Рішення

від 19.12.2019 по справі 640/3683/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 грудня 2019 року № 640/3683/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Гвардія К ДоГоловного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Гвардія К (далі-позивач/ТОВ Гвардія К ) звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач/ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.01.2019 р. № 0000991404, № 0000931404 та № 0000961404.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2019 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 22.12.2018 р. № 1279/26-15-14-04/38217297 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, з податку на прибуток підприємств та зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Відповідач в письмовому відзиві на позов підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Гвардія К (код 38217297) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ КОМПЛЕКТ СТАНДАРТ СЕРВІС (код 41077038) за квітень 2017 року, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2017 року та податку на прибуток за 2017 рік, ТОВ СІМУЗАР (код 39601662) за травень 2016 року та ТОВ РАМІС (код 40466331) за травень, липень, серпень 2017 року, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, а саме заниження суми податку на прибуток на загальну суму 48 000,00 грн. за 2017 рік;

п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме заниження суми податку на додану вартість за травень, липень, серпень 2017 року на загальну суму 96 458,00 грн. та завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за травень 2016 року та травень 2017 року на суму 35 208,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 22.12.2018 р. № 1279/26-15-14-04/38217297 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 10.01.2019 р. № 0000991404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 120 572,50 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 96 458,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 24 114,50 грн.;

від 10.01.2019 р. № 0000931404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 60 000,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 48 000,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 12 000,00 грн.;

від 10.01.2019 р. № 0000911404, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 35 208,00 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно п.п. 200.1 і 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України , сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду..

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Також виходячи з аналізу наведених норм Кодексу в сукупності суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, як викладені у його постановах від 30.01.2018 р. №К/9901/2803/18 (у справі №820/11856/13-а), від 31.01.2018 р. №К/9901/5557/18 (у справі №826/245/14), від 06.02.2018 р. №К/9901/7258/18 (у справі №810/6695/14), 04.04.2018 р. № К/9901/27694/18 (у справі №808/2519/15).

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства під час здійснення господарських операцій з ТОВ КОМПЛЕКТ СТАНДАРТ СЕРВІС , ТОВ СІМУЗАР та ТОВ РАМІС , зокрема підставою для нарахування зобов`язань стали вироки по кримінальним справам, учасниками яких є контрагенти позивача та не подання документів, які б підтверджували реальність проведених господарських операцій.

Так, судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ РАМІС (виконавець) укладено договір про надання послуг із рекламної діяльності від 01.05.2017 р. № 01/05/17-1, відповідно до умов якого, виконавець в порядку та на умовах, за винагороду зобов`язується надати послуги замовнику із рекламної діяльності, для збільшення обсягу продаж послуг з охорони, що надаються замовником.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг із рекламної діяльності від 01.05.2017 р. № 01/05/17-1, додатки № 1 до договору від 01.05.2017 р. № 01/05/17-1, рахунки на оплату від 01.05.2017 р., від 01.07.2017 р., від 01.08.2017 р. № 35, акти надання послуг від 31.05.2017 р. № 21, від 31.07.2017 р. № 73, від 31.08.2017 р. № 35, додаткової угоди від 31.08.2017 р. № 08/17 до Договору про надання послуг із рекламної діяльності від 01.05.2017 р. № 01/05/17-1, податкові накладні.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ СІМУЗАР (виконавець) укладено договір про надання послуг з фізичної підготовки персоналу від 01.05.2016 р. № 67, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання з організації та проведення тренувань з фізичної підготовки персоналу охорони замовника.

Тренування з персоналом проводяться спеціалістами виконавця на власній або орендованій ним спортивній базі, що відповідають відповідним кваліфікаційним вимогам чинного законодавства України (п. 1.2 Договору від 01.05.2016 р. № 67).

Дата, час початку та закінчення тренування, кількість персоналу, що залучається до тренування, визначається графіком проведення тренувань з фізичної підготовки персоналу, що складається на погоджується сторонами на кожний наступний календарний місяць не пізніше останнього числа попереднього. Графік є невід`ємною частиною договору і може змінюватися кожного місяця за усною або письмовою домовленістю сторін (п. 1.3 Договору від 01.05.2016 р. № 67).

Відповідно до п. 2.2 Договору від 01.05.2016 р. № 67 фактичне виконання виконавцем послуг за розрахунковий період фіксується сторонами у двосторонньому акті прийомі-здачі виконаних робіт, який складається та узгоджується не пізніше 3-го числа місяця наступного за звітним.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг з фізичної підготовки персоналу від 01.05.2016 р. № 67, Додатку № 1 до Договору, графіку проведення тренувань з фізичної підготовки персоналу ТОВ Гвардія К на травень 2016 року, рахунку на оплату, акту надання послуг, додаткової угоди від 30.06.2016 р. № 1/05, податкових накладних.

Також, відповідачем при проведенні перевірки встановлено, що позивачем укладались договори щодо придбання рекламних послуг та послуг з фізичної підготовки персоналу у ТОВ КОМПЛЕКТ СТАНДАРТ СЕРВІС , у зв`язку із чим відповідачем було запропоновано позивачу подати підтверджуючі документи, зокрема: договори, акти виконаних робіт, звіти щодо наданих послуг, супутні документи та ін., однак відповідних документів подано не було, про що відповідачем складено акт про ненадання документів до перевірки від 17.12.2018 р. № 1935/26-15-14-04-04.

У свою чергу, суд звертає увагу, що позивачем при поданні даного позову до суду та під час розгляду справи, також не надано доказів, які б підтверджували реальність проведення господарських операцій з ТОВ КОМПЛЕКТ СТАНДАРТ СЕРВІС , та не зазначено підстав за яких такі докази (первинні документи) не можуть бути надані.

Досліджуючи питання пов`язаності отриманих позивачем послуг із його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача за КВЕД 80.10 є діяльність приватних охоронних служб.

Придбання спірних послуг у контрагентів позивачем здійснено для власних потреб з метою просування власної фірми по наданню охоронних послуг.

Однак, суд звертає увагу, що позивачем не надано жодних результатів робіт/послуг, обумовлених положеннях спірних договорів, також не надано будь-яких звітів контрагентів про надання послуг.

Слід додати, що підписані за спірними операціями акти наданих послуг та податкові накладні містять загальне посилання, без конкретизації та деталізації послуг. Акти наданих послуг не розкривають змісту дій виконавців, не містять конкретизації обсягу наданих послуг/робіт тощо, а відтак такі документи не можуть враховуватися при формуванні відповідних податкових вигод.

Під час перевірки та розгляду справи у суді позивач не посилався та не надавав будь-яких інших документів на підтвердження здійснення спірних операцій за участю контрагентів.

В ході розгляду справи позивачем не надано доказів, а судом не встановлено наявності у контрагентів достатніх трудових ресурсів для здійснення спірних операцій, а саме фахівців у сфері реклами тощо, зокрема не надано штатного розгляду/штатного розпису, податкової звітності.

В матеріалах справи відсутні платіжні доручення, квитанції, банківські виписки тощо, які б підтверджували факт оплати позивачем на користь контрагентів за передбачені укладеним між ними договором послуги та надали можливість прослідкувати рух коштів на рахунках позивача і зміни майнового стану платника податків у зв`язку з цим, що додатково свідчить про відсутність реального характеру спірних операцій.

Разом з цим, судом встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.2017 р. по справі № 761/26927/17, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (засновник ТОВ Сімузар ), визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України, а вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 21.11.2018 р. по справі № 760/27214/18, ОСОБА_3 (власник та засновник ТОВ Раміс ) визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Так, у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 р. справа №2а/3264/11/1070, від 12.09.2017 р. справа № 826/10933/14 було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому також наведений наступний висновок: статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами .

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Тобто згідно вказаних рішень вирок по ст.205 Кримінального кодексу України щодо однієї особи - фіктивного суб`єкта господарювання - позбавляє права на податкову вигоду всіх його контрагентів незалежно від реальності чи нереальності господарських операцій. Проте навіть за відсутності вироку показання посадових осіб умовно фіктивного контрагента в кримінальному провадженні можуть бути доказами у адміністративній справі щодо права платника податків на податкову вигоду (податковий кредит і витрати).

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з контрагентами позивача фактично не мали реального характеру, а були оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв`язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв`язку з вищенаведеним, суд доходить висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв`язку з положеннями Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні пов`язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Отже, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, тому збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, з податку на прибуток підприємств та зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість, згідно спірних податкових повідомлень-рішень від 10.01.2019 р. № 0000991404, № 0000931404 та № 0000961404 є правомірним, що свідчить про відсутність підстав для їх скасування.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про не обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Гвардія К (03055, м. Київ, вул. Жилянська,41, код ЄДРПОУ 38217297) відмовити повністю.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко