Рішення

від 18.12.2019 по справі 520/7456/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2019 р. справа № 520/7456/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук`янчук О.І.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - не прибув, третьої особи - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, 8-9 пов., м. Харків,61145), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

1) визнати протиправним не розгляд в порядку передбаченому ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області поданого на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного Кодексу України клопотання ОСОБА_1 до начальника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 04 січня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ( код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Південноміської ради Харківського району Харківської області за межами населених пунктів (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 632511 1000:01:006;

2) зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області розглянути повторно та вирішити по суті, в установленому ч.7 ст. 118 Земельного Кодексу України порядку, подане на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України клопотання ОСОБА_1 до начальника Держгеокадастру у Харківській області від 04 січня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ( код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Південноміської ради Харківського району Харківської області за межами населених пунктів (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу ( кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006;

3) визнати дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області при розгляді поданого на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України клопотання ОСОБА_1 до начальника Держгеокадастру у Харківській області від 04 січня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ( код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Південноміської ради Харківського району Харківської області за межами населених пунктів (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу ( кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006 протиправними та дискримінаційним обмеженням реалізації наданого та гарантованого ст. ст. 14. 22 Конституції України конституційного права ОСОБА_1 та набуття у власність земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації, визначеному ч.ч. 6,7 ст. 118 Земельного кодексу України на етапі надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 04.01.2019 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з клопотанням відповідно до п.п.6,7 ст.118.п.б).ч.1ст.121 Земельного кодексу України, з урахуванням "Переліка земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у I кварталі 2019 року на території Харківської області", затвердженого наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 20.12.2018 № 246 ( в редакції наказу 28.12.2018 № 248) та планово-картографічного матеріалу до нього, розмішеного на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за адресою в мережі Інтернет та просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 та за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно- територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006: Дана земельна ділянка включена до "Переліку". Позивач зазначив, що вказане клопотання з відповідними додатками відповідає вимогам ст.118 Земельного кодексу України. Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.01.2019 року№ Г-56/0-571/0/95-19 "Про розгляд заяви", позивачу повідомлено, що стосовно отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою на вказану земельну ділянку, крім позивача звернулася третя особа. Враховуючи вищенаведене, Головне управління відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства зазначеної земельної ділянки. Позивач вважає вказане рішення протиправним, що є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість дій відповідача під час розгляду заяви позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову. Представником відповідача надав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що статтею 118 Земельного кодексу України, чітко визначеного порядку, безпосередньо розгляду клопотання, а лише визначає строки розгляду клопотання та підстави для відмови. Враховуючи вищезазначене, представник відповідача вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області діяло в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. Окрім цього, представник відповідача зазначив, що наказом Головного управління від 09.01.2019 року № 109-СГ надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки третій особі, а відтак і жодних дискримінаційних дій з боку Головного управління Держгеокадастру у Харківській області не було допущено.

У судовому засіданні 18.12.2019 року позивач підтримав свою правову позицію по справі.

Представник відповідача та третя особа, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибули, із заявами про відкладення розгляду справи чи розгляд справи без їх участі не звертались.

Судом не допущено до участі у розгляді справи ОСОБА_3 , як представника третьої особи - Литвиненко Л.М., з огляду на відсутність у нього адвокатського посвідчення, що у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України унеможливлює участь такої особи в процесі розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 04.01.2019 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з клопотанням відповідно до п.п.6,7 ст.118.п.б).ч.1ст.121 Земельного кодексу України, з урахуванням «Переліка земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у I кварталі 2019 року на території Харківської області", затвердженого наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 20.12.2018 № 2456 та планово-картографічного матеріалу до нього, розмішеного на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за адресою в мережі Інтернет та просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 та за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно- територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006: (т.1 а.с. 15).

До вказаного клопотання позивачем було додано: копію паспорта, копію ідентифікаційного коду та графічний матеріал - роздруківка з публічної кадастрової карти України, роздруківка з розмішеного на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за адресою в мережі Інтернет, планово-картографічного матеріалу до "Переліка земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у I кварталі 2019 року на території Харківської області» , затвердженого наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 20.12.2018 № 246. з відображенням розташування бажаної ОСОБА_1 земельної ділянки за межами населених пунктів на території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно- територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006.

За результатами розгляду вказаної заяви, на адресу позивача надійшов лист Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.01.2019 року №Г-56/0-571/0/95-19 "Про розгляд заяви", яким позивачу повідомлено, що стосовно отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою на вказану земельну ділянку, крім позивача звернулася третя особа. На звернення вказаної третьої особи, Головним управлінням вже видано наказ від 09.01.2019 року № 109-СГ Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 2,0 га, яка розташована на території Південноміської ради Харківського району Харківської області.

Враховуючи вищенаведене, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства зазначеної земельної ділянки.

Не погодившись з вказаною відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд звертає увагу, що к відповідності до приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд зазначає, що предмет розгляду у межах адміністративної справи № 520/7456/19 обмежується лише наданням оцінки дотримання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області процедури розгляду клопотання ОСОБА_1 від 04.01.2019 року стосовно саме надання ОСОБА_1 дозволу на розробку земельної документації, затвердження цієї документації на реалізації позивачем його конституційного права на набуття у власність земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації, відповідно до ч. 6 ст. 118, п. б) ч.1 ст. 121 Земельного кодексу України.

Інші докази та посилання позивача, які не стосуються предмету спору та виходять за межі позовних вимог, судом окремо не оцінюється та не досліджуються.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до частини шостої статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи в рішенні ГУ Держгеокадастру, яке оформлено листом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 30.01.2019 року № Г-56/0-571/0/95-19, питання по суті заявленого клопотання вирішено не було, зокрема, за результатами його розгляду не надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивованої відмови, у його наданні з підстав, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, та не проведено оформлення такої відмови належним чином.

Натомість, відповідач у вказаному листі від 30.01.2019 року № Г-56/0-571/0/95-19 обмежився лише посиланням на те, що за зверненням третьої особі надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, та, одночасно, не надав оцінку обставинам того, що земельна ділянка, яку бажає відвести позивач, може бути не тією самою, дозвіл на розроблення щодо якої уже надано третій особі.

Суд звертає увагу, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування, а наявність рішення (наказу) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності у власність (користування) іншому громадянину (третій особі) або юридичній особі не є перешкодою для надання органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо цієї земельної ділянки іншій особі, яка звернулася у встановленому порядку.

Відтак, така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як надання дозволу іншій особі (зокрема, у даному випадку - ОСОБА_2 ), Земельним кодексом України, законами чи нормативно-правовими актами не передбачена, враховуючи те, що вищезазначеними нормами передбачено імперативний перелік відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, який не підялгає розширеному тлумаченню суб`єктами владних повноважень.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

При цьому, позивачем при зверненні до ГУ Держгеокадаству у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, були подані всі необхідні документи, передбачені нормами Земельним кодексом України.

Проте відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, не навів жодних обґрунтованих підстав відмови у наданні такого дозволу, передбачених нормами Земельного кодексу України, а зазначені відповідачем формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов`язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у задоволенні заяви позивача та наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вийшов за межі, наданих Земельним кодексом України, повноважень та відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, які не передбачені імперативними вимогами Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 812/1557/17, від 19 червня 2018 року у справі № 803/1183/17; постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі №820/688/17.

Стосовно посилань відповідача у листі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 22.01.2019 року № ПІ-12/0-14/0/63-19 (т.1 а.с. 133) (на запит ОСОБА_1 від 18.01.2019 року) на те, що урядом затверджено Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної влади в України та план заходів щодо її реалізації (розпорядження КМУ від 01.04.2014 року № 333-р та від 18.06.2014 року №591-р), яка передбачає розширення повноважень органів місцевого самоврядування з розпорядження земельними ділянками, у тому числі і за межами населених пунктів.

Однак, суд звертає увагу, що у зв`язку із затвердженням Урядом Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної влади в України та плану заходів щодо її реалізації, зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався, повноваження щодо залишення клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою без розгляду відповідним органам не надавались.

Щодо посилання відповідача у листі від 22.01.2019 року № ПІ-12/0-14/0/63-19 (т.1 а.с. 133) на той факт, що Головним управлінням було направлено лист від 02.01.2019 року № 18-20-14, 1-41/0/19-19 Південноміській раді Харківського району Харківської області (т.1 а.с. 134) стосовно висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства зазначеної земельної ділянки для третьої особи, як на обставину відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, то в матеріалах справи не міститься відповіді на вказаний лист відповідача.

При цьому, згідно листа Південноміської ради Харківського району Харківської області від 05.11.2019 року (вх. № 01-26/70382/19) (т.1 а.с. 240), який надано на виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 року, то Південноміською радою Харківського району Харківської області повідомлено, що лист ГУ Держгеокадаству у Харківській області від 02.01.2019 року № 18-20-14, 1-41/0/19-19 до міської ради не надходив, в журналі реєстрації вхідної документації такий лист відсутній.

Таким чином, враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем листа до Південноміської ради Харківського району Харківської області від 02.01.2019 року № 18-20-14, 1-41/0/19-19, тобто в межах розгляду заяви позивача вказані дії не вчинялись, то суд приходить до висновку, що вказані обставини не є належною та законодавчо визначеною підставою для відмови позивачу у задоволенні його клопотання.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування» .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах « Beyeler v. Italy» № 33202/96, « Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, « Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі « Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 , яка сформована у вигляді визнання протиправним не розгляд в порядку передбаченому ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області поданого па підставі ч.6 ст.118 Земельного Кодексу України клопотання ОСОБА_1 до начальника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Харківській області від 04.01.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006, то суд зазначає наступне.

Так, форму відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки законодавством не регламентовано.

Однак, визначений статтею 118 ЗК України "принцип мовчазної згоди" передбачає виключно право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року по справі №806/3095/17, від 14 серпня 2018 року по справі №806/2732/17.

При цьому, відповідно до п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України " державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Отже, вказана норма передбачає можливість самостійного замовлення розроблення проекту землеустрою, лише якщо протягом місяця з часу подання клопотання відсутня будь-яка реакція на таке клопотання, а в даному випадку фактично в задоволенні клопотання позивача було відмовлено листом від 30.01.2019 року № Г-56/0571/0/95-19, та, отримавши таку відмову, позивач очевидно не міг самостійно замовляти розроблення проекту землеустрою, оскільки з урахуванням вимог ЗК України скористався своїм правом на судових захист.

Отже неприйняття відповідачем відповідного рішення у порядку і спосіб передбаченому ЗК України та Законом №280/97-ВР, за наявності виданого листа про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки, не може вважатись таким, що не порушує права позивача, та таким, що не є перешкодою для виготовлення такого проекту.

Виходячи із загальних критеріїв, встановлених Законом України «Про звернення громадян» , суд зазначає, що текст рішення-відповіді повинен містити певну аргументовану інформацію, викладену стисло, зрозуміло та об`єктивно, без повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження, мати правову аргументацію з посиланням на нормативно-правові акти, а також мати висновки, що прийняті за результатами розгляду звернення. При цьому, суд зазначає, що виконання зазначених вимог при розгляді звернення виключить необхідність повторного звернення з одного й того ж питання.

Судом встановлено, що рішення відповідача про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення (поділу) земельної ділянки, викладене у формі листа від 30.01.2019 № Г-56/0571/0/95-19, не відповідає критеріям, встановленим п.п. 3, 5 ч.3 ст.2 КАС України, оскільки не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини/причин, які унеможливлюють позитивне вирішення, порушеного позивачем питання.

Відповідно до положень ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене та встановлені фактичні обставини у справі, суд приходить до висновку, що клопотання ОСОБА_1 до начальника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Харківській області від 04.01.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою було розглянуто відповідачем, однак прийняте за наслідками розгляду вказаного клопотання рішення є протиправним та суперечить вимогам Земельного кодексу України в частині формування відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстави, яка не передбачена вимогами Земельного кодексу України.

Таким чином, з метою належного та повного захисту прав позивача суд приходить до висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовну вимогу шляхом визнання протиправним та скасування рішення у формі відповіді Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.01.2019 № Г-56/0571/0/95-19 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006:)

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі №820/688/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути та вирішити по суті, в установленому ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України порядку, подане на підставі ч.6 ст.118 Земельного Кодексу України клопотання ОСОБА_1 від 04.01.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006:), то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд зазначає, що зобов`язання відповідача прийняти позитивне рішення за заявою позивача є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

При цьому, суд вбачає наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути, в установленому ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України порядку, подане на підставі ч.6 ст.118 Земельного Кодексу України клопотання ОСОБА_1 від 04.01.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006:), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стосовно позовної вимоги про визнання дій Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відносно ОСОБА_1 при розгляді поданого на підставі ч.6 ст.118 Земельного Кодексу України клопотання ОСОБА_1 до начальника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 04.01.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006:) протиправними та дискримінаційними обмеженням реалізації наданого та гарантованого ст.ст. 14, 22 Конституції України конституційного права ОСОБА_1 на набуття у власність земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації, визначеному ч.ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України на етапі надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.3 ст.6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

В силу приписів абзацу 7 розділу Система організації процесу виконання Стратегії Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. №413, Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність у межах норм безоплатної приватизації повинні: враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян, крім надання земельних ділянок особам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6, пунктів 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (учасникам антитерористичної операції).

Суд зазначає, що Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено поняття дискримінації - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Так, позивач в своїх письмових поясненнях від 11.12.2019 року (вх. № 01-26/91091/19) посилається на те, що він та третя особа ( ОСОБА_2 ) є рівними у праві набуття у власність тієї чи іншої земельної ділянки, однак саме ОСОБА_2 набув переваг в отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки.

Тобто, ОСОБА_1 фактично не погоджується з тим, що оскільки ОСОБА_2 отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка, як вказує позивач, цікавила також і ОСОБА_1 , а відтак наразі позивач намагається вирішити земельний спір саме з ОСОБА_2 .

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 , у разі наявності конфліктних інтересів з ОСОБА_2 щодо спірної земельної ділянки, не обмежений у реалізації права на такий спір саме в рамках господарського судочинства, у законодавчо встановлений спосіб, у той час як в даних спірних правовідносинах вирішується питання саме про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання якого не призводить до автоматичного виділення земельної ділянки особі, та є лише однією зі стадій реалізації особою права на отримання земельної ділянки.

Натомість, зі змісту ж оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що воно не стосується реалізації прав і свобод людини та громадянина та не містить посилання на будь-яку з ознак, за якою може відбуватись дискримінація, тому суд приходить до висновку, що дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відносно ОСОБА_1 при розгляді поданого на підставі ч.6 ст.118 Земельного Кодексу України клопотання ОСОБА_1 до начальника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 04.01.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів па території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006:) не містять ознак дискримінації, відповідно підстави для задоволення вказаної позовної вимоги відсутні.

Щодо вимоги про винесення окремої ухвали відносно відповідача та повідомити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про виявлені порушення вимог ст.118 ЗК України при розгляді клопотання ОСОБА_1 від 04.01.2019 року, то суд зазначає наступне.

За змістом статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання. В силу положень статті 14 КАС України окрема ухвала що набрала законної сили є обов`язковою для виконання, її невиконання тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, наведеними нормами процесуального закону встановлено право адміністративного суду у разі виявлення під час розгляду справи порушення закону, постановити окрему ухвалу та направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а також поставити питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом розв`язання спору по суті. При цьому такі порушення мають негативно впливати на стан суб`єктивних прав та обов`язків особи у публічно-правових відносинах.

Оскільки судовим розглядом не встановлено ознак дискримінаційності у діях відповідача, як передумови винесення окремої ухвали, суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання позивача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 25.06.2019 року у справі № 8-р/2019 за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України „Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними« від 7 червня 2017 року № 413 визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), постанову Кабінету Міністрів України „Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними« від 7 червня 2017 року № 413 зі змінами.

Проте, згідно частин 1 та 2 статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 р. № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з урахуванням положень абз.2 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного суду України з 25.06.2019 року постанова КМУ від 07.06.2017 № 413 втрачає чинність. Тобто, на момент вчинення оскаржуваних дій, постанова КМУ від 07.06.2017 року, якою керувався відповідач і яка обтяжувала його обов`язком вчинити певні дії, була чинною та не скасованою, відтак, суд не вбачає ознак дискримінації у діях відповідача, оскільки такі дії вчинені на виконання постанови КМ України, чинної до 25.06.2019

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.

Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. ст. 7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 документально і нормативно обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у формі відповіді № Г-56/0-571/0/95-19 від 30.01.2019 року про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006:).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, Харківська обл., м.Харків, вул.Космічна, буд.21, 8-9 поверх, код ЄДРПОУ 39792822) повторно розглянути, в установленому ч.7 ст.118 Земельного Кодексу України порядку, подане на підставі ч.6 ст.118 Земельного Кодексу України клопотання ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) від 04.01.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) площею 2 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Південноміської ради Харківського району Харківської області (код одиниці адміністративно-територіального устрою, номер кадастрової зони, кадастрового кварталу (кадастровий номер відсутній) 6325111000:01:006:), з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, Харківська обл., м.Харків, вул.Космічна, буд.21, 8-9 поверх, код ЄДРПОУ 39792822) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 19 грудня 2019 року.

Суддя Горшкова О.О.