Постанова

від 12.12.2019 по справі 460/1191/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10444/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Большакової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Болюк Н.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Троянчука Д.М.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відео конференції в місті Львові апеляційну скаргу Волинської митниці ДФС на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 460/1191/19 (рішення ухвалено в м. Рівне, головуючий суддя Комшелюк Т.О., повний текст рішення складено 16.08.2019) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування картки відмови, рішення про коригування митної вартості,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 20.05.2019 звернувся в суд із адміністративним позовом до Волинської митниці ДФС, в якому просив визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205110/2019/00415 від 17.04.2019; визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA2051110/2019/00415/2 від 17.04.2019.

В обґрунтування позову зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості товару до митниці разом з митною декларацією декларантом були подані необхідні документи, що підтверджують вартість товару. Вважає, що доводи відповідача про заявлення декларантом недостовірних відомостей щодо митної вартості товарів, а також неподання документів, які підтверджують митну вартість товару, є необґрунтованими та такими, які не відповідають дійсним обставинам справи.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 17 квітня 2019 року №UA205110/2019/00415 та рішення про коригування митної вартості товарів від 17 квітня 2019 року №UA205110/2019/000415/2.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Волинська митниця ДФС оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Апелянт вказує, що заявлена декларантом митна вартість транспортного засобу не підтверджена документально. У зв`язку з тим, що документи подані для підтвердження митної вартості товарів не містили усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, а також в зв`язку з спрацюванням АСАУР Митна вартість товару нижча наявної цінової інформації, отриманої в тому числі із зовнішніх джерел, декларанту було запропоновано у 10-ти денний термін надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості. Проте, декларант повідомив про відмову в наданні додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, що свідчить про порушення позивачем вимог ч. 10 ст. 58 МК України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив вимоги наведені в апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволення.

У судовому засіданні позивач та його представник просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, позивача та його представника, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 05.04.2019 ОСОБА_1 придбав у компанії DunhoffBil (Швеція) транспортний засіб марки Volkswagen модель СARAVELLE, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 вартістю 150 720 крон, що підтверджується рахунком-фактурою від 05.04.2019 та квитанцією банку від 05.04.2019 № 10557213.

З метою переміщення через митний кордон транспортного засобу 10.04.2019 позивачем було подано до Волинської митниці ДФС електронну митну декларацію №UA205100/2019/006768 від 10.04.2019 про декларування за резервним методом товару Volkswagen модель СARAVELLE, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 вартістю 15900 євро (165757,5 крон) (з врахуванням даних з електронної бази даних SuperSCHWACKE 04/2019 від 10.04.2019 року) разом з документами на підтвердження достовірності даних, зазначених в митній декларації (в т.ч. SuperSCHWACKE 04/2019 від 10.04.2019).

Проте, 17.04.2019, Волинською митницею ДФС було оформлено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA202110/2019/00415 від 17.04.2019 року та рішення про коригування митної вартості товарів №UA205110/2019/000415/2 від 17.04.2019.

Рішенням про коригування митної вартості товарів, митну вартість товару відповідачем визначено в сумі 18300 євро (190777,50 крон).

Згідно даного рішення, митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку із тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом. Під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості було встановлено, що декларантом заявлено митну вартість за резервним методом визначення митної вартості на рівні 15900 євро. Рівень митної вартості становить 18300 євро.

В результаті декларантом було подано митну декларацію № UA205100/2019/007243 від 18.04.2019, після прийняття якої, з врахуванням сплати митних платежів, транспортний засіб було випущено на митну територію України.

Не погоджуючись із вказаними рішення відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів законності дій посадових осіб митниці ДФС при винесенні спірного рішення про коригування митної вартості та картки відмови, у той час як позивачем належними та допустимими доказами доведено правомірність своїх доводів та вимог.

Крім того, відповідач в рішенні та картці відмови не вказав на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно не підтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов`язковою при обчисленні такої вартості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 54 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (ч.1).

