Постанова

від 17.12.2019 по справі 910/11097/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2019 р. Справа№ 910/11097/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Пашкіної С.А.

секретар судового засідання - Добрицька В.С.

учасники справи:

позивача Сірий А.М.

відповідача Березінський О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 10.10.2019

у справі № 910/11097/19 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП"

до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"

про стягнення 3 952 000,11 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про стягнення 3 952 000,11 грн, з яких 3 498 624,26 грн основного боргу, 145 781,72 грн інфляційних втрат, 44 270,66 грн 3% річних та 263 323,47 грн пені.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.10.2019 у справі №910/11097/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП" 109 698,48 грн інфляційних втрат, 43 983,10 грн 3% річних, 130 799,08 пені та 6229,20 грн витрат зі сплати судового збору. Закрито провадження у справі №910/11097/19 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 3 498 624,26 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі 910/11097/19 в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким судові витрати у сумі 59 280, 00 грн покласти на відповідача. Крім того, позивач звертав увагу суду, що рішення у частині позовних вимог не оскаржується, але позивач вважає, що рішення щодо стягнення витрат зі сплати судового збору було ухвалено судом з порушенням норм процесуального права, а саме ч.3 ст. 130 ГПК України.

В обґрунтування своєї скарги апелянт вказував, що позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №СВРЗ-03-22-18-208/ю в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар. Матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару на суму 3 498 624,26 грн. Таким чином, на момент звернення позивача з даним позовом, заборгованість відповідача перед позивачем становила 3 498 624,26 грн. В той же час, як встановлено судом, відповідач платіжними дорученнями №2169677 від 24.09.2019, №209 від 25.09.2019, №202 від 25.09.2019, №201 від 25.09.2019, №195 від 25.09.2019 сплатив заборгованість за поставлений товар у розмірі 3 498 624,26 грн. Враховуючи те, що сума заборгованості у розмірі 3 498 624,26 грн сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції закрив провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 3 498 624,26 грн, та позов в іншій частині було задоволено частково. При цьому, судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України суд розподілив пропорційно розміру задоволених вимог. Позивач не відмовлявся від позову, при цьому не підтримав позовних вимог у частині стягнення основного боргу в зв`язку з тим, що відповідачем було виконано вказані вимоги після пред`явлення позову. Тому, на підставі ч. 3 ст. 130 ГПК судові витрати слід було покласти на відповідача. Однак судом першої інстанції було проігноровано вказану норму ГПК України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі №910/11097/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Андрієнка В.В., судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/11097/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП". Розгляд справи призначено на 17.12.2019.

В судове засідання, яке відбулось 17.12.2019 з`явились представники позивача та відповідача.

Як вбачається з п. 2 резолютивної частини ухвали суду від 20.11.2019, відповідачу було запропоновано надати відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

В судовому засіданні, представник відповідача зазначив, що ухвали суду про відкриття апеляційного провадження відповідач не отримав і просив суд надати час для надання відзиву, а також просив суд поновити строк для подання відзиву. Головуючим суддею, після дослідження матеріалів справи було встановлено, що відповідач ухвалу суду від 20.11.2019 отримав 25.11.2019, після чого представнику відповідача було запропоновано надати усні пояснення стосовно доводів наведених в апеляційній скарзі.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Частиною 7 вказаної статті передбачено, що закінчивши з`ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах у такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

Отже, враховуючи вищенаведене, головуючим суддею, з дотриманням норм процесуального права, було оголошено про судові дебати.

Представник позивача (апелянта) підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, та просив суд її задовольнити. Зокрема зазначивши, що сума заборгованості у розмірі 3 498 624,26 грн сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції закрив провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 3 498 624,26 грн, та позов в іншій частині було задоволено частково. При цьому, судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України суд розподілив пропорційно розміру задоволених вимог, однак в частині закритого провадження судові витрати слід було покласти на відповідача.

На запитання головуючого судді, чи звертався позивач до суду першої інстанції із заявою про стягнення судових витрат, представник позивача зазначив, що в судовому засіданні 10.10.2019 усно звернувся до суду із заявою про розподіл судових витрат в частині закритого провадження. Однак, колегія суддів ознайомившись із аудіо записом судового засідання від 10.10.2019 встановила, що позивач не звертався до суду першої інстанції із вказаною заявою.

Представник відповідача заперечував щодо доводів наведених в апеляційній скарзі, зазначивши, що дане судове рішення виконується і відповідач сплачує позивачу заборгованість.

Відповідно до частини 9 ст. 270 ГПК України, після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.

Отже, після проведення колегією суддів наради, головуючий суддя оголосив вступну та резолютивну частини постанови у даній справі, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 10.10.2019 без змін.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

18.12.2018 між Акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП", як постачальником укладено договір поставки № СВРЗ-03-22-18-208/ю (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в специфікації № 1 (додаток № 1) до даного договору, що є невід`ємною частиною договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно умов договору.

Згідно з п. 1.2 договору, найменування (номенклатура, асортимент) товару - код ДК 021:2015-34630000-2 - частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху - п`ятник з механічною обробкою, упор передній, упор задній, кронштейн, автозчеп СА-3, хомут тяговий.

Кількість товару складає 310 шт. (триста десять штук) і визначається у специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору (п. 1.3 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна цього договору становить 3 900 557,28 грн, в тому числі ПДВ 20% - 650 092,88 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору, покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання, на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.

Згідно з п. 12.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами та скріплення печатками (за наявності) і діє: в частині поставок - до 31.12.2018, в частині розрахунків - до повного їх виконання.

В подальшому, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3 503 018,90 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 207 від 20.12.2018 на суму 265 324,20 грн, № 211 від 21.12.2018 на суму 1 326 621,00 грн, № 219 від 21.12.2018 на суму 646 017,84 грн, № 215 від 22.12.2018 на суму 594 386,64 грн, № 235 від 22.12.2018 на суму 4394,64 грн, № 237 від 27.12.2018 на суму 666 274,58 грн.

Вказаний товар прийнятий відповідачем без зауважень та заперечень уповноваженою особою, що підтверджується підписами на вказаних накладних та долученими до матеріалів справи довіреностями на отримання цінностей.

Як встановлено судом, відповідачем частково здійснено оплату товару на суму 4 394,64 грн.

Таким чином, за розрахунком позивача неоплаченим станом на дату звернення з позовом до суду є товар на суму 3 498 624,26 грн.

У зв`язку із тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за поставлений позивачем товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача крім суми основного боргу у розмірі 3 498 624,26 грн, також 145 781,72 грн інфляційних втрат, 44 270,66 грн 3% річних та 263 323,47 грн пені.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Судом було встановлено, що на виконання взятих на себе зобов`язань за договором, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3 503 018,90 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № 207 від 20.12.2018, № 211 від 21.12.2018, № 219 від 21.12.2018, № 215 від 22.12.2018, № 235 від 22.12.2018, № 237 від 27.12.2018.

Факт прийняття товару за вказаними накладними не заперечувався відповідачем, що також вбачається з відзиву відповідача на позовну заяву.

Крім того, на виконання умов договору, в день поставки товару позивачем здійснено реєстрацію податкових накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у договорі погоджено, що покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання, на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару на суму 3 498 624,26 грн.

Таким чином, на момент звернення позивача з даним позовом, заборгованість відповідача перед позивачем становила 3 498 624,26 грн.

В той же час, як встановлено судом, під час розгляду справи, відповідач згідно із платіжними дорученнями № 2169677 від 24.09.2019, № 209 від 25.09.2019, № 202 від 25.09.2019, № 201 від 25.09.2019, № 195 від 25.09.2019 сплатив заборгованість за поставлений товар у розмірі 3 498 624,26 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що сума заборгованості у розмірі 3 498 624,26 грн сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, судом першої інстанції було правомірно закрито провадження у справі №910/11097/19 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 3 498 624,26 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 145 781,72 грн інфляційних втрат, 44 270,66 грн 3% річних та 263 323,47 грн пені.

Вказані нарахування здійснені позивачем по кожній накладній окремо, зокрема за накладною № 207 від 20.12.2018 за період з 08.01.2019 по 12.06.2019, за накладною №211 від 21.12.2018 за період з 09.01.2019 по 12.06.2019, за накладною № 219 від 21.12.2018 за період з 09.01.2019 по 12.06.2019, за накладною № 215 від 22.12.2019 за період з 10.01.2019 по 12.06.2019, за накладною № 237 від 27.12.2018 за період з 14.01.2019 по 12.06.2019.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Судом першої інстанції було вірно здійснено перевірку розрахунку і встановлено, що позивач невірно визначив початок прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, сторони погодили, що покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання.

Як вірно встановлено судом, 22.12.2018 та 29.12.2018 були робочими днями, однак 24.12.2018, 25.12.2018, 31.12.2018, 01.01.2019, 07.01.2019 були вихідними днями.

Крім того, позивач рахує останній день строку виконання зобов`язання, як день прострочення, що суперечить вимогам чинного законодавства.

За таких обставин вірними періодами для нарахування 3% річних та пені є: за накладною № 207 від 20.12.2018 за період з 09.01.2019 по 12.06.2019, за накладною №211 від 21.12.2018 за період з 10.01.2019 по 12.06.2019, за накладною № 219 від 21.12.2018 за період з 10.01.2019 по 12.06.2019, за накладною № 215 від 22.12.2019 за період з 11.01.2019 по 12.06.2019, за накладною № 237 від 27.12.2018 за період з 15.01.2019 по 12.06.2019.

За перерахунком суду, здійсненим за визначені вище періоди, розмір 3% річних становить 43 983,10 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Стосовно заявлених до стягнення 145781,72 грн інфляційних втрат, то суд зазначає, що вказаний розрахунок також є невірним, з огляду на наступне.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

З урахування вказаних положень, за перерахунком суду, здійсненим за періоди з лютого 2019 року по 31 травня 2019 року, розмір інфляційних втрат становить 109 698,48 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 8.2 договору, відповідно до якого передбачено, що покупець за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення включаючи день оплати.

Здійснивши перерахунок пені, за визначені вище судом періоди, встановлено, що пеня становить 261 598,15 грн, а тому вимоги в цій частині є обґрунтованими на суму 261 598,15 грн.

Крім того, відповідачем було подано заяву про зменшення штрафних санкцій на 50% від обґрунтованого розміру.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Вирішуючи питання про зменшення нарахованої пені, судом враховано, що до початку розгляду справи по суті відповідачем було у повному обсязі погашено заборгованість перед позивачем за договором поставки № СВРЗ-03-22-18-208/ю на суму 3 498 624,26 грн.

При цьому, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Таким чином, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

З урахуванням наведеного, при вирішенні питання про зменшення пені, судом було одночасно враховано ступінь виконання відповідачем зобов`язання, здійснення погашення заборгованості за договором, а також справедливий розмір штрафних санкцій за вчинене порушення.

Крім того, судом враховано, що позивачем не надано судам доказів понесення ним збитків або невиконання ним своїх зобов`язань перед іншими особами внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого товару.

Враховуючи вказані вище обставини, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, керуючись положеннями ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, суд вважає за необхідне зменшити обґрунтований розмір пені (261 598,15 грн), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 50%, що становить 130 799,08 грн, з чим і погоджується апеляційна інстанція.

Стосовно доводів апелянта наведених в скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Отже, звертаючись з апеляційною скаргою до суду, позивач просив суд переглянути оскаржуване рішення суду лише в частині судового збору, а саме, зазначивши, що сума заборгованості у розмірі 3 498 624,26 грн сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції закрив провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 3 498 624,26 грн. При цьому, судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України суд розподілив пропорційно розміру задоволених вимог. Позивач не відмовлявся від позову, при цьому не підтримав позовних вимог у частині стягнення основного боргу в зв`язку з тим, що відповідачем було виконано вказані вимоги після пред`явлення позову. Тому, на підставі ч. 3 ст. 130 ГПК судові витрати слід було покласти на відповідача. Однак судом першої інстанції було проігноровано вказану норму ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судом здійснюється розподіл судових витрат.

Статтею 130 ГПК України, зокрема, частиною 3 передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом).

Такого клопотання матеріали справи не містять.

Отже, колегією суддів було встановлено, що позивач не звертався до суду першої інстанції з відповідним клопотанням, тому його право на отримання судового збору у відповідному розмірі Господарським судом м. Києва не було порушено.

Також, колегія суддів звертає увагу позивача, у своєму рішення суд першої інстанції зазначив, що : Оскільки судом зменшено розмір пені, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Суд також роз`яснює позивачу, що частина сплаченого ним судового збору в розмірі 52 479,36 грн (за позовні вимоги, провадження щодо яких закрито) може бути повернута йому з Державного бюджету України за його клопотанням на підставі ст. 7 Закону України "Про судовий збір"). Однак позивач таким правом не скористався, а звернувся з апеляційною скаргою до суду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП", оскільки судом встановлено, що його право не було порушено судом першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи, а доводи наведені в апеляційній скарзі є безпідставними та передчасними.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП", в розумінні статті 86 ГПК України, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі №910/11097/19, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі №910/11097/19 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР ПАК ГРУП" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у справі №910/11097/19 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11097/19.

Повний текст постанови складено та підписано 18.12.2019.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

С.А. Пашкіна