Постанова

від 03.12.2019 по справі 911/636/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2019 р. Справа№ 911/636/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі судового засідання Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін

від позивача: Олейнік Н.О., довіреність №6813-К-О від 04.11.2019 року;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення господарського суду Київської області від 12.08.2019 року

у справі №911/636/19 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до 1. товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедікал",

2. ОСОБА_1

про солідарне стягнення 309 504, 07 грн. за кредитним договором б/н від 08.07.2011 року, зобов`язання за яким забезпечено договором поруки №РОR1418027206428 від 08.12.2014 року,-

ВСТАНОВИВ:

В березні 2019 року позивач - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедікал" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення суми заборгованості у розмірі 309 504,07 грн, яка складається з:

- 233 039,21 грн - заборгованість за кредитом з посиланням на приписи ст. ст. 543, 554, 1054, 1048, 1049 Цивільного кодексу України;

- 42 749,25 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість згідно з пунктами 3.2.1.4.1.2, 3.2.1.4.1.3 Умов та правил надання банківських послуг;

- 33 715,61 грн - заборгованість по пені, нарахованої згідно з пунктами 3.2.1.5.1 Умов та правил надання банківських послуг за період з 01.10.2018 по 11.02.2019.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2019 у справі №911/636/19 позов задоволено повністю: стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедікал" та ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 233 039, 21 грн. заборгованість за кредитом; 42 749, 25 грн. заборгованість за відсотками; 33 715, 61 грн. заборгованість по пені, а також 4 642, 56 судового збору.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив на те, що відповідач-1 та відповідач-2, як поручитель за договором, належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до норм статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення кредитних коштів в сумі 233 039,21 грн. та сплати 42 749,25 грн. процентів за користування кредитом за договором банківського обслуговування від 08.07.2015 до матеріалів справи не надали. Крім того, за прострочення виконання зобов`язань з поверненння кредитних коштів та процентів за його користування, присуджено до стягнення солідарно з відповідачів 33 715,61 грн пені .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 12.08.2019 в частині солідарного стягнення, ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ КБ "Приватбанк" в задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 суми основного боргу, процентів за користування кредитом та пені.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила на те, що судом першої інстанції при винесені рішення в оскаржуваній частині неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо солідарного стягнення коштів ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки в оскаржуваній частині не відповідають обставинам справи.

Зазначила також, що в договорі поруки, укладеному з ОСОБА_1 , не визначено, яке саме зобов`язання забезпечено, оскільки у договорі немає вказівки ні на правочин, який забезпечено порукою, ні посилання на поточний рахунок, на який надається послуга кредитний ліміт, а також яка саме редакція Умов та правил надання банківських послуг застосована. Також скаржник посилався і на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, а саме ч. 4, ч. 4 та ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем разом з відповіддю на відзив було подано докази, які не було подано разом з позовом, проте, вказані докази прийнято судом першої інстанції. Крім того, відповідь на відзив позивачем відповідачу-2 - не надсилалась.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2019 року справу №911/636/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А., суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 12.08.2019 у справі №911/636/19, призначено справу до розгляду на 22.10.2019.

17.10.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач посилався на те, що:

- кредитні кошти були надані відповідачу-1, ним використана сума кредитного ліміту в розмірі 233 039,21 грн., яка станом на момент вирішення спору - не повернута у встановленому порядку;

- позивачем надано Умови, які діяли на момент використання відповідачем-1 кредитного ліміту та затверджені внутрішньобанківськими розпорядчими актами;

- наявними у справі письмовими доказами підтверджується факт укладення між сторонами договору та факт існування заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань згідно умов договору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2019 відкладено розгляд справи №911/636/19 на 19.11.2019.

14.11.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про залишення відзиву позивача на апеляційну скаргу - без розгляду як такого, що поданий з пропуском встановленого строку на його подання та без клопотання про поновлення відповідного процесуального строку (з посиланням на ст. ст. 118, 119 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 відкладено розгляд справи №911/636/19 на 03.12.2019.

