Ухвала

від 18.12.2019 по справі 826/11215/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 грудня 2019 року

Київ

справа №826/11215/18

адміністративне провадження №К/9901/29098/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Гімона М.М., Усенко Є.А.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріо-Інвест" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маріо-Інвест" звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 липня 2017 року №0038491404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, адміністративний позов задоволено.

21 жовтня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, яка в системі "Діловодство спеціалізованого суду" зареєстрована 22 жовтня 2019 року, та у якій відповідач просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишено без руху та запропоновано скаржнику у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали надати документ про сплату судового збору у розмірі, встановленому законом, а також надати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з належними доказами, які б підтверджували неможливість своєчасного вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції зі скаргою у строк, визначений законом.

Вказану ухвалу Верховного Суду вручено представнику відповідача 30 жовтня 2019 року, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду 11 грудня 2019 року.

11 листопада 2019 року на адресу Верховного Суду скаржником надіслано заяву про усунення недоліків, в якій порушує питання щодо поновлення строку на касаційне оскарження та відстрочення сплати судового збору відстрочення та/або продовження строку для усунення недоліків.

Клопотання про відстрочення сплати судового збору та/або продовження строку для усунення недоліків обґрунтоване тим, що Головне управління ДФС у м. Києві не має можливості виконати вимоги ухвали Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року в частині сплати судового збору у в межах встановлених процесуальних строків, у зв`язку з здійсненням безспірного списання коштів.

Згідно з статтею 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою статті 8 Закону України "Про судовий збір" визначено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, наведеною нормою встановлено вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема відстрочити сплату судового збору, проте не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, або звільнити від сплати такого збору.

Відповідно до положень частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, які кореспондуються з приписами частин першої та другої статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI, єдиною підставою для зменшення розміру належних для оплати судових витрат, звільнення від їх оплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи.

При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Разом з тим, з поданого заявником клопотання слідує, що викладені в ньому обґрунтування та доводи не відповідають умовам визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI.

До того ж, скаржником не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що його майновий/фінансовий стан перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку та розмірі.

Статтею 330 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок особи, яка подає касаційну скаргу, щодо одночасного надання документа про сплату судового збору.

Таким чином, особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.

Враховуючи викладене вище, Суд дійшов висновку, що наведені відповідачем у клопотанні обставини не є підставою для відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, клопотання заявника про відстрочення сплати судового збору та /або продовження строку усунення недоліків у даній справі задоволенню не підлягає.

Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтовується тим, що касаційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року вже подавалась, проте Верховним Судом ухвалами від 6 червня 2019 року та від 30 вересня 2019 року була повернута у зв`язку з невиконанням вимог ухвал про залишення касаційної скарги без руху. Крім того, податковий орган посилався на неможливість виконання ухвал про залишення касаційної скарги без руху з підстав неповного та несвоєчасного виділення бюджетних асигнувань для сплати судового збору.

Оцінюючи доводи, викладені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження та усунення недоліків касаційної скарги, суд зазначає таке.

Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано главою 2 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

В контексті наведеного, зважаючи на положення вказаних правових норм законодавства, невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Слід зазначити, що вчасна подача первинної касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.

Інших поважних причин неможливості звернення до суду касаційної інстанції у строк встановлений статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України скаржником не наведено.

Зважаючи на викладене, підстави, наведені в клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, не можуть бути визнані поважними.

За змістом пункту 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки наведені скаржником підстави для поновлення такого строку є неповажними.

На підставі вищенаведеного та керуючись частиною третьою статті 3, пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Головному управлінню ДФС у м. Києві у задоволені клопотання про відстрочення сплати судового збору та/або продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги.

У задоволенні клопотання Головного управлінню ДФС у м. Києві про відновлення строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року відмовити.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріо-Інвест" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді М.М. Гімон

Є.А. Усенко