Постанова

від 17.12.2019 по справі 473/2481/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.12.19

22-ц/812/1995/19

Провадження №22-ц/812/1995/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 грудня 2019 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Біляєвою В.М.

за участі представника заінтересованої особи - ТОВ Біозар Біленського А.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №473/2481/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Біозар на рішення , яке постановив Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Лузан Людмили Вікторівни у приміщенні цього суду о 15 годині 53 хвилині 10 жовтня 2019 року, за заявою Вознесенської міської ради Миколаївської області, за участі заінтересованих осіб: Управління комунальної власності Вознесенської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Біозар , про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність,

в с т а н о в и л а :

11 червня 2019 року Вознесенська міська рада Миколаївської області звернулась до суду із заявою про передачу безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність, зазначивши заінтересованими особами Управління комунальної власності Вознесенської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю Біозар (далі - ТОВ Біозар ) .

Заява була обґрунтована тим, що на території АДРЕСА_1 по АДРЕСА_2 , 113 розташований комплекс будівель, який складається з адміністративної будівлі, підвалу, 2 сараїв, 2 гаражів, вбиральні, воріт, огорожі. Право власності на це майно ні за ким не зареєстровано, у зв`язку з чим відповідно до рішення державного реєстратора воно було взято на облік як безхазяйне з 15 травня 2017 року, про що було опубліковане відповідне оголошення у газеті Новини Вознесенська: день за днем № 20 від 17 травня 2017 року. З дня взяття нерухомої речі на облік минув один рік.

Посилаючись на вказані обставини, заявник просив передати зазначене нерухоме майно у комунальну власність територіальної громади міста Вознесенська.

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 заяву підтримала, надала пояснення, аналогічні, викладеним у заяві.

Представник заінтересованої особи Управління комунальної власності Вознесенської міської ради Скидан О.Г. у судовому засіданні заяву про передачу даного майна в комунальну власність підтримала, вказуючи на наявність необхідних умов для позитивного вирішення зазначеного питання.

Представник заінтересованої особи ТОВ Біозар - адвокат Біленський А.Г. у судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви Вознесенської міської ради Миколаївської області з огляду на безпідставність віднесення спірного майна до нерухомого майна через те, що воно не було введено в експлуатацію, а також про належність товариству будівельних матеріалів, що були використані в процесі будівництва.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2019 року задоволено заяву Вознесенської міської ради Миколаївської області про передачу безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність.

Постановлено передати в комунальну власність територіальної громади міста Вознесенська комплекс будівель, який розташований по АДРЕСА_2 .

Рішення суду мотивовано тим, що на території АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 розташований комплекс будівель, який складається з адміністративної будівлі А-1 площею 146,7 кв.м., підвалу А-п/д, сараю Б-1, гаражу В-1, вбиральні Г-1, гаражу ДЖ-1, сараю Є-1, воріт №1, огорожі №2.

Право власності згідно довідки, виданої КП Вознесенське МБТІ 02 травня 2019 року за № 187, станом на 31 грудня 2012 рік на зазначений комплекс будівель не зареєстровано.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 червня 2019 року за № 169540360 право власності на вищевказаний комплекс будівель також не зареєстровано.

Встановивши, що з 15 травня 2017 року зазначене майно було взято на облік як безхазяйне, про що 17 травня 2017 року у газеті Новини Вознесенська: день за днем було опубліковано оголошення, суд дійшов висновку про дотримання передбаченої законом процедури про передачу безхазяйного майна у комунальну власність, а матеріали справи не містять доказів належності спірного майна будь-яким особам, в тому числі ТОВ Біозар , а тому задовольнив заяву Вознесенської міської ради Миколаївської області.