Відповідно до ст. 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 51, ч. 1 ст. 52 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено ч. 2 ст. 52 МК України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

За змістом ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина друга статті 57 МК України).

Відповідно до ч. 3, 4 статті 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.

Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Положеннями ч. 5, 6 ст. 57 МК України закріплено, що у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до ст.62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57 МК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Як згадувалось вище та підтверджується матеріалами справи, декларантом до Волинської митниці ДФС для митного оформлення подано електронну митну декларацію №UA205100/2019/006768 від 10.04.2019 про декларування за резервним методом товару Volkswagen модель СARAVELLE, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 вартістю 15900 євро (165757,5 крон) (з врахуванням даних з електронної бази даних SuperSCHWACKE 04/2019 від 10.04.2019) разом з документами на підтвердження достовірності даних, зазначених в митній декларації (в.т.ч. SuperSCHWACKE 04/2019 від 10.04.2019).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовуванням додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадках:

-якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності;

-не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів;

-не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Такі сумніви щодо митної вартості товару можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Це пов`язано з тим, що такі вади не дозволяють органу доходів і зборів здійснити визначений законом мінімум митних формальностей.

Якщо ж зауваження митного органу (щодо наявності розбіжностей, неточностей у документах) не стосуються числових значень вартості товару, то вимога про надання додаткових документів, відмова у прийнятті декларації, застосування іншого методу визначення митної вартості є безпідставними.

З матеріалів справи видно, що рішенням про коригування митної вартості товарів, митну вартість товару відповідачем визначено в сумі 18300 євро (190777,50 крон).

Вказано, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, не може бути визнана у зв`язку із тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом. Під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості було встановлено, що декларантом заявлено митну вартість за резервним методом визначення митної вартості на рівні 15900 євро. Рівень митної вартості становить 18300 євро.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що орган доходів і зборів у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).

Проте, рішення про коригування митної вартості товарів даним вимогам не відповідає, обґрунтувань, джерел або докладної інформації про визначення митної вартості не містить. Оскаржуване рішення про неможливість визнання заявленої митної вартості автомобіля та коригування митної вартості за шостим (резервним) методом в сторону збільшення митної вартості є безпідставним та протиправним.

На думку суду зазначені обставини не можуть свідчити на наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості у зв`язку з чим пов`язується можливість витребування митним органом додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з цим, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості не міститься відомостей щодо обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано на підставі поданих позивачем документів, а також не зазначено вичерпного переліку вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів. З тих підстав колегія суддів вважає його необґрунтованим. Приймаючи рішення про коригування митної вартості, відповідач повинен зазначити про наявність підстав, перелічених у ч. 1 ст.55 МК України та обґрунтувати причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано за документами, наданими позивачем до митного оформлення.

Посилання відповідача на обставини щодо спрацювання даних автоматизованої системи аналізу та управління ризиками не є правовою підставою, визначеною ч. 1 ст.55 МК України, для коригування митної вартості.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.02.2019 в справі № 805/2713/16-а.

Також, колегія суддів зазначає, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації автоматизованої системи аналізу та управління ризиками, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також необхідно врахувати, що в такій відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 08.02.2019 у справі № 825/648/17.

В той час, як встановлено судом, позивач задекларував товар за шостим методом за ціною, що є вищою, ніж сплачена за товар згідно рахунку-фактури від 05.04.2019 та квитанції банку №10557213 від 05.04.2019, що унеможливлює заниження митної вартості товару.

З огляду на встановлене та практику Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги, оскільки позивачем у відповідності до вимог митного законодавства для підтвердження заявленої митної вартості товару було подано до митного органу всі необхідні для цього документи, та митним органом не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації чи містять розбіжності, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за методом обраним позивачем.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження апелянта про законність прийнятих відповідачем рішень про коригування митної вартості товару та відмову у його митному оформленні.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Волинської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року у справі №460/1191/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Д. М. Старунський судді В. М. Багрій О. О. Большакова Повне судове рішення складено 18.12.2019