Ухвала

від 13.02.2020 по справі 926/13/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 926/13/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 та на рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.05.2019

за позовом керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель"

про стягнення 703 175,39 грн,

ВСТАНОВИВ:

03.02.2020 засобами електронного зв`язку до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Рустель" із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 (повний текст постанови складено 16.12.2019) та на рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.05.2019.

Оскарженою постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 залишено без змін рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.05.2019, яким позов керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель" на користь Чернівецької міської ради 705 175,39 грн коштів у вигляді неодержаної Чернівецькою міською радою орендної плати та 10 547,63 грн у відшкодування судового збору. В частині стягнення 450 389,62 грн провадження у справі закрито. Повернуто прокуратурі Чернівецької області з Державного бюджету України 6 755,85 грн судового збору, сплаченого по платіжному дорученню № 1483 від 19.12.2018 за частину позовних вимог, на яку їх зменшено позивачем.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, з урахуванням правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі № 922/207/15, від 12.04.2017 у справі № 922/5468/14, дійшов висновку, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. При цьому судами встановлено, що заявлена до стягнення сума у розмірі 703 175,39 грн як неодержана орендна плата, з урахуванням часткової відмови позивача від позову в частині суми нарахованої поза межами строку позовної давності, визначена з урахуванням технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у вигляді орендної плати відповідно до Положення про порядок розрахунку орендної плати за земельної ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради № 715 від 23.10.2008, за період користування починаючи з 03.11.2014 по 30.03.2017 та площі сформованої земельної ділянки як об`єкту цивільних прав.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначає, що судами безпідставно прийнято до розгляду змінену позовну заяву, яка фактично є новими позовним вимогами, залишено без розгляду його заяву про застосування строків позовної давності, а тому, з урахуванням правових висновків викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №372/2937/16-ц, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель" виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

За змістом до пункту 1 частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" (на момент звернення до суду із позовною заявою) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1 921,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

Предметом спору у даній справі є стягнення у розмірі 703 175,39 грн, а отже, ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на момент звернення з позовом становив 960 500,00 грн (1 921,00 грн х 500).

Таким чином, наведені правові положення надають Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений пунктом 1 частини другої статті 293 наведеного Кодексу, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Розглянувши доводи касаційної скарги, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень та враховуючи зміст правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі, які є подібними тим, що існували між сторонами спорів у яких приймалися постанови Верховного Суду (про що зазначено вище), Суд вважає, що оскаржуване рішення судом апеляційної інстанції прийнято відповідно до висновків суду касаційної інстанції, викладених у зазначених вище постановах.

Застосування таких правових висновків під час прийняття оскаржуваної постанови повністю відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому посилання не необхідність застосування до даних правовідносин висновків викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №372/2937/16-ц, Судом відхиляються, оскільки предметом спору у зазначеній цивільній справі є визнання недійсним рішення міської ради, державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації, тобто, правовідносини не є подібними до спірних правовідносин у даній справі.

Разом з тим, подана касаційна скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на те, що ціна позову у справі № 926/13/19 (703 175,39 грн) не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ця справа не належить до категорії справ, що в обов`язковому порядку розглядаються за правилами загального позовного провадження, а касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель" в розумінні положень пункту 1 частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою, тому Суд враховуючи також принцип остаточності судового рішення, доходить висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі №926/13/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель".

Відповідно до положень частини шостої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 292, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №926/13/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель".

2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявникові.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов