Рішення

від 11.07.2019 по справі 570/2408/18

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 570/2408/18

Номер провадження 2/570/196/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2019 року Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Остапчук Л.В.

за участю : секретаря судових засідань Захарук Г.Л.

представника позивача, адвоката Твердого М.К.

третьої особи ОСОБА_1

представника відповідачів, адвоката Юшко С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівне в порядку загального позовного провадження

цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача - ОСОБА_1 до ОСОБА_4 (в анкетні дані внесено зміни і по батькові відповідачка вважається ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 про визнання права на частку у праві на спільно збудоване нерухоме майно,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить визнати його право на 2/3 частки у праві власності на будинковолодіння, розміщене на земельній ділянці площею 0,2179 га з кадастровим номером 5624682701:07:029:0004 по АДРЕСА_1 .

28 вересня 2018 року представник позивача, адвокат Твердий М.К., подав заяву про уточнення позовних вимог і з прохальної частини позову виключив слово власності і просить вважати, що позовна вимога звучить так: "Визнати право ОСОБА_2 на 2/3 частки у праві на будинковолодіння, розміщене на земельній ділянці площею 0,2179 га з кадастровим номером 5624682701:07:029:0004 по АДРЕСА_1 " (а.с.160).

Свій позов позивач мотивує тим, що він з дружиною до досягнення пенсійного віку працювали на заробітках у м.Нижнєвартовськ, Російської Федерації. У 2006 році, з метою повернення на постійне проживання вирішили придбати новозбудоване домоволодіння по сусідству із будинковолодінням по АДРЕСА_1 , збудованим у 1952 році його батьками ОСОБА_8 та ОСОБА_4 . Дізнавшись про це, його батьки відмовили їх від такого наміру, зазначивши, що їхнє домоволодіння вони оцінюють в 20000,00 доларів США і хочуть його передати у спадок позивачу та його брату, і, компенсувавши брату його частку в 10000,00 доларів США, він із своєю дружиною за власні кошти можуть на місці домоволодіння батьків, за адресою: АДРЕСА_1 власне житло із пожиттєвим проживанням у ньому разом зі своїми батьками. Він 11 квітня 2007 року сплатив компенсацію брату в сумі 10000,00 доларів США, після чого від імені ОСОБА_8 , як власника земельної ділянки та офіційного забудовника, замовили проект і здійснили реконструкцію існуючого домоволодіння шляхом знесення існуючого та забудови на його місці повністю за кошти ОСОБА_2 нового домоволодіння, право власності на яке 29 липня 2011 року було оформлене на ОСОБА_8 , як на титульного забудовника. Після завершення будівництва, ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_1 повернулися з Росії в Україну, офіційно зареєстрували своє місце проживання у новозбудованому домоволодінні, проживають у ньому і до сьогодні, оскільки іншого житла в Україні або Росії не мають. Вирішивши переоформити належне їм майно на своє ім`я, позивачі дізналися, що ОСОБА_8 та ОСОБА_4 вже переоформили дане майно без їхньої згоди на свою внучку (дочку позивачів) ОСОБА_10 . Вважаючи, що його право, як фактичного власника домоволодіння із земельною ділянкою під ним порушене, позивач звернувся з даним позовом, який просить задоволити.

Позивач ОСОБА_2 подав пояснення, в яких зазначив, що всі обставини викладені в позові є правдою. Звернув увагу, що його батьки - ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у 2007 році, оцінивши свою садибу у 20000,00 доларів США, вирішили передати цей будинок своїм синам, тому батько запропонував йому сплатити старшому брату його частку в майні, а саме 10000,00 доларів США, тоді він надасть згоду на місці старого будинку побудувати новий, що згодом було зроблено. Їхня дочка - ОСОБА_6 отримала від них 37 тисяч доларів США на будівництво спірного будинку, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, копія яких знаходиться в матеріалах даної цивільної справи та підтвердження отримання нею грошових коштів на будівництво спірного будинку наявне у матеріалах справи № 1715/19127/12 де ОСОБА_6 підтвердила факт отримання нею вищезгаданих коштів. Зазначає також, що ним та його дружиною на будівництво спірного будинку було потрачено в загальній сумі 126000,00 доларів США, яких його батьки не мали, оскільки отримували мінімальну пенсію, коштів від продажу сільськогосподарських товарів не мали.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позов підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просив позов задоволити, слово для пояснень передав своєму адвокату. В подальшому із-за поганого самопочуття позивач у судові засідання не з`являвся.

Представник позивача ОСОБА_2 , адвокат Твердий М.К., подав до суду пояснення на відзив на позовну заяву, в яких зазначив, що дійсно, обставини справи, на які посилається позивач, є тими ж, що і у інших спорах за участі цих же сторін, однак попередні спори мали інші процесуальні предмети спору. Відмови в задоволенні позовів мали місце лише із підстави неправильності обраних способів захисту порушеного права. Крім того, даний позов не є позовом про визнання права власності, а є позовом про визнання речового права, як правової підстави набуття права власності. Наявність у позивача статусу громадянина Росії не підтверджено, не врахована також обставина, що строк дії посвідчення на постійне проживання на території України позивача та третьої особи є безстроковим. Також зазначає, що позовні вимоги позивача підтверджуються належними та допустимими доказами, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Твердий М.К., позов підтримав, пояснив, що позивач та його дружина працювали на заробітках, мали намір переїхати в Україну, придбати житло, про що повідомили своїх батьків. Батьки відмовили їх будувати новий будинок, а запропонували реконструювати батьківський будинок. Після передачі 10000,00 доларів США старшому брату, позивач, разом із дружиною провели повну реконструкцію будинку батьків у період з 2008 по 2011 роки. Зазначив, що дійсно, було рішення суду між тими самими сторонами, щодо цього ж спірного майна, однак в ньому було визнання права власності, тобто стороною позивача було невірно обрано спосіб захисту. Проте Верховий Суд вказав, що якщо домоволодіння будувалося за кошти особи, то може бути визнано право на частку. Після повернення із Росії до України, позивач з дружиною дізналися, що його батьки, без їхньої згоди, подарували спірний будинок їхній дочці, тому в даному позові змінено лише спосіб захисту, обставини не змінено. Оцінивши стару будівлю, оцінивши нову будівлю, визначили, що розмір їхньої частки становить 2/3 частини. Зазначив, що позивач та його дружина є громадянами Російської Федерації, громадянство України не приймають, у зв`язку з тим, що отримують більшу пенсію в Росії. Крім того, зазначив, що в Росії позивач і його дружина іншого житла не мають, має житло в Росії їхня дочка. Виходячи з вищевикладеного, просить позов задоволити.

Третя особа ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що вона разом з позивачем проживали в м.Нижнєвартовську, ростили дітей, вийшли на пенсію і вирішили переїхати на Україну. Зазначила, що свого часу двоюрідна сестра пропонувала купити будинок, але батько не дозволив, було вирішено реконструювати їхній старий будинок, сплативши старшому братові чоловіка його частку в майні батьків, а саме 10000,00 доларів США. Зазначила, що у 2005 році приїхала в Україну, а в квітні 2006 року вона поїхала назад у Росію, лишивши 10000,00 доларів США на будівництво хліва і бані, потім дочка ОСОБА_12 завезла гроші на дах будинку. При них було повністю знесено старий батьківський будинок, на будівництво нового вони постійно передавали кошти, за які розраховувалися з будівельниками. У 2008 році було завершено будівництво будинку, в якому вони зареєструвалися з дозволу батьків. Заявила, що квартира в м.Нижнєвартовську записана на дочку ОСОБА_12 , а вони з чоловіком вклали в даний спірний будинок власні кошти, кошти які вони передали старшому брату чоловіка за його частку їм було повернуто. У них з чоловіком немає іншого житла. Оскільки вони вкладали кошти у будівництво будинку, то вважають, що мають право на частку у цьому будинку. Тому просить позов задоволити.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином. Подали до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначили, що позов не визнають, просять у задоволенні позову відмовити. Відзив мотивують тим, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 03 жовтня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Також рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування будинковолодіння та земельної ділянки. Тобто обставини даної справи були досліджені при винесенні вищезгаданих рішень, а тому до задоволення не підлягають. Крім того, зазначають, що позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_1 є громадянами Російської Федерації і в Україні проживають згідно посвідок на постійне проживання. Жодної домовленості між позивачем та його батьками щодо сплати ними в рахунок спадщини 10000,00 доларів США брату ОСОБА_14 та про будівництво за кошти позивача на місці старого, нового домоволодіння із наступним переоформленням такого на позивача з пожиттєвим проживанням у ньому їхніх батьків не було і цей факт встановлено у попередніх справах. Крім того, позивач та його дружина мають житло в Російській Федерації, де зареєстровані по сьогоднішній день.

Представник відповідачів, адвокат Юшко С.І., в судовому засіданні позов не визнала. Пояснила, що квартиру в місті Рівне позивач не міг приватизувати, оскільки був громадянином Росії, але про те, що квартира продається він знав. Тільки після того, коли почалися спори відносно будинку, було оскаржене рішення суду про визнання позивача втратившим право на житло. Зазначила також, що відповідачка ОСОБА_6 проживала з бабою та дідом, приїздила на канікули, допомагала їм, попросила дозволу збудувати баню, після цього побудували сарай і літню кухню. Перекрили дах хліва і літньої кухні за кошти позивача і його дружини, які вони переслали. Проте це було їх доброю волею, як допомога дочці, оскільки жодного договору про спільне будівництво не було. Будинок будувався за кошти баби, діда та відповідачки - ОСОБА_6 . Хоча ОСОБА_6 офіційних доходів не мала, проте отримувала дохід від продажу тортів, працювала на будівництві тощо. Крім того, зять позивача мав неофіційні доходи, отримав дохід від продажу будинку. Жодних належних і допустимих доказів того, що гроші передавалися чи придбавалися будівельні матеріали позивачем до справи не додано. Договір дарування не скасовано, отже відсутні підстави визнавати будинок спільною власністю. Позивачем передавалися кошти, за які куплено трактор, яким користується позивач. Виходячи з вищевикладеного, враховуючи наявність двох судових рішень, які набрали законної сили, доказів того, що кошти надходили в Україну немає, 10000,00 доларів США розцінено як батьківська допомога в будівництві будинку, свідки очевидцями подій не були, свідчили зі слів, угоди про спільне будівництво немає, просила в задоволенні позову відмовити повністю за його безпідставністю.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні показала, що будинок будувався за кошти позивача та його дружини, які вони присилали. Як саме і в якій кількості передавалися кошти, вона не бачила, однак знає, що такі передавалися і за них будувався будинок. Показала також, що відповідачка ОСОБА_6 ніде не працювала, а тому власних доходів вона не мала, проживала на кошти батьків. Дід з бабою також додаткових доходів не отримували, тримали звичайне господарство для власних потреб.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні дала показання, що будинок був побудований за кошти позивача та його дружини, оскільки ні їхня дочка, ні батьки позивача не мали таких доходів. Будинок був збудований за два роки і сама ОСОБА_4 раділа, що будинок будується за кошти дітей. Будівництвом займався батько позивача.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні показала, що будинок досить дороговартісний, має два поверхи, баня, басейн і інші зручності. Ні дід з бабою, ні дочка з зятем достатніх доходів для будівництва такого будинку не мали. Спірний будинок будувався за рахунок позивача та його дружини, про що неодноразово говорив дід з бабою.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні показав, що знає дану родину близько 46 років, постійно запрошували в гості. З 2006 по 2008 рік ішло будівництво на земельній ділянці діда. На новосіллі дочка ОСОБА_6 хвасталася хатою, а зять дякував батькам за фінансування будівництва. Будинок будувався за кошти позивача та його дружини, оскільки ні дід з бабою, ні дочка з зятем коштів на будівництво такого будинку не мали.

Із показань свідка ОСОБА_20 в судовому засіданні вбачається, що він працював разом з покійним ОСОБА_8 - батьком позивача. З його слів знає, що будинок будувався за гроші сина і невістки, які ті присилали з Росії, оскільки будівництво було тоді, коли ОСОБА_8 уже перебував на пенсії.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні показав, що наскільки йому відомо, будинок належить позивачу та його дружині, оскільки ті вкладали кошти в його будівництво. Однак був випадок, коли до нього прийшов позивач зі сльозами на очах і пояснив, що його не пускають до хати. Як виявилося, його батько подарував будинок його дочці, а зять повідомив, що позивачу немає що робити в будинку.

Свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні дав показання, що вони з дружиною вирішили будувати будинок за містом і в дружини виникла ідея побудуватися у с.Верхівськ, оскільки там проживають дід з бабою, яких необхідно доглядати. Будівництвом займався він особисто, керував процесом будівництва, закуповував будівельні матеріали. Кошти на будівництво будинку витрачав власні, частково дружини, оскільки з 90-х років був підприємцем до 2003 року, потім з 2005 року був співзасновником ПП "Піщаний кар`єр" у Здолбунівському районі. Крім того, він продав власний будинок площею близько 300 кв.м в районі Басового Кута в м.Рівне, і ці кошти також були вкладені в будівництво спірного домоволодіння. Загалом ним було вкладено в спірне будівництво близько 200000,00-250000,00 доларів США. Був випадок, коли дружина попросила батьків допомогти фінансово, ті передали 10000,00 доларів США на покрівлю даху господарських будівель. Це і був їхній вклад в будівництво, за який він дякував на новосіллі. Проте домовленості, що це буде спільне будівництво не було. Показав також, що позивач та його дружина дійсно передавали брату позивача 10000,00 доларів США, які той повернув. Через те, що позивач з дружиною створили нестерпні умови, дід з бабою поїхали проживати до сина Володимира в м.Донецьк, але після початку війни на Донбасі, він їх забрав назад. Також показав, що дружина позивача передавала кошти в сумі 6000,00 доларів США, за які було придбано трактор, в ремонт якого він ще вклав 10000,00 доларів США, і хоч він зареєстрований на нього, технічний паспорт знаходиться в позивача, трактор перебуває у його використанні і він готовий переписати його на позивача. Щодо квартири на АДРЕСА_2 , показав, що після того, як вирішили приватизувати квартиру, необхідним було виселити позивача, оскільки той був громадянином Росії, на себе приватизувати квартиру не міг, його виселили через суд.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 03 жовтня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (а.с74-76).

Ухвалою Колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 03 жовтня 2016 року залишено без змін (а.с.77-79).

Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 03 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого 2017 року залишено без змін (а.с.86-88).

Як встановлено рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 03 жовтня 2016 року, згідно рішення виконавчого комітету Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30.06.2011 року № 64, було вирішено оформити право приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_8 .

В подальшому, ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право власності на вищезазначений житловий будинок з надвірними будівлями, та зареєстрував право власності на нерухоме майно на своє ім`я, про що свідчить витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

На підставі договору дарування від 24.11.2011 року власник майна - ОСОБА_8 (дарувальник) передав безоплатно обдарованій - ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Стрільчуком М.М. За змістом договору: були відсутні обставини, що примусили сторони укласти їх цей договір; цей договір не носить характеру мнимої чи удаваної угоди; договір підписується сторонами добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, відповідає дійсним намірам сторін.

На підставі договору дарування від 24.11.2011 року власник майна - ОСОБА_8 (дарувальник) передав безоплатно обдарованій - ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,2179 га за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Стрільчуком М.М. За змістом договору: земельна ділянка вільна від обтяжень, не перебуває у спорі. Згода на її відчуження була отримана у іншого подружжя (так як ділянка є об`єктом спільної сумісної власності).

