Рішення

від 11.12.2019 по справі 910/9464/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2019Справа № 910/9464/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг протипожежної безпеки" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електросвіт" простягнення 216305,14 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаБоримська І.О., ордер серії КВ №782350 від 16.10.2019; від відповідачане з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдинг протипожежної безпеки" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електросвіт" 249872,43 грн, з яких: 209549,40 грн основного боргу, 18803,26 грн пені, 16405,14 грн інфляційних втрат, 5114,63 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №01/30/2018 від 30.01.2018 в частині здійснення оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 відкрито провадження у справі №910/9464/19; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 21.08.2019; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

08.08.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, що укладеним між сторонами договором не було встановлено строків оплати за товар, а оскільки позивач не звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електросвіт" з відповідною вимогою то, на думку відповідача, строк оплати за поставлений позивачем та прийнятий відповідачем товар не настав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 26.09.2019; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив відповідача до 02.09.2019; встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив - 5 днів з дня отримання такої відповіді.

04.09.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти тверджень відповідача у відзиві на позов, заперечив, посилаючись на норми ст.692 Цивільного кодексу України.

25.09.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 230999,07 грн, з яких 181574,80 грн основного боргу, 32584,90 грн пені, 11361,82 грн інфляційних втрат, 5477,55 грн - 3% річних від простроченої суми боргу.

25.09.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній, зокрема, зауважив про те, що ним було повністю оплачено отриманий від позивача за наведеними у позовній заяві видатковими накладними товар.

У підготовчому засіданні 26.09.2019 судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог; строк підготовчого провадження у справі №910/9464/19 продовжено на 30 днів; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.10.2019. Позивачу направлено виклик у судове засідання 17.10.2019 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

16.10.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 216305,14 грн, з яких 168000,00 грн - сума основного боргу, 30148,13 грн - пеня, 12938,73 грн - інфляційне збільшення суми боргу за весь час прострочення, 5218,28 грн - 3% річних від простроченої суми боргу.

Судове засідання, призначене на 17.10.2019, не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 заяву позивача про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог прийнято судом до розгляду; підготовче засідання у справі №910/9464/19 призначено на 20.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.12.2019.

Представник позивача в судовому засіданні 11.12.2019 заявлені позовні вимоги в редакції заяви про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог від 16.10.2019 підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання 11.12.2019 представників не направив, про причини їх неявки суд не повідомив. Про проведення судового засідання 11.12.2019 відповідач повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 11.12.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК "Північна кабельна компанія" (зміна найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдинг протипожежної безпеки") (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електросвіт" (покупець, відповідач) було укладено договір №01/30/2018 (договір), згідно умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити електротехнічну продукцію (надалі іменовану - товар). Найменування, асортимент, номенклатура, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються в замовленні покупця та закріпляються в рахунках-фактурах виставлених постачальником (п.1.1).

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору ціна (вартість) товару, що поставляється за цим договором, визначається в гривнях та зазначена в рахунках-фактурах. Сума договору складається із сум всіх сплачених за договором рахунків. Ціна товару визначена з урахуванням умов поставки, передбачених відповідним виставленим постачальником покупцю рахунком.

Товар за цим договором поставляється на умовах самовивозу покупцем товару зі складу постачальника. Товар поставляється партіями в терміни, узгоджені сторонами в замовленні. Сторони узгодили, що датою поставки товару і датою переходу права власності на товар слід вважати дату, зазначену представником покупця в товарно-транспортній накладній в момент отримання товару і засвідчення його підписом та/або датою підписання сторонами видаткової накладної (п.п.3.1, 3.2, 3.6 договору).

Згідно п.4.1, 4.2, 4.3 договору розрахунки за цим договором здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів за товар на поточний банківський рахунок постачальника. При проведенні розрахунків за цим договором сторони зобов`язуються при заповненні платіжних документів вказувати номер та дату договору, за яким здійснюється платіж. Датою виконання зобов`язань по оплаті, вважається день списання грошових коштів (суми платежу) з поточного рахунку покупця.

У разі порушення термінів оплати поставленого товару за цим договором покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати (п.7.8 договору).

Цей договір набуває чинності з дати підписання його повноважними представниками сторін і діє до 31.12.2018, а в частині не виконаних зобов`язань за договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення терміну дії цього договору не заявить про своє бажання розірвати договір, то він вважається пролонгованим на той же строк, на тих же умовах (п.11.1 договору).

На виконання умов укладеного між контрагентами договору позивачем, зокрема, було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 246937,38 грн, що підтверджується видатковими накладними №РН-0001404 від 22.08.2018 на суму 29004,00 грн, №РН-0001464 від 30.08.2018 на суму 8318,40 грн, №РН-0001538 від 06.09.2018 на суму 16636,80 грн, №РН-0001586 від 12.09.2018 на суму 94316,88 грн, №РН-0001587 від 12.09.2018 на суму 4144,44 грн, №РН-0001593 від 13.09.2018 на суму 1212,48 грн, №РН-0001611 від 14.09.2018 на суму 35685,78 грн, №РН-0001612 від 14.09.2018 на суму 33540,60 грн, №РН-0001609 від 14.09.2018 на суму 5800,80 грн та №РН-0001610 від 14.09.2018 на суму 18277,20 грн, внаслідок чого позивачем були виставлені для оплати контрагентом відповідні рахунки-фактури.

Однак, в рахунок оплати товару за вказаними накладними, відповідачем було сплачено тільки 78937,43 грн.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 30.01.2018 між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем було укладено договір №01/30/2018 згідно умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити електротехнічну продукцію, найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються в замовленні покупця та закріпляються в рахунках-фактурах виставлених постачальником.

На виконання умов означеного правочину, позивач передав відповідачу товар, в тому числі, і за спірними накладними на суму 246937,38 грн.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення вказаних положень чинного законодавства та умов договору свій обов`язок щодо повної та своєчасної оплати прийнятого товару не виконав, оплативши за вказаний товар лише частково на загальну суму 78937,43 грн, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем.

Суд зазначає, що у відповідача після прийняття товару без заперечень та зауважень виник обов`язок його оплати, як це передбачено ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, а тому твердження відповідача стосовно того, що строк оплати не настав відхиляються судом.

Також, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електросвіт" оплачувався отриманий за договором №01/30/2018 від 30.01.2018 товар, як і з зазначенням конкретного рахунку-фактури в призначенні платежу відповідних платіжних доручень, так і без зазначення конкретного рахунку-фактури, а тому позивачем зараховувались отримані від відповідача грошові кошти, як відповідно до призначення платежу платіжних доручень відповідача, так і в рахунок оплати найдавнішої заборгованості.

Відтак за висновками суду, враховуючи поставку позивачем та прийняття відповідачем товару на загальну суму 246937,38 грн, що підтверджується видатковими накладними №РН-0001404 від 22.08.2018 на суму 29004,00 грн, №РН-0001464 від 30.08.2018 на суму 8318,40 грн, №РН-0001538 від 06.09.2018 на суму 16636,80 грн, №РН-0001586 від 12.09.2018 на суму 94316,88 грн, №РН-0001587 від 12.09.2018 на суму 4144,44 грн, №РН-0001593 від 13.09.2018 на суму 1212,48 грн, №РН-0001611 від 14.09.2018 на суму 35685,78 грн, №РН-0001612 від 14.09.2018 на суму 33540,60 грн, №РН-0001609 від 14.09.2018 на суму 5800,80 грн та №РН-0001610 від 14.09.2018 на суму 18277,20 грн та здійснення відповідачем оплати за цими накладними на суму 78937,43 грн відповідно, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, на суму 167999,95 грн (246937,38 грн - 78937,43 грн).

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 30148,13 грн за загальний період прострочки починаючи з 24.08.2018 з урахуванням вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом п.7.8 договору передбачено, що у разі порушення термінів оплати поставленого товару за цим договором покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати.

Як встановлено судом, відповідачем у строк, визначений ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

За розрахунком позивача, який перевірено судом та з яким суд погоджується, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня на суму 30148,13 грн за загальний період прострочки з 24.08.2018 з урахуванням вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Крім того позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 12938,73 грн за період з вересня 2018 року по вересень 2019 року та 3% річних за загальний період прострочки з 24.08.2018 по 24.09.2019 на суму 5218,28 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими.

За розрахунком суду, у період, який вказаний позивачем у розрахунку 3% річних, стягненню з відповідача підлягають 3% річних на суму 5204,20 грн, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині. За розрахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати на суму 11375,36 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг протипожежної безпеки" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електросвіт" підлягають чатковому задоволенню.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.74, 129, 231, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електросвіт" (03143, м.Київ, вул.Заболотного, будинок 15, ідентифікаційний код 35911101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг протипожежної безпеки" (02094, м.Київ, вул.Магнітогорська, будинок 1-Е, ідентифікаційний код 41729888) 167999 (сто шістдесят сім тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 95 коп. основного боргу, пеню у розмірі 30148 (тридцять тисяч сто сорок вісім) грн 13 коп., 11375 (одинадцять тисяч триста сімдесят п`ять) грн 36 коп. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 5204 (п`ять тисяч двісті чотири) грн 20 коп. та судовий збір у розмірі 3220 (три тисячі двісті двадцять) грн 91 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено:17.12.2019

Суддя Ю.М. Смирнова