02.12.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності скаржника.

В судове засідання 03.12.2019 з`явився представник позивача та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В судове засіданні 03.12.2019 відповідач-1 та відповідач-2 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином за адресами свого місцезнаходження. (.а.с.36-40 т.2)

Колегія суддів, керуючись ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про те, що явка учасників справи в судове засідання 03.12.2019 обов`язковою не визнавалась, а отже, неявка в судове засідання представників відповідача-1 та відповідача-2, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом- не є перешкодою для розгляду справи. Крім того, як зазначалось вище, скаржник у поданій суду заяві просив розглядати справу без його участі.

Крім того, в судовому засіданні 03.12.2019 судом апеляційної інстанції вирішено прийняти до розгляду відзив позивача на апеляційну скаргу з огляду на необхідність дотримання принципів судочинства, закріплених у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, з метою розгляду справи з урахуванням усіх доводів та заперечень учасників спору для всебічного та повного розгляду справи для дотримання прав учасників процесу.

Заслухавши представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.07.2011 року між публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є акціонерне товариством Комерційний банк "Приватбанк", та ТОВ "Ремедікал" (далі - Клієнт) було укладено договір банківського обслуговування (поточного рахунку) шляхом приєднання клієнта до публічної оферти через підписання заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитку печатки від 07.07.2011.(а.с. 18-19 том 1) Відповідно до заяви відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 .

08.07.2011 року ТОВ "Ремедікал" за допомогою системи клієн-банк/інтернет клієнт-банк Приват24 підписано заяву на встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відповідно до якої відповідач погодився і приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Умови), тарифів банку, що розміщені на офіційному сайті http://privatbank.ua, та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.(а.с. 20 том 1 )

Згідно пункту 3.2.1.1.16. Умов, при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системи клієнт-банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладення договорів та угод у письмовій формі. (а.с. 21-33 том 1)

Відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки).

Частинами першою та другою статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. При цьому, як визначено відповідною нормою, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

За змістом частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З огляду на викладене, суд апеляційної інсанції погоджується з висновоками суду першої інстанції про те, що підписавши заяву на встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок від 08.07.2011, відповідач-1 приєднався і зобов`язався виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання послуг, тарифах, що фактично складають кредитний договір, який є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 Господарського кодексу України.

Згідно пункту 3.2.1.1.1. Умов, кредитний ліміт на поточний рахунок надається шляхом поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банка та клієнта.

У відповідності до пункту 3.2.1.1.3. Умов, кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.

Кредитний ліміт стосовно до цього розділу до "Умов та правил надання банківських послуг" являє собою суму грошових коштів, в межах якої Банк здійснює оплату розрахункових документів Клієнта понад залишок коштів на його поточному рахунку. Ліміт розраховується відповідно до затвердженої внутрішньобанківської методикою на підставі даних про рух грошових коштів по поточному рахунку, платоспроможності, кредитної історії та інших показників відповідно до внутрішньобанківськими нормативами і нормативними актами Національного Банку України. Обов`язковою умовою встановлення/користування Кредитним лімітом на розрахунковому рахунку є надання поруки фізичною особою - поручителем (пункт 3.2.1.1.5. Умов).

Пунктом 3.2.1.1.6. Умов передбачено, що ліміт може бути змінений Банком в односторонньому випадку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта.

Відповідно до пункту 3.2.1.1.8 Умов, проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки", або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода"). При порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених "Умовами та правилами надання банківських послуг", банк на свій розсуд, має право змінити умови кредитування, встановивши інший термін повернення кредиту. При належному виконанні клієнтом зобов`язань, передбачених "Умовами та правилами надання банківських послуг", при відсутності заперечень за місяць до закінчення терміну обслуговування ліміту, проведення платежів клієнта в порядку обслуговування ліміту може бути продовжено банком на той самий строк. Термін також може бути змінений банком згідно п. 3.2.1.2.3.4 цього розділу "Умов і правил надання банківських послуг". Згідно ст. 212, 651 ЦК України при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по кредиту, банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов`язань має право встановити інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє клієнту повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою встановлених засобів електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет-банку Приват24", SMS-повідомлення чи інших). У разі непогашення заборгованості в термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної в повідомленні вважається простроченою.

Згідно пункту 3.2.1.1.11 Умов, за сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 включно та до моменту обнулення кредитного ліміту, періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший місяць, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку клієнта при відкритті банківського дня. Зменшення або збільшення заборгованості по кредиту в цей період не впливають на зміну дати закінчення періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, після закінчення якого на поточному рахунку зафіксовано нульове дебетове сальдо. Період безперервного користування "кредитним лімітом на поточному рахунку" - не більше 30 днів.

Відповідно до пунктів 3.2.1.2.2.1., 3.2.1.2.2.2., 3.2.8.5.5. Умов, Клієнт зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 3.2.1.1.1. цього розділу "Умов і правил надання банківських послуг". Сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з п.п. 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3. Здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого п. 3.2.1.1.11.

Розділом 3.2.1.4. Умов встановлений порядок розрахунків за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує відсотки, виходячи з відсоткової ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована відсоткова ставка).

За сумами кредиту, отриманими з 10.02.2017, при наявності дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника при закритті банківського дня, проводиться нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 21 % річних для договорів забезпечених порукою, 34 % річних для договорів незабезпечених порукою. Списання нарахованих відсотків проводиться по 1-х числах кожного місяця, за попередній місяць (пункт 3.2.1.4.1.2 Умов).

За сумами кредиту, отриманими з 10.02.2017, у разі непогашення кредиту впродовж 30 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягаю обнуленню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого із грошових зобов`язань клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 42 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості для договорів забезпечених порукою, 68 % річних для договорів незабезпечених порукою. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань і при реалізації права банку на встановлення іншого терміну повернення кредиту, передбаченого умовами та правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості, за день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов`язань (пункт 3.2.1.4.1.3 Умов).

Згідно пункту 3.2.1.4.9. Умов, розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

Також матеріалами справи підтверджується, що 08.12.2014 року між публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк" (Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель) укладено договір поруки № POR1418027206428, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Ремедікал" зобов`язань за угодою-приєднання до розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 1), по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.1. Угоди 1 - 0 % від річних;

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2. Угоди 1 - 36 % від річних;

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.3. Угоди 1 - 56 % від річних;

б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17. Угоди 1 в розмірі 3% від суми перерахувань;

в) винагороди за користування ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. Угоди 1 числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;

г) кредиту в розмірі 500 000,00 грн.

Якщо під час виконання Угоди 1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за угодою 1 в розмірі таких збільшень. Додаткові узгодження про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Відповідно до пункту 1.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за угодою 1 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Підписавши договір поруки, поручитель ознайомлений з умовами угоди 1 (пункт 1.3 Договору поруки).

Згідно пункту 1.5 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Порука за цим договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за угодою 1 цей договір припиняє свою дію (пункт 4.1. Договору).

Позивач звертав увагу на те, що свої зобов`язання по договору від 08.07.2011 за послугою "Кредитний ліміт на поточний рахунок" виконав в повному обсязі, надавши відповідачу-1 (ТОВ "Ремедікал") кредитний ліміт на поточний рахунок у розмірі 250 000,00 грн, що підтверджується випискою про рух коштів по поточному рахунку відповідача-1 № НОМЕР_1 .(а.с. 45 -82 том 1) Проте відповідач-1 свої зобов`язання перед позивачем у повному обсязі не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитом у сумі 233 039,21 грн, а також 42 749,25 грн заборгованість за відсотками нарахована за період з 02.09.2018 по 11.02.2019 та 33 715,61 грн заборгованість по пені нарахована за період з 01.10.2018 по 11.02.2019.

Позивач у позові просив стягнути з відповідачів солідарно 309 504,07 грн заборгованості станом на 11.02.2019 (233 039,21 грн - заборгованість за кредитом; 42 479,25 грн - заборгованість за відсотками; 33 715,61 грн - заборгованість по пені), мотивуючи таку вимогу порушенням позичальником зобов`язань в частині повного та своєчасного повернення кредитного ліміту за кредитним договором б/н від 08.07.2011, в забезпечення виконань за яким між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № POR1418027206428 від 08.12.2014.

В свою чергу, відповідач-2 проти позову заперечував, посилаючись на те, що він не надавав згоди на забезпечення виконання зобов`язань саме за договором банківського обслуговування від 08.07.2011, не був ознайомлений з умовами Угоди1 та Угоди 2, про які йдеться в наявному у справі договорі поруки, а отже, у відповідача-2 відсутнє солідарне зобов`язання перед позивачем за виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань перед банком щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції зазначив про те, що позивач за договором від 08.07.2011 року зобов`язання виконав належним чиом, надавши кредитний ліміт у розмірі 250 000, 00 грн., що підтверджується випискою банку, проте відповідач-1 та відповідач -2, як поручитель належних, допустимих достовірних доказів, відповідно до норм статтей 76-79 ГПК України на підтвердження повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом не надали, що є підставою для стягнення основної суми боргу, заборгованості по відсоткам та штрафних санкцій у вигляді пені. При цьому вказав на те, що твердження відповідача -2 ОСОБА_1 що вона не надавала згоди на забезпечення виконання зобов`язань саме за кредитним договором від 08.07.2011 року є безпідставним, оскільки договір поруки № POR 141 8027206428 від 08.12.2014 року підписано особисто відповідачем -2, з умовами якого вона ознайомлена.

Проте колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України, обов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Вимогами статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення договору про позику, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни) щодо повернення кредиту та відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (стаття 553 Цивільного кодексу України).

Згідно частин першої та другої статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини другої статті 1056 1 Цивільного кодексу України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частиною першою статті 549, пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, за змістом статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи в сукупності, встановив, що позивачем на виконання своїх зобов`язань за договором від 08.07.2011 надано відповідачу-1 кредитний ліміт у розмірі 250 0000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку № НОМЕР_1 , копія якої наявна в матеріалах справи.

Також колегія суддів зазначає на те, що відповідачем-1 в порушення Умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку, до яких позивач приєднався шляхом подання відповідної заяви від 08.07.2011, а також в порушення ст. 526, 530, 1049, 1054 Цивільного кодексу України не було здійснено у повному обсязі та у визначений строк погашення наданого кредиту, а саме не здійснено повернення 233 039,21 грн. наданих кредитних коштів, тобто відповідачем-1 допущено прострочення виконання зобов`язання з повернення кредитних коштів.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи, відповідач-2, як поручитель за договором поруки від 08.12.2014, поручився за виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань перед позивачем щодо повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача-1 та відповідача-2 в силу приписів ст. ст. 526, 530, 553, 554, 1049, 1054 Цивільного кодексу України виник солідарний обов`язок перед позивачем щодо повернення суми кредитних коштів в розмірі 233 039,21 грн., оскільки відповідачем-1 та відповідачем-2 не подано доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України виконання своїх грошових зобов`язання перед позивачем щодо поверненння кредитних коштів в розмірі 233 039,21 грн.

Доводи скаржника про те, що ним, як поручителем, не надавась згоди на забезпечення виконання зобов`язань саме за кредитним договором, укладеним між позивачем та відповідачем-1, колегією суддів відхиляються як безпідставні, необґрунтовані та такі, що спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема договором поруки № POR1418027206428 від 08.12.2014, який підписано ОСОБА_1 , і який містить чітко узгоджені сторонами умови про те, що його укладено на 15 років для забезпечення зобов`язань за угодами-приєднання до умов розділу "Кредитний ліміт" та умов розділу "Кредит за послугою "Гарантовані платежі". Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (пункт 4.3). Крім того пунктом 1.3 договору поруки № POR1418027206428 від 08.12.2014 визначено, що поручитель, підписавши договір поруки, ознайомлений з умовами Угоди 1 (розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг).

Також колегія суддів враховує і те, що між ОСОБА_1 та КБ "Приватбанк" будь-яких інших правочинів, окрім договору поруки № POR1418027206428 від 08.12.2014 - не укладалось, що також не заперечувалось і учасниками спору, і станом на момент вирішення спору як судом першої інстанції, так і на момент розгляду спору судом апеляційної інстанції укладений між сторонами правичин є чинним та не розірваним у встановленому законом порядку, а отже, є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків в розумінні ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема щодо обумовленого ст. 553, ст. 554 Цивільного кодексу України солідарного обов`язку боржника та поручителя перед позивачем з поверенння кредитних коштів в розмірі 233 039,21 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 суми основного боргу в розмірі 233 039,21 грн. - є законною, обґрунтованою, доведеною належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає задоволенню.

Крім того, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції було присуджено до стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2, як поручителя, на користь позивача 42 749,25 грн. відсотків за користування кредитними коштами та 33 715,61 грн. пені за простроченян виконання зобов`язання з повернення кредитних коштів.

Проте, з висновками суду першої інстанції у наведеній частині, суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає, що відповідні висновки суду першої інстанції здійснені при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, судом визнано встановленими обставини, що мають значення для справи, які не були доведені позивачем, висновки суду не відповідають встановленим в процесі апеляційного розгляду обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України) та неправильно застосовано норм матеріального права (ст.ст. 11, 549, 553, 554, 1049, 1054 Цивільного кодексу України) щодо присудження до стягнення відсотків та пені, що згідно з п. 1-4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодекус України є підставою для скасування рішення суду у наведеній частині з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем заявлено вимоги про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість згідно з пунктами 3.2.1.4.1.2, 3.2.1.4.1.3 Умов та правил надання банківських послуг в розмірі 42 749,25 грн, а також пені в розмірі 33 715,61 грн., нарахованої згідно з пунктами 3.2.1.5.1 Умов та правил надання банківських послуг за період з 01.10.2018 по 11.02.2019.

Частинами першою і третьою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно частини другої статті 217 та частини першої статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, якими передбачено:

- при порушенні клієнтом якого-небудь із зобов`язань по сплаті процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.1.2.2.2., 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3., термінів повернення кредиту, передбачених пунктами. 3.2.1.2.2.2., 3.2.1.2.2.3., 3.2.1.2.3.4., винагороди, передбаченої пунктами 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4., 3.2.1.4.5.., 3.2.1.4.6, клієнт сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному у пункті 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку якщо кредит надавався в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати (пункт 3.2.1.5.1. Умов);

- згідно пункту 3.2.1.5.4. Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3., здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано клієнтом.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наведена редакція Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач-1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем 1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені), відсотків у вигляді комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним, допустимими та достовірним доказом такого погодження в розумінні як приписів процесуального закону (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), так і в розумінні припсів матеріального закону (ст. 11 Цивільного кодексу України), оскільки такий доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), який може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування.

Також, в контексті спірних правовідносин сторін підстави для застосування ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, - відсутні, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (07.07.2011) до моменту звернення позивача до суду із позовом (березень 2019 року).

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні і позивачем станом на момент вирішення спору не надано належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України стосовно узгоджених двосторонньо між позивачем та відповідачем-1 умов кредитування згідно Умов та правил банківських послуг. Крім того враховуючи відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків у вигляді щомісячних відсотків та пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому колегія суддів за наслідками апеляційного розгляду справи встановила, що наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, не є складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, не підтверджує обґрунтованість використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, як не містить і прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника від 08.07.2011, яка безпосередньо підписана відповідачем-1 і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи (як і додана до нього актуалізація його умов), не містять підпису відповідача1, а тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08.07.2011 шляхом підписання заяви. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні визначені законом підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відсотки та відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а тому вимоги позивача у цій частині до відповідача-1 - є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Доводи позивача про те, що вказана правова позиція Верховного Суду не підлягає врахуванню при вирішенні даного спору з огляду на те, що предметом дослідження у ній був споживчий кредит в розумінні Закону України Про захист прав споживачів - колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки при вирішенні спору у справі № 342/180/17 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновки саме щодо оцінки загальних правил та тарифів надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, як підстави виникнення зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки за наслідками апеляційного розгляду справи колегією суддів встановлено відсутність у відповідача-1 обов`язку із сплати відсотків та 33 715,6 грн. пені, а тому відповідно, у відповідача-2 також відсутній солідарний обов`язок перед позивачем щодо сплати заявлених до стягнення показників.

За таких обставин, позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 42 749,25 грн боргу за відсотками та 33 715,61 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають, а рішення суду у наведеній частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача у вказаній частині.

Стосовно доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, а саме ч. 2, ч. 4 та ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем разом з відповіддю на відзив було подано докази, які не було подано разом з позовом, проте, вказані докази прийнято судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що до вказаної відповіді позивачем було додано докази направлення відповіді на адреси відповідача-1 та відповідача-2, а також копію наказу № 152-к від 01.08.2014 відповідача-1 про призначення директора. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє вказаний довод скаржника саме як підставу для скасування оскаржуваного рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову, а саме в частині солідарного стягнення з відповідачів 233 039 (двісті тридцять три тисячі тридцять дев`ять) грн. 21 коп. заборгованість за кредитом. В частині солідарного стягнення з відповідачів 42 749 (сорок дві тисячі сімсот сорок дев`ять) грн. 25 коп. заборгованості за відсотками та 33 715 (тридцять три тисячі сімсот п`ятнадцять) грн. 61 коп. заборгованості по пені - позов задоволенню не підлягає.

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: за подачу позову та за подачу апеляційної скарги судовий збір підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.13 14, 73, 74, 76, 169, 269, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Київської області від 12.08.2019 у справі № 911/636/19 - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 12.08.2019 у справі № 911/636/19 в частині солідарного стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедікал" та ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 42 749 (сорок дві тисячі сімсот сорок дев`ять) грн. 25 коп. заборгованості за відсотками, 33 715 (тридцять три тисячі сімсот п`ятнадцять) грн. 61 коп. заборгованості по пені - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

В решті рішення господарського суду Київської області від 12.08.2019 у справі № 911/636/19 - залишити без змін, виклавши резолютивну частину наступним чином:

Позов акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедікал" та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедікал" (07600, Київська область, Згурівський район, селище міського типу Згурівка, вулиця Центральна, будинок 4, код 36606364) та ОСОБА_4 на користь акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, Печерський район, вулиця Грушевського, 1 Д, код 14360570) 233 039 (двісті тридцять три тисячі тридцять дев`ять) грн. 21 коп. заборгованість за кредитом.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедікал" (07600, Київська область, Згурівський район, селище міського типу Згурівка, вулиця Центральна, будинок 4, код 36606364) на користь акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, Печерський район, вулиця Грушевського, 1 Д, код 14360570) судовий збір за подачу позову в розмірі 1 747,79 грн.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, Печерський район, вулиця Грушевського, 1 Д, код 14360570) судовий збір за подачу позову в розмірі 1 747,79 грн.

5. В решті судовий збір за подачу позову залишити за акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк".

6. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, Печерський район, вулиця Грушевського, 1 Д, код 14360570) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 720,46 грн. В решті судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .

7. Матеріали справи № 911/636/19 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 19.12.2019

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко