Постанова

від 11.12.2019 по справі 910/9260/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2019 р. Справа№ 910/9260/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2019

у справі №910/9260/19 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Дніпровської міської ради

до Акціонерного товариства УКРСИББАНК ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради

про стягнення 13 539,25 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ :

Дніпровська міська рада (далі також - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства УКРСИББАНК (далі - АТ УКРСИББАНК , відповідач) про стягнення 13 539,25 грн збитків (упущеної вигоди), завданих неукладенням договору пайової участі та несплатою внесків на створення та розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпра.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.12.2018 до Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради надійшов на візування проект рішення Дніпровської міської ради про припинення АТ УКРСИББАНК права користування земельними ділянками по пров. Крушельницької, 2 у м. Дніпрі; з доданих документів позивачеві стало відомо, що за АТ УКРСИББАНК 12.01.2009 визнано право власності на нежитлові приміщення № 5, № 6 - приміщення банку поз.1-13, загальною площею 121,9 кв.м, що розташоване на першому поверсі в житловому будинку по АДРЕСА_1 (далі також - об`єкт), без акта введення в експлуатацію у зв`язку із переобладнанням та зі зміною функціонального призначення нерухомого майна; позивач всупереч Закону України Про планування і забудову території , Про регулювання містобудівної діяльності та Порядку залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська, як забудовник з питань пайової участі по об`єкту до Дніпровської міської ради не звертався, кошти пайової участі не сплачувались, пропозиція укласти договір пайової участі (лист від 26.03.2019 № 10/15-137) відповідачем відхилена, проект договору не підписаний.

Позивач вказує, що внаслідок бездіяльності відповідача, як забудовника об`єкту, що полягає в ухиленні від укладення відповідного договору пайової участі та сплати пайових внесків, позивачеві завдані збитки у вигляді упущеної вигоди, що становить суму неотриманих пайових внесків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, залучено до участі у справі Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради (далі - Департамент, третя особа) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2019 у справі №910/9260/19, з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 про виправлення описки, у задоволенні позову Дніпровській міській раді відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що обов`язок укладання договору про пайову участь, а також перерахування коштів пайової участі пов`язаний та випливає саме зі статусу особи забудовника; право власності на об`єкт нерухомого майна було визнано на підставі рішення третейського суду та зареєстровано за Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк із зазначенням без акту введення в експлуатацію , проте позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що відповідач в розумінні вказаних норм закону є замовником на спірному об`єкті, а виконані ним роботи з реконструкції внутрішньої частини нежитлового приміщення охоплюються законодавчим визначенням забудови/реконструкції; позивачем не доведено наявність підстави для зобов`язання відповідача укласти договір пайової участі по вказаному об`єкту та сплати нарахованого розміру внесків пайової участі; позивачем не спростовано, що станом на час звернення позивача до відповідача із проектом договору про пайову участь, відповідач вже не був власником об`єкта нерухомого майна, з яким позивач пов`язує обов`язок сплатити спірні кошти; за таких обставин, суд не знайшов підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Дніпровська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що повно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для справи, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють обов`язок замовника звернутися до позивача для укладення договору про пайову участь та сплатити пайовий внесок, зокрема, ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , ст. 4 Закону України Про архітектурну діяльність , у зв`язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошував на тому, що рішенням Третейського суду при Асоціації Захисники правопорядку від 12.01.2009 встановлені обставини, які підтверджують факт здійснення реконструкції об`єкта нерухомого майна саме за рахунок та на замовлення відповідача, а рішення Дніпровської міської ради від 23.12.2005 № 108/32 підтверджує факт використання земельної ділянки саме відповідачем; відповідач в розумінні положень вищевказаних законів підпадає під визначення замовника під час здійсненої ним реконструкції зі зміною функціонального призначення об`єкту нерухомого майна, розташованого по пров. Крушельницької, 2 у м. Дніпрі, на якого поширюються законодавчі вимоги сплати пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту; про порушення своїх прав на одержання коштів пайової участі Дніпровська міська рада дізналась 30.05.2018, коли відповідачем вже було відчужене нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 15.05.2018, що стало підставою для звернення до суду за стягненням збитків, завданих територіальній громаді міста Дніпра у вигляді упущеної вигоди; судом не було враховано правову позицію Верховного Суду, висловлену у подібних правовідносинах, на яку посилався позивач, стосовно ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь, що є порушенням зобов`язання, яке прямо передбачено чинним законодавством.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2019 у справі №910/9260/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.12.2019, встановлено відповідачеві та третій особі строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на відсутність у нього обов`язку укладати договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра по вказаному об`єкту, оскільки вже станом на день звернення позивача з пропозицією укласти договір (26.03.2019) відповідач не був замовником будівництва чи власником цього об`єкту нерухомості; виходячи зі змісту ст. 27-1 Закону України Про планування та забудову територій , ст.ст. 2, 10 Закону Про регулювання містобудівної діяльності та ст.ст. 4, 9 Закону України Про архітектурну діяльність , відповідач не є ані замовником, ані забудовником; відповідач не змінював функціональне призначення (перепрофілювання, переобладнання) нежитлових приміщень та не звертався до позивача за декларацією про початок виконання будь-яких будівельних робіт, або за дозволами на проведення реконструкції приміщення; у свою чергу, позивач не вчиняв жодних адміністративно-господарських дій щодо приймання, введення в експлуатацію, надання дозволів щодо зазначених приміщень на користь відповідача; позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що відповідач у розумінні вказаних норм закону є замовником на спірному об`єкті; правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається апелянт, не можуть бути використані при ухваленні рішення у даній справі, оскільки відповідні справи не є подібними до даної справи, зокрема, у зазначених позивачем справах відповідачами є особи, які є замовниками будівництва та/або власниками об`єктів нерухомості на день виникнення спірних правовідносин.

Крім того, відповідач наголошував на тому, що даний позов про стягнення збитків подано поза межами строку позовної давності, оскільки право власності на об`єкт нерухомості відповідачем було зареєстровано 13.02.2009 (сплинуло більше 10 років); позов Дніпровською міською радою було подано після того, як відповідач вже не був власником спірного об`єкту нерухомості.

У судове засідання 11.12.2019 третя особа явку свого уповноваженого представника не забезпечила, про день, місце та час розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи, заслухавши думку представників позивача та відповідача, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без її участі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

11.12.2019 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 12.01.2009 рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Захисники правопорядку вирішено визнати за Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк право власності на нежитлове приміщення № 5, № 6 - приміщення банку поз.1-13, загальною площею 121,9 кв.м, що розташоване на першому поверсі в житловому будинку літ.А-12 та в прибудові - літ.А-1 за адресою: АДРЕСА_1, без акту введення в експлуатацію; зареєструвати за Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк право власності на це нежитлове приміщення.

13.02.2009 Комунальним підприємством Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації Дніпровської обласної ради було зареєстровано за Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк право власності на нежитлове приміщення № 5, № 6 - приміщення банку поз.1-13, загальною площею 121,9 кв.м, що розташоване на першому поверсі в житловому будинку літ.А-12 та в прибудові - літ.А-1 за адресою: АДРЕСА_1, без акту введення в експлуатацію у зв`язку із переобладнанням.

Рішенням Дніпровської міської ради № 108/32 від 23.05.2015 затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації, розроблені ТОВ Бізнес-експерт і вирішено передати земельні ділянки, площею 0,0122 га (кадастровий номер 1210100000.01:593:0086) в оренду та площею 0,0808 га (кадастровий номер 1210100000:01:593:0085) та спільну оренду строком на 15 років Акціонерному комерційному інноваційному банку УкрСиббанк по фактичному розміщенню магазину за адресою: АДРЕСА_1; встановлено частку користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:01:593:0085), яка не підлягає окремому відчуженню та виділенню в натурі, Акціонерному комерційному інноваційному банку УкрСиббанк у спільному користуванні 1,34% або 0,0011 га, код цільового використання землі 1.11.3 (роздрібна торгівля та комерційні послуги); зобов`язати Акціонерний комерційний інноваційний банк УкрСиббанк у двомісячний строк укласти договір оренди земельних ділянок.

15.05.2018 Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк , яке було правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку УкрСиббанк та в подальшому змінило тип товариства та найменування на АТ УКРСИББАНК , на підставі договору купівлі-продажу приміщення, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кухтіною І.В. та зареєстрований за № 1077, було продано ОСОБА_1 нежитлове приміщення, що знаходиться на першому поверсі в житловому будинку літ.А-12 та в прибудові - літ.А-1, вбудоване-прибудоване приміщення № 5, 6, приміщення банку, поз.1-13, загальною площею 121,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

30.05.2018 АТ УКРСИББАНК звернулося до Дніпровської міської ради із заявою (вх. № 36/3306) про розгляд питання розірвання договорів оренди землі від 22.02.2006, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і зареєстровані в державному реєстрі земель за кадастровими номерами 1210100000:01:593:0085, 1210100000:01:593:0086, що зумовлено продажем приміщення, розташованого за цією адресою 15.05.2018.

За твердженням позивача, з наданих АТ УКРСИББАНК документів Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради стало відомо та встановлено, що з питань пайової участі по об`єкту відповідач, як забудовник не звертався, кошти пайової участі не сплачував.

Листами № 10/15-137 від 26.03.2019, № 10/15-174 від 15.04.2019 Департаментом було направлено на адресу банку звернення та два примірники проекту договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра для ознайомлення та підписання.

Листами від 05.04.2019 за вх. №15/205, №15/255 від 03.05.2019 АТ УКРСИББАНК повідомив Департамент про відмову укласти запропонований договір, оскільки зазначене нерухоме майно відчужене ним за договором купівлі-продажу приміщення, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кухтіною І.В. та зареєстрований за № 1077.

Посилаючись на бездіяльність АТ УКРСИББАНК , як замовника та забудовника об`єкту, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, пров. Крушельницької, 2, яка полягає в ухиленні від укладення договору пайової участі та несплаті пайових внесків на розвиток інфраструктури м. Дніпра, а також вказуючи на порушення відповідачем ст. 27-1 Закону України Про планування і забудову території , ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та Порядку залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди на підставі ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. ст. 22, 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 1 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).

До складу збитків, згідно статті 225 ГК України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язань другою стороною.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме, протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, господарському суду слід відрізняти обов`язок боржника по відшкодуванню збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності пояснюється також тим, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов`язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду - особа, яка її завдала.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку спірні правовідносин виникли з позадоговірної шкоди, а тому застосуванню підлягають приписи глави 82 ЦК України.

Суб`єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов`язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов`язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов`язок із відшкодування шкоди.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як правильно зазначив місцевий господарський суд, для застосування такого виду господарської санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданими збитками є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що збитки стали об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданих збитків та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та збитками.

З урахуванням викладеного, оскільки упущена вигода, що є предметом позову у даній справі, є неотриманням коштів пайової участі внаслідок ухилення відповідача від укладення відповідного договору та невиконання відповідачем вимог законодавства, то позивачеві необхідно довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі та відповідно до норм закону.

Правові підстави сплати пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів врегульовані Законом України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 № 3038-VI.

Статтею 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності регулюються питання пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно з ч.ч. 2-3 ст. 40 вказаного Закону замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч. 5 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Частиною 6 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, який з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

За змістом положень ч. 8 ст. 40 вказаного Закону розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

Відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Згідно з п. 11 зазначеної статті інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

З системного аналізу положень вказаного Закону вбачається, що обов`язок звернутися до органу місцевого самоврядування та взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту покладається саме на замовника будівництва, оскільки цей обов`язок пов`язаний зі зверненням замовника до органу місцевого самоврядування.

Невиконання зобов`язання з укладення договору про пайову участь у встановлений законом строк (не пізніше, ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію) не є підставою для звільнення замовника будівництва від обов`язку укласти договір про пайову участь, у тому числі, й після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію або від відповідальності за порушення обов`язку прийняти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Дніпровської міської ради № 6/11 від 21.03.2007 затверджено Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська . В подальшому рішенням Дніпровської міської ради №5/14 від 29.07.2011 затверджено відповідний Порядок у новій редакції та викладено його назву як Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська , який з урахуванням змін та доповнень діє станом на час розгляду даної справи (далі - Порядок № 5/14).

Порядок № 5/14 містить механізм залучення до пайової участі, порядок укладення договорів та розрахунку розміру величини пайового внеску.

Відповідно до п. 1 Порядку №5/14 цей Порядок застосовується для визначення розмірів пайової участі замовників (забудовників), які мають намір здійснити на території міста Дніпра будівництво (реконструкцію) будь-яких об`єктів, незалежно від форми їх власності, зміну функціонального призначення (перепрофілювання, переобладнання тощо) об`єктів виробничого та невиробничого призначення та ін.

Отже, чинний Порядок № 5/14 застосовується у разі здійснення реконструкції та при зміні функціонального призначення (перепрофілювання, переобладнання тощо) об`єктів невиробничого призначення.

При цьому, аналіз положень Порядку № 5/14 та Закону України Про регулювання містобудівної діяльності дає підстави для висновку про те, що обов`язок укладання договору про пайову участь, а також перерахування коштів пайової участі пов`язаний та випливає саме зі статусу особи - замовника (забудовника).

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Згідно із ст. 2 цього Закону планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає: 1) прогнозування розвитку територій; 2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; 3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; 4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; 5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів; 6) встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; 7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; 8) реконструкцію існуючої забудови та територій; 9) збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об`єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень; 10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури; 10 1) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; 11) проведення моніторингу забудови; 12) ведення містобудівного кадастру; 13) здійснення контролю у сфері містобудування.

Як зазначає позивач, право власності на об`єкт нерухомого майна було визнано на підставі рішення третейського суду та зареєстровано за АТ УКРСИББАНК із зазначенням без акту введення в експлуатацію .

Однак, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що відповідач в розумінні вказаних норм закону є замовником на об`єкті: нежитлове приміщення № 5, № 6 - приміщення банку поз.1-13, загальною площею 121,9 кв.м, що розташоване на першому поверсі в житловому будинку літ.А-12 та в прибудові - літ.А-1 за адресою: АДРЕСА_1.

За твердженням відповідача, АТ УКРСИББАНК проведено реконструкцію внутрішньої частини нежитлового приміщення без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаменту будівлі житлового будинку літ.А-12 та прибудови - літ.А-1 за адресою: АДРЕСА_1, на підтвердження чого надано копію інвентарної справи № 40248/40289 станом на 08.02.2000, копію технічного паспорта станом на 16.12.2004 та технічного паспорта станом на 30.11.2015 щодо приміщення №5,6 по пров. Крушельницької, 2, м. Дніпро.

Відповідно до експлікації приміщень, зазначених в інвентарній справі №40248/40289, станом на 08.02.2000 зазначено, що об`єкт складається з 11 приміщень, загальною площею 120,2 кв.м.

Згідно з відомостями технічного паспорта станом на 16.12.2004 спірний об`єкт також складається з 11 приміщень, загальною площею 120,2 кв.м.

За відомостями технічного паспорта станом на 30.11.2015 щодо приміщення № 5,6 по пров. Крушельницької, 2, м. Дніпро, об`єкт складається з 13 приміщень з уточненням загальної площі 121,9 кв.м.

Отже, як зазначає позивач, в порівнянні з фактичним описом об`єкта станом на 2000, 2004 та 2015 роки, склад приміщень є різним та збільшився на 2 приміщення та відбулося коригування загальної площі з її збільшенням.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ст. 4 Закону України Про архітектурну діяльність під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.

З аналізу ч. 1 ст. 2 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено поняття забудови території як діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та території, будівництво об`єктів. Отже, для цілей зазначеного Закону реконструкція існуючої забудови нерозривно пов`язана із територією, як частиною земної поверхні, на якій мають проводитися певні роботи з реконструкції будівлі.

Системний аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що у випадку встановлення обставин відсутності пов`язаності робіт із реконструкції з частиною території, як земної поверхні (щодо об`єкта права власності, який не прив`язаний до фундаменту будівлі), Закон України Про регулювання містобудівної діяльності не поширює свою дію на такі правовідносини та не встановлює обов`язкових правил щодо участі таких осіб у перерахуванні коштів пайової участі на створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Як зазначає відповідач та не спростовує позивач, АТ УКРСИББАНК не є власником або користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 затверджено Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються , пунктом 25 якого визначено, що до вказаного переліку належить реконструкція житлових та нежитлових приміщень, без зміни їх зовнішньої конфігурації, улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення.

Враховуючи викладене, проведення відповідачем реконструкції внутрішньої частини нежитлового приміщення без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаменту будівлі не є підставою для віднесення АТ УКРСИББАНК у спірних правовідносинах до замовників будівництва, які мають намір щодо забудови земельної ділянки в розумінні ч. 2 ст. 40 Закону України Про регулювання, містобудівної діяльності , оскільки виконуючи вищезазначені роботи відповідач не здійснював та не міг здійснювати забудову земельної ділянки.

При цьому, в силу приписів в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, судом апеляційної інстанції враховано аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 08.05.2018 у справі № 922/1641/17.

Так, ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі позивачем належними засобами доказування не доведено, що вказані роботи з реконструкції внутрішньої частини нежитлового приміщення охоплюються законодавчим визначенням забудови/реконструкції, а відповідач є замовником.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача із заявою про намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, отримання дозволу на реконструкцію, переобладнання нерухомого майна, отримання декларації про готовність об`єкта до експлуатації або акта готовності об`єкта до експлуатації.

Судом першої інстанції також встановлено та апелянтом не заперечується, що станом на час звернення позивача до відповідача із проектом договору про пайову участь, відповідач вже не був власником об`єкта нерухомого майна, з яким позивач пов`язує обов`язок сплатити спірні кошти з огляду на те, що спірні нежитлові приміщення були відчужені відповідачем за договором купівлі-продажу приміщення, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кухтіною І.В. та зареєстрований за № 1077.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведення позивачем наявності підстав для зобов`язання відповідача укласти договір пайової участі по вказаному об`єкту та сплати нарахованого розміру внесків пайової участі.

При цьому, доводи апелянта про неврахування місцевим господарським судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 918/933/17, від 06.08.2018 року у справі № 918/666/17, від 25.05.2018 у справі № 903/736/17, від 04.06.2018 у справі № 908/6331/15, від 07.05.2018 у справі № 908/6328/15, від 03.05.2018 у справі № 916/1736/17, від 26.04.2018 у справі № 908/6327/15, на переконання колегії суддів є безпідставними, оскільки наведені справи не є подібними до даної справи. Зокрема, у зазначених позивачем справах відповідачами є особи, які є замовниками будівництва та/або власниками об`єктів нерухомості на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, які є підставою для стягнення збитків, а саме, протиправної поведінки відповідача, завдання збитків позивачеві та обґрунтованості їх розміру, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, апеляційний господарський суд погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до АТ УКРСИББАНК про стягнення 13 539,25 грн збитків.

Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків такого спливу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вказаної норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

З огляду на встановлення обставин відсутності порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову Дніпровської міської ради до АТ УКРСИББАНК з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.

Враховуючи викладене, доводи апелянта щодо неправильного застосування норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 20.09.2019 у справі №910/9260/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Дніпровської міської ради має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2019 у справі №910/9260/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2019 у справі №910/9260/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9260/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.12.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

С.Я. Дикунська