Постанова

від 11.12.2019 по справі 520/3962/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 р.Справа № 520/3962/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці ДФС на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.10.19 року по справі № 520/3962/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Горизонт"

до Харківської митниці ДФС

про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Горизонт", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської митниці ДФС, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Харківської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № 807000/2019/001943/2 від 08.04.2019 р. та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА 807170/2019/00886 від 08.04.2019 р.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці ДФС (ідентифікаційний код 39534151, 61003, м. Харків, вул. Короленка. 16-Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Горизонт (ідентифікаційний код 39779919; 61017, м. Харків, вул. Котлова, 106) судові витрати у розмірі 12 006,25 (дванадцять тисяч шість гривен 25 копійок).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно винесено рішення про коригування митної вартості товарів № 807000/2019/001943/2 від 08.04.2019 р. та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА 807170/2019/00886 від 08.04.2019 р.

27 вересня 2019 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Горизонт" до Харківської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення Харківської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № 807000/2019/001943/2 від 08.04.2019 р. та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА 807170/2019/00886 від 08.04.2019р.

Стягнуто з Харківської митниці ДФС (ідентифікаційний код 39534151, 61003, м. Харків, вул. Короленка. 16-Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Горизонт за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в загальному у розмірі 12 006,25 гривень.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Стверджує, що відповідачем було правомірно застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів з кодом 6 , з огляду на те, що документи, подані декларантом не містять всіх відомостей, шо підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни товарів, декларантом не надано додаткових документів, передбачених пунктом 3 статті 53 Митного кодексу України, а також інформації щодо ідентичних чи подібних товарів, які продаються на митній території України у незмінному стані, щодо витрат на виплату комісійних винагород, звичайних надбавок на прибуток та загальних витрат у зв`язку з продажем на митній території України, щодо витрат понесених в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування: інформації та документів, які мали вплив на процес формування ціни товару. Отже, з викладених підстав вважає спірні рішення та картку відмови правомірними та обґрунтованими, такими, що скасуванню не підлягають.

Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, зазначив, що відповідачем при визначенні митної вартості товарів протиправно було застосовано резервний метод, у зв`язку з чим, оскаржувані рішення та картка відмови митного органу є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 08 квітня 2019 року Харківською митницею ДФС (ідентифікаційний код 39534151) винесено рішення про коригування митної вартості товарів UA807000/2019/001943/2 (надалі - Рішення), а саме: мотузки не в обплетенні не просочені, без покриття та без оболонки, лінійною щільністю 69000dtex (50% поліестера; 50% бавовни) торговельної марки buta plastic у кількості 3000 кг (YARN ОЕ MOP/НИТЬ ОЕ НА МОП, виробник - BUTA PLASTIC KALIP MARINE VE TECHIZAT ITHALAT IH RAC AT TICARET LIMITED SIRKETI. Туреччина), надалі іменується Товар .

Відповідно до відомостей, зазначених у графі 31 Рішення, відповідачем було застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів з кодом 6 . Обгрунтування застосування саме цього методу наведене у графі 33 Рішення, відповідно до якої митна вартість, визначена декларантом, не була застосована через:

1) документи, подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України, не містять всіх відомостей, шо підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари:

2) ненадання декларантом додаткових документів, передбачених пунктом 3 статті 53 Митного кодексу України;

3) ненадання декларантом (відсутність у розпорядженні митного органу) інформації щодо ідентичних чи подібних товарів, які продаються на митній території України у незмінному стані, щодо витрат на виплату комісійних винагород, звичайних надбавок на прибуток та загальних витрат у зв`язку з продажем на митній території України, щодо витрат понесених в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування: інформації та документів, які мали вплив на процес формування ціни товару (на матеріал та витрат, понесених виробником у зв`язку з виробництвом товарів, витрат на завантаження, вивантаження, страхування, транспортування до місця перетинання митного кордону України, прибутку, що одержує експортер у результаті поставки в Україну).

На підставі вищезазначеного Рішення 08.04.2019р. Відповідачем було оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA807170/2019/00886. якою Товариство з обмеженою відповідальністю Горизонт (ідентифікаційний код 31233910, надалі - Позивач) було повідомлення про відмову у митному оформленні (випуску) товарів, зазначених у митній декларації UА807170/2019/020279 (далі - Картка відмови ).

Не погодившись із указаними рішенням та карткою відмови, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи фактично підтверджують ціну імпортованого товару та правильність визначення за вказаною ціною його митної вартості, а також з відсутності правових підстав для визначення позивачу митної вартості за резервним методом та, як наслідок, протиправності оскаржуваних рішень митного органу.

