Постанова

від 06.08.2020 по справі 570/2408/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2020 року

м. Рівне

Справа № 570/2408/18

Провадження № 22-ц/4815/393/20

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Бондаренко Н.В., Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання - Тхоревський С.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на

предмет спору на стороні

позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі - ОСОБА_3 ,

- ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Твердим Миколою Кузьмовичем на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 липня 2019 року (ухвалене у складі судді Остапчук Л.В., повний текст рішення складено 31 липня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (в анкетні дані внесено зміни і по батькові відповідачка вважається ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 про визнання права на частку у праві на спільно збудоване нерухоме майно, -

в с т а н о в и в :

24 травня 2018 року ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача - ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання права на частку у праві на спільно збудоване нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що вони з дружиною до досягнення пенсійного віку працювали на заробітках у м. Нижнєвартовськ, Російської Федерації.

У 2006 році, з метою повернення на постійне проживання вирішили придбати новозбудоване домоволодіння по сусідству із будинковолодінням по АДРЕСА_1 , збудованим у 1952 році його батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .

Дізнавшись про це, його батьки відмовили їх від такого наміру, зазначивши, що їхнє домоволодіння вони оцінюють в 20000,00 доларів США і хочуть його передати у спадок позивачу та його брату і, компенсувавши брату його частку в 10000,00 доларів США, він із своєю дружиною за власні кошти можуть на місці домоволодіння батьків, за адресою: АДРЕСА_1 побудувати власне житло із пожиттєвим проживанням у ньому разом зі своїми батьками.

11 квітня 2007 року він сплатив компенсацію брату в сумі 10000,00 доларів США, після чого від імені ОСОБА_7 , як власника земельної ділянки та офіційного забудовника, замовили проект і здійснили реконструкцію домоволодіння шляхом знесення існуючого та забудови на його місці повністю за кошти ОСОБА_1 нового домоволодіння.

Право власності на нове домоволодіння 29 липня 2011 року було оформлене на ОСОБА_7 , як на титульного забудовника.

Після завершення будівництва, ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 повернулися з Росії в Україну, офіційно зареєстрували своє місце проживання у новозбудованому домоволодінні, проживають у ньому і до сьогодні, оскільки іншого житла в Україні або Росії не мають.

Вирішивши переоформити належне їм майно на своє ім`я, дізналися, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 вже переоформили дане майно без їхньої згоди на свою внучку (дочку позивачів) ОСОБА_8 .

Вважаючи, що його право, як фактичного власника домоволодіння із земельною ділянкою під ним порушене, позивач звернувся з даним позовом, який просить задоволити.

Просив суд визнати його право на 2/3 частки у праві власності на будинковолодіння , розміщене на земельній ділянці площею 0,2179 га з кадастровим номером 5624682701:07:029:0004 по АДРЕСА_1 .

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 11 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (в анкетні дані внесено зміни і по батькові відповідачка вважається ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 , про визнання права на частку у праві на спільно збудоване нерухоме майно - відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що договір дарування спірного житлового будинку і земельної ділянки, за яким власником будинку є ОСОБА_4 , чинний, а позивачем не доведено наявність у нього права на частину цього житлового будинку.

30 січня 2020 року представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокатом Твердим Миколою Кузьмовичем, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подано апеляційну скаргу на рішення суду.

Апеляційна скарга мотивована незаконністю оскаржуваного рішення та ухвали суду.

Вказує, що фактичні обставини справи свідчать про порушення права позивача на частку у праві на спільно створене ним із членами сім`ї забудовника будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

Спірними правовідносинами, що випливають із обставин справи, є правовідносини, що регулюють виникнення права інших осіб на частину житлового будинку, які на підставі угоди із забудовником, що є власником земельної ділянки, та членами його сім`ї брали участь у його створенні для власного проживання в ньому.

Покликається на правовий висновок Верховного Суду України у справі №6-2710цс15, Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 569/6807/15-ц, Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 1609/10810/12.

Фінансова участь у будівництві є інвестицією у будівництво і такий факт є підставою для виникнення або майнового права, або права власності на об`єкт будівництва.

Право на частку у праві на будинковолодіння залежить від права забудовника на нього: за наявності у забудовника майнового права на будинковолодіння позивачу належить право на частку у майновому праві, а за наявності права власності -право на частку у праві власності.

Просить скасувати рішення Рівненського районного суду від 11 липня 2019 року та ухвалити нове - про задоволення позову.

06 березня 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подали відзив на апеляційну скаргу, у якому покликаються на законність рішення суду.

Вказують, що жодної угоди про участь у спорудженні будинку між позивачами та їх батьками не укладалося.

Просять про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

31 липня 2020 року від представника позивача та третьої особи на його стороні - адвоката Твердого М.К., вкотре, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через запровадження в Україні карантину.

У зв`язку із цим позивач та третя особа на його стороні не зможуть особисто взяти участь у розгляді їх апеляційної скарги, хоча мають таке бажання.

Зазначене клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із запровадженням карантину через спалах у світі коронавірусу, колегія суддів визнає необґрунтованим та вважає можливим розглянути справу за їх відсутності.

Постанова Кабінету Міністрів України №211від 11.03.2020 не зупинила роботу судів і не містить заборони участі сторін у судових засіданнях.

З 12 травня 2020 року карантинні заходи пом`якшені, дозволена робота адвокатських офісів, а тому неявка позивача, третьої особи та їх представника, адвоката Твердого М.К., у судове засідання 06.08.2020 року не є підставою для відкладення розгляду справи.

Клопотань про участь у судовому засіданні за допомогою онлайн-сервісу відеозв`язку поза межами суду, у випадку виникнення у сторони труднощів з явкою в судове засідання, учасниками справи не подано.

Дане клопотання розцінюється судом як спроба затягування розгляду справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, що з"явилися у судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Судом встановлено, що батьку позивача ОСОБА_7 належав житловий будинок АДРЕСА_1 , який був побудований ще в 1952 році (а.с. 107, т. 1)

Цей будинок був розташований на земельній ділянці, яка також на праві власності належала ОСОБА_7 .

Протягом 2007 - 2010 років ОСОБА_7 зруйнував старий житловий будинок та побудував на його місці на цій же земельній ділянці новий житловий будинок, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією ДАБК у Рівненській області 20 червня 2011 року (а.с. 117-119, т. 1).

На підставі рішення виконавчого комітету Верхівської сільської ради Рівненського району від 30 серпня 2011 року № 64, ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право приватної власності на новостворений житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 121)

Право власності ОСОБА_7 на вказаний житловий будинок і земельну ділянку, на якій він розташований було зареєстровано у встановленому законом порядку.

На підставі договору дарування від 24.11.2011 року власник майна - ОСОБА_7 (дарувальник) передав безоплатно обдарованій - ОСОБА_9 житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,2179 га за адресою: АДРЕСА_1 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Стрільчуком М.М. За змістом договору: були відсутні обставини, що примусили сторони укласти їх цей договір; цей договір не носить характеру мнимої чи удаваної угоди; договір підписується сторонами добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, відповідає дійсним намірам сторін.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 03 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (а.с.74-88, т.1).

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування будинковолодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , укладений 24.11.2011 року між ОСОБА_7 , що діяв і від імені ОСОБА_3 , як дарувальниками та ОСОБА_11 , як обдарованою. Дане рішення не оскаржувалося і набрало законної сили 15 травня 2018 року (а.с.162-164, т. 1).

Звертаючись до суду із новим позовом про визнання права на частку у праві власності на будинковолодіння, ОСОБА_1 покликався на те, що він, разом із дружиною, брали участь у спорудженні будинку, так як виплатили брату ОСОБА_12 компенсацію у 10 000 дол США вартості його частки у старому будинковолодінні, замовили проект та здійснили реконструкцію будинку своїми коштами.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 331 ЦК України, частини першої статті 182 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об`єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Отже, до прийняття об`єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об`єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК України).

Особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

З матеріалів справи вбачається, що будь-яких угод між позивачем та особою, яка здійснювала будівництво ОСОБА_7 не укладалось, беззаперечних доказів участі позивача у будівництві будинку останнім не надано, а судом не встановлено.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зміст наведеної норми процесуального закону покладає й на позивача (незалежно від категорії спору) обов`язок підтвердити обґрунтованість заявлених ним вимог. Відсутність спростування підстав позову відповідачем не має наслідком безумовне задоволення позову, який не підтверджений доказами.

Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (в анкетні дані внесено зміни і по батькові відповідачка вважається ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 про визнання права на частку у праві на спільно збудоване нерухоме майно.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Твердим Миколою Кузьмовичем залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 липня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2020 року.

Головуючий-суддя С.С. Шимків

Судді: Н.В. Бондаренко

Н.М. Ковальчук