Постанова

від 17.12.2019 по справі 620/1257/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1257/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Кучми А.Ю., Лічевецького І.О.

за участю секретаря Юрковець А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Спеціалізоване мисливське підприємство ''Гончарівське'' до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування припису, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ Гончарівське (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області (далі-відповідач) в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати припис від 06.04.2019 №14/06, складений відповідачем.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши представників сторін, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно було установлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, ТОВ СМП Гончарівське є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.11.2016 внесено відповідний запис. Згідно витягу, товариство має право здійснювати діяльність: 01.70 мисливство, відновлювання тварин і надання пов`язаних із ними послуг.

Рішенням двадцять шостої сесії п`ятого скликання Чернігівської обласної ради від 11.09.2009 ТОВ СМП Гончарівське надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства та полювання згідно з визначеним описом меж, площею 6948,5 га, терміном на 25 років, відповідно до отриманих погоджень.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, передані позивачу угіддя є частиною мисливських угідь ТОВ Міжріченське .

У свою чергу, рішенням другої сесії двадцять четвертого скликання Чернігівської обласної ради від 20.06.2002 на території Козелецького району Чернігівської області створено ландшафтний парк Міжрічинський , який відповідно до Положення про регіональний ландшафтний парк Міжрічинський є природоохоронною рекреаційною установою регіонального значення та входить до складу природно-заповідного фонду України.

06.04.2019 посадовими особами ДЕІ у Чернігівській області, згідно з наказом від 04.04.2019 №289, проведено рейдову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства на території Чернігівського та Козелецького районів в межах регіонального ландшафтного парку місцевого значення Міжрічинський .

За результатами перевірки складено акт рейдової перевірки по контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства від 06.04.2019 №25/06 (а.с. 47), у якому зазначено, що в ході планової рейдової перевірки в межах об`єкту природного заповідного фонду регіонального ландшафтного парку Міжрічинський на території Чернігівського та Козелецького районів Чернігівської області обстежено територію об`єкту природно-заповідного фонду на предмет дотримання користувачами мисливських угідь, які здійснюють свою господарську діяльність на території регіонального ландшафтного парку Міжрічинський , рекомендацій по винесенню за межі природоохоронної установи мисливських веж та вольєрів, наданих ДЕІ у Чернігівській області під час позапланових заходів державного нагляду (контролю).

Встановлено, що на момент перевірки мисливські вежі та вольєри користувачами мисливських угідь за межі природоохоронної установи добровільно не демонтовано та не перенесено. Зокрема, на території мисливських угідь ТОВ СПМ Гончарівське , в господарській зоні регіонального ландшафтного парку Міжрічинський виявлено 2 мисливські (оглядові) вежі на землях ДП Чернігівський військовий лісгосп (кв. 195, 110), що є порушенням статей 18, 21, 24 Закону України Про природно-заповідний фонд та не відповідає вимогам Положення Про регіональний ландшафтний парк Міжрічинський .

Враховуючи викладені в акті порушення, 06.04.2019 ДЕІ у Чернігівській області винесено позивачу припис №14/06, яким ТОВ СПМ Гончарівське зобов`язано у термін до 15.04.2019 забезпечити демонтаж та винесення за межі регіонального ландшафтного парку Міжрічинський спостережних веж, які знаходяться в кв. 195, 110 ДП Чернігівський військовий лісгосп .

Вважаючи вказаний припис протиправним, ТОВ СПМ Гончарівське звернулось до суду з відповідним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з поданих письмових доказів не встановлено, а відповідачем не доведено факту використання позивачем оглядових веж №1 та №2 для полювання чи іншої діяльності, яка заборонена чинним законодавством, а встановлення таких веж не суперечить приписам статті 26 Закону України Про природно-заповідний фонд України . крім того, нормами вказаного Закону не передбачено жодних заборон щодо їх встановлення на території регіонального ландшафтного парку. У зв`язку з наведеним, перевіривши оскаржуваний припис ДЕІ у Чернігівській області, суд дійшов висновку, що останній не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а надані позивачем докази у своїй сукупності свідчать про те, що припис від 06.04.2019 №14/06 є протиправним і прийнятим відповідачем необґрунтовано. Зазначене є підставою для задоволення позовних вимог ТОВ СМП Гончарівське у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства суб`єктами господарювання під час здійснення ними господарської діяльності, Держекоінспекція здійснює на підставі Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року №877-V (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон або Закон №877-V).

Планові та позапланові заходи здійснюються відповідно до статей 4, 5 та 6 Закону № 877-V.

Частина четверта статті 5 вказаного Закону передбачає, що органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб`єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу.

За приписами статті 6 Закону №877-V однією з підстав здійснення позапланової перевірки є настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання.

За приписами ч.ч. 1-2 ст. 7 Закону для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Відповідно до частини шостої статті 7 Закону №877 за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону №877 на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Матеріали справи свідчать, що акт перевірки № 06.04.2019 №25/ складено стосовно ТОВ СМП Гончарівське , а також ще декількох суб`єктів господарювання.

Зазначений акт не містить детального опису виявлених порушень, з посиланням на норму законодавства, яку саме було порушено позивачем, та складений в одному примірнику, підписаному лише посадовими особами відповідача.

Разом з тим, оскаржуваний припис від 06.04.2019 №14/06 не містить посилання на акт перевірки, яким зафіксовані порушення вимог природоохоронного законодавства.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, наказом від 04.04.2019 №289 передбачено проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, а фактично було проведено рейдову перевірку ТОВ СМП Гончарівське , про що зазначено і в акті.

Враховуючи вищевикладне, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такий захід державного нагляду (контролю) як рейдова перевірка не передбачений жодним чинним нормативно правовим актом.

Щодо висновків, викладених контролюючим органом в акті перевірки та оскаржуваному приписі, винесеного на підставі зазначених рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів, визначається Законом України Про природно-заповідний фонд України від 16 червня 1992 року № 2456-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2456-XII).

Згідно ст. 1 Закону № 2456-XII завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 2456-XII до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

У відповідності до ст. 7 Закону № 2456-XII землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно ч. 4 ст. 7 Закону №2456-XII межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 8 Закону №2456-XII збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом: встановлення заповідного режиму; організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об`єктів; проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання; додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля; запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони; здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання; встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об`єктів; проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері; проведення інших заходів з метою збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону №2456-XII регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об`єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Статтею 21 Закону України від 22.02.2000 року №1478-ІІІ Про мисливське господарство та полювання передбачено, що для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів та не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні, ДЕІ у Чернігівській області вважає, що ТОВ СМП Гончарівське порушено вимоги природоохоронного законодавства, оскільки під час рейдової перевірки було виявлено дві мисливські (оглядові) вежі на переданих позивачу для користування мисливських угіддях, а саме: квартали 195, 110 на землях ДП Чернігівський військовий лісгосп .

25.09.2009 між ТОВ СМП Гончарівське та Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства було укладено договір про умови ведення мисливського господарства (а.с. 15-16).

Пунктом 2.1 Договору установлено, що ТОВ СМП Гончарівське має право, у тому числі, у встановленому законодавством порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок, а також усі права відповідно до статті 30 Закон України Про мисливське господарство та полювання .

Користуючись наданим правом, у відповідності до статей 21, 30 Закону України Про мисливське господарство та полювання , директором ТОВ СМП Гончарівське 18.06.2010 прийнято наказ №18, погоджений з ДП Чернігівський військовий лісгосп , яким наказано провести будівництво (реконструкцію) 3-х мисливських веж в наступних місцях: вежа № 1 - кв. 99, вежа №2 - кв. 195 та вежа №3 - кв. 70 (а.с. 18).

08.04.2011 між ТОВ СМП Гончарівське та ДП Чернігівський військовий лісгосп укладено договір №54 про регулювання відносин між користувачем мисливських угідь та постійним користувачем земельною ділянкою (лісокористувачем), пунктом 2.1.2 якого позивачу надано право, за погодженням з ДП Чернігівський військовий лісгосп на підставі частини п`ятої статті 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання , у встановленому порядку будувати в мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди,…розміщувати вежі (вишки) спостереження та полювання (а.с. 13-14).

У зв`язку з тим, що вежі №1 та №2, які знаходяться в кварталах №99 та №195 ДП Чернігівський військовий лісгосп , на території природно-заповідного фонду, де полювання заборонено, наказом директора ТОВ СМП Гончарівське від 01.11.2011 №09 останні переведено в розряд веж для спостереження (а.с. 19).

Таким чином, на переконання судової колегії, ТОВ СМП Гончарівське доведено належними та допустимими доказами, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, що вежі №1 та №2, які знаходяться в кварталах №99 та №195 ДП Чернігівський військовий лісгосп , є саме спостережними вежами, а не мисливськими, які використовуються позивачем з урахуванням положень чинного законодавства і вони не є самовільно збудованими.

Разом з тим, законодавством, яке регулює спірні відносини, не надано визначень та характеристики мисливським вежам та спостережним вежам. Крім того, Відповідачем зазначено, що останні мають візуально однаковий вигляд, що підтверджує вдисновки суду першої інстанції про відсутність доказів здійснення незаконного полювання з використанням спірних веж, тому доводи Апелянта, що вежі є мисливськими не ґрунтується на нормах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи.

Також, судова колегія звертає увагу, що оскаржуваний припис винесений контролюючим органом відповідно до статті 20-2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища з метою усунення порушень природоохоронного законодавства, виявлених під час планової рейдової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

У графі обґрунтування припис містить зазначення норм Закону України "Про природно-заповідний фонд України", а саме: статті 18, 21 та 24.

Статтею 18 вказаного Закону встановлюється структура території та особливості управління біосферними заповідниками, в той час як спірні правовідносини стосуються території регіонального ландшафтного парку, що в Законі України "Про природно-заповідний фонд України" визначає Глава 4, а тому посилання відповідача у приписі на статтю 18 Закону є необґрунтованим.

При цьому, відповідно до статті 24 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території регіональних ландшафтних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей проводиться зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків.

Згідно зі статтею 21 Закону на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників; зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам`ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони; зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об`єктів обслуговування відвідувачів парку; тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов`язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації; господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об`єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Забороняється проведення рубок головного користування та всіх видів поступових та суцільних рубок, вирубування дуплястих дерев, а також добування піску та гравію в річках та інших водоймах у заповідній зоні національних природних парків.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач в оскаржуваному приписі зазначив про порушення ТОВ СМП Гончарівське норм, які регламентують функціональне зонування регіональних ландшафтних парків та не містять будь-яких приписів відносно оглядових веж та вольєру, а також заборони їх розміщення на території парків.

Таким чином, зважаючи на наявні погодження щодо розміщення оглядових веж та вольєру на території ТОВ СМП Гончарівське , суд дійшов правомірного висновку, що відсутність оглядових веж та вольєру унеможливить виконання Позивачем цілого ряду завдань, що може негативно позначитися на діяльності парку в цілому та призвести до браконьєрства, зменшення популяції диких тварини та інших негативних наслідків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що припис ДЕІ у Чернігівській області від 06.04.2019 №14/06 є протиправним та прийнятим відповідачем необґрунтовано, а тому підляє скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010, № 4241/03 (п. 54) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О СТ А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді І.О. Лічевецький

А.Ю. Кучма