Постанова

від 27.11.2019 по справі 190/1112/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 190/1112/15-ц

провадження № 61-33200св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю СФГ Гермес ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Петешенкової М. Ю., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СФГ Гермес (далі - ТОВ СФГ Гермес ) та просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати недійсними договір купівлі-продажу посівів № 8/12/Б від 10 грудня 2014 року, укладений між Селянським (фермерським) господарством Гермес (далі - СФГ Гермес ) і ТОВ СФГ Гермес , у частині переходу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від продавця до покупця за договором, додаткову угоду № 7 від 17 січня 2015 року до договору оренди землі № 105, скасувати держреєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ СФГ Гермес , зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку та стягнути з відповідача судові витрати в розмірі сплаченого судового збору.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 7, 203 га, розташована на території Лозуватської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

06 березня 2006 року між ним та СФГ Гермес укладено договір оренди землі, згідно з яким він передав йому у строкове платне користування вказану земельну ділянку строком на п`ять років, який додатковою угодою від 27 травня 2009 року змінений на двадцять п`ять років.

10 грудня 2014 року між СФГ Гермес та відповідачем ТОВ СФГ Гермес укладено договір купівлі-продажу посівів № 2/12/Б, за умовами якого разом з посівами до відповідача перейшло право користування належною йому земельною ділянкою із збереженням за відповідачем усіх прав та обов`язків орендаря.

Крім того, 17 січня 2015 року між СФГ Гермес та ТОВ СФГ Гермес без його відома укладена додаткова угода № 7 до вищевказаного договору оренди землі від 06 березня 2006 року, згідно з якою СФГ Гермес передало відповідачу право оренди належної йому земельної ділянки.

Посилаючись на те, що він не був повідомлений про намір СФГ Гермес передати у користування іншої особи (суборенду) земельну ділянку, а додаткова угода № 7 від 17 січня 2015 року про право оренди ділянки укладена не з ним, як власником земельної ділянки, а з юридичною особою, яка не є стороною договору оренди від 06 березня 2006 року, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 1.4. договору купівлі-продажу посівів № 8/12/Б від 10 грудня 2014 року, укладений між СФГ Гермес та ТОВ СФГ Гермес в частині переходу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від СФГ Гермес до ТОВ СФГ Гермес .

Визнано недійсною укладену між СФГ Гермес та ТОВ СФГ Гермес додаткову угоду № 7 від 17 січня 2015 року до договору оренди землі № 105 від 06 березня 2006 року, який зареєстровано у Державному реєстрі земель 05 червня 2006 року, № 0406138001.

Зобов`язано ТОВ СФГ Гермес повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7, 203 га (кадастровий номер 1224583000-01-045-0322), яка розташована на території Лозуватської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області та належить позивачу на праві власності згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ДП № 043865.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що передача відповідачу права оренди земельною ділянкою, яка була предметом договору оренди від 06 березня 2006 року, відбулася у порушення встановленого законом порядку шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди від 17 січня 2015 року особами, одна з яких не є стороною за договором оренди, без будь-якого повідомлення та/або згоди позивача, який є власником цієї земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 рокускасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є неправильним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року та залишити в силі заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про неналежний спосіб захисту порушеного права є безпідставними, оскільки спеціальними нормами, які регулюють спірні правовідносини є Земельний кодекс України та Закон України Про оренду землі , тоді як дія статті 411 Цивільного кодексу України є загальною нормою і на ці правовідносини не поширюється.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі , витребувано її матеріали з П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

01 червня 2018 року справу № 190/1112/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Від представника ТОВ СФГ Гермес Єрмолаєва Ю. А. надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він просить залишити її без задоволення, а рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7, 203 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 1224583000-01-045-0322), яка розташована на території Лозуватської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

06 березня 2006 року між позивачем та СФГ Гермес у письмовій формі укладено договір оренди землі № 105, згідно з умовами якого позивач передав СФГ Гермес в строкове платне користування належну йому вищевказану земельну ділянку строком на 5 років. Вказаний договір пройшов відповідну державну реєстрацію та зареєстрований у Жовтоводському відділі ДРФ ДП Центр ДЗК за № 040613800.

21 травня 2009 року між позивачем та СФГ Гермес укладено додаткову угоду про внесення змін до вказаного договору оренди землі, у якому, зокрема, строк дії договору визначено терміном двадцять п`ять років.

В подальшому, 10 грудня 2014 року між СФГ Гермес та ТОВ СФГ Гермес укладено договір купівлі-продажу посівів № 8/12/Б, згідно з яким СФГ Гермес (продавець) передало у власність покупцю ТОВ СФГ Гермес (покупець) посіви озимої пшениці, які розташовані на вказаній земельній ділянці, а ТОВ СФГ Гермес зобов`язався прийняти та оплатити такі посіви.

Пунктом 1.4 договору купівлі-продажу посівів передбачено, що разом з посівами на підставах, передбачених статтею 411 ЦК України від продавця до покупця переходить право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, належне продавцю на підставі договору оренди землі із збереженням за покупцем всіх прав та обов`язків орендаря, передбачених договором оренди землі.

Крім того, 17 січня 2015 року між СФГ Гермес та ТОВ СФГ Гермес укладено додаткову угоду № 7 до договору оренди землі № 105 від 06 березня 2006 року, згідно з умовами якої сторони за додатковою угодою - СФГ Гермес та ТОВ СФГ Гермес дійшли згоди щодо передачі від СФГ Гермес до ТОВ СФГ Гермес права оренди земельних ділянок, набутого СФГ Гермес на підставі вищевказаного договору оренди землі, укладеного 06 березня 2006 року з позивачем.

Передачу земельних ділянок з користування СФГ Гермес до ТОВ СФГ Гермес здійснено на підставі актів приймання-передачі земельних ділянок від 17 січня 2015 року.

З витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05 червня 2015 року встановлено, що за рішенням засновників СФГ Гермес припинено, про що вчинено відповідний реєстраційний запис від 07 травня 2015 року. Відомості щодо правонаступництва відсутні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що умовами договору оренди земельної ділянки від 06 березня 2006 року будь-яких окремих положень щодо суборенди цієї ділянки не передбачено, при укладені будь-яких додаткових угод до договору оренди та відповідно при укладенні угоди щодо суборенди земельних ділянок сторони за угодами повинні керуватися положеннями Закону України Про оренду землі .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту своїх прав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту частини другої статті 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Із статей 512-522 ЦК України вбачається, що при заміні орендаря внаслідок відчуження права оренди недостатньо повідомлення орендодавця про заміну орендаря (стаття 516 ЦК України), з укладенням між первісним орендарем та новим орендарем договору (стаття 513 ЦК України), а є необхідним додержання вимог статті 520 ЦК України про згоду орендодавця.

У постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-300гс17 висловлено правовий висновок про те, що закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Норма статті 520 ЦК України має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Отже, для заміни боржника у зобов`язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов`язку первісного боржника на іншу особу. Чинним законодавством встановлено лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні - цей правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання (статті 513, 521 ЦК України).

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду враховує, що будь-якої згоди ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки, на її передачу (у тому числі шляхом укладення будь-яких правочинів: додаткової угоди до договору оренди, договору купівлі-продажу посівів тощо), не надавав, а отже, у порушення встановленого законом порядку, право оренди земельною ділянкою передано іншому орендарю шляхом укладення додаткової угоди особами, одна з яких не є стороною за первісним договором оренди, без будь-якого повідомлення та/або згоди (відома) власника, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання оспорюваної угоди недійсною.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи та не визначив дійсний характер спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними умов договору купівлі-продажу посівів № 8/12Б від 10 грудня 2014 року в частині переходу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб та додаткову угоду № 7 від 17 січня 2015 року до договору оренди землі № 203 від 06 березня 2006 року.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення апеляційної інстанції скасовано та рішення суду першої інстанції залишено в силі, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 876, 96 грн підлягають стягненню з ТОВ СФГ Гермес на користь держави.

Керуючись статтями 400 , 409, 413, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року скасувати, заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СФГ Гермес на користь держави 876 (вісімсот сімдесят шість) гривень 96 копійок судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов