Постанова

від 13.04.2020 по справі 640/3683/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3683/19 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвардія К" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвардія К" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гвардія К" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.01.2019 р. № 0000991404, № 0000931404 та № 0000961404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Гвардія К" (код 38217297) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "КОМПЛЕКТ СТАНДАРТ СЕРВІС" (код 41077038) за квітень 2017 року, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2017 року та податку на прибуток за 2017 рік, ТОВ "СІМУЗАР" (код 39601662) за травень 2016 року та ТОВ "РАМІС" (код 40466331) за травень, липень, серпень 2017 року, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, а саме заниження суми податку на прибуток на загальну суму 48 000,00 грн. за 2017 рік;

- п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме заниження суми податку на додану вартість за травень, липень, серпень 2017 року на загальну суму 96 458,00 грн. та завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за травень 2016 року та травень 2017 року на суму 35 208,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 22.12.2018 р. № 1279/26-15-14-04/38217297 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 10.01.2019 р. № 0000991404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 120 572,50 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 96 458,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 24 114,50 грн.;

- від 10.01.2019 р. № 0000931404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 60 000,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 48 000,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 12 000,00 грн.;

- від 10.01.2019 р. № 0000911404, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 35 208,00 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно п.п. 200.1 і 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду..

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. "а" п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, "податковий кредит" - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону, "первинний документ" - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що "господарська діяльність" - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з наведеними вище нормами Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 р. №К/9901/2803/18 (у справі №820/11856/13-а), від 31.01.2018 р. №К/9901/5557/18 (у справі №826/245/14), від 06.02.2018 р. №К/9901/7258/18 (у справі №810/6695/14), 04.04.2018 р. № К/9901/27694/18 (у справі №808/2519/15).

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства під час здійснення господарських операцій з ТОВ "КОМПЛЕКТ СТАНДАРТ СЕРВІС", ТОВ "СІМУЗАР" та ТОВ "РАМІС", зокрема підставою для нарахування зобов`язань стали вироки по кримінальним справам, учасниками яких є контрагенти позивача та не подання документів, які б підтверджували реальність проведених господарських операцій.

Водночас, між позивачем (замовник) та ТОВ"РАМІС" (виконавець) укладено договір про надання послуг із рекламної діяльності від 01.05.2017 р. № 01/05/17-1, відповідно до умов якого, виконавець в порядку та на умовах, за винагороду зобов`язується надати послуги замовнику із рекламної діяльності, для збільшення обсягу продаж послуг з охорони, що надаються замовником.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг із рекламної діяльності від 01.05.2017 р. № 01/05/17-1, додатки № 1 до договору від 01.05.2017 р. № 01/05/17-1, рахунки на оплату від 01.05.2017 р., від 01.07.2017 р., від 01.08.2017 р. № 35, акти надання послуг від 31.05.2017 р. № 21, від 31.07.2017 р. № 73, від 31.08.2017 р. № 35, додаткової угоди від 31.08.2017 р. № 08/17 до Договору про надання послуг із рекламної діяльності від 01.05.2017 р. № 01/05/17-1, податкові накладні.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ "СІМУЗАР" (виконавець) укладено договір про надання послуг з фізичної підготовки персоналу від 01.05.2016 р. № 67, відповідно до умов якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання з організації та проведення тренувань з фізичної підготовки персоналу охорони замовника.

Тренування з персоналом проводяться спеціалістами виконавця на власній або орендованій ним спортивній базі, що відповідають відповідним кваліфікаційним вимогам чинного законодавства України (п. 1.2 Договору від 01.05.2016 р. № 67).

Дата, час початку та закінчення тренування, кількість персоналу, що залучається до тренування, визначається графіком проведення тренувань з фізичної підготовки персоналу, що складається на погоджується сторонами на кожний наступний календарний місяць не пізніше останнього числа попереднього. Графік є невід`ємною частиною договору і може змінюватися кожного місяця за усною або письмовою домовленістю сторін (п. 1.3 Договору від 01.05.2016 р. № 67).

Відповідно до п. 2.2 Договору від 01.05.2016 р. № 67 фактичне виконання виконавцем послуг за розрахунковий період фіксується сторонами у двосторонньому акті прийомі-здачі виконаних робіт, який складається та узгоджується не пізніше 3-го числа місяця наступного за звітним.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копії договору про надання послуг з фізичної підготовки персоналу від 01.05.2016 р. № 67, Додатку № 1 до Договору, графіку проведення тренувань з фізичної підготовки персоналу ТОВ "Гвардія К" на травень 2016 року, рахунку на оплату, акту надання послуг, додаткової угоди від 30.06.2016 р. № 1/05, податкових накладних.

Також, позивачем укладались договори щодо придбання рекламних послуг та послуг з фізичної підготовки персоналу у ТОВ "КОМПЛЕКТ СТАНДАРТ СЕРВІС", у зв`язку із чим відповідачем було запропоновано позивачу подати підтверджуючі документи, зокрема: договори, акти виконаних робіт, звіти щодо наданих послуг, супутні документи та ін., однак відповідних документів подано не було, про що відповідачем складено акт про ненадання документів до перевірки від 17.12.2018 р. № 1935/26-15-14-04-04.

Втім, позивачем під час розгляду справи не було надано доказів, які б підтверджували реальність проведення господарських операцій з ТОВ "КОМПЛЕКТ СТАНДАРТ СЕРВІС", та не зазначено підстав за яких такі докази (первинні документи) не можуть бути надані.

Досліджуючи питання пов`язаності отриманих позивачем послуг із його господарською діяльністю, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача за КВЕД 80.10 є діяльність приватних охоронних служб.

Придбання спірних послуг у контрагентів позивачем здійснено для власних потреб з метою просування власної фірми по наданню охоронних послуг.

Однак, суд звертає увагу, що позивачем не надано жодних результатів робіт/послуг, обумовлених положеннях спірних договорів, також не надано будь-яких звітів контрагентів про надання послуг.

Слід додати, що підписані за спірними операціями акти наданих послуг та податкові накладні містять загальне посилання, без конкретизації та деталізації послуг. Акти наданих послуг не розкривають змісту дій виконавців, не містять конкретизації обсягу наданих послуг/робіт тощо, а відтак такі документи не можуть враховуватися при формуванні відповідних податкових вигод.

Під час перевірки та розгляду справи у суді позивач не посилався та не надавав будь-яких інших документів на підтвердження здійснення спірних операцій за участю контрагентів.

В ході розгляду справи позивачем не надано доказів, а судом не встановлено наявності у контрагентів достатніх трудових ресурсів для здійснення спірних операцій, а саме фахівців у сфері реклами тощо, зокрема не надано штатного розгляду/штатного розпису, податкової звітності.

В матеріалах справи відсутні платіжні доручення, квитанції, банківські виписки тощо, які б підтверджували факт оплати позивачем на користь контрагентів за передбачені укладеним між ними договором послуги та надали можливість прослідкувати рух коштів на рахунках позивача і зміни майнового стану платника податків у зв`язку з цим, що додатково свідчить про відсутність реального характеру спірних операцій.

Водночас, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 29.08.2017 р. по справі № 761/26927/17, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (засновник ТОВ "Сімузар"), визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України, а вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 21.11.2018 р. по справі № 760/27214/18, ОСОБА_2 (власник та засновник ТОВ "Раміс") визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Так, у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 р. справа №2а/3264/11/1070, від 12.09.2017 р. справа № 826/10933/14 було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому також наведений наступний висновок: "статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами".

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Тобто згідно вказаних рішень вирок по ст. 205 Кримінального кодексу України щодо однієї особи - фіктивного суб`єкта господарювання - позбавляє права на податкову вигоду всіх його контрагентів незалежно від реальності чи нереальності господарських операцій. Проте навіть за відсутності вироку показання посадових осіб умовно фіктивного контрагента в кримінальному провадженні можуть бути доказами у адміністративній справі щодо права платника податків на податкову вигоду (податковий кредит і витрати).

За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що господарські операції з контрагентами позивача фактично не мали реального характеру, а були оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Враховую вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, з податку на прибуток підприємств та зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість, згідно податкових повідомлень-рішень від 10.01.2019 р. № 0000991404, № 0000931404 та № 0000961404 є правомірним, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвардія К" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку