Рішення

від 19.12.2019 по справі 340/2296/19

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/2296/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства "Агрофірма Славутич" (позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2019 р. №0000031410.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірне рішення винесене за результатами перевірки, згідно якої зроблено хибні висновки про заниження податку на додану вартість та завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту. Підставою таких висновків стало визнання контролюючим органом господарських операцій з контрагентами такими, що фактично не відбулися у дійсності, проведення операцій, пов`язаних із наданням податкової вимоги третім особам з метою штучного формування податкового кредиту. Однак, господарські операції підприємства з контрагентами були підтвердженні належними і допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, а отриманий товар було використано у власній господарській діяльності.

Згідно поданого до суду відзиву на позовну заяву представник відповідача просив суд в задоволені позову відмови, оскільки враховуючи той факт, що господарські операції між позивачем та контрагентами не відбулися у дійсності, позивачем при декларуванні допущено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.209.2, п.209.15 ст.209 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та завищення від`ємного значення між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту (ряд.19 Декларації). (а.с.171-176).

Представник позивача відповіді на вищевказаний відзив до суду не подавав.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Позивач зареєстрований як юридична особа, перебуває на обліку як платник податків.

Відповідач є суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах реалізує надані йому повноваження.

Судом встановлено, що посадовими особами відповідача у період з 23.05.2019 р. по 05.06.2019 р. проведено документальну планову виїзну перевірку ПП "АФ Славутич" (код ЄДРПОУ 20639566) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2016 р. по 31.03.2019 р., з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2014 р. по 31.03.2019 р., за результатами якої складено акт від 12.06.2019 р. № 78/11-28-14-10/20639566 (а.с.9-35).

Згідно до висновків акту, на порушення вимог п.п.192.1, 198.1, 198.2, 198.6 ст.198, п.п.209.2, 209.15 ст.209 Податкового кодексу України, позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 593 666 грн., у т.ч.:

- за жовтень 2016 р. - у сумі 1 000 000 грн.;

- за листопад 2016 р. - у сумі 1 252 333 грн.;

- за квітень 2017 р. - у сумі 229 193 грн.;

- за червень 2017 р. - у сумі 78 565 грн.;

- за липень 2017 р. - у сумі 33 575 грн.,

та завищено від`ємне значення між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту (ряд.19 Декларації):

- за квітень 2017 р. - у сумі 112 140 грн.;

- за травень 2017 р. - у сумі 112 140 грн.;

- за червень 2017 р. - у сумі 33 575 грн..

На підставі цих висновків 27.06.2019 р. відповідачем сформовано податкове повідомлення-рішення №0000031410, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 242 082 грн., з яких: 2 593 666 грн. - основного платежу, та 648 416 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (а.с.7).

За результатами адміністративного оскарження спірне рішення залишене без змін (а.с.36-37, 38-47).

У зв`язку з вищевказаним позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Підставою для прийняття спірного рішення стали висновки контролюючого органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій по взаємовідносинам між позивачем та контрагентами ТОВ "Фірма Дельта-Інвест" (код 38599443), ПП "Фірма "ОЛБІ" (код 32083863).

На думку контролюючого органу, встановлено відображення в податковій звітності операцій, які фактично не відбулися, а відображені тільки на первинних документах, що не дає право платнику податків на формування складу податкового кредиту за відсутності фактичного здійснення операцій з придбання останнім товарів.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пункт 198.1 ст.198 ПК України передбачає, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у п. 201.1 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку,визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При цьому, п. 201.10 ст.201 цього Кодексу передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/ послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам і підписана уповноваженою особою.

Водночас, згідно п. 44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності,митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено у абз.5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч.1 ст.9 вищезазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Між тим, відповідно пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

З аналізу вищевказаних положень слідує, що всі господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими і підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Основним видом діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису) , бобових культур і насіння олійних культур, має в оренді майже 2800 га земель сільськогосподарського призначення.

25.04.2017 р. між ПП "Фірма Дельта-Інвест" (постачальник) та позивачем (покупець) укладений договір поставки №25/04/17, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар - мінеральні добрива, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у повному обсязі на умовах та в порядку, визначеним Договором (а.с.48-50).

Згідно товарно-транспортних та видаткових накладних за грудень 2017 р. позивач отримав мінеральні добрива в кількості 160 тон на загальну суму 2 048 000 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 341333,33 грн.. Оплата товару здійснювалася згідно до виставлених рахунках, що підтверджується виписками із банку (а.с.51-56).

По факту поставки виписана податкова накладна № 270401 від 27.04.2017 р. на загальну суму 2 048 000 грн., в т.ч. ПДВ - 341 333,33 грн..

Податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних та включена до складу податкового кредиту квітня 2017 р..

Крім того, 31.07.2016 р. між ПП Фірма "ОЛБІ" (продавець) та позивачем (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №0107-сс, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар - мінеральні добрива, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у повному обсязі на умовах та в порядку, визначеним Договором (а.с.57-61).

Згідно товарно-транспортних накладних та видаткових накладних за жовтень-грудень 2016 р. позивачем було отримано амофосу в кількості 520 тон та суперфосфату в кількості 652 тони на загальну суму 13 514 000 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 2 252 333,34 грн.. Оплата товару здійснювалася відповідно до виставлених рахунках, що підтверджується виписками із банку (62-134).

По факту поставки виписані податкові накладні №241104 від 24.11.2016 на суму 2 528 500 грн., в т.ч. ПДВ - 421 416,67 грн.; №211101 від 21.11.2016 на суму 3 113 500 грн., в т.ч. ПДВ - 518 916,67 грн.; №161104 від 16.11.2016 на суму 1 872 000 грн., в т.ч. ПДВ - 312 000 грн.; №141001 від 14.10.2016 р. на суму 3 000 000 грн., в т.ч. ПДВ - 500 000 грн.; №111001 від 11.10.2016 на суму 1 549 200 грн., в т.ч. ПДВ - 258 200 грн.; №101001 від 10.10.2016 на суму 1 450 800 грн., в т.ч. ПДВ - 241 800 грн..

Податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та включені до складу податкового кредиту жовтня-листопада 2016 р..

Використання товару у господарській діяльності підтверджено звітами про рух мінеральних добрив та актами про їх використання (а.с.135-152).

Таким чином, твердження контролюючого органу про відсутність факту реальності господарських операцій спростовуються доказами у справі, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та контрагентами відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованого позивачем податку.

При цьому, судом встановлено, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридична особа та як платники податку на додану вартість, доказів протилежного відповідачем не надано, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Крім того, не виконання податкових обов`язків контрагентом не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні.

Факт неподання контрагентом податкової звітності чи відсутності певної інформації в податковій звітності, зокрема щодо наявності основних засобів, трудових ресурсів тощо, сам по собі не може свідчити про відсутність факту здійснення ним господарської діяльності, а лише може бути підставою для висновку щодо допущення останнім порушення вимог законодавства при складанні податкової звітності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі №817/1422/13-а.

За таких обставин, зважаючи на наявність у позивача належним чином складених та зареєстрованих податкових накладних, підтвердження позивачем фактів отримання товару, проведення розрахунків, суд вважає доведеною реальність спірних господарських операцій.

Як зазначалось судом вище, підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та порядок його формування, а також порядок виникнення від`ємного значення, визначені ст.198 ПК України.

Судом в ході розгляду справи не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків покупця - отримувача товарів.

Суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак, позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Також Податковий кодексу України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків-покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що вказані недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд не бере до уваги й доводи відповідача з посиланням на інформацію, що наявна в інформаційно аналітичних базах ДФС відносно контрагента позивача, оскільки вказана інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем і контрагентами, факт чого підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями його постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов`язань третіх осіб.

Поруч з цим, в обґрунтування спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність господарських операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних інформації щодо контрагента, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Таким чином, доводи на які посилається податковий орган в акті перевірки щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача із вказаним контрагентом не відповідають обставинам справи, та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими під час розгляду справи.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Відповідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було доведено правомірність прийнятих рішень, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України сплачений позивачем судовий збір в сумі 19210 грн. (а.с.6) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.132, 139, 143, 205, 242-246, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 27.06.2019 року № 0000031410.

Стягнути на користь приватного підприємства "Агрофірма Славутич" (код 20639566) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 19210 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Кіровоградській області (код 39393501).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України. Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько