Постанова

від 11.12.2019 по справі 480/3063/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 р.Справа № 480/3063/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,

представника відповідача Іванія Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 28.10.19 року по справі № 480/3063/19

за позовом ОСОБА_1

до Сумського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області

про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року позов ОСОБА_1 до Сумського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії - задоволений.

Визнано протиправною та скасовано постанову Сумського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області від 01.10.2019 №1807/5362/5362/5 в частині визначення середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 перед настанням страхового випадку в розмірі 5016,82 грн та щомісячної грошової виплати в розмірі 2508,41 грн.

Зобов`язано Сумське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області врахувати при обчисленні середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 перед настанням страхового випадку нараховану заробітну плату з липня по листопад 2018 року включно.

Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою Сумського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області від 26.04.2019 №1807/5362/5362/1 ОСОБА_1 призначена щомісячна грошова виплата в розмірі 1505,26 грн, яка була визначена із середньомісячної зарплати перед настанням страхового випадку в розмірі 3010,52 грн, що підтверджується копією постанови та розрахунку середньомісячної зарплати (а.с.6-8).

Із розрахунку середньомісячної зарплати вбачається, що відповідачем при обчисленні розміру середньомісячної зарплати перед настанням страхового випадку не врахована заробітна плата, нарахована позивачеві за період з квітня по листопад 2018 року.

Листом від 22.07.2019 № 011-05-1280 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що на дату прийняття постанови про призначення щомісячної страхової виплати за даними Державного реєстру була відсутня інформація про сплату ПАТ Сумське НВО єдиного внеску за період з квітня по листопад 2018 року включно, а тому відповідно до п.6 Прикладів, у випадку, якщо на дату призначення страхових виплат відсутні дані про сплату єдиного внеску за деякі місяці розрахункового періоду, розрахунок середньої заробітної плати проводиться без урахування такої (а.с.9-11).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2019 відповідачем проведено перерахунок середньої заробітної плати позивача та відповідно щомісячної страхової виплати, у зв`язку зі сплатою ПАТ Сумське НВО єдиного внеску за травень 2018 року, що підтверджується копією постанови та розрахунками середньомісячної заробітної плати (а.с.18-21).

Крім того, 01.10.2019 також проведено перерахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 та відповідно щомісячної страхової виплати, у зв`язку зі сплатою ПАТ Сумське НВО єдиного внеску за червень 2018 року, що підтверджується копією постанови та розрахунками середньомісячної заробітної плати (а.с.32-33), у зв`язку з чим, позовні вимоги були уточнені представником позивача під час судового розгляду справи (а.с.39-41).

Позивач, не погодившись з такими діями відповідача щодо неврахування при обчисленні середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 перед настанням страхового випадку нараховану заробітну плату з липня по листопад 2018 року включно, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятого ним рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я, визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV).

Відповідно до статті 36 Закону № 1105-ХIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються зокрема із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата).

Відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 35 Закону № 1105-XIV усі особи, перелічені у частині першій цієї статті, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов`язань щодо сплати страхових внесків.

Частиною 1 статті 42 Закону № 1105-XIV встановлено, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я. Мінімальний розмір призначеної щомісячної страхової виплати потерпілому у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути меншим за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб.

Положеннями ч.ч. 9, 10 Закону № 1105-XIV передбачено, що середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат потерпілому у зв`язку із втраченим ним заробітком (або відповідної його частини) визначається згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати для виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Під час обчислення середньомісячного заробітку враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески.

Поряд із Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , розрахунок страхової виплати потерпілим на виробництві здійснюється згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2001 № 1266 (далі - Порядок).

Згідно з п. 11 Порядку, розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців за місцем роботи, де стався страховий випадок, починаючи з місяця, що передує місяцю настання страхового випадку або перед звільненням з роботи (переходом на іншу роботу), з якою пов`язане професійне захворювання.

Відповідно до п. 13 Порядку середня заробітна плата обчислюється за тією професією (посадою, розрядом, роботою) на підприємстві (в цеху, на дільниці, ділянці), за якою застрахована особа працювала до моменту ушкодження здоров`я і за якою медико-соціальною експертною комісією їй встановлено стійку втрату професійної працездатності.

Приписами п. 6 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата (дохід) обчислюється шляхом множення середньої заробітної плати (доходу) за один календарний день на середньомісячну кількість календарних днів (30, 44).

Середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (п.3 Порядку).

З аналізу вищезазначених положень Закону вбачається, що відповідачем, при визначенні розміру середньомісячної заробітної плати перед настанням страхового випадку та щомісячної грошової виплати, повинні враховуватися всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески.

Відповідно до листа акціонерного товариства "СМНВО" на запит ОСОБА_1 на її заробітну плату за період з грудня 2017 року по листопад 2018 року був нарахований єдиний соціальний внесок у визначеному Законом розмірі (а.с.31).

З огляду на те, що єдиний соціальний внесок був нарахований, відповідач повинен був врахувати всі види виплат.

Несплата роботодавцем єдиного страхового внеску із заробітної плати ОСОБА_1 , з незалежних від неї обставин, не повинна спричиняти негативні наслідки для останньої у вигляді сплати їй грошових виплат у меншому розмірі.

Приклади обчислення середньої заробітної плати (доходу) за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, які затверджені наказом Міністерства соціальної політики України від 21.10.2015 №1022, якими не передбачено включення до середньомісячної заробітної плати заробітної плати, щодо якої відсутні дані про сплату роботодавцем єдиного внеску, як вірно вказав суд першої інстанції носять рекомендаційний характер, а наказ, яким вони затверджені не зареєстрований у Міністерстві юстиції України.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Поряд з тим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах "Жовнер проти України" від 29 червня 2004 року, " Меллахер та інші проти Австрії" від 19 грудня 1998 року та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року, визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи. При цьому, у змісті рішення у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки позивач дотримався всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу щодо отримання відповідного розміру щомісячної грошової виплати, він може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування", яке б підлягало судовому захисту.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням встановлених фактів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 77 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року по справі № 480/3063/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складений 21.12.2019 року