Ухвала

від 20.01.2020 по справі 911/636/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/636/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедікал",

2. ОСОБА_1 ,

про солідарне стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

23.12.2019 (згідно поштовими відмітками на конверті) Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 (повний текст постанови складено 19.12.2019) до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" (на момент звернення із касаційною скаргою) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1 921,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

Предметом спору у даній справі є стягнення у розмірі 309 504,07 грн, а отже, ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на момент звернення з позовом становив 960 500,00 грн. (1921,00 грн х 500).

Таким чином, наведена норма закону надає Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений пунктом 1 частини другої статті 293 наведеного Кодексу, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.08.2019 у справі № 911/636/19 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедікал" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 233 039,21 грн заборгованість за кредитом; 42 749,25 грн заборгованість за відсотками та пені 33 715,61 грн, а також 4 642,56 грн судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 рішення господарського суду Київської області від 12.08.2019 у справі № 911/636/19 в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремедікал" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 42 749,25 грн заборгованості за відсотками та пені 33 715,61 грн - скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. В решті рішення господарського суду Київської області від 12.08.2019 у справі № 911/636/19 - залишено без змін.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції неправомірно відмовлено у стягненні боргу за відсотками та пені, оскільки приєднання відповідача-1 до публічної аферти шляхом підписання заявки на встановлення кредитного ліміту здійснено приєднання і до Умов та Правил надання банківських послуг в редакції, які діяли на час підписання такої заявки та якими встановлено відсотки та пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні боргу за відсотками та пені у загальному розмірі 76 464,86 грн і направити справу в цій частині на новий розгляд.

При цьому, ухвалюючи судове рішення у питанні застування приписів статті 633, частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України щодо наявності правових підстав для стягнення відсотків та пені, які визначені Умовами та Правилами надання банківських послуг, апеляційний господарський суд керувався правовими висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 03.07.2018 у справі №342/180/17.

Так, у застосуванні статті 633, частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України, Великою Палатою Верховного Суду було зроблено висновок, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Враховуючи те, що у даній справі банком не доведено належними доказами ознайомлення та погодження відповідача-1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг в частині сплати неустойки (пені) та відсотків у вигляді комісії, саме у зазначених розмірах і порядку нарахування, що заявлені до стягнення, на момент підписання заявки про надання кредиту, тому наданий позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не є складовою кредитного договору та не підтверджує обґрунтованість використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту. Зазначені обставини стали підставою для відмови у задоволенні до стягнення збільшених відсотків та пені, що узгоджується з правовими висновками викладеними у вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи викладене, подана касаційна скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правового висновку Верховного Суду щодо правильного застосування статті 633, частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного суду відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі №911/636/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".

Відповідно до положень частини шостої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 292, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №911/636/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".

3. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявникові.

4. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов