Постанова

від 20.12.2019 по справі 922/2078/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2019 р. Справа №922/2078/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Дучал Н.М. , суддя Склярук О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу АТ КБ ПриватБанк (вх.№3354Х/1 від 05.11.2019) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2019 у справі №922/2078/19 (м. Харків, суддя Бринцев О.В., повний текст рішення складено 09.10.2019),

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк , м. Дніпро,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю МИЛ , м. Харків,

2. ОСОБА_1 , м. Вовчанськ, Харківська обл,

про стягнення 11508,53 грн,

ВСТАНОВИЛА:

02.07.2019 АТ КБ ПриватБанк звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ МИЛ та ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 10000,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 862,47 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 33,93 грн., пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 612,13 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням 1-им відповідачем грошового зобов`язання згідно умов Анкети-заяви клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 08.10.2018 та виконання 2-им відповідачем зобов`язань за договором поруки від 25.02.2019 №P1551101713666951557.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.10.2019 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю МИЛ та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк заборгованість за кредитом в сумі 10000,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю МИЛ на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк витрати зі сплати судового збору в розмірі 834,60 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк витрати зі сплати судового збору в розмірі 834,60 грн.

Позивач із рішенням не погодився частково, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду, просить суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2019 в частині відмовлених позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким позовні вимоги АТ КБ ПриватБанк задовольнити; в іншій частині рішення залишити без змін; судові витрати покласти на відповідачів.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- відсутність підпису уповноваженої особи 1-го відповідача на Умовах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості; підпис відповідач поставив саме в анкеті-заявці про приєднання до вказаних Умов, чим засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах;

- суд безпідставно застосував до спірних правовідносин висновки, зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 №342/180/17, оскільки у даній справі спір розглядався між пересічним споживачем банківських послуг в розумінні Закону України Про захист прав споживачів та Банком. Однак, Закон України Про захист прав споживачів не розповсюджується на спірні правовідносини;

- суд не врахував, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк у справі №922/2078/19. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга може бути розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про відкриття апеляційного провадження у справі отримана позивачем - 12.11.2019, 2-им відповідачем - 09.11.2019, що підтверджується наявними в матеріалах справи зворотними повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Копія ухвали про призначення справи до розгляду, направлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю МИЛ , зазначену як місцезнаходження товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду із відміткою відсутній адресат .

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2018 ТОВ МИЛ в особі директора ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, згідно якої ТОВ МИЛ приєдналося до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ Приватбанк , що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування від 08.10.2018 б/н (надалі - Договір), та взяло на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Крім того, в забезпечення виконання умов Договору, між АТ КБ ПриватБанк (Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель) було укладено Договір поруки від 25.02.2019 №P1551101713666951557 (надалі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання підприємством ТОВ МИЛ (Боржник) зобов`язань за угодами приєднання до розділу 3.2.1 Кредитний ліміт (Угода-1) та до розділу 3.2.2. Кредит за послугою Гарантовані платежі (Угода-2) Умов та правил надання банківських послуг (пункти 1.1.1., 1.1.2. Договору поруки).

Пунктом 1.2 Договору поруки визначено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язань за Угодою-1 та Угодою-2 в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно даного пункту Поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Згідно з пунктом 1.5 Договору поруки у випадку невиконання Боржником зобов`язань за Угодою-1 та Угодою-2 Боржник та Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

Пунктом 2.1.2. договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання Боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого пунктом 1.1. цього Договору, Кредитор має право направити Поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(нь). Ненаправлення Кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права Кредитора звернутись до суду з вимогою виконати взяті на себе Поручителем зобов`язання або вимагати від Поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед Кредитором як солідарний Боржник у випадку невиконання Боржником зобов`язання за Угодою-1 і/або Угодою-2, незалежно від факту направлення чи ненаправлення Кредитором Поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 28.02.2019 на виконання вимог умов укладеного Договору АТ КБ ПриватБанк було встановлено відповідачеві-1 ТОВ МИЛ кредитний ліміт у розмірі 10000,00 грн. Проте, ТОВ МИЛ взяті на себе зобов`язання належним чином не виконало, внаслідок чого у нього станом на 30.05.2019 виникла заборгованість за кредитом в розмірі 10000,00 грн., процентами за користування кредитом у розмірі 862,47 грн., пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 612,13 грн. та комісії за користування кредитом у розмірі 33,93 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 862,47 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 33,93 грн. та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 612,13 грн.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення, з урахуванням вимог ст.269 ГПК України розглядається лише в оскаржуваній частині, а саме в частині відмови в позові.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови.

Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи.

З таких обставин є правильним висновок місцевого господарського суду, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин (08.10.2018) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (02.07.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачам Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір процентів за користування кредитом, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із 1-м відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний господарський суд погоджується із місцевим господарським судом, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вищезазначене узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №342/180/17.

Посилання апелянта на неможливість застосування позиції, викладеної у вищевказаній постанові, з огляду на те, що у справі №342/180/17 відповідачем була фізична особа, справа стосувалась цивільних відносин та передбачала застосування законодавств про захист прав споживачів, на думку колегії суддів є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, у постанові по справі №342/180/17, зокрема, викладена правова позиція, відповідно до якої вказано про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, шляхом підписання заяви-анкети. Також, правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, була, зокрема, застосована Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у справі №916/2755/18 (постанова від 30.09.2019), спірні правовідносини у якій аналогічні правовідносинам сторін у даній справі.

Отже, за результатами розгляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони спору обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за використання ліміту, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 Цивільного кодексу України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з 1-м відповідачем ПАТ КБ ПриватБанк дотримався вимог таких принципів цивільного судочинства як справедливість, добросовісність та розумність, що передбачені п. 6 частиною 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

З огляду на відсутність підстав для стягнення з 1-го відповідача заявлених позивачем процентів за користування кредитними коштами, комісії та пені, відсутні підстави і для стягнення таких коштів із 2-го відповідача, як поручителя.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог у даній справі, відмовивши позивачу у солідарному стягненню з відповідачів заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 862,47 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 33,93 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 612,13 грн.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10.05.2011, пункт 58).

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк ПриватБанк залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2019 у справі №922/2078/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя Н.М. Дучал

Суддя О.І. Склярук