Постанова
Іменем України
11 грудня 2019 року
м. Київ
справа №321/1162/18
провадження № 51-3885км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, на вирок Михайлівського районного суду Запорізької області від 21 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2019 року, в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018080290000102, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Михайлівка Михайлівського району Запорізької області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Михайлівського районного суду Запорізької області від 21 грудня 2018 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченню за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України та виправдано на підставі п.2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2019 рокувирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді директора Комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа» (далі КЗ «КДЮСШ») Михайлівської районної ради Запорізької області та будучи службовою особою, відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК України, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, 20 квітня 2017 року, на підставі акту приймання-передачі № 91107261-1z від проекту «Зміцнення спроможності українських територіальних громад до прийняття внутрішньо переміщених осіб в Україні» програми ініціативи інфраструктурної програми для України Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ) ГмбХ до КЗ «КДЮСШ» Михайлівської районної ради Запорізької області було передано 10 спортивних тренажерів, які були отримані директором комунального закладу ОСОБА_6 та які у подальшому повинні були бути розміщені у приміщенні КЗ «КДЮСШ» для зайняття на них вихованців вказаного закладу.
Того ж дня, у ОСОБА_6 , при виконанні вказаної програми Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ) ГмбХ, виник прямий умисел на вчинення розтрати майна спільної власності територіальних громад Михайлівського району, а саме спортивних тренажерів, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Реалізуючи свій злочинний умисел, умисно, незаконно та безоплатно, за відсутності нагальної потреби та за наявності реальної можливості фактичного розміщення спортивних тренажерів у КЗ «КДЮСШ», без прийняття відповідного рішення власником майна, з метою поліпшення майнового становища фізичної особи ОСОБА_7 , передав їх у володіння та користування останньому для їх подальшого розміщення у приміщенні спортивного комплексу «Таврія Скіф» за адресою: АДРЕСА_2 , який є приватною власністю ОСОБА_7 , де в подальшому спортивні тренажери були розміщені та знаходилися до виявлення працівниками поліції, тим самим виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, який не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, чим міг завдати територіальній громаді Михайлівського району майнову шкоду на загальну суму 196 100 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Крім того, вказує, що в порушення приписів ст. 413 КПК України суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі посилається на докази, які були безпосередньо досліджені в суді першої інстанції, тоді як жоден доказ в апеляційному суді безпосередньо не досліджувався. Також стверджує, що апеляційний суд, в порушення вимог ст. 419 КПК України, доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив та безпідставно залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 без змін. Поміж цього, вказує, що в ухвалі апеляційного суду зазначено, що місцевий суд частину доказів обґрунтовано визнав неналежними та відкинув їх з наведенням відповідного мотивування, однак таке посилання апеляційного суду не відповідає дійсності.
Позиція учасників судового провадження
Прокурор не підтримала доводи касаційної скарги та просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судових засіданнях доказів, висновок суду про визнання невинуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 191 КК України, колегія суддів вважає правильним.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з положеннями ч. 4 вказаної статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
У справі «Барбера, Мессегуо і Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, на потерпілого.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.
Під час судового розгляду суд у встановленому законом порядку дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз цих доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
При цьому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані прокурором письмові докази, а також показання свідків у судовому засіданні ні самі по собі, ні у своїй сукупності не доводять того, що ОСОБА_6 вчинив закінчений замаху на розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
Як правильно зазначив суд першої інстанції у вироку,що висновок сторони обвинувачення про наявність факту закінченого замаху на умисне, протиправне, безоплатне, безповоротне (назавжди) обернення (витрачання) директором КЗ «КДЮСШ» ОСОБА_6 майна, отриманого територіальною громадою Михайлівського району в якості благодійної допомоги від Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ), яке з січня 2018 року було оприходувано і на теперішній час перебуває на балансі зазначеного комунального закладу, у володіння та користування фізичної особи ОСОБА_7 , з метою поліпшення майнового становища останнього, в судовому засіданні не підтвердився.
Також,судом першої інстанції було вірно встановлено, з чим погодився й апеляційний суд, що факт розміщення тренажерів на підставі договору оренди нерухомого майна в приміщенні спортивного комплексу приватної особи - не є тотожним вчиненню ОСОБА_6 закінченого замаху на розтрату цього майна, під якою слід розуміти обернення винною особою майна на свою користь чи на користь іншої особи та з метою незаконного збагачення його або третіх осіб, в долі яких він зацікавлений.
Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадженняза апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив викладені в ній доводи, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, у тому числі про неналежне врахування судом актів перевірки стану готовності КЗ «КДЮСШ» до роботи за 2016-2017 та 2017-2018 навчальні роки,та обґрунтовано дійшов висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість виправдувального вироку щодо ОСОБА_6 , тобто визнав, що вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК України. Ухвала апеляційного суду, всупереч твердженням прокурора, відповідає вимогам ст.419 КПК України.
Що стосується доводів прокурора в частині не дослідження судом апеляційної інстанції доказів безпосередньо, то вони також є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з доктринальними положеннями кримінального процесуального права при апеляційному перегляді у суду не виникає обов`язку досліджувати докази із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд під час судового розгляду погодився з оцінкою доказів судом першої інстанції, а тому підстав для безпосереднього дослідження доказів не було. Таким чином, вказаний суд діяв у межах своїх повноважень та не допустив порушень, як на те посилається прокурор.
Переконливих доводів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо виправдання ОСОБА_6 прокурор у касаційній скарзі не навів.
Істотних порушень кримінального процесуального закону та норм матеріального права, які були б підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
Разом з тим, колегія суддів вважає переконливими доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано вказав, що суд першої інстанції частину доказів обґрунтовано визнав неналежними та відкинув їх з наведенням відповідного мотивування.
Як вбачається з вироку, суд першої інстанції зазначив, що визнає всі докази належними та допустимими, оскільки вони стосуються обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, і отриманні в порядку, встановленому чинним КПК України.
Таким чином, апеляційний суд посилаючись на протилежний висновок суду першої інстанції щодо належності частини доказів, допустився помилки. Однак, вказане порушення не є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та ніяким чином не вплинуло на правильність її постановлення за результатами розгляду кримінального провадження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне виправити допущене судом апеляційної інстанції порушення, шляхом зміни ухвали апеляційного суду.
За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Водночас, колегія суддів, у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України, відзначає, що суд першої інстанції визнав, що висновок сторони обвинувачення про наявність факту закінченого замаху на умисне, протиправне, безоплатне, безповоротне (назавжди) обернення (витрачання) директором КЗ «КДЮСШ» ОСОБА_6 майна, отриманого територіальною громадою Михайлівського району в якості благодійної допомоги від Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ), яке з січня 2018 року і на теперішній час перебуває на балансі зазначеного комунального закладу,у володіння та користування фізичної особи ОСОБА_7 , з метою поліпшення майнового становища останнього, в судовому засіданні не підтвердився, тобтомотивував рішення про виправдання ОСОБА_6 через недоведеність, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому останній обвинувачується, але у резолютивній частині вироку підставою виправдання вказав недоведеність вчинення ОСОБА_6 вказаного кримінального правопорушення. Таким чином, суд першої інстанції неправильно зазначив мотив виправдання останнього, на що апеляційний суд не звернув уваги. У зв`язку з тим, що наведене не є підставою для скасування судових рішень та не погіршує становища виправданого, тому судові рішення підлягають зміні в частині зазначення підстави виправдання ОСОБА_6 .
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції,задовольнити частково.
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2019 року щодо ОСОБА_6 змінити.
Виключити з її мотивувальноїчастини посилання на те, що: «частину доказів обґрунтовано визнав неналежними та відкинув їх з наведенням відповідного мотивування».
В порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Михайлівського районного суду Запорізької області від 21 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 травня 2019 рокущодо ОСОБА_6 в частині зазначення підстави виправдання змінити та вважати його виправданим у зв`язку з тим, що не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Суд | Касаційний кримінальний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 11.12.2019 |
Оприлюднено | 21.02.2023 |
Номер документу | 86401116 |
Судочинство | Кримінальне |
Категорія | Злочини проти власності Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем |
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Луганський Юрій Миколайович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Луганський Юрій Миколайович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Луганський Юрій Миколайович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Луганський Юрій Миколайович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Луганський Юрій Миколайович
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Луганський Юрій Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні