Рішення

від 06.12.2019 по справі 160/10083/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2019 року Справа № 160/10083/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 16.10.2019 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.05.2019 року № Ф-1681-54/425.

В обґрунтування позову позивач посилається на протиправність оскарженої вимоги, оскільки вважає, що у нього відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі з огляду на те, що він фактично припинив провадити господарську діяльність як фізична особа-підприємець з кінця 2005 року та не подавав контролюючому органу жодної податкової звітності. Крім того зазначив, що упродовж 2005-2019 року працював на постійному місці роботи за трудовим договором та роботодавцем сплачувався єдиний внесок з його заробітної плати. Також посилався на обставини того, що оскаржена вимога прийнята без проведення перевірки та крім того вказав, що відповідач своєчасно не повідомив про наявність заборгованості. З підстав викладеного просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вважає, що приймаючи оскаржену вимогу діяв у спосіб, передбачений законодавством України з огляду на те, що позивач є платником ЄСВ у розумінні приписів Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування. З підстав викладеного просить у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із таких міркувань.

Судом встановлено та не є спірним, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.05.2003 року, перебував на обліку у ГУ ДФС у Дніпропетровській області як платник єдиного внеску та 30.05.2019 року припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У зв`язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн., 11.05.2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1681-54/425, правомірність прийняття якої і є предметом розгляду у вказаному спорі.

При вирішенні спору суд виходить із того, що спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов`язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.

Суд зазначає, що за змістом вищевказаних положень Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець.

Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що закон чітко розмежовує платників єдиного внеску, у цьому випадку роботодавців та фізичних осіб-підприємців, та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, окрім тих, що передбачені у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI.

З огляду на викладене, суд критично оцінює доводи позивача про те, що він звільнений від сплати єдиного внеску, у зв`язку з тим, що підприємством, на якому працював позивач, сплачувався єдиний внесок з його заробітної плати.

При цьому, відповідно до положень ч. 4 ст. 6 Закону №2464-VI, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Тобто, навіть у разі припинення діяльності ФОП, фізична особа продовжує нести обов`язки ФОП, які виникли у період перебування цієї особи у такому статусі.

Крім іншого, судом встановлено, що позивач припинив свою підприємницьку діяльність 30.05.2019 року, тобто після прийняття оскарженої вимоги. Відтак, у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно не припинив підприємницьку діяльність.

Так, порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону № 2464-VI. Зокрема, абзацом 3 частини 8 цієї статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, з аналізу викладених норм слід дійти висновку, що фізична особа-підприємець, у разі відсутності доходу має визначити базу нарахування не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та сплатити єдиний внесок у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.

Судом встановлено, що відповідно до даних інтегрованої картки платника податку (код класифікації доходу бюджету 71040000 - для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) станом на 30.04.2019 року за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 21030,90 грн.

У силу положень частин 2-5 статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 № 449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі Інструкція № 449).

Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина порядковий номер, 3 частина літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Тобто, вимога про сплату боргу формується як на підставі актів документальних перевірок так і на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Судом встановлено, що оскаржувану вимогу сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи контролюючого органу, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця (30.04.2019 року) має недоїмку зі сплати єдиного внеску, що у свою чергу спростовує доводи останнього у цій частині.

При цьому, у оскарженій вимозі зазначено всю суму заборгованості позивача в розмірі 21030,90 грн. Наведене відповідає положенням абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, за змістом якого вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

При цьому, не зазначення у такій вимозі періодів, за який її розраховано не свідчить про протиправність оскарженої вимоги .

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога прийнята відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства України, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна