Рішення

від 18.12.2019 по справі 703/495/18

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/495/18

2/703/142/19 .

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарі судового засідання Бойко Л.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Залевківської сільської ради Смілянського району Черкаської області про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла - ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина на будинковолодіння АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 склала заповіт в якому все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось заповіла ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_5 він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус не в змозі видати йому свідоцтво про право власності на спадкове майно оскільки відсутні правовстановлюючі документи. Тому звернувся до суду з даною позовною заявою про визнання за ним права власності на спадкове майно по заповіту, оскільки позбавлений можливості в нотаріальному порядку отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 березня 2018 року замінено відповідача Залевківську сільську раду на ОСОБА_4 , оскільки вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 .

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 травня 2018 року до участі у розгляді справи залучено співвідповідача ОСОБА_2 , оскільки він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 .

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, хоча про день і час розгляду справи повідомлялася вчасно і належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та пояснив, що після смерті матері ОСОБА_5 подав заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Крім того зазначив, що незалежно від змісту заповіту має право на обов`язкову частку в спадковому майні після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки є непрацездатною особою. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що позивач пропустив строк позовної давності.

Суд вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи вважає позовну заяву ОСОБА_3 обґрунтованою та такою, що підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , яке видане 07 листопада 2002 року Залевківською сільською радою Смілянського району Черкаської області (а.с. 5).

Як вбачається із заповіту від 22 лютого 2002 року посвідченого секретарем виконкому Залевківської сільської ради Смілянського району Черкаської області та зареєстрованого в реєстрі за № 12, який на день смерті не змінено та не скасовано, ОСОБА_5 заповіла все своє майно ОСОБА_3 (а.с. 7).

З довідки Залевківської сільської ради Смілянського району Черкаської області № 65 від 21 лютого 2018 року вбачається, що згідно із записами погосподарської книги № 1, ПГО НОМЕР_6, ОСОБА_5 являється власником будинковолодіння АДРЕСА_2 . На день смерті ОСОБА_5 в будинку за вищезазначеною адресою проживав ОСОБА_3 (а.с. 9).

Із державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЧР № 091882 виданого 26 січня 2004 року Смілянською районною державною адміністрацією Черкаської області вбачається, щовласником земельної ділянки площею 2,60 га, що розташована в адмінмежах Залевківської сільської ради Смілянського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва являється ОСОБА_5 (а.с. 6

З копії спадкової справи № 238/2003 рік вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (а.с. 54-58).

Із постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 вересня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 не надав правовстановлюючих документів на майно, що належало померлій ОСОБА_5 , а тому з цих підстав йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої (а.с. 59).

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільний кодекс України в редакції 2004 року такий застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 1218 ЦК України визначено до складу спадщини входять усі права та обов`язки що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Як передбачено с. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно із ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Стаття 1270 ЦК України визначено для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Статтею 548 ЦК (в редакції 1963 року) визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Окрім того відповідно до ст.128 ЦК в ред. 1963 року право власності (право оперативного управління) виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зі змісту ст. 535 ЦК в редакції 1963 року вбачається, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Із свідоцтва про народження виданого 10 жовтня 1947 року Залевківською РАЦС Смілянського району Черкаської області вбачається, що матір`ю ОСОБА_2 вказана ОСОБА_5 (а.с. 56).

Як вбачається з довідки до акта огляду МСЕК серія 10 ААА № 242628 від 29 січня 2010 року ОСОБА_2 встановлена третя група інвалідності загального захворювання (а.с. 39).

Суд прийшов до беззаперечного висновку, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини не був непрацездатною особою спадкодавця ОСОБА_5 , відтак він не є спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Інших належних та допустимих доказів, щодо наявності права на обов`язкову частку у спадковому майні померлої ОСОБА_5 , співвідповідач ОСОБА_2 , суду не надав.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , а саме п.3.1 державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 та зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками №32 та №33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на житловий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року №105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалося рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували (не оформили).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року №56 передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

З письмових доказів наявних в матеріалах справи, а саме з довідки № 65 від 21 лютого 2018 року Залевківської сільської ради Смілянського району Черкаської області та технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 26 лютого 2018 року, вбачається що спадкодавець набув право власності на спірне будинковолодіння.

Окрім того, статтею 131 ЦК 1963 року визначено, складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження і істотного знецінення речі. При переході права на річ складові частини її не підлягають відділенню.

