Постанова

від 19.11.2019 по справі 910/8264/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2019 р. Справа№ 910/8264/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Яковлєв А.В. довіреність № б/н від 18.11.2019 року;

від відповідача 1: Фартушна В.Л. довіреність № 7728/9.1.4/22-19 від 18.09.2019 року;

від відповідача 2: Васіна І.О. довіреність № 13573/20.3/22-18 від 20.12.2018 року;

від відповідача 3: Ковтун В.В. довіреність № б/н від 22.04.2019 року;

від третьої особи: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Дюфор"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 року (повний текст рішення складено - 15.07.2019 року)

у справі № 910/8264/18 (суддя: Усатенко І.В.)

за позовом Дочірнього підприємства "Дюфор"

до відповідача 1) Кабінету Міністрів України

до відповідача 2) Міністерства юстиції України

до відповідача 3) Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Капітал"

про повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Дочірне підприємство "Дюфор" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач 1), Міністерства юстиції України (далі - відповідач 2) та Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач 3), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" (далі - третя особа) про повернення майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що виконавчою службою на виконання рішення суду було передану техніку, що була предметом застави, належну на праві власності позивачу, на відповідальне зберігання ПАТ "АКБ "Капітал". Після скасування судового рішення техніка не була повернута позивачу в зв`язку з неналежною роботою державних органів.

Господарський суд міста Києва у задоволенні позову відмовив в повному обсязі своїм рішенням від 04.07.2019 року (повний текст рішення складено - 15.07.2019 року).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Дюфор" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Так, за твердженням скаржника суд першої інстанції не дав оцінку тому факту, що виконавча служба мала можливість зберегти майно у недоторканості, була можливості запобігти його втраті.

Крім того, судом першої інстанції не було надано оцінку листу позивача, в якому останній просив повідомити щодо місця зберігання вилученої техніки та чи має ПАТ Акціонерно-комерційний банк Капітал , що прийняв майно на зберігання, технічні можливості зберігати його, та чи має він достатню кількість майна для відшкодування, в разі втрати чи пошкодження техніки. Позивач просив передати вилучену техніку на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю Ліспром .

Також, скаржник зазначив, що суд першої інстанції дійшов невірних висновків, що держава не відповідає за передане державним виконавцем майно на зберігання третій особі, яка не була відома виконавцю.

Крім того, скаржник вказав, що неможливо виправдати бездіяльність створених державою органів (агентів держави), тож, внаслідок тривалої бездіяльності на позивача було покладено надмірний економічний тягар, що несумісне з зобов`язанням держави за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2019 року справу № 910/8264/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Дюфор" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 року у справі № 910/8264/18 та призначив розгляд справи на 01.10.2019 року своєю ухвалою від 22.08.2019 року.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2019 року, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/8264/18 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Майданевича А.Г., Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд прийняв матеріали справи № 910/8264/18 з розгляду апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Дюфор" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 року до свого провадження у складі нової колегії головуючого судді Суліма В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г., своєю ухвалою від 01.10.2019 року.

Північний апеляційний господарський суд відклав розгляд апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Дюфор" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 року у справі № 910/8264/18 на 19.11.2019, своєю ухвалою від 01.10.2019 року.

У судовому засіданні 19.11.2019 року скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення місцевого господарського суду скасувати.

Відповідачі та третя особа своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представники відповідачів в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 19.11.2019 року заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Представник третьої особи у судове засідання 19.11.2019 року не з`явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, надсиланням ухвали суду від 01.10.2019 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника третьої особи, яка була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Дюфор" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15.04.2015 року у справі № 242/4219/14-ц позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-Комерційний Банк "Капітал" до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Дирекція адміністративних будівель", Дочірнього підприємства "ДЮФОР" про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та на предмет застави - задоволено. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дирекція адміністративних будівель" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерно Комерційний Банк "Капітал" заборгованість за кредитним договором № 4/2014 від 27.01.2014 року у розмірі 2 026 511,11 грн. В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Дирекція адміністративних будівель" перед Публічним акціонерним товариством "Акціонерно-Комерційний Банк "Капітал" за кредитним договором №4/2014 від 27.01.2014 року у розмірі 2 026 511,00 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки №4/2014-и від 27.01.2014 року посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Анікіною І. О., зареєстрованому в реєстрі за №222, а саме: звернути стягнення на підвальне приміщення у житловому будинку літ А-5, загальною площею 140,8 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (два з літерою а), що належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу підвального приміщення, посвідченого 28.11.2005 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Хмельницьким О.О. за реєстровим №6103, зареєстрованого 28.11.2005 року в державному реєстрі правочинів за номером правочину 994791, та вбудоване нежитлове приміщення на першому поверсі житловому будинку літ. А-5, загальною площею 171 кв.м, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 (два з літерою а), що належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу вбудованого нежитлового приміщення, посвідченого 28.11.2005 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Хмельницьким О.О. за реєстровим №6102, зареєстрованого 28.11.2005 року в державному реєстрі правочинів за номером правочину 994802, встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", визначити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації - на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид нерухомого майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Дирекція адміністративних будівель" перед Публічним акціонерним товариством "Акціонерно-Комерційний Банк "Капітал" за кредитним договором №4/2014 від 27.01.2014 року у розмірі 2 026 51111 грн, звернути стягнення на предмет застави за Договором застави №4/2014-з1 від 27.01.2014 року посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу І.О. Анікіною зареєстрованому в реєстрі за №220 та Договором застави №4/2014-з2 від 27.01.2014 року посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу І.О. Анікіною зареєстрованому в реєстрі за №221, а саме: звернути стягнення на:

1) вантажний автокран 10-20Т, марка КАМАЗ, модель 53229С, рік випуску 2004, колір сірий, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_1 , обєм двигуна 10850, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого ВРЕВ №3 м. Донецьк УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 08.11.2011 року;

2) вантажний автокран >20Т, марка КАМАЗ, модель 55111 КС55713 -1, рік випуску 2006, колір оранжевий, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_5 , об`єм двигуна 10850, реєстраційний номер НОМЕР_6 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 виданого ВРЕВ №3 м. Донецьк УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 08.11.2011 року;

3) Екскаватор-Навантажувач, марка JCB 4CX SITEMASTER, рік випуску 2011, заводський номер НОМЕР_8 , двигун № НОМЕР_9 / НОМЕР_10 , об`єм двигуна 4400 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_11 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_12 виданого Державною інспекцією сільського господарства в Донецькій області 08.11.2012 року;

4) Екскаватор-Навантажувач, марка JCB 4CX SITEMASTER, рік випуску 2011, заводський номер НОМЕР_13 , двигун № НОМЕР_9 / НОМЕР_14 , об`єм двигуна 4400 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_15 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_16 виданого Державною інспекцією сільського господарства в Донецькій області 08.11.2012 року;

5) Екскаватор-Навантажувач, марка JCB 3CX SITEMASTER, рік випуску 2006, заводський номер НОМЕР_17 , двигун № НОМЕР_18 , об`єм двигуна 4400 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_19 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_20 виданого ІДТН Донецької ОДА у м. Донецьк 14.07.2011 року;

6) Екскаватор-Навантажувач, марка JCB 3CX SITEMASTER, рік випуску 2011, заводський номер НОМЕР_21 , двигун № НОМЕР_9 / НОМЕР_22 , об`єм двигуна 4400 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_23 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_24 виданого ІДТН Донецької ОДА у м. Донецьк 23.08.2011 року.

Встановити спосіб реалізації предмета застави - шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України " Про виконавче провадження", визначити початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації - на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид рухомого майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

З відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що ДП "Дюфор" було належним чином повідомлено про розгляд справи № 242/4219/14-ц шляхом розміщення оголошення в пресі, проте в судові засідання не з`являлось.

22.05.2015 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Святошинськго районного управління юстиції у місті Києві на підставі виконавчого листа № 242/4219/15-ц від 15.04.2015 відкрито виконавче провадження № 47640801 - боржник ДП "Дюфор".

Актом опису й арешту майна від 29.05.2015 року описано і накладено арешт на таке майно - вантажний автокран 10-20Т, марка КАМАЗ, модель 53229С, рік випуску 2004, колір сірий, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_1 , обєм двигуна 10850, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого ВРЕВ №3 м. Донецьк УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 08.11.2011 року; 2) вантажний автокран >20Т, марка КАМАЗ, модель 55111 КС55713 -1, рік випуску 2006, колір оранжевий, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_5 , об`єм двигуна 10850, реєстраційний номер НОМЕР_6 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 виданого ВРЕВ №3 м. Донецьк УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 08.11.2011 року; 3) Екскаватор-Навантажувач, марка JCB 4CX SITEMASTER, рік випуску 2011, заводський номер НОМЕР_8 , двигун № НОМЕР_9 / НОМЕР_10 , об`єм двигуна 4400 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_11 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_12 виданого Державною інспекцією сільського господарства в Донецькій області 08.11.2012 року; 4) Екскаватор-Навантажувач, марка JCB 4CX SITEMASTER, рік випуску 2011, заводський номер НОМЕР_13 , двигун № НОМЕР_9 / НОМЕР_14 , об`єм двигуна 4400 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_15 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_16 виданого Державною інспекцією сільського господарства в Донецькій області 08.11.2012 року. В акті вказано, що представник ДП "Інформаційний центр" Литовченко Євген Васильович відмовився від прийняття майна відповідальне зберігання, в зв`язку з відсутністю необхідної техніки для його транспортування. Майно було прийнято на відповідальне зберігання ОСОБА_4 , який був повідомлений про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховання, підміну описаного майна. Акт підписано державним виконавцем, ОСОБА_4. та двома понятими.

02.06.2015 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках ВП №47640801 в межах суми стягнення 2026511,11 грн.

03.06.2015 року позивач звернувся до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції з листом № 02/05, в якому просив повідомити щодо місця зберігання вилученої техніки та чи має ОСОБА_4 , що прийняв майно на зберігання, технічні можливості зберігати його, та чи має він достатню кількість майна для відшкодування, в разі втрати чи пошкодження техніки. Позивач просив передати вилучену техніку на зберігання ТОВ "Ліспром" (отримано 04.06.2015 року).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліспром" звернулось до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції з листом від 03.06.2015 року № 01/05, в якому зазначено, що майно вилучене у Дочірнього підприємства "Дюфор" на підставі договору перебувало у них на відповідальному зберіганні і просило повідомити про місцезнаходження майна та передати його на відповідальне зберігання (отримано 04.06.2015 року).

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 22.06.2015 року № 242/4219/14-ц скасовано заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 15.04.2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-Комерційний Банк "Капітал" до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Дирекція адміністративних будівель", Дочірнє підприємство "ДЮФОР" про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та на предмет застави та призначено дану справу до розгляду в загальному порядку.

24.06.2015 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 47640801 на підставі п. 4. ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження". Постановлено припинити чинність арешту майна боржник ата скасувати інші заходи примусового виконання рішення. В зв`язку з тим, що заочне рішення Селидівського міського суд Донецької області суду від 15.04.2015 року скасовано, скасувати акт опису й арешту майна від 29.05.2015. Зобов`язати стягувача ПАТ "АКБ "Капітал" в особі представника за довіреністю ОСОБА_4. негайно передати техніку по акту опису арешту майна представникам за довіреністю Дочірнього підприємвта "Дюфор".

Листом державного виконавця відділу ДВС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві від 24.06.2015 року № 29/27 повідомлено голову правління ПАТ АКБ "Капітал" про зобов`язання негайно повідомити та передати вилучені транспортні засоби представнику Дочірнього підприємства "ДЮФОР" за довіреністю. Вказана обставина встановлена в ухвалі Селидівського міського суд Донецької області від 27.10.2016 року у справі № 242/4219/14-ц.

25.12.2015 року рішенням Селидівського міського суд Донецької області у справі № 242/4219/14-ц, яке набрало законної сили, провадження у справі у частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-Комерційний Банк "Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дирекція адміністративних будівель", Дочірнього підприємства "Дюфор" про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства "Дюфор" до ПАТ "Акціонерно-Комерційний Банк "Капітал" про припинення зобов`язання за договорами застави №4/2014-з1 від 27.01.2014 року, №4/1014-з2 від 27.01.2014 року - закрито, в зв`язку з підвідомчістю даного спору господарським судам.

Ухвалою Селидівського міського суд Донецької області від 27.10.2016 року у справі № 242/4219/14-ц заяву Дочірнього підприємства "ДЮФОР" про поворот виконання судового рішення у цивільній справі № 242/4219/14-ц задоволено. В порядку повороту виконання судового рішення зобов`язано Публічне акціонерне товариство "Акціонерно-Комерційний Банк "Капітал" (код ЄДРПОУ 13486837) повернути Дочірньому підприємству "ДЮФОР" (код ЄДРПОУ 35794891) описане та вилучене 29.05.2015 року майно - 1) вантажний автокран 10-20Т, марка КАМАЗ, модель 53229С, рік випуску 2004, колір сірий, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_1 , об`єм двигуна 10850, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого ВРЕВ №3 м. Донецьк УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 08.11.2011 року; 2) вантажний автокран >20Т, марка КАМАЗ, модель 55111 КС55713 -1, рік випуску 2006, колір оранжевий, номер шасі (кузову, рами) НОМЕР_5 , об`єм двигуна 10850, реєстраційний номер НОМЕР_6 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 виданого ВРЕВ №3 м. Донецьк УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 08.11.2011 року; 3) Екскаватор-Навантажувач, марка JCB 4CX SITEMASTER, рік випуску 2011, заводський номер НОМЕР_8 , двигун № НОМЕР_9 / НОМЕР_10 , об`єм двигуна 4400 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_11 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_12 виданого Державною інспекцією сільського господарства в Донецькій області 08.11.2012 року; 4) Екскаватор-Навантажувач, марка JCB 4CX SITEMASTER, рік випуску 2011, заводський номер НОМЕР_13 , двигун № НОМЕР_9 / НОМЕР_14 , об`єм двигуна 4400 см. куб., реєстраційний номер НОМЕР_15 , який належить Дочірньому підприємству "ДЮФОР" на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_16 виданого Державною інспекцією сільського господарства в Донецькій області 08.11.2012 року.

06.06.2018 року позивач звернувся до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, Департаменту державної виконавчої служби, Міністерства юстиції України зі скаргами на бездіяльність Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві стосовно втрати виконавчого провадження № 47640801.

Позивачем до матеріалів справи долучено витяг з кримінального провадження № 120151000800008324 (дата надходження заяви, повідомлення - 21.08.2015 року) щодо умисного невиконання представником ПАТ "АКБ "Капітал" ОСОБА_4. рішення державного виконавця про передачу Дочірньому підприємству "Дюфор", отриманої на зберігання згідно акту опису й арешту майна від 29.05.2015 року, техніки за виконавчим листом № 242/4219/14-ц від 15.04.2015 року.

До матеріалів долучено докази в підтвердження права власності позивача на техніку, вилучено у нього на виконання заочного рішення у справі № 242/4219/14-ц від 15.04.2015 року (тимчасові реєстраційні талони).

Позивач звернувся з позовом про повернення йому вилученої техніки, оскільки дії державних органів по поверненню техніки не призводять до відновлення порушеного права власності позивача.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна ( ст.317 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці). За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому Міністерством юстиції України порядку можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. Постановою директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі на керівника групи можуть покладатися права і повноваження у виконавчому провадженні, встановлені цим Законом, для начальників відділів примусового виконання рішень та заступників начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції - начальників відділів державної виконавчої служби (далі - начальники відділів). Інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення виконавчих дій) державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: 5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно ч.ч. 5, 6, 7 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення виконавчих дій) про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п`ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент вчинення виконавчих дій) майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій ст. 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов`язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу. Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності внаслідок користування. У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім`ї, він одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої визначається угодою між зберігачем та державним виконавцем. Порядок і умови зберігання зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону майна, на яке накладено арешт, встановлюються Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України, іншого майна - Міністерством юстиції України. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, державним виконавцем згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження" було вчинено дії по виконанню заочного рішення Селидівського міського суд Донецької області від 15.04.2015 року у справі № 242/4219/14-ц.

Так, до матеріалів справи долучено супровідні листи, про направлення документів державного виконавця учасникам виконавчого провадження (стягувачу і боржнику), проте докази направлення постанов державного виконавця з супровідними листами суду не надано. Отже належних та допустимих доказів того, що боржник був належним чином повідомлений про вчинення виконавчих дій в рамках відкритого виконавчого провадження з виконання заочного рішення Селидівського міського суд Донецької області від 15.04.2015 року у справі № 242/4219/14-ц матеріали справи не містять. При вчиненні виконавчих дій по опису майна позивача та його вилученні він не був присутній та не брав участь у відповідній виконавчій дії. Однак законом не встановлено, якій саме особі має бути передано майно на відповідальне зберігання. Законом також не визначено, що саме боржник має переважне право на отримання майна на зберігання, оскільки, майно може бути передано як боржнику так і третій особі. Як вбачається з матеріалів справи майно на відповідальне зберігання було передано представнику стягувача за актом опису, після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (ст.ст. 938, 942 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

Згідно ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості (ст. 951 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки майно було передано на відповідальне зберігання представнику стягувача, то саме на цю особу покладено обов`язок схоронності майна та повернення його власнику. При цьому вбачається, що майно в натурі може бути повернуто власнику лише у разі наявності його у зберігача.

Твердження скаржника, що виконавча служба мала можливість зберегти майно у недоторканості, тобто була можливість запобігти його втраті, не приймається судом, як безпідставне та таке, що не спростовує висновків суду першої інстанції

Крім того, відповідно до ст. 388 Кримінального кодексу України розтрата, відчуження, приховування, підміна, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано, чи порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт, - караються штрафом від двохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положенням ст. 20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи іншій спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього), так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.

Так, реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Проте, як вбачається з позовних вимог та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач просить захистити його право власності на майно, шляхом його витребування у осіб, у яких вказане майно відсутнє і ніколи не перебувало.

Метою звернення до суду є саме повернення майна позивачу, яке були вилучене у нього та передано третій особі з підстав, які згодом відпали.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що зобов`язання відповідачів повернути позивачу вилучене у нього майно не може відновити його порушеного права, оскільки, у відповідачів майно позивача відсутнє і задоволення позову не призведе до повернення позивачу його майна.

З огляду на викладене, колегія суддів приймає як належний висновок суду першої інстанції, що обраний позивачами спосіб захисту свого права шляхом витребування майна у визначених позивачем відповідачів, не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна, тобто у будь-якому випадку не призведе до поновлення прав позивача, яке він вважає порушеним, в зв`язку з вилученням та не поверненням йому майна.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з нормами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення (вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року № 911/1563/17).

Суд також враховує положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, як правильно зазначено судом першої інстанції, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загалом, необхідно зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Тобто саме ефективність способу захисту є основоположним принципом, який має враховуватись судом при ухваленні рішення.

Право власності позивача на майно є непорушним, проте визначеним способом захисту воно не може бути захищено, оскільки, у відповідачів відсутнє майно, яке позивач просить зобов`язати їх передати ДП "Дюфор", а тому визначеним позивачем способом його право власності не може бути захищено та реалізовано.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки майно позивача в процесі виконання судового рішення було передано повноважному представнику стягувачу, а не відповідачам у справі, то як правильно встановлено судом першої інстанції, у суду відсутні правові підстави витребовувати передане майно (зобов`язувати передати позивачу) саме у відповідачів.

Особа, якій було передано майно залучена у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і будь-які позовні вимоги до неї не заявлені.

Згідно ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Отже суд не наділений повноваженнями з власної ініціативи залучати до участі у справі співвідповідача, а позивач з відповідним клопотанням до суду не звертався.

З огляду на викладене та враховуючи, що майно, яке просить повернути позивач не перебуває та не перебувало у визначених позивачем відповідачів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позов у даній справі пред`явлено до неналежного складу відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо посилання позивача на бездіяльність створених державою органів (агентів держави), внаслідок тривалої бездіяльності яких на позивача було покладено надмірний економічний тягар, що несумісне з зобов`язанням держави за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що він звертався з скаргами щодо неналежного виконання державними органами своїх обов`язків до відповідних органів.

Крім того, суд відзначає, що судом було винесено ухвалу про поворот виконання заочного рішення у рамках справи №242/4219/14-ц. Отже з огляду на приписи Цивільного кодексу України судом у межах справи № 242/4219/14-ц було захищено права та законні інтереси позивача, зобов`язано зберігача передати майно, яке перебувало у нього на зберіганні. Отже позивач реалізував своє право у передбачений законодавством спосіб. Ухвала суду від 27.10.2016 № 242/4219/14-ц набрала законної сили, належних та допустимих доказів того, що ухвала суду про поворот виконання рішення скасована, до матеріалів справи не долучено.

При цьому, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що він звертався до відповідних органів щодо примусового виконання ухвали Селидівського міського суд Донецької області від 27.10.2016 року у справі № 242/4219/14-ц про поворот виконання заочного рішення.

Відповідно до ст.ст. 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права чи інтереси. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Пояснення представника позивача про те, що позивачу не було відомо про наявність ухвали суду про поворот виконання рішення в зв`язку зі зміною керівника, сприймається судом критично, оскільки, судові рішення у рамках справи № 242/4219/14-ц стосуються самої юридичної особи, а не її керівництва, що свідчить про обізнаність позивача про прийняття ухвали від 27.10.2016 року № 242/4219/14-ц. Крім того, суд звертає увагу, що ухвала про поворот виконання заочного рішення була постановлена судом за заявою ДП "Дюфор". Отже належним способом захисту права позивача є поворот виконання рішення в рамках справи № 242/4219/14-ц на підставі ухвали суду від 27.10.2016.

Щодо доводів позивача, що оскільки, Публічне акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" знаходиться в процесі ліквідації (введено тимчасову адміністрацію), в зв`язку з чим управління банком, в тому числі розпорядження майном банку перейшло до Держави через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а тому саме держава має відповідати за зобов`язаннями банку, колегія суддів приймає до уваги, що Постановою Північного апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 року № 826/15723/17 було визнано протиправними Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2015 року № 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ", Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.10.2015 № 195 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.11.2015 року № 196 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку".

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на день прийняття оскаржуваного рішення банк не знаходився в процесі припинення та перебував у приватній власності, а тому держава не може нести відповідальність за його зобов`язання.

Разом з цим, твердження скаржника, що судом першої інстанції не було надано оцінки листу позивача, в якому останній просив повідомити щодо місця зберігання вилученої техніки та чи має (ПАТ Акціонерно-комерційний банк Капітал , що прийняв майно на зберігання, технічні можливості зберігати його, та чи має він достатню кількість майна для відшкодування, в разі втрати чи пошкодження техніки. Позивач просив передати вилучену техніку на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю Ліспром , не спростовують висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволення позовних вимог.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України по. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Дюфор" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 року у справі №910/8264/18 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/8264/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата підписання повного тексту 20.12.2019 року, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному.