір в цій частині відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Київської міської ради відмовити у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16.12.2019

Суддя М.О. Лиськов