Відповідно до частини 1 статті 49 Митного кодексу України (надалі - Кодекс), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно ст. 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГААТ).

Згідно з ч. 2 ст. VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами 4 та 5 ст. 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно з ч.1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 1 та ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

В силу ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 ст. 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим п. 3.16 та п. 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 15.02.2011 р. № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, ч.1, ч.2 та ч.3 ст.58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу

Згідно з п.1 ч.4 ст.54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 3 ст.53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Аналіз положень ч. 3 ст. 53, п.1 ч.4 ст. 54, ст. 58 Митного кодексу Українидає підстави для висновку про те, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України.

Орган доходів і зборів має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов`язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Отже, з огляду на законодавчо встановлену компетенцію відповідача, при перевірці митної вартості імпортованих товарів, зазначені розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом.

Відповідно до змісту норм ст.53 Митного кодексу України право органу доходів та зборів на витребування додаткових документів виникає лише у разі, коли у документах, поданих для митного оформлення відповідно до ч.2 ст.53 Митного кодексу України, наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв`язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість.

Згідно з ч.6 ст.54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Як вбачається з наявних в матеріалах спарив доказів, відповідно до пункту 3 додатку №6 від 15.02.2019р. до контракту №2009-17 від 20.09.2017р., умовою поставки Товару є здійснення Позивачем передоплати у розмірі 100%. Таким чином, ціна, що підлягає сплаті за Товар, співпадає із ціною, що фактично сплачена (ціна, визначена контрактом, фактично сплачена у повному обсязі до моменту перевезення Товару через митний кордон України та визначення митної вартості). Тож для визначення митної вартості Товару маємо враховувати фактично сплачену за Товар ціну та транспортні витрати Позивача.

Відповідно до графи 10 пункту 1 додатку №6 від 15.02.2019р. до контракту №2009-17 від 20.09.2017р., загальна вартість Товару складає 4800,00 (чотири тисячі вісімсот) доларів США.

Загальна вартість поставки, відповідно до додатку №6 від 15.02.2019р. до контракту №2009-17 від 20.09.2017р., складала 13620.40 доларів США. Відповідно до зазначеного додатку, постачальник надав проформа-інвойс №6 від 15.02.2019р., на підставі якого Позивачем 28.02.2019р. було сплачено повну вартість поставки - 13620.40 доларів США (платіжне доручення №17 від 28.02.2019р.). у тому числі 4800,00 доларів США за Товар (позиція 10 проформа-інвойсу).

Ціна, що підлягала сплаті за Товар і фактично була сплачена позивачем підтверджується: графою 10 пункту 1 додатку №6 від 15.02.2019р. до контракту №2009- 17 від 20.09.2017р.; графою 10 проформа-інвойсу №6 від 15.02.2019р.. платіжним дорученням №17 від 28.02.2019р., інвойсом №061798 від 25.03.2019р. (позиція 17). А транспортні витрати Позивача підтверджуються довідкою про вартість транспортування вих. №882724/19 від 05.04.2019р. (з урахуванням відомостей, відображених у пакувальному листі від 25.03.2019р.)

Таким чином, декларантом для підтвердження обґрунтованості заявленої у декларації митної вартості товару були подані всі необхідні документи, що передбачені ч. 2 ст.53 Митного кодексу України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що митним органом не зазначено, які саме відомості не є належним чином підтвердженими або які саме документи на підтвердження використаних декларантом відомостей не надані при визначенні митної вартості товарів.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що 08 квітня 2019 року Позивачу було направлено запит Відповідача №697е9633-6636- 4278-аеаІ-с7сЮс4еа3896 про витребування додаткових документів, а саме:

1)документального підтвердження відсутності прав покупця використання оцінюваних товарів; умов або застережень щодо продаж)' оцінюваних товарів або їх ціни, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; умов, за якими частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем надходить прямо чи опосередковано продавцеві; відносин пов`язаності між продавцем та покупцем, які вплинули на ціну оцінюваних товарів:

2) на виконання вимог частини 3 статті 53 Кодексу: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів: каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листа) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У відповідь на це декларант зазначив, що додаткові документи в обсязі, визначеному в запиті, надати не має можливості і висловив прохання визначити митну вартість з урахуванням вже поданих документів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що частиною 1 статті 58 Кодексу визначено ряд умов можливості визначення митної вартості за першим методом - за ціною договору (контракт). При цьому жодним чином не встановлено обов`язок декларанта надати документальне підтвердж`ення відсутності обставин щодо обмеження прав покупця на використання оцінюваних товарів, пов`язаність покупця і продавця тощо.

Так, для визначення митної вартості товару за першим методом декларант зобов`язаний подати до митного органу з- поміж іншого контракт та платіжні документи, з яких вбачається, зокрема, наявність чи відсутність обмежень щодо використання товару, порядок оплати товару, відсутність домовленості щодо розподілу виручки.

Тобто фактично митному органу було надано документи, які свідчать про можливість визначення митної вартості товару за ціною договору, оскільки з них не слідує наявність обставин, які виключають такий метод визначення.

Статтею 53 Кодексу встановлено вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Серед цього переліку відсутня така позиція як документальне підтвердження наявності умов застосування першого методу визначення митної вартості . Частиною 5 цієї ж статті передбачено заборону вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Таким чином, стаття 58 Кодексу не визначає обов`язку позивача надавати документи, визначені запитом.

Частина 3 статті 53 Кодексу встановлює імперативну умову, виключно за наявності якої митний орган має право вимагати у декларанта додаткові документи, у тому числі і копію митної декларації країни відправлення. Такою умовою є наявність у раніше наданих декларантом документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, шо була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому митний орган повинен детально обґрунтувати необхідність надання додаткових документів, зазначити, які саме складові митної вартості не підтверджені та довести наявність сумнівів у повноті, ясності та достовірності наданих декларантом документів.

Верховний Суд у висновках по аналогічних справ сформував усталену позиції, відповідно до якої митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, виключають можливість застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. При цьому, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.

Вищезазначена позиція викладена, зокрема, у рішеннях Верховного Суду № 826/10733/15 від 09.04.2019, № 825/1990/17 від 09.04.2019, № 826/15850/15 від 09.04.2019 року, що в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.

Таким чином, оскільки подані позивачем до митного оформлення документи повністю відповідали вимогам ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України, колегія суддів вважає, що у відповідача не було підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів відносно не підтвердження хоча б однієї із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Крім зазначеного, колегія суддів вказує на те, що метод 6 (резервний) застосовується лише, якщо декларант не може визначити митну вартість, застосовуючи додаткові методи - 1-5, враховуючи вимоги частин 3-8 статті 57 МК України, згідно з якими кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

При цьому, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом, визначеним в декларації митної вартості, оскільки надані для митного оформлення документи не містять розбіжностей, а їхні дані піддаються обчисленню та підтверджують вартість товару.

Крім того, колегія суддів зауважує, що приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за резервним методом, митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не навів жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що митний орган, при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів № 807000/2019/001943/2 від 08.04.2019 р., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, без дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії та прийняті рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, митний орган, на який в силу приписів частини другої статті 77 КАС України покладений тягар доказування правомірності своїх рішень, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для коригування митної вартості товарів позивача.

Вказане свідчить про відсутність підтвердження наявності обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено.

Таким чином, в порушення статті 58 Митного кодексу України, відповідачем здійснено визначення митної вартості імпортованого транспортного із застосуванням резервного методу без достатніх на те підстав.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що контролюючий орган неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв рішення про коригування митної вартості товару, отже, наявні підстави для визнання протиправним та скасування вищезазначеного рішення Харківської митниці ДФС України.

Таким чином, колегія суддів вказує на наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ Горизонт .

Доводи відповідача про неправомірність скасування картки відмови колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини одинадцятої статті 264 МКУ орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 54 МКУ орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Із наведених положень випливає, що однією з підстав для відмови у прийнятті митної декларації є неправильність визначення декларантом митної вартості товарів.

Скасовуючи рішення про коригування митної вартості товарів, суд тим самим підтверджує факт відсутності неправильності визначення декларантом митної вартості товарів.

Відсутність цієї обставини свідчить про відсутність підстав для відмови у прийнятті митної декларації. Відмову, учинену органом доходів і зборів за відсутності цієї обставини, слід вважати необгрунтованою, а необгрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень з огляду на пункт 3 частини третьої статті 2 КАС України є підставою для скасування такого рішення.

Отже, скасування судом рішення органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Картка відмови є неправомірним документом, а отже має бути скасованою незалежно від того, чи порушує на даний момент права та законні інтереси Позивача.

Таким чином, зазначені Відповідачем порушення норм процесуального права, не призвели до неправильного вирішення справи, тож не можуть бути підставою для скасування Рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежності довідки про вартість транспортування товару, колегія суддів відхиляє з оглядбу на таке:

1)умови поставки РСА не передбачають обов`язку будь-якої зі сторін надавати чи отримувати рахунок на перевезення (що суперечить відомостям, зазначеним Відповідачем на сторінці 8 апеляційної скарги);

2)відповідно до пункту 6 частини 2 статті 53 Митного кодексу України, документами, які у тому числі підтверджують митну вартість, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Стаття Митного кодексу України не містить імперативної вимоги надання саме рахунку на перевезення, як стверджує Відповідач. При цьому варто розуміти, що наказ Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №599 Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення є підзаконним нормативним актом, який (як видно з формулювання графи 20 розділу III Правил заповнення митної декларації) надає рекомендації щодо переліку документів, що підтверджують витрати на транспортування товарів. Так, у вищезазначеній графі зазначено, що до документів на підтвердження транспортування можуть належати , зокрема, рахунок-фактура. Враховуючи, що нормативний акт вищої дії не встановлює чіткого переліку документів, а зазначає, що це мають бути документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, розуміємо, що формулювання можуть є свідченням диспозитивності норми і слугує орієнтиром чи прикладом для визначення конкретного документа;

3)жоден нормативний акт не передбачає обов`язку декларанта надавати договір про перевезення, укладений між декларантом та перевізником. Позивач заперечує проти аргументу Відповідача щодо неможливості зробити висновок про належність наданої декларантом довідки про транспортні витрати до товару, який заявляється до митного оформлення. Як зазначає Відповідач, Позивачем було надано до митного оформлення коносамент ССЬ/КиМ/СЮ8/190162 від 31.03.2019 (копія додається) про прийняття до транспортування відповідного товару. Посилання саме на цей коносамент наявне у довідці про вартість транспортування товару, що дає можливість встановити належність наданої Позивачем довідки до товару, що підлягав митному оформленню;

4)ані у запиті про надання додаткових документів, ані в рішенні про коригування митної вартості Відповідач не зазначав, що вважає довідку про вартість транспортування документом, який не може підтверджувати відомості про фактичну вартість транспортування. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. За аналогією закону Позивач застосовує вищезазначене положення Кодексу і до аргументів Відповідача, що не були заявлені ним в жодному з оскаржуваних рішень;

5)відповідно до частини 1 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Відповідачем у жодній із заяв по суті справи, наданих до суду першої інстанції, не було зазначено аргументу щодо неналежності довідки про вартість транспортування.

Усі інші аргументи Відповідача спростовуються доводами позовної заяви та відповіді на відзив.

Крім того, посилання апелянта на судову практику, колегія суддів вважає помилковими, оскільки позивач не заперечує проти обов`язку декларанта довести митну вартість товару, що він намагався зробити шляхом надання документів, які підтверджують дійсну фактичну вартість товару, що підлягав митному оформленню.

При цьому, мотивом для винесення рішення, були не недоліки у поданих декларантом документах, а те, що заявлений декларантом рівень митної вартості був значно меншим рівня на подібні товари, що оформлювалися у найближчий час до часу митного оформлення оцінюваного товару. Проте, у декларанта відсутній обов`язок порівнювати вартість свого товару із вартістю інших товарів і обирати ту, яка буде вищою (та відповідно призведе до збільшення розміру митних платежів), а є обов`язок декларувати дійсну вартість товарів, керуючись документами, наявними у декларанта.

Щодо стягнення з Харківської митниці ДФС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Горизонт за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в загальному у розмірі 12 006,25 гривень, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження факту понесення витрат позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги від 12.04.2019 р. з Розрахунком вартості послуг з професійної правничої допомоги (Додаток № 1 до договору) та платіжне дорученням від 19.04.2019 р. про сплату вищезазначеної суми адвокату Монагаровій Ользі Яківні.

Крім того, на підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг надано акт приймання-передачі наданих послуг по зазначеному вище договору від 12.04.2019 року.

Факт надання зазначених в акті приймання-передачі з погодинною розбивкою послуг підтверджується матеріалами справи та відповідає принципу розумності та складності справи що розглядалася.

З огляду на складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача понесених судових витрат, а саме: суовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в загальному у розмірі 12 006,25 гривень.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaariv. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorijav. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, які підялгають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської митниці ДФС залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 року по справі № 520/3962/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко Судді (підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 18.12.2019 року