В апеляційній скарзі ТОВ Біозар просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на його незаконність.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ТОВ Біозар не визнає той факт, що спірне майно є безхазяйним, оскільки з 1973 року володіє ним та утримує, здійснює в ньому господарську діяльність, є законним власником цього майна на підставі цивільної угоди, яка не потребувала обов`язкового нотаріального посвідчення на час її укладання. Суд при вирішенні справи мав право встановити, чи є вказані у заяві речі нерухомим майном. Так, спірне майно до експлуатації не приймалося, право власності на нього за жодною особою не реєструвалося, правовстановлюючі документи не видавались, а тому воно не набуло статусу нерухомості. Судом не було надано оцінки показанням свідків, які підтвердили факт купівлі рухомої речі (недобудови) в органу місцевого самоврядування. Цей договір був укладений 02 листопада 1971 року між Вознесенською районною міжколгоспною біолабораторією (покупець) та Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою (ЖЕК) на виконання рішення Виконавчого комітету Вознесенської міської ради № 150 від 25 травня 1971 року. Факт укладання цієї угоди підтверджується і письмовими доказами, наявними у справі, в тому числі щодо одержання грошей за спірне майно. Тому ТОВ Біозар має право на сьогодні на будівельні матеріали. Усе зазначене свідчить про наявність спору про право, що виключає вирішення питання в окремому провадженні.

На апеляційну скаргу подані відзиви Вознесенською міською радою Миколаївської області та Управлінням комунальної власності Вознесенської міської ради щодо залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відзив Вознесенської міської ради Миколаївської області мотивований тим, що апелянтом не обґрунтовано, в чому полягає незаконність і необґрунтованість рішення, не надано доказів порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи скарги про те, що апелянт з 1973 року користується спірним майном і що спірне майно не набуло статусу нерухомого суперечать один одному. Аргументи, визначені у пунктах 2, 4, 5, 6 апеляційної скарги були предметом розгляду господарських судів і не можуть повторно розглядатись. Наявність спору про право також вже розглядалось судами.

Відзив Управління комунальної власності Вознесенської міської ради мотивований тим, що доводи апеляційної скарги про те, що апелянт з 1973 року користується спірним майном суперечать твердженню, що спірне майно не набуло статусу нерухомого майна та наявним у справі доказам.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ Біозар , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні .

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, на території АДРЕСА_3 - АДРЕСА_4 революції) розташований комплекс будівель, який складається з адміністративної будівлі А-1 площею 146,7 кв.м., підвалу А-п/д, сараю Б-1, гаражу В-1, вбиральні Г-1, гаражу Д-1, сараю Є-1, воріт №1, огорожі №2, що підтверджується копією технічного паспорту, виготовленого 27 лютого 2007 року (а.с. 7-13).

Право власності на зазначений комплекс будівель згідно довідки, виданої КП Вознесенське МБТІ 02 травня 2019 року за № 187, станом на 31 грудня 2012 рік не зареєстровано (а.с. 5).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 червня 2019 року за № 169540360 право власності на вищевказаний комплекс будівель також не зареєстровано (а.с 24-25).

Звертаючись із заявою до суду, Вознесенська міська рада Миколаївської області вважала вказане майно безхазяйним, а також що наявні підстави для його передачі як безхазяйного майна у власність територіальної громади міста Вознесенська.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293 ЦПК України).

Зокрема, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність (частина 2 статті 293 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 1-3 статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Задовольняючи заяву, суд вважав доведеним, що комплекс будівель, розташованих по АДРЕСА_3 є безхазяйним майном.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, до якого суд дійшов, не виконавши в повній мірі обов`язки покладені статтями 263, 264, частинами 1-3 статті 294 ЦПК України.

Згідно із частиною 1 статті 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду в комунальну власність (частина 2 статті 335 ЦК України).

Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади за умов, визначених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади (ст. 329 ЦПК України).

Суд, встановивши, що нерухома річ є безхазяйною та взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також що сплив один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади (ст. 333 ЦПК України).

Таким чином, законодавство визначає особливі правила щодо набуття права власності на безхазяйні нерухомі речі.

Виходячи з наведених положень закону, до предмету доказування у суді при вирішення питання наявності підстав для передання нерухомого майна як безхазяйного у власність територіальної громади входять наступні обставини: чи є нерухоме майно безхазяйним, чи взято таке майно на облік як безхазяйне органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені, чи дотримані правила щодо оприлюднення інформації про взяття нерухомої речі на облік державної реєстрації прав, чи сплив визначений законом строк з дня взяття на облік нерухомої речі.

Зі змісту частини 1 статті 335 ЦК України можна зробити висновок, що майно може вважатися безхазяйним, якщо воно не має власника або його власник невідомий.

Як передбачено частиною 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З копії технічного паспорту на нежитловий об`єкт комплекс будівель АДРЕСА_4 , виготовлений станом на 27 лютого 2007 року, вбачається, що розташовані за вказаною адресою будівлі збудовані у 1970 році.

Питання належності права власності на комплекс будівель, розташованих по АДРЕСА_3 неодноразово були предметом розгляду судами господарської юрисдикції за позовами ТОВ Біозар .

Так, постановою Одеського апеляційного господарського суду у справі № 915/1344/17 від 05 вересня 2018 року, якою відмовлено у позові ТОВ Біозар до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання права власності за позивачем на об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться в АДРЕСА_3 , і яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 08 лютого 2019 року, встановлені такі обставини.

Відповідно до архівної копії протоколу засідання Виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 22 жовтня 1969 року гр. Поклад ОСОБА_2 надано земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_4 для індивідуального житлового будівництва; дозволено зав. міськкомгоспу укласти з гр. ОСОБА_3 ОСОБА_2 договір на індивідуальне житлове будівництво; зобов`язано гр. Поклад ОСОБА_2 протягом двох місяців оформити технічну документацію та протягом трьох років збудувати індивідуальний двоповерховий житловий будинок згідно з типовим проектом.

Згідно з вироком Народного суду Вознесенського району від 19 березня 1971 року у справі гр. Поклад ОСОБА_2 належне їй майно конфісковано в дохід держави, у тому числі недобудована будівля з прибудовами по АДРЕСА_4 .

Рішенням Виконавчого комітету Вознесенської міської ради №150 від 25 травня 1971 року зобов`язано Вознесенську житлово-експлуатаційну контору прийняти на баланс домобудівництво № 105-а по вул АДРЕСА_4 , вартістю 7600 рублів; дозволено Вознесенській житлово-експлуатаційній конторі продати незакінчене будівництвом вказане домобудівництво Вознесенській районній біологічній лабораторії, останню зобов`язано до 01 червня 1972 року закінчити будівництво, а також зобов`язано районну біолабораторію і житлово-експлуатаційну контору оформити нотаріально договір купівлі-продажу.

Встановлені судовим рішенням такі обставини в силу положень статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню у цій справі.

Як стверджує ТОВ Біозар , 02 листопада 1971 року між Вознесенською районною міжколгоспною біолабораторією та Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою був укладений договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно наявного у матеріалах справи платіжного доручення №356 від 02 листопада 1971 року, у графі призначення платежу якого вказано, що перерахування грошових коштів у сумі 7600 рублів здійснено згідно з договором купівлі-продажу з Вознесенською ЖЄК від 02 листопада 1971 р. .

Зокрема, встановленим є, що 22 жовтня 1969 року гр. Поклад ОСОБА_2 надано земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_4 для індивідуального житлового будівництва; дозволено зав. міськкомгоспу укласти з гр. ОСОБА_3 ОСОБА_2 договір на індивідуальне житлове будівництво.

Задовольняючи заяву Вознесенської міської ради, суд дійшов висновку про відсутність власника спірного нерухомого майна, посилаючись на відсутність відомостей про власника у КП Вознесенське МБТІ та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 р. 1952-IV (далі- Закон 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином державна реєстрації права власності не є підставою виникнення права власності, але офіційно підтверджує факт набуття такого права.

Щодо моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно встановлені особливості, передбачені ч. 2 ст. 331 ЦК України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації (прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів регулюється відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (систему органів державної реєстрації прав становлять центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України, які забезпечують реалізацію його повноважень та є органами державної реєстрації прав - ст. 6 Закону № 1952-ІV).

Положення ч. 2 ст. 331 ЦК слід розуміти у системному зв`язку із положенням ст. 182 ЦК щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об`єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 1952-ІV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.

Однак, при вирішення питання щодо виникнення у особи права власності на нерухоме майно слід застосовувати закон, який діяв на час виникнення права на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Тому до даних правовідносин слід застосувати норми права, які були чинними на час будівництва нерухомого майна, щодо якого подана заява.

