Постанова

від 04.12.2019 по справі 926/13/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2019 р. Справа №926/13/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Чудяк Х.В.,

явка учасників справи:

прокурор - Балук О.М., посвідчення №052910 від 28.05.2019

від позивача - не з`явилися

від відповідача - Петренко В.О., ордер серія ЧЦ № 25483 від 21.06.2019

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Рустель б/н від 21.06.2019

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.05.2019, суддя: Желік Б.Є., м. Чернівці, повний текст постанови - 21.05.2019,

за позовом Керівника Чернівецької місцевої прокуратури

в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, м. Чернівці,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Рустель , м. Чернівці,

про стягнення 703 175,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

03.01.2019 керівник Чернівецької місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради про стягнення на її користь з товариства з обмеженою відповідальністю Рустель (далі по тексту ТОВ Рустель ) 1 153 565,01 грн. збитків, завданих використанням без правовстановлюючих документів земельної ділянки площею 0,7876 га, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Галицький Шлях, 52-А, кадастровий №7310136900:67:002:0061, за період з 01.01.2014. по 31.03.2017.

Правовими підставами позову зазначає ст.ст. 83, 122, 124, 125, 152, 157, 206 Земельного кодексу України, ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, пункт 1, 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993.

Заявлений позов прокурором обґрунтовано посиланням на ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ч. 4 ст. 53 ГПК України, оскільки позивач самостійно не вживав заходів, спрямованих на захист інтересів держави шляхом пред`явлення позовних вимог до відповідача. Орган місцевого самоврядування усвідомлював порушення своїх інтересів, мав відповідні повноваження для їх захисту, але до суду не звертався. Захист економічних та суспільних інтересів держави обґрунтовує тим, що плата за землю є суттєвим джерелом доходів місцевих бюджетів.

19.03.2019 прокурор подав заяву про уточнення позовних вимог, яка розглянута судом, у якій: зменшено розмір позовних вимог з 1 153 565,01 грн. до 703 175,39 грн., з врахуванням строку позовної давності; змінено підстави позову з відшкодування збитків на повернення коштів як безпідставно збережені (ст.ст.1212, 1214 ЦК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 14.05.2019 частково задоволено позов. Стягнуто з ТОВ Рустель на користь Чернівецької міської ради 705 175,39 грн. коштів у вигляді неодержаної Чернівецької міської ради орендної плати та 10547,63 грн. у відшкодування судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач як власник об`єктів нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного земельного законодавства права користування без сплати орендної плати.

У зв`язку з цим, суд дійшов до висновку, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, у вигляді орендної плати, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що оскільки уповноважений державою суб`єкт владних повноважень в особі Чернівецької міської ради, до якого віднесено обов`язок щодо здійснення заходів про своєчасну оплату фактичного користування землею комунальної власності, протягом тривалого часу належним чином не здійснював своїх повноважень щодо захисту інтересів держави, то Чернівецька місцева прокуратура правомірно взяла на себе представництво держави і захист її інтересів у даній справі.

Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача 450 389,62 грн. в зв`язку із зменшенням позивачем суми боргу в межах строку позовної давності.

Повернуто Прокуратурі Чернівецької області з Державного бюджету України 6 755,85 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №1483 від 19.12.2018 за частину позовних вимог, від яких вона відмовилася шляхом зменшення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати зазначене рішення та відмовити у задоволенні позову, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Місцевий господарський суд прийняв оскаржуване рішення про права, інтереси та обов`язки прокуратури Чернівецької області, яка не була залучена до участі у справі, хоча на її користь повернуто з Державного бюджету України та стягнуто з відповідача суми судового збору.

Суд першої інстанції виніс рішення стосовно позовних вимог про стягнення 705 175,39 грн. неодержаної орендної плати, які не заявлялись позивачем, оскільки останній просив стягнути збитки.

Місцевий господарський суд залишив поза увагою обставини про пропуск строку позовної давності та процесуальну дієздатність прокуратури, які мають значення для справи.

Суд безпідставно ототожнив поняття майна (ст. 190 ЦК України) та грошових коштів (ст. 192 ЦК України), у зв`язку з чим неправильно застосував норми матеріального права, які є підставою позовних вимог - ч. 1 ст. 1212, ч. 1 ст. 1214 ЦК України, до правовідносин що стосуються грошових коштів, а не майна.

Узагальнені доводи та заперечення прокуратури.

У відзиві на апеляційну скаргу прокуратура Чернівецької області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

В обґрунтування доводів відзиву, зазначає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, погоджується з ним, а доводи апелянта вважає такими, що не відповідають встановленим обставинам по справі.

В судове засідання з`явилися прокурор та представник відповідача (апелянта).

Представник позивача в судове засідання повторно не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а тому враховуючи п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд ухвалив розглянути справу за його відсутності.

У судовому засіданні представник апелянта (відповідача) підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.05.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Прокурор підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що пунктом 17.1 рішення 19 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 30.08.2007 № 384 (а.с. 32 том 1) вирішено передати ТОВ Нафта-Буковина в строкове платне орендне користування до 15.11.2012 земельну ділянку в м. Чернівці на вул. Галицький Шлях, 52-А площею 0,7876 га, кадастровий номер 7310136900:67:002:0061, для обслуговування будівель АЗС.

На підставі цього рішення між Чернівецькою міською радою та ТОВ Нафта-Буковина укладено договір оренди від 15.02.2008 (а.с. 34-41 том 1), який зареєстрований у Чернівецькій регіональній філії ДП Центр ДЗК про що у Книзі записів реєстрації догооврів оренди земельних ділянок вчинено запис за номером 040880900429 від 25.11.2008 та підписано акт приймання-передачі від 15.02.2008 (а.с.39 зворот,т.1).

Згідно з договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 17.08.2009 (а.с. 42, 43 том 1) ТОВ Нафта-Буковина продало, а ТОВ Рустель придбало будівлі АЗС, розташовані на земельній ділянці в м. Чернівці на вул. Галицький Шлях, 52-А площею 0,7876 га. Зазначене підтверджується витягом з Державного реєстру про реєстрацію прав власності на нерухоме майно за №23943816 від 24.09.2009 (а.с. 44 том 1).

Рішенням Чернівецької міської ради на 18 сесії VI скликання №368 від 29.12.2011 визнано таким, що втратив чинність пункт 17.1 рішення 19 сесії міськради V скликання від 30.08.2007 № 384 в частині надання ТОВ Нафта-Буковина земельної ділянки площею 0,7876 га на вул. Галицький Шлях, 52-А в м. Чернівці в оренду до 15.11.2012 для обслуговування будівель АЗС, та визнала припиненим договір оренди землі від 15.02.2008 №4056 між Чернівецькою міською радою та ТОВ Нафта-Буковина у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно до ТОВ Рустель , норма землекористування згідно з п.п. 8.1 рішення залишена у розмірі 0,7876 га (а.с. 45, 46 том 1).

Таким чином судами встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці, право користування якою припинене рішенням позивача для ТОВ Нафта-Буковина у зв`язку з продажем нерухомого майна відповідачеві. Рішення Чернівецької міської ради на 18 сесії VI скликання №368 від 29.12.2011, яким припинено право користування земельною ділянкою для ТОВ Нафта-Буковина є чинним та ніким не скасоване.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 ЗК України).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України, встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Рішенням Чернівецької міської ради 30 сесії VI скликання №667 від 29.11.2012 затверджено список землекористувачів, у тому числі про надання ТОВ Рустель земельної ділянки площею 0,7876 га на вул. Галицький Шлях, 52-А для обслуговування будівель АЗС строком на 49 років (а.с. 48, 49 том1).

Судами встановлено, що між Чернівецькою міською радою та ТОВ Рустель не оформлено право на орендне користування земельної ділянки шляхом укладення договору оренди.

Пунктом 12 рішення Чернівецької міської ради №1033 від 28.11.2013 визнано таким, що втратило чинність рішення Чернівецької міської ради № 667 від 29.11.2012 про надання ТОВ Рустель земельної ділянки у зв`язку з неукладенням договору.

З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.110,т.1) вбачається, що ТОВ Рустель відчужило ТОВ Євротрейд Експо будівлі АЗС, розташовані на земельній ділянці в м. Чернівці на вул. Галицький Шлях, 52-А площею 0,7876 га. Підставою відчуження вказано акт приймання-передачі від 31.03.2017.

Отже, ТОВ Рустель з дня набуття на підставі договору купівлі-продажу від 17.08.2009 (а.с. 42-44 том 1) права власності на нерухоме майно (будівлі АЗС), що розташоване на спірній земельній ділянці, і до дня його відчуження (31.03.2017) ТОВ Євротрейд Експо (а.с. 110 том 1) продовжувало користуватися зазначеною земельною ділянкою, що підтверджується самим фактом належності відповідачу на праві приватної власності розташованої на ній нерухомості.

Таким чином, ТОВ Рустель в період з дня припинення договору оренди з попереднім власником нерухомості (29.12.2011) і по день відчуження майна (31.03.2017) безоплатно користувався спірною земельною ділянкою за відсутності правовстановлюючих на це документів.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати на підставі ч. 1 ст. 1212, ч. 1 ст. 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі № 922/207/15, від 12.04.2017 у справі № 922/5468/14.

З огляду на викладене, ТОВ "Рустель", як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, та обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин приписи ч. 1 ст. 1212, ч. 1 ст. 1214 ЦК України, оскільки для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

За таких обставин спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно ототожнив поняття майна (ст. 190 ЦК України) та грошових коштів (ст. 192 ЦК України), у зв`язку з чим неправильно застосував норми матеріального права, які є підставою позовних вимог - ч. 1 ст. 1212, ч. 1 ст. 1214 ЦК України, до правовідносин що стосуються грошових коштів, а не майна.

З урахуванням часткової відмови позивача від позову наданий позивачем розрахунок для стягнення з відповідача 703 175,39 грн., у вигляді орендної плати, судами встановлено, що сума коштів визначена позивачем з урахуванням технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у вигляді орендної плати відповідно до Положення про порядок розрахунку орендної плати за земельної ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради № 715 від 23.10.2008р (а.с. 52-57 том 1), періодів користування, починаючи з 03.11.2014 по 30.03.2017 та площі сформованої земельної ділянки як об`єкту цивільних прав.

За таких обставин суд першої інстанції розглянув позов з урахуванням часткової відмови позивача від позовних вимог, які заявлені поза межами 3-річного строку позовної давності, а тому спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції виніс рішення стосовно позовних вимог, які не заявлялись позивачем.

Зазначення судом першої інстанції в мотивувальній частині підстави закриття провадження у справі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а не п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову, яка прийнята судом - не впливає на правильність рішення висновків суду першої інстанції, являється опискою, яка може бути виправлена в порядку ст. 243 ГПК України та не тягне за собою скасування рішення суду, що являлося б проявом надмірного формалізму.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом надано належну правову оцінку доказам, які позивач подав в суд на підтвердження обставин, зазначених у заяві про уточнення позову, зокрема розрахунку суми втрат бюджету за користування земельною ділянкою площею 0,7876 га, а також її сформованості, як об`єкта цивільних прав з урахуванням вимог Земельного кодексу України.

За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в сумі 703 175,39 грн. з врахуванням положень ч. 1 ст. 1212, ч. 1 ст. 1214 ЦК України щодо зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави та з урахуванням обставин і доказів безоплатного користування ТОВ «Рустель» в період з 04.01.2016 по 30.03.2017 спірною у справі земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

А тому доводи апеляційної скарги про порушення вимог норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права спростовуються вищенаведеним.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які полягають у незгоді відповідача з висновками суду першої інстанції про наявність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави та пред`явлення з метою їх захисту відповідного позову, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абз. 1-2 ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абз.1-3 ч.4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, у кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Наведені висновки Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Аналогічна правова позиція про застосування вказаних норм права викладена в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 22.10.2019 у справі №914/648/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

Судами встановлено, що Чернівецькою міською радою з 16.03.2018, не вживалися визначені чинним законодавством ефективні заходи, спрямовані на захист інтересів органу місцевого самоврядування шляхом звернення з позовом до суду щодо стягнення з ТОВ Рустель збитків за користування земельною ділянкою без наявності правовстановлюючих документів.

Зазначені обставини свідчать про те, що Чернівецька міська рада тривалий час не здійснювала заходи щодо стягнення з ТОВ Рустель збитків в судовому порядку, що підтверджується листом Чернівецької міської ради за № 01/02-29/318 від 06.12.2018 (а.с.117,т.1), а тому правильними є висновки суду першої інстанції що позивачем у даній справі неналежно здійснювався захист своїх інтересів.

Відповідно, правильними є й висновки місцевого господарського суду про те, що подана позовна заява є заходом прокурорського реагування та направлена на захист економічних та суспільних інтересів держави, оскільки неналежне здійснення Чернівецькою міською радою захисту інтересів держави призводить до недоотримання в бюджет міста грошових коштів за орендну плату, земельний податок та податок на нерухоме майно, що в свою чергу порушує інтереси територіальної громади м. Чернівці.

Відповідно до ст.ст. 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За приписами ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

В силу ч. ч. 3, 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Так, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами (ч.1,3 ст.10).

Згідно зі ст.181 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 1-1/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження" визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи наведене вище, встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з твердженням суду судом першої інстанції, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Оскільки прокурор, обґрунтовував позовні вимоги тим, що Чернівецька міська рада самостійно тривалий час не вживала заходів для звернення до суду щодо стягнення з ТОВ Рустель збитків за користування земельною ділянкою без наявності правовстановлюючих документів, тому господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності в прокурора права на звернення у суд із позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція про застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 в справі №4/166"Б".

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного рішення колегія суддів не вбачає.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, беручи до уваги те, що прокурор при подані позову до суду правильно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах у цій справі, обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі, а також наведено обставини нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції як такого, що ухвалене з дотриманням вимог законодавства та з повним дослідженням обставин та матеріалів, які мають значення для справи.

Зазначення судом першої інстанції в резолютивній частині про стягнення 705 175,39 грн., а не 703 175,39 грн. - не впливає на правильність рішення висновків суду першої інстанції, являється опискою, яка може бути виправлена в порядку ст. 243 ГПК України та не тягне за собою скасування рішення суду, що являлося б проявом надмірного формалізму.

Інші доводи апеляційної скарги про зазначення судом першої інстанції неправильних реквізитів для відшкодування за рахунок відповідача судового збору сплаченого за подання позовної заяви, а також про те, що суд вирішив питання про права, інтереси та обов`язки прокуратури Чернівецької області, яка не залучена до участі в справі - не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, а тому відхиляються апеляційним господарським судом.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на наведене, аргументи, викладені прокурором у відзиві на апеляційну скаргу про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга ТОВ Рустель підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про залишення за апелянтом судового збору в розмірі 15821,45 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням №177 від 03.06.2019.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Рустель б/н від 21.06.2019 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.05.2019 в справі №926/13/19 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 15821,45 грн. залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Бонк Т.Б.

`Якімець Г.Г.

Повний текст постанови підписано 16.12.2019