Постанова

від 10.03.2020 по справі 160/10083/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 березня 2020 року м. Дніпросправа № 160/10083/19 Суддя І інстанції - Букіна Л.Є.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В.,

за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача від 11.05.2019 №Ф-1681-54/425 про сплату 21030,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в період, за який йому нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, він не здійснювала такої діяльності, оскільки перебував у трудових відносинах з іншим підприємством, котре сплачувало внесок з його заробітної плати. Вказує також на те, що контролюючий орган мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки, звітності, що надається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплати (доходу), на яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок..

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги. Вказує що суд помилково відхилив доводи викладені у позовній заяви з приводу того що він в період, за який йому нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, не здійснював такої діяльності, оскільки перебував у трудових відносинах з іншим підприємством, котре сплачувало внесок з її заробітної плати.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 229 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.05.2003 року, перебував на обліку у ГУ ДФС у Дніпропетровській області як платник єдиного внеску та 30.05.2019 року припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У зв`язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн., 11.05.2019 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1681-54/425, правомірність прийняття якої і є предметом розгляду у вказаному спорі.

Як свідчать матеріали справи спірна вимога винесена позивачу за 2017 рік, 2018 та 2019 рік, а саме 8 448, грн. нарахування за 2017 рік (3200 грн.*22%*12 місяців), 9 828,72 грн. нарахування за 2018 рік (3723 грн.*22%*12 місяців), 2754 грн. нарахування за 2019 рік рік (4173 грн.*22%*3 місяців).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з наявності заборгованості по єдиному соціальному внеску, на виконання вимог пункту 4 статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та на підставі даних ІТС контролюючих органів, позивачу контролюючим органом правомірно сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску. За відсутності належних доказів припинення підприємницької діяльності у встановленому законом порядку, за позивачем зберігається статус підприємця-платника податків, який у розумінні частини першої статті 4 Закону №2464-VI є самостійними суб`єктом сплати єдиного внеску, адже, у розумінні Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ( Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Зазначена правова позиція відображена у рішенні Верховного Суду у справі № 440/2149/19 від 04 грудня 2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 в період з 2017-2019 роки перебував у трудових відносинах з підприємством Комунальне некомерційне підприємство Першотравенська міська лікарня Першотравенської міської ради та яке відповідно сплачувало за нього усі необхідні податки та збори, в тому числі єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою ПФУ (форма ОК-5) від 18.02.2020 року.

За таких обставин контролюючий орган протиправно сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-1681-54/425 від 11.05.2019, якою фактично повторно нарахував недоїмку із сплати єдиного податку на суму 21030,90 грн. за 2017-2019 роки, в той час як за цей же період підприємством (роботодавцем) на якому працював ОСОБА_1 за нього сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам справи, а тому прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість оскарженої вимоги про сплату недоїмки та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача від 11.05.2019 №Ф-1681-54/425 про сплату 21030,90 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1921 грн. (одна тисяча дев`ятсот одна грн.)

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Мельник