На час будівництва ОСОБА_4 житлового будинку відносини набуття права власності на житловий будинок громадянами регулювались ЦК УРСР 1963 року, згідно із статтею 100 якого в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Належність правовстановлюючих документів також встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року і був чинним на час проведення будівництва спірного об`єкту. Такими документами для новоствореного нерухомого майна є відповідно до пунктів 14, 16 вказаного Переліку нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію, свідоцтва про право власності на будинки (домоволодіння), які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів.

ЦК УРСР 1963 року та іншими діючими на час будівництва Поклад ОСОБА_2 житлового будинку не передбачалось державної реєстрації права власності, але згідно з Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої наказом Міністерства комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, передбачалась реєстрація житлових будинків бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих, але виникнення права власності не пов`язувалось з проведенням такої реєстрації.

Законність набуття Поклад ОСОБА_2 прав користування земельної ділянки і права забудовника на житловий будинок по АДРЕСА_4 учасниками справи не оспорювалось.

Статтею 4 ЦК УРСР передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають, з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки.

В силу статті 141 ЦК УРСР однією з підстав припинення права власності була передбачена конфіскація майна - безоплатне вилучення державою майна як санкція за правопорушення у випадках і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Вироком Народного суду Вознесенського району від 19 березня 1971 року у справі гр. Поклад ОСОБА_2 належне їй майно, у тому числі недобудована будівля з прибудовами по АДРЕСА_4 , конфісковано в дохід держави.

Крім того, зі змісту рішення Виконавчого комітету Вознесенської міської ради №150 від 25 травня 1971 року можна зробити висновок, що виконавчий комітет мав наміри взяти на баланс недобудовану будівлю з прибудовами по АДРЕСА_4 та розпорядитися ними.

За такого з урахуванням встановлених фактичних обставин справи щодо належності спірного майна Поклад ОСОБА_2 , переходу прав на нього після виконання вироку суду про конфіскацію незавершеного об`єкту будівництво до держави, інтереси якої представляли відповідні фінансові органи, це майно не може вважатися безхазяйним. Тому висновок суду першої інстанції про те, що відсутні відомості щодо належності цього майна будь-яким особам та його безхазяйність є помилковим, а отже й відсутні передбачені статтею 335 ЦК України, 33 ЦПК України підстави для задоволення заяви міської ради про передачі будівель до комунальної власності.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначені вище висновки щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень закону щодо визначення статусу об`єкта нерухомого майна як безхазяйної речі залишились поза доводами апеляційної скарги, але з врахуванням положень частини 4 чт. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що встановлене неправильне застосування норм матеріального та процесуального права є в силу пункту 4 частини 1, частини 2 статті 376 ЦПК України підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити про помилковість аргументів апеляційної скарги про те, що комплекс будівель по АДРЕСА_3 не відноситься до нерухомих речей, оскільки до експлуатації не приймались.

Так, за статтею 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Відповідно рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

До об`єктів нерухомого майна ЦК України віднесено житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно (статті 331, 376).

У ЦК України, крім понять нерухомість , нерухоме майно , об`єкт нерухомого майна (ч. 1 ст. 181, п. 6 ч. 1 ст. 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: об`єкт незавершеного будівництва (ст. 331), об`єкт будівництва (статті 875- 877, 879- 881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та з урахуванням характерних ознак незавершеного будівництва слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Отже, віднесення речі до нерухомого майна не пов`язано із прийняттям об`єкту незавершеного будівництва до експлуатації, а залежить від властивостей самої речі. Як вбачається з матеріалів справи, розташовані по АДРЕСА_3 будівлі розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, а тому вони є нерухомим майном.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що власником комплексу будівель по АДРЕСА_3 є ТОВ Біозар , то ці обставини не можуть бути вирішені в межах даного провадження.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду скасовано та у задоволенні заяви відмовлено, із заявника на користь ТОВ Біозар слід стягнути сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір - 1440 грн. 75 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Біозар задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 жовтня 2019 року скасувати, постановити нове судове рішення.

У задоволенні заяви Вознесенської міської ради Миколаївської області, за участі заінтересованих осіб: Управління комунальної власності Вознесенської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Біозар , про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність відмовити.

Стягнути з Вознесенської міської ради Миколаївської області, ЄДРПОУ 38016400, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Біозар ,ЄДРПОУ 00715928, 1440 грн. 75 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 18 грудня 2019 року