Рішення

від 20.12.2019 по справі 477/1597/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/1597/18

Провадження №2/477/108/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2019 року м. Миколаїв

Жовтневий районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Козаченка Р.В.,

із секретарем судового засідання - Бітюковою С.В.,

без участі сторін,

розглянувши в м. Миколаєві у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Шевченківської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, третя особа - інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 у липні 2017 року звернувся до суду із зазначеним первісним позовом, в якому виклала свої наступні вимоги.

В ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 і після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі і на фермерське господарство Хлібне джерело Вітовського району Миколаївської області. Спадкоємцями після його смерті були він, його сестра - ОСОБА_2 та дружина померлого - ОСОБА_4 , але остання відмовилася від спадщини. Тому спадкоємцями після смерті батька були він та його сестра в рівних частках - по Ѕ частинах кожен. Вони домовилися поділити майно між собою про що склали нотаріально посвідчений договір від 16 травня 2017 року, згідно якого сестра успадкувала 2/3 частини земельної ділянки, площею 12,78832 га, виділеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Мирнівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, земельну ділянку площею 2,00 га, виділену для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах тієї ж сільської ради, а також будинок та ділянку площею 0,1237 га, виділену для його обслуговування по АДРЕСА_1 . До спадщини ж позивача, згідно з тим же договором, увійшло 2/5 частини земельної ділянки 12,78832 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також фермерське господарство Хлібне джерело Вітовського району Миколаївської області.

При зверненні до нотаріуси вони переоформили все нерухоме спадкове майно, крім фермерського господарства. Згідно з роз`ясненням нотаріуса ним не було представлено правовстановлюючих документів на спадкове майно і рекомендовано звернутися до суду.

Вважаючи, що оформлення права власності на спадкове майно він може захистити тільки через суд, просив визнати за ним в порядку спадкування право власності на фермерське господарство Хлібне джерело , зареєстроване по АДРЕСА_1 .

Під час підготовчого судового засідання збільшив свої позовні вимоги, подавши відповідну позовну заяву, в якій просив, окрім вимоги про визнання права власності на фермерське господарство, визнати за ним в порядку спадкування право власності на нежитлову будівлю - Склад , розташований по АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 24 травня 2019 року до участі в справі було залучено Шевченківську сільську раду Вітовського району Миколаївської області - в якості співвідповідача, оскільки в межах її території знаходиться спадкове майна, а також Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області - в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідача.

В судове засідання сторони не з`явилися, про його час та місце були повідомлені належним чином.

Від позивача на адресу суду надійшла заява з проханням справу розглядати без його участі, а позов задовольнити.

Від представника третьої особи надійшла заява, відповідно до якої Інспекція просила прийняти рішення в справі відповідно до діючого законодавства без участі їх представника.

Представник відповідач - сільської ради та відповідачка ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилися, про його час та місце був повідомлений, надали заяви, в яких позов визнали та просили його задовольнити.

Суд, вважаючи за можливе здійснити розгляд справи за відсутності сторін та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Мирне Вітовського району Миколаївської області помер ОСОБА_3 і після його смерті відкрилася спадщина на рухоме та нерухоме майно.

Цивільний кодекс України передбачає два види спадкування: за законом і за заповітом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу; право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).

Майно, не охоплене заповітом, спадкується спадкоємцями за законом (ст. 1236 ЦК України).

Положення ч.ч.1-4 ст. 1268, ч.1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України вказують на те, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори за місцем її відкриття або шляхом проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

До спадкоємців першої черги за законом, які визначені ст. 1261 ЦК України, відносяться дружина та діти померлого.

Так, відповідно до довідки Мирнівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 19 грудня 2016 року на час смерті ОСОБА_3 з ним була зареєстрована та проживала дружина ОСОБА_4 .

Згідно з копією спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Сапегою О.П., до нотаріуса із заява про прийняття спадщини, в передбачений законом строк, звернулися: син померлого ОСОБА_1 , тобто позивач, дочка ОСОБА_2 - відповідачка.

В тій же спадковій справі міститься заява дружини померлого -

ОСОБА_4 , в якій вона виклала своє бажання про відмову від спадщини після смерті чоловіка, а також що не претендує на Ѕ частину спадкового майна, набутого під час їх шлюбу.

За свого життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений 25 березня 2015 року секретарем Мирнівської сільської ради Жовтневого (тепер - Вітовського) району Миколаївської області, відповідно до якого на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_1 (позивачу) належне йому майно: земельну ділянку, площею 0,2241 га, розташовану в АДРЕСА_4 , земельну ділянку, площею 0,1429 га, розташовану по АДРЕСА_2 , в тому ж селі, а також склад, розташований за цією ж адресою, загальною площею 871,40 га. Тобто в заповіті він визначив спадкування ОСОБА_1 після його смерті види конкретного майна, а не всього мана, яке б йому належало або на яке він мав право на час смерті.

Таким чином єдиними спадкоємцями за законом та заповітом після смерті ОСОБА_3 є його діти - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

16 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений письмовий договір про поділ спадкового майна, не охоплене заповітом, посвідчений приватним нотаріусом Вітовського нотаріального округу Миколаївської області Сапегою О.П., відповідно до якого вони домовилися, що спадкове нерухоме майно вони поділили між собою наступним чином:

- ОСОБА_1 в порядку спадкування переходить право власність на 3/5 частин земельної ділянки, площею 12,7832 га, виділеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Мирнівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, а також фермерське господарство Хлібне джерело , розташоване по АДРЕСА_1;

- до спадкоємиці ОСОБА_2 в порядку спадкування переходить право власності на 2/5 земельної ділянки, площею 12,7832 га, житловий будинок та земельна ділянка, виділена для його будівництва та обслуговування, розташовані по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку, площею 2,0 га, виділену для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Мирнівської сільської ради цього ж району.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину від 16 травня 2017 року спадкоємці оформили на своє ім`я вказане спадкове майно як за законом, так і заповітом, крім фермерського господарства та приміщення складу.

В той же час, 18 січня 2018 року ОСОБА_1 отримав від приватного нотаріуса Сапеги О.П. письмові відповіді щодо неможливості оформлення в порядку спадкування права власності на склад, розташований по АДРЕСА_2 , оскільки не представив належним чином оформлених правовстановлюючих документів на це нерухоме майно, а також на фермерське господарство Хлібне джерело , так як документів про реєстрацію права власності на це фермерське господарство як цілісний майновий комплекс він не надав.

За змістом п.1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Порядок будівництва нерухомого майна, прийняття його в експлуатацію врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом України; Цивільним кодексом України; Законами України: Про основи містобудування , Про архітектурну діяльність , Про регулювання містобудівної діяльності , Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , Про охорону навколишнього природного середовища , Про екологічну експертизу , Про охорону культурної спадщини , Про місцеве самоврядування в Україні та іншими.

Спеціальною матеріально-правовою нормою, що міститься в частині першій ст.376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визнано самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України Про регулювання містобудівної діяльності від 17 лютого 2011 року дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об`єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров`ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Відмова від проведення перебудови може бути підставою для знесення самочинного будівництва за рішенням суду.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі державного акту серії ЯЛ №951383, виданого 12 жовтня 2011 року, ОСОБА_3 за свого життя отримав у власність земельну ділянку, площею 0,1429 га, яка мала призначення будування та обслуговування індивідуального житлового будівництва, розташована по АДРЕСА_2 .

10 грудня 2013 року він подав до Інспекції ДАБК в Миколаївській області повідомлення, відповідно до якого він повідомив про початок виконання будівельних робіт за цією адресою господарської будівлі за кодом 1279.1.

У подальшому він здійснив будування складу за цією адресою.

07 лютого 2014 року він подав до Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю в Миколаївській області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - склад літ. Д , що являло собою господарську будівлю, переобладнану із садибного житлового будинку.

В той же час він помер і не ввів в експлуатацію побудований склад.

Відповідно до технічного паспорту, складеного комунальним підприємством Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації , на ділянці по АДРЕСА_2 розташований склад - літ. Д, площею 871,4 кв. м.

При цьому, проведене ОСОБА_3 будівництво складу з технічної точки зору в цілому відповідає вимогам ДБН, що підтверджується звітом про технічне обстеження, складеним 20 жовтня 2019 року приватним підприємцем ОСОБА_5 , який мав кваліфікаційний сертифікат серії НОМЕР_1, виданий Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про підтвердження його кваліфікації експерта у сфері діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури.

Таким чином із встановлених обставин слідує, що ОСОБА_3 на підставі законного дозволу та на своїй земельній ділянці, з дотриманням будівельних норм здійснив будівництво господарської будівлі, але помер і за свого життя не встиг її ввести в експлуатацію і зареєструвати право власності на будівлю.

Відповідно до ч.2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом.

Положення ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України вказують, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом із цим, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга 375 ЦК України, тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи надані докази у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки будівництво законно і права на будівлю в порядку спадкування мають перейти до спадкоємців, тобто в даному випадку до спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 .

Що ж до вимог про визнання права власності на фермерське господарство, то суд зазначає наступне.

Фермерське господарство "Хлібне джерело" було створено і зареєстровано 18 лютого 2014 року.

Його засновниками згідно зі Статутом товариства були ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманого судом під час розгляду справи, засновниками фермерського господарства були ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який також є його керівником - головою.

Разом з тим, у статті 23 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно з частиною першою статті 20 цього ж Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

В той же час, доказів та даних про існування цілісного майнового комплексу фермерського господарства "Хлібне джерело" суду не надано.

Однак, відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 12189 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Беручи до уваги, що померлий спадкодавець за життя був засновником фермерського господарства "Хлібне джерело" і мав право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у ньому, то таке право, на думку суду, може бути успадковане після його смерті.

Дослідженими під час розгляду справи доказами підтверджено, що будівля та права засновника фермерського господарства належали за життя

ОСОБА_3 і дана спадщина після його смерті повинно відійти спадкоємцям, тобто позивачу в справі як спадкоємцю першої черги за законом - на фермерське господарство та за заповітом - на господарчу будівлю.

Враховуючи, що іншим способом, окрім судового порядку, він не може захистити своє спадкове майнове право, тому відповідно до ст. 16 ЦК України воно підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на нерухомість в порядку спадкування за законом.

За викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на господарську будівлю - склад, розташований по

АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , права засновника фермерського господарства "Хлібне господарства", ідентифікаційний код юридичної особи - 39102782, місце знаходження: АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Жовтневий районний суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину рішення, складання його повного тексту, в зв`язку із завантаженістю суду, здійснено на 20 грудня 2019 року.

Суддя Р.В. Козаченко