Постанова

від 10.12.2019 по справі 904/2330/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2019 року м.Дніпро Справа № 904/2330/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Чус О.В., Вечірка І.О.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2019 (суддя Юзіков С.Г., повне рішення складено 03.10.2019) у справі

за позовом приватного підприємства "ХІМТЕКС-Д"

до товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА"

про стягнення 17 550,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст і підстави позовних вимог

Приватне підприємство "ХІМТЕКС-Д" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому, з урахуванням поданих уточнень, просило стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" заборгованість за поставлений товар у розмірі 17 500,00 грн., втрати від інфляції у сумі 262,65 грн. та плату за користування чужими грошима у сумі 240,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що після отримання товару відповідачем не було висунуто жодних претензій стосовно кількості та/або якості поставленого товару. Проте станом на дату подання цієї позовної заяви вартість отриманого товару відповідачем не оплачена.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2019 у даній справі позов приватного підприємства "ХІМТЕКС-Д" до товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" про стягнення 17 550,00 грн. задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" на користь приватного підприємства "ХІМТЕКС-Д" 17 550,00 грн. - основного боргу, 240,44 грн. - 3 % річних, 262,65 грн. - індексу інфляції, 1 921,00 грн. - судового збору.

Зазначене рішення вмотивовано посиланням на те, що у відповідача виник обов`язок оплати за поставлений позивачем за видатковою накладною №1322 від 01.06.2018 товар.

ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" 09.10.2019 звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що між сторонами не було укладено договір поставки, так як не було погоджено усіх істотних умов договору поставки.

Як слідує із видаткової накладної, у ній зазначено найменування товару, кількість та ціна.

Таким чином, на думку апелянта, у видатковій накладній не узгоджені усі істотні умови договору поставки (зокрема, строк дії договори, строк поставки, якість продукції) і тому видаткова накладна не може вважатися укладеним договором поставки у розумінні Господарського кодексу України. Відповідно, у відповідача не виникло обов`язку виконання умов Договору у відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України.

Крім того, видаткова накладна лише підтверджує факт поставки продукції, тобто факт виконання договору, проте така поставка відбувається за заздалегідь погодженими сторонами умовами договору. Тобто, видаткова накладна підтверджує укладання договору та погодження його істотних умов.

Скаржник зазначає, що у видатковій накладній, міститься посилання на договір №С-1167 від 14.02.2018, укладений ПП "ХІМТЕКС-Д" та ТОВ "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" та на рахунок на оплату покупцю №1677 від 29.05.2018.

Таким чином, поставка продукції постачальником, визначеної у видатковій накладній №1322 від 01.06.2018, відбулася на виконання умов договору №С-1167.

Виходячи з наведеного, відповідач вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, зокрема, позивач невірно послався на обставину (документ), на підставі якої начебто виникла заборгованість у відповідача.

Також скаржник зазначає, що відповідно до п.2.2. договору поставка продукції здійснюється партіями. На кожну партію продукції, що поставляється постачальник надає покупцеві рахунок на продукцію, в якому вказується найменування, асортимент, кількість і ціна продукції. При незгоді покупця з найменуванням, асортиментом, кількістю або ціною продукції, зазначеної в рахунку, він має право не здійснювати оплату і відповідно партія продукції вважається неузгодженою сторонами. З моменту здійснення покупцем оплати за продукцію (в сумі, зазначеної у рахунку) найменування, асортимент, кількість і ціна продукції, зазначені в рахунку, вважаються узгодженими сторонами.

У рахунку міститься посилання, що рахунок дійсний до сплати до 31.05.2018. Видаткова накладна, яка посилається на рахунок, датована 01.06.2018, але покупець не оплатив у вказані в рахунку строки суму в розмірі 17 550,00 грн.

Істотні умови договору (найменування, асортимент, кількість, ціна продукції) узгоджуються сторонами шляхом пред`явлення постачальником (позивачем) рахунку на оплату продукції та, відповідно, здійснення покупцем (відповідачем) перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в сумі, вказаній в рахунку на оплату.

У разі несплати покупцем продукції по виставленому постачальником рахунку, істотні умови договору є не узгодженими, і, як наслідок - зобов`язання у покупця з оплати партії продукції не виникають.

На думку апелянта, не оплата продукції в сумі 17 550,00 грн. (навіть частково) вказує на те, що сторони цього договору не узгодили між собою всіх істотних умов договору в частині найменування, асортименту, кількості й ціни продукції, у зв`язку з чим у відповідача обов`язок з оплати вказаної продукції відсутній, а у позивача, в свою чергу, відсутній обов`язок з поставці продукції.

Рахунок дійсний до 31.05.2018.

Таким чином, не оплата рахунку до 31.05.2018 свідчить про те, що відповідний рахунок вже не дійсний, отже, вже немає умов поставки, які потрібно погоджувати за договором і, відповідно, у сторін не має зобов`язань поставляти-отримувати продукцію за відповідним рахунком та оплачувати його, так як такого рахунку вже не існує.

Відповідно до п.2.3. договору постачальник зобов`язаний письмово повідомити покупця про готовність партії продукції до постачання до дати поставки. Відповідач повідомляє, що не отримував від позивача такого письмового повідомлення.

Також, відповідно до п.4.2. договору, якість продукції повинна засвідчуватися сертифікатом відповідності, якщо продукція, що поставляється підлягає обов`язковому підтвердженню відповідності. Документ, що засвідчує якість продукції, що поставляється (оригінал або копія, завірена печаткою постачальника), передається постачальником покупцеві разом з продукцією; відповідно до другого речення п.2.3. договору. Датою поставки продукції є дата отримання покупцем продукції за товарною накладною. Відповідач повідомляє, що позивач не надав йому жодного з перелічених документів, та у видатковій накладній, наданій позивачем, не міститься посилання про передачу такого документу разом із продукцією. Таким чином, відповідно до умов договору, на думку скаржника, продукція не вважається поставленою.

Позивач не довів жодним доказом, що поштовим відправленням №4903306558239 ним направлялась відповідачу саме претензія №20/02-2 від 20.02.2019, як і не довів і того, що до цього поштового відправлення взагалі щось було вкладено.

З копії претензії вбачається, що вона стосується виконання зобов`язань ТОВ "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" грошових зобов`язань за договором поставки №1008-1 та за видатковою накладною на суму 17 550,00 грн. Однак жодних реквізитів цієї видаткової накладної позивачем в претензії не зазначено.

Зазначену обставину суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував, не зазначивши, на підставі яких саме доказів він встановив, що в претензії № 20/02-2 від 20.02.2019 мова йде саме про спірну видаткову накладну № 1322 від 01.06.2018.

Відповідач не згоден з розрахунком 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, навіть якщо врахувати розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, зроблених позивачем (з чим не погоджується відповідач), то кількість днів прострочення станом на 14.08.2019 складає не 167, а 166 днів, оскільки позивачем безпідставно включено до розрахунку 14.08.2019.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, оскільки форма заяви про збільшення позовних вимог від 14.08.2019 не відповідає вимогам ч.3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України.

В мотивувальній частині заяви позивач зазначав про нарахування 3% річних та втрат від інфляції, а в прохальній частині вже просив стягнути інфляційні втрати та плату за користування чужими грошима.

На думку апелянта, 3% річних та плата за користування чужими грошима мають різну правову природу.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу приватне підприємство "Хімтекс-Д" просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач зазначає, що факт отримання відповідачем поставленої продукції засвідчується підписом його повноважного представника на видатковій накладній. Повноваження представника підтверджено відповідною довіреністю. За весь час, що минув після здійснення поставки, відповідачем не було висунуто жодних претензій стосовно кількості та/або якості поставленого товару.

З наведеного, на думку позивача, випливає, що, прийнявши продукцію та вчинивши підпис уповноваженого представника на первинному документі - видатковій накладній, відповідач погодив умови поставки визначеної продукції.

За твердженням позивача не відповідає дійсності твердження відповідача про невірно обраний спосіб захисту порушеного права, адже ст.16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стосовно доводів відповідача щодо недоведення позивачем факту надіслання відповідачу претензії про виконання грошового зобов`язання, позивач зазначає, що у матеріалах містяться докази направлення та отримання відповідачем претензії про виконання грошового зобов`язання №20/02-2 від 20.02.2019.

Заперечення відповідача проти розрахунку 3% річних та інфляційних втрат ґрунтуються на незгоді відповідача з датою виникнення обов`язку зі сплати за поставлений товар.

ІV. Апеляційне провадження

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2019 для розгляду апеляційної скарги визначена колегії суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Вечірка І.О., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019 відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 05.11.2019.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2019 розгляд справи відкладено на 18.11.2019.

08.11.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 03.12.2019.

02.12.2019 відповідачем, на вимогу суду апеляційної інстанції, надано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, зокрема, копій податкових декларації, прибуткової накладної, податкової накладної, договору поставки №1008-1 від 10.08.2015, копії листа 1402/1 від 14.02.2018, а також роздруківку з журналу вихідної кореспонденції.

Зазначені докази, на думку, відповідача підтверджують, що спірна поставка обліковується у бухгалтерському обліку як договірна.

02.12.2019 до суду надійшло клопотання приватного підприємства "ХІМТЕКС-Д" про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, зокрема, копії фіскального чеку та накладної Укрпошти про направлення відповідачу претензії про сплату заборгованості від 20.02.2019, копії опису у поштове вкладення, копії податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2018 року, копії додатку 5 до податкової декларації, копії податкової накладної.

Позивач зазначає, що надані докази свідчать про те, що позивачем належним чином обґрунтовано дату виникнення зобов`язання відповідача зі сплати за поставлений товар.

надійшли клопотання позивача про долучення додаткових доказів та додаткові пояснення відповідача, до яких долучено додаткові докази.

За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об`єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Обмеження права на подання доказів в суд апеляційної інстанції покликано активізувати змагальний процес в суді першої інстанції. Його можливо розглядати як своєрідну процесуальну санкцію за невиконання особою, що бере участь у справі, своїх обов`язків по доказуванню в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи представники сторін були присутні у судовому засіданні суду першої інстанції під час розгляду даної справи, а тому не були позбавлені можливості своєчасно подати надані ними додаткові докази.

У даному випадку учасниками справи не обґрунтовано неможливість подання додаткових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від них.

Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги надані учасниками справи додаткові докази.

Відповідно до інформаційної довідки від 03.12.2019, розгляд справи, призначеної на 03.12.2019 не відбувся, у зв`язку з відпусткою судді Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2019 розгляд справи призначено на 10.12.2019.

10.12.2019 у судове засідання з`явилися представники сторін, які надали відповідні пояснення.

4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

Відповідно до видаткової накладної №1322 від 01.06.2018 приватне підприємство "ХІМТЕКС-Д" поставило товариству з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" товар (рукав RS SEEDTEC NW 30х2,5 (Р5) (3917 32 00 90) у кількості 390 м., на загальну суму 17 500,00 грн.

У видатковій накладній зазначено, що товар поставлено на підставі договору №С-1167 від 14.02.2018 та рахунку на оплату №1677 від 29.05.2018.

Товар було отримано представником товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" Картавцевим Р.В., який діяв на підстав довіреності № 706 від 30.05.2018, якою останнього уповноважено отримати від приватного підприємства "Хімтекс-Д" рукав RS SEEDTEC NW 30х2,5 (Р5) у кількості 900 пог.м. Зазначена довіреність підписана керівником та головним бухгалтером відповідача, а також скріплена печаткою підприємства.

14.02.2018 між приватним підприємством "ХІМТЕКС-Д" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" (покупець) укладено договір №С-1167, за п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за ціною, зазначеною в рахунках і/або накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2.2 договору поставка продукції здійснюється партіями. На кожні партію продукції, що поставляється постачальник надає покупцеві рахунок на продукцію, в якому вказується найменування, асортимент, кількість і ціна продукції. При незгоді покупця з найменуванням, асортиментом, кількістю або ціною продукції, зазначеної в рахунку, він має право не здійснювати оплату і відповідно партія продукції вважається неузгодженою сторонами. З моменту здійснення покупцем оплати за продукцію (в сумі зазначеної в рахунку) найменування, асортимент, кількість і ціна продукції, зазначені в рахунку, вважаються узгодженими сторонами.

Постачальник зобов`язаний письмово повідомити покупця про готовність партії продукції до постачання до дати поставки. Датою поставки продукції є дата отримання покупцем продукції за товарною накладною. Накладна також є специфікацією до цього договору (п.2.3 договору).

У п.3.1. сторони дійшли згоди, що покупець здійснює оплату за кожну партію продукції протягом 14 робочих днів з дати поставки цієї партії продукції.

Оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата перерахування грошових коштів на рахунок постачальника (п.3.2 договору).

За угодою сторін розрахунок за продукцію може бути проведений в іншій формі і порядку, що не суперечить чинному законодавству України (п.3.3 договору).

Відповідно до п.4.2 договору якість продукції повинна засвідчуватися: сертифікатом відповідності, якщо продукція, що поставляється підлягає обов`язковому підтвердженню відповідності, або сертифікатом (паспортом) якості, якщо продукція, що поставляється не підлягає обов`язковому підтвердженню відповідності. Документ, що засвідчує якість продукції, що поставляється (оригінал або копія, завірена печаткою постачальника) передається постачальником покупцеві разом з продукцією.

Вся неякісна продукція, виявлена в кожній партії товару, підлягає заміні в 10-денний строк.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2018 року. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання договору, термін його дії автоматично продовжується на наступний рік (п.6.1 договору).

4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши встановлені на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2019 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" на користь приватного підприємства "ХІМТЕКС-Д" 17 550,00 грн. основного боргу, 240,44 грн. - 3% річних, 262,65 грн. - індексу інфляції та 1 921,00 грн. - судового збору.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що поставка продукції здійснена на підставі договору, укладеного між приватним підприємством ХІМТЕКС-Д та товариством з обмеженою відповідальністю СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА у спрощений спосіб.

Договором у відповідності до вимог статті 626 Цивільного кодексу України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно до частини першій статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Приписами частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з вимогами частини першої статті 265 Господарського кодексу України, визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 Господарського кодексу України).

Для спірного договору у відповідності до положень статті 657 Цивільного кодексу України обов`язкова письмова форма його укладення не передбачена.

Згідно з частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено та визнано сторонами, що 01 червня 2018 року приватне підприємство ХІМТЕКС-Д поставило, а товариство з обмеженою відповідальністю СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА прийняла товар на суму 17 550,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 01.06.2018 № 1322. Товар прийнято особисто повноважним представником покупця товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" менеджером (управителем) з постачання Картавцевим Р.В., який діяв на підстав довіреності №706 від 30.05.2018, виданої на отримання від приватного підприємства "Хімтекс-Д" цінностей (рукав RS SEEDTEC NW 30х2,5 (Р5) у кількості 900 пог.м) на підставі рахунку №1677 від 29.05.2018.

Рахунок №1677 від 26.05.2018 та видаткова накладна №1322 від 01.06.2018 долучені до матеріалів справи. В них є посилання на договір № С-1167 від 14 лютого 2018 року. Зазначений рахунок є дійсним до оплати до 31.05.2018.

На момент прийняття товару та підписання видаткової накладної, а також в подальшому, будь-яких заперечень, претензій щодо кількості та/або якості продукції відповідач не заявляв. При цьому відповідач не надав суду доказів повернення товару постачальнику та звернення до позивача з вимогою прийняти назад поставлений товар.

Відтак товар на суму 17550,00 грн. по видатковій накладній № 1322 від 01.06.2018 вважається прийнятим покупцем.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що місцевим господарським судом вірно встановлено, що відносно спірної поставки між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунку на оплату, направлення видаткової накладної і поставки товару та прийняття цього товару покупцем. Вказані документи містять істотні умови договору поставки щодо найменування товару, його кількості на ціни.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що поставка продукції постачальником відбулась на виконання договору № С-1167 від 14.02.2018.

Відповідно до умов вказаного договору поставка продукції здійснюється партіями (пункт 2.2). При цьому відповідно до пункту 2.3 договору постачальник зобов`язаний письмово повідомити покупця про готовність партії продукції до постачання до дати поставки. Якість продукції повинна засвідчуватись сертифікатом відповідності.

Твердження скаржника, що видаткова накладна від 01.06.2018 №1322 лише підтверджує факт поставки продукції і не може вважатись укладеним договором поставки у розумінні положень Господарського кодексу України, є помилковими, спростовуються вищевикладеними обставинами та зводяться до довільного тлумачення норм права.

Необхідно зазначити, що у відповідності до положень Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні видаткова накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується.

Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Таким чином, господарський суд надав правильну оцінку правовідносин сторін та зробив обґрунтований висновок, що спірна поставка була здійснена поза межами договору поставки № С-1167 від 14.02.2018.

Статтею 193 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст.ст.525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).

20 лютого 2019 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 20/02-2, у якій постачальник вимагав у семиденний строк сплатити борг за поставлений товар. Претензію відповідач одержав 21.02.2019, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти .

Відповідачем на підтвердження своєї позиції про неможливість встановлення, який саме документ надіслано позивачем на його адресу, не представлено суду будь-яких доказів. Тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з факту виставлення відповідачу позивачем претензії саме 21 лютого 2019 року.

Зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення і відповіді. Вартість поставленого товару до теперішнього часу не сплачена.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням відповідачем строку виконання зобов`язань за договором щодо строків оплати вартості поставленого товару, позивачем нараховано відповідачу 3% річних за 167 днів прострочення, а саме (відповідно до наданих пояснень в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 10.12.2019) з 01.03.2019 по 14.08.2019 у розмірі 240,44 грн. та втрати від інфляції з березня по липень 2019 року у розмірі 262,65 грн.

Перевіривши розрахунок нарахованих позивачем 3% річних, колегія суддів вважає його вірним та арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині правомірно задоволено судом першої інстанції.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що він перевищує розрахунок позивача, тому місцевим господарським судом правомірно прийнято до уваги розрахунок позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що позивачем безпідставно включено до розрахунку 3% річних - 14.08.2019, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Так, відповідачем не надано доказів фактичної оплати заборгованості, а тому позивачем правомірно включено до розрахунку 3% річних - 14.08.2019.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до ч.2 ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за користування чужими грошовими коштами (ч.2 ст.536 Цивільного кодексу України).

Термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року справа №910/10156/17).

Як вбачається зі змісту заявлених позивачем вимог, у даному випадку останній просить застосувати до відповідача відповідальність за порушення грошового зобов`язання (ст.625 Цивільного кодексу України).

Наведене спростовує доводи скаржника про безпідставне зазначення позивачем у прохальній частині заяви про стягнення плати за користування чужими грошовими коштами.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги твердження скаржника про те, що строк дії рахунку на оплату закінчився 31.05.2018, а тому відсутні зобов`язання поставляти-отримувати продукцію за відповідним рахунком та оплачувати його, оскільки чинне законодавство не встановлює такої підстави припинення зобов`язань.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, враховуючи таке.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15,16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту.

Колегія суддів вважає, що поставка товару відповідно до укладеного між сторонами договору у спрощений спосіб, є належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання, а тому, приймаючи до уваги несплату відповідачем заборгованості за поставлений товар, приватне підприємство "ХІМТЕКС-Д", звернувшись до суду з цим позовом, обрало належний спосіб захисту своїх прав.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги доводи скаржника про те, що заява про збільшення позовних вимог не відповідає вимогам ч.3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов`язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

При розгляді справи суд повинен врахувати наведене та надати по суті оцінку заяві "про збільшення позовних вимог" і встановити: чи є ця заява збільшенням заявлених у первісній заяві вимог; які підстави вимог, заявлених у заяві про збільшення; чи пов`язані викладені у заяві про збільшення вимоги з первісно заявленими вимогами; встановити предмет та підстави вимог, викладених у заяві про збільшення.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення встановлені статтею 170 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно виконав грошові зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 3% річних у розмірі 240,44 грн та інфляційні витрати у розмірі 262,65 грн.

Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч.5 ст.46, ст.170 Господарського процесуального кодексу України, а тому, зазначену заяву правомірно прийнято судом першої інстанції до розгляду.

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

4.5 Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА" відмовити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2019 у справі №904/2330/19 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена у повному обсязі 18.12.2019

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді О.В.Чус

І.О.Вечірко