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні цивільного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування будинковолодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , укладений 24.11.2011 року між ОСОБА_8 , що діяв і від імені ОСОБА_4 , як дарувальниками та ОСОБА_6 , як обдарованою. Дане рішення не оскаржувалося і набрало законної сили 15 травня 2018 року (а.с.162-164).

З даного рішення вбачається, що на момент укладення договору дарування усі його істотні умови було передбачено, з`ясовано і перевірено вільну волю дарувальника, який погодився зі всіма істотними умовами договору, який був укладений і добровільно підписаний сторонами, що свідчить про їх вільне волевиявлення на укладення договору дарування, їм було роз`яснено усі наслідки підписання такого договору.

Також, судом не встановлено наявність помилки - неправильного сприйняття дарувальником фактичних обставин правочину, обману або насильства, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування. Не має підстав вважати доведеним, що воля позивача була направлена на укладення договору довічного утримання.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Враховуючи наявні рішення судів між цими ж сторонами щодо цього ж предмета спору вбачається, що власник домоволодіння ОСОБА_8 за життя, за погодженням своєї дружини ОСОБА_4 безоплатно, за договором дарування відчужив належне йому майно, а саме: будинковолодіння, розміщене на земельній ділянці площею 0,2179 га з кадастровим номером 5624682701:07:029:0004 по АДРЕСА_1 , і даний правочин є законним і виявляє волю дарувальника.

Всі зазначені вище обставини, які встановлені вказаними рішеннями судів, що набрали законної сили, не повинні доказуватися при розгляді даної справи, а тому вони враховуються судом.

При розгляді даної справи встановлено, що батько позивача ОСОБА_8 мав у власності житловий будинок АДРЕСА_1 , який був побудований ще в 1952 році, про що стверджує сам позивач в своїй позовній заяві. Цей будинок був розташований на земельній ділянці, яка також на праві власності належала ОСОБА_8

Протягом 2007 - 2010 років ОСОБА_8 зруйнував старий житловий будинок та побудував на його місці на цій же земельній ділянці новий житловий будинок.

На підставі рішення виконавчого комітету Верхівської сільської ради Рівненського району від 30 серпня 2011 року № 64, ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право приватної власності на новостворений житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_8 на вказаний житловий будинок і земельну ділянку, на якій він розташований було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Факт перебування у власності ОСОБА_8 старого будинку, а також оформлення на нього права власності на новий будинок та земельну ділянку ніким не оспорювався і не оспорюється. Всі сторони з цим погоджуються.

24 листопада 2011 року ОСОБА_8 подарував зазначений вище новий житловий будинок і земельну ділянку своїй внучці ОСОБА_6 , яка доводиться дочкою позивача і третьої особи.

Ці обставини також підтверджуються і матеріалами дослідженої в судовому засіданні цивільної справи № 570/3082/13-ц (провадження № 2/570/112/2014) за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

На підтвердження доводів даної позовної заяви ОСОБА_2 було надано суду банківські документи, зокрема довідки, виписки по банківських рахунках. Суд приймає до уваги той факт, що у позивача і його дружини на рахунках в банках Російської Федерації перебували кошти. Не виключає суд і того що позивач разом із своєю дружиною пересилали частину коштів батькам і своїй дочці. Але із банківських виписок вбачається, що кошти з банківських рахунків знімалися, але відразу ці кошти були покладені на інші рахунки. Із банківських документів видно, що операції в банках проводилися до 2007 року (початку будівництва нового будинку). Тому суд не може погодитися з доводами позивача і його дружини про те, що кошти пересилались, перевозились в Україну і вкладалися в будівництво будинку, оскільки жодного належного і допустимого доказу, який би це ствердив суду надано не було. Крім того, як встановлено в судовому засіданні, компенсовані позивачем 10000,00 доларів США брату ОСОБА_29 за його частку у старому домоволодінні були позивачу повернуті. Жоден із свідків в судовому засіданні не підтвердив того, що при них передавалися кошти на будівництво будинку, всі показання свідків ґрунтуються на інформації, отриманій з чиїхось слів.

Крім того, позивач у своєму позові, як на підставу його пред`явлення, посилається на ст.ст.328, 331 ЦК України. Застосування цих норм до даних правовідносин підтверджує висновком Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2710 цс 15), згідно якого визначено, що "якщо із врахуванням всіх обставин справи та в результаті з`ясування справжніх правовідносин буде встановлено, що сторонні особи брали участь у спорудженні будинку на підставі укладеної із забудовником та членами його сім`ї угоди про створення спільної власності на будинок з метою забезпечення зазначених осіб жилим приміщенням, за особами, які не будучи членами сім`ї забудовника, брали участь у спорудженні будинку, може визнаватися право на частину в будинку" (речове право). Проте суд не може погодитися з цією позицією позивача при вирішенні даного спору, оскільки в даному випадку спір є між членами сім`ї, а не сторонніми особами. Крім того, суду не надано доказів укладення угоди про створення спільної власності на будинок з метою забезпечення позивача і його дружини жилим приміщенням. Позивач і його дружина посилаються на усну домовленість між батьками і ними про будівництво нового житлового будинку. Але це не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

Неможливо, на думку суду застосувати в даному випадку, як підставу наявності у позивача речового права на спірне будинковолодіння ст.ст.179, 190, 380 ЦК України та позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 04 грудня 2013 року (справа № 6-134 цс 13), згідно з якою, "інвестор, виконавши свої грошові зобов`язання за договором пайової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку, вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, що є підставою для отримання (оформлення) права власності на об`єкт будівництва", оскільки жодного договору пайової участі позивача і його дружини в будівництві спірного домоволодіння укладено не було. Більше того, рішенням суду відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у визнанні права власності на дане майно.

Не можуть бути належними доказами обґрунтування позову і матеріали кримінального провадження № 12013190180000064, копії яких було долучено до позовної заяви, оскільки ці матеріали стверджують лише хворобу позивача, наявність спору між сторонами, спричинення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, але ці матеріали не містять доказів того, що позивач і його дружина на законних підставах могли брати участь у будівництві спірного житлового будинку і будівництво проводилося за їх кошти.

А відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, дане рішення набрало законної сили, крім того, іншим рішенням суду відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування будинковолодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , укладеного 24.11.2011 року між ОСОБА_8 , що діяв і від імені ОСОБА_4 , як дарувальниками, та ОСОБА_6 , як обдарованою, дарувальники подарували саме те майно, що їм належало, тобто договір дарування на сьогодні є дійсним і ОСОБА_6 є власником спірного житлового будинку і земельної ділянки, вищезгаданими рішеннями судів не доведено того, що будь-яка інша особа має, чи може мати право на частину у даному майні, інших доказів, які б вказували на наявність права позивача на частину житлового будинку суду надано не було, тому суд не вбачає підстав для задоволення позов.

Розглядаючи спір в межах заявлених ОСОБА_2 вимог, оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є безпідставним, не доведеним належними і допустимими доказами, а тому у його задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати необхідно покласти на сторони у фактично понесених ними розмірах.

Керуючись ст.ст.76, 78, 81, 82, 141, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.179, 190, 328, 331, 380 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача - ОСОБА_1 до ОСОБА_4 (в анкетні дані внесено зміни і по батькові відповідачка вважається ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 , про визнання права на частку у праві на спільно збудоване нерухоме майно - відмовити повністю за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду через Рівненський районний суд Рівненської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , посвідка на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 , видана 07 грудня 2010 року, ВГІРФО УМВС України в Рівненській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа на стороні позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , посвідка на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , видана 23 березня 2012 року, ВГІРФО УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер суду не відомий.

Відповідачка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 28 травня 1998 року Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 .

Відповідачка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий 11.10.2005 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_7 .

Повний текст рішення виготовлено 31 липня 2019 року (з 15.07.2019 року по 26.07.2019 року - дні відпочинку за роботу у вихідні дні).

Суддя Остапчук Л.В.