Стаття 132 ЦК 1963 року передбачає, приналежністю є річ, призначена служити головній речі, зв`язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі або в законі не встановлено інше.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Статтею 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З копії державного акту на право власності на земельну ділянку вбачається належність на праві власності земельної ділянки площею 2, 60 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , що розташована в адмінмежах Залевківської сільської ради Смілянського району Черкаської області ОСОБА_5

Відповідно до ст. 3 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року №1952-ІV, право власності на нерухомість підлягає обов`язковій державній реєстрації та виникає з моменту такої реєстрації. Будь-які правочини щодо нерухомого майна, в тому числі видача свідоцтва про право на спадщину, вчиняються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року №1952-ІV права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

На підставі п. 4.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів.

Стаття 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до листа Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Статтею 392 ЦК України визначено, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права.

За таких обставин суд приходить до беззаперечного висновку, що відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно та державної реєстрації права власності на нього позбавляє об`єктивної можливості спадкоємця ОСОБА_3 переоформити спадщину в нотаріальному порядку після смерті ОСОБА_5 , відтак його звернення до суду з даним позовом є правомірним та обгрунтованим.

Щодо заявлено відповідачем ОСОБА_2 пропущеного позивачем строку позовної давності суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 (три) роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як передбачено ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Загальний строк для прийняття спадщини дорівнює шести місяцям і починає вираховуватися з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця або з дня, з якого він був оголошений померлим згідно ст. 46 ЦК. У випадках, коли часом відкриття спадщини визнається дата припущеної загибелі спадкодавця (ч. 3 ст. 46 ЦК), спадкоємці автоматично опиняються в становищі таких, що пропустили шестимісячний строк для прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України), адже якщо особа пропала без вісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, обов`язковою умовою звернення до суду із заявою про визнання особи померлою є відсутність відомостей про таку особу у місці її постійного проживання протягом шести місяців (ч. 1 ст. 46 ЦК України). Тому заінтересованим спадкоємцям доцільно одночасно подавати позов про надання їм додаткового строку для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України).

Строк для прийняття спадщини - це строк преклюзивний (присікальний), протягом якого існує суб`єктивне право спадкування, тобто право на прийняття спадщини. Сплив цього строку зумовлює припинення права на прийняття спадщини. Однак, на відміну від інших преклюзивних строків, після спливу строку для прийняття спадщини суд за наявності підстав, зазначених у ч. 3 ст. 1272 ЦК, вправі визначити спадкоємцеві додатковий строк, достатній для прийняття спадщини.

Водночас строк для прийняття спадщини не можна вважати одним із видів строків позовної давності, що передбачені главою 19 ЦК, оскільки нормами спадкового права передбачені особливі правила його застосування. Строк для прийняття спадщини, на відміну від строків позовної давності, не може бути призупинений або перерваний. Лише у виключних випадках строк для прийняття спадщини, пропущений спадкоємцем, може бути продовжений подібно до строків позовної давності, однак таке продовження відбувається вже на інших підставах та в іншому порядку.

Як вбачається із копії спадкової справи № 238/2003 рік, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , а відтак суд дійшов до беззаперечного висновку, що позивач ОСОБА_3 не пропустив строк позовної давності, так як вчасно звернувся із заявою про прийняття спадщини.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки позивачем надано належні та допустимі докази на предмет визнання права власності на спадкове майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

На підставі вищевикладеного та керуючись, ст.ст. 15, 16, 334, 392,1217, 1218, 1223, 1225, 1228, 1235, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст.ст. 131, 132, 535, 548 ЦК України в ред. 1963 року, ст.ст. 1, 2, 76, 81, 89, 200, 247, 259, 261, 263-265, 273 ЦПК України, ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року №1952-ІV, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних прав про спадкування , Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5, ст. 125 ЗК України, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на будинковолодіння АДРЕСА_1 , а саме зазначені в технічному паспорті: літери А-1, а житловий будинок (загальна площа 69,1 кв.м., житлова площа 27,1 кв.м.), Б - літня кухня, В - сарай, Г - гараж, п/д погріб, к - криниця, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 2,60 га, що розташована в адмінмежах Залевківської сільської ради Смілянського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123782200:02:002:0107, що належала ОСОБА_5 , яка помела 07 листопада 2002 року на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЧР № 091882 виданого 26 січня 2004 року Смілянською районною державною адміністрацією Черкаської області.

Рішення може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його отримання шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Черкаської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та житель АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 16 жовтня 2004 року.

Відповідачі: ОСОБА_4 , 1954 року народження, зареєстрована та жителька АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області 17 вересня 2002 року.

ОСОБА_2 , 1947 року народження, зареєстрований та житель АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_5 виданий Смілянським МРВ УМВС України в Черкаській області.

Головуючий О.П.Опалинська