Рішення

від 11.12.2019 по справі 922/1948/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1948/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м.Дергачі до 1. ОСОБА_1 , м.Харків , 2. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків , 3. СФГ "Сухини", с.Вікторівка Харківської області про визнання наказу незаконним, договорів оренди землі недійсними, скасування їх реєстрації та поверне за участю представників:

прокурор - Зливка К.О. (посвідчення №047938 від 13.09.2017);

відповідача-1 - Надьон О.В. (адвокат, ордер ХВ №000140(565) від 21.07.2019);

відповідача-2 - Щербак Т.М. (довіреність №32-20-0.14,2-17/62-19 від 03.01.2019);

відповідача-3 - Надьон Р.А. (адвокат, ордер ХВ 000139(565) від 22.10.2019).

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, СФГ "Сухини", в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №1399 від 01.03.2016р. Про надання в оренду земельних ділянок ОСОБА_1

- визнати недійсними договір оренди землі від 27.04.2016р., укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078,

- визнати недійсним договори суборенди землі від 21.03.2017р., укладені між ОСОБА_1 та ФГ Сухини щодо суборенди земельної ділянки площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078,

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016р. №29598587, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504156 від 14.05.2016р. про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0078) за ОСОБА_1

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017р. №34435139, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди №19616792 від 21.03.2017р. про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0078) за ФГ Сухини ;

- зобов`язати ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.06.2019 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 року скасовано вищезазначену ухвалу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.10.2019 року відкрито провадження у справі №922/1948/19 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23.10.2019 року.

15.10.2019 року відповідач-2 надав до суду відзив (вх.№24624, а.с.173-177), в якому зазначив про необґрунтованість підстав звернення прокурора до суду, просив суд в позові відмовити повністю за недоведеністю порушення відповідачами інтересів держави, заявив про пропуск строку позовної давності.

23.10.2019 року відповідач-3 надав до суду відзив (вх.№25518, а.с.187-193), в якому просить суд в позові відмовити повністю.

23.10.2019 року відповідач-1 надав до суду відзив (вх.№25517, а.с.200-207), в якому просить суд в позові відмовити повністю.

Судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи надані документи.

Протокольною ухвалою суду від 23.10.2019 року підготовче судове засідання було відкладено на 18.11.2019 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.11.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.12.2019 року.

В судовому засіданні 04.12.2019 року оголошено протокольною ухвалою перерву до 11.12.2019 року.

У судовому засіданні 11.12.2019 року прокурор позов підтримував повністю, просив його задовольнити, заперечував проти застосування позовної давності.

Представники відповідачів-1,2,3 в судовому засіданні 11.12.2019 року підтримували заяву відповідача-2 про застосування позовної давності, проти позову заперечували, з підстав, зазначених у відзивах.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою суд встановив наступне.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з вимогами ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру (від 14.10.2014 року №1697-У1І в редакції Закону від 02.07.2015 року №578-VIII, далі - Закон), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.ч.3, 4, 5 ст.56 ГПК України прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року №3- рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):

- під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах , зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 ЦПК України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючі визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Статтею 1 Закону України Про основи національної безпеки України до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.

За приписами ст.ст.13, 14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.

У даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у не створенні фермерського господарства для роботи якого виділялась земельна ділянка.

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.

Аналогічні права на землі та порядок розпорядження ними закріплені в ст.324 ЦК України.

Оспорюваний наказ видано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади від 10.09.2014 року №442 утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України, шляхом перетворення.

Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 року №21.

Згідно з п.п.13 п.4 Положення, вказане управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Харківської області.

З огляду на вищевикладене, як правонаступник Головного управління Держземагенства у Харківській області, відповідачем у справі є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Таким чином, враховуючи факт, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції (згідно з ст.122 Земельного кодексу України орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, тобто відповідач), у зв`язку з чим, звертаючись із даним позовом прокурор набуває статусу позивача.

Відсутність органу державної влади, уповноваженого реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, у відповідності до вимог ст.131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, шляхом пред`явлення та підтримання у суді відповідного позову.

Отже, прокурор обґрунтував належним чином підстави звернення до суду для представництва інтересів держави в даній справі.

Щодо підсудності справи суд встановив наступне.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.06.2019 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом заступника прокурора Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 та СФГ "Сухини".

Ухвала суду мотивована тим, що беручи до уваги, що прокурор звертається до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу, яким надано саме громадянину (фізичній особі) в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, такий спір є приватноправовим і за суб`єктом складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки саме фізичної особи.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.06.2019 року у справі №922/1948/19 скасовано. Позовну заяву заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави передано на розгляд Господарського суду Харківської області.

Постанову вмотивовано наступним:

"Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Відтак, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів відбувається залежно від їхнього предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

У справі, яка розглядається, прокурор звернувся до суду в інтересах держави з господарським позовом до фізичної особи щодо визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі статуту.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України (частина перша статті 5, частина перша статті 7 Закону України Про фермерське господарство ).

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 згаданого Закону).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону України Про фермерське господарство вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи (або фізичної особи - підприємця). З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась

Як свідчать матеріали справи, 27.04.2016 між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області укладено договір оренди землі, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1399-СГ 01.03.2016, з метою ведення фермерського господарства. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до суборендаря- фермерського господарства Сухини .

Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, та прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження землями державної та комунальної власності, мають розглядатися за правилами господарського судочинства".

Крім того, з вказаної постанови вбачається, що органи прокуратури вже зверталися до Богодухівського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та СФГ "Сухини" з тих самих підстав та з того ж предмету спору, а саме: про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 14.03.2019 року (справа №613/1481/18) провадження у вказаній цивільній справі закрито з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Дана ухвала набрала законної сили.

Відповідно до ч.6 ст.31 ГПК України, спори між судами щодо підсудності не допускаються.

Враховуючи положення ст.31 ГПК України, ухвалу Богодухівського районного суду Харківської області від 14.03.2019 року у справі №613/1481/18, постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 року у справі №922/1948/19, справа №922/1948/19 розглядається господарським судом Харківської області.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно перевіривши надані докази, суд встановив наступне.

У ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Богодухівського району, Богодухівським відділом Дергачівської місцевої прокуратури встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ №1399-СГ від 01.03.2016 року Про надання в оренду земельних ділянок , відповідно до яких наказано ОСОБА_1 надати в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Сухининської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 41,0026 га, у тому числі: земельна ділянка площею 41,0026 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0078, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2016 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 921478263208).

27.04.2016 року між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в особі в.о.начальника Головного управління в особі в.о. начальника Головного управління Саранчі Василя Івановича на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1399-СГ від 01.03.2016 року, укладено договір оренди землі строком на 20 років, згідно з яким ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 41,0026 га, розташовану за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, а саме: земельна ділянка площею 41,0026 га, кадастровий номер 6320888100:02:001:0078, сільськогосподарські угіддя (рілля).

Згідно з п.5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку складає: загальною площею 41,0260 га - 1378941,08 грн.

На виконання вищевказаного наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та договору оренди землі зареєстровано право оренди на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме:

- щодо земельної ділянки 6320888100:02:001:0078 на підставі рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 року №14504073.

Як зазначає прокурор, вищевказаний наказ прийнято з порушенням вимог ст.ст.116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст.7, 12 Закону України Про фермерське господарство , що обґрунтовується наступним.

Так, згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - ОСОБА_1 18.07.2006 року зареєстрована як фізична особа - підприємець за номером 2 480 000 0000 064298 (ідентифікаційний код фізичної особи - НОМЕР_1 ).

Разом з цим, для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012 року, укладеними між ОСОБА_1 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, укладено договори оренди землі строком на 25 років, згідно з якими ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:

- загальною площею 2,2 га, розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер 6320888100:02:001:0242,

- загальною площею 1,4 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243,

- загальною площею 17,5 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:02:001:0178,

- загальною площею 28,7060 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0278,

- загальною площею 17,1 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0175,

- загальною площею 11,8 га, розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0176.

Міністерством юстиції України у роз`ясненнях від 14.01.2011 року зазначено, що статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Громадянці ОСОБА_1 , як фізичній особі відповідно до п.2 наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 01.03.2016 року №1399-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду надано земельну ділянку 41,0026 га (кадастровий номер 6320888100:02:001:0078).

Рішенням №1 від 23.08.2016 року Про утворення суб`єкта господарювання Фермерське господарство СУХИНИ ОСОБА_1, як засновником утворено на підставі договору оренди землі від 27.04.2016 року за №б/н на земельній ділянці сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6320887500:02:001:0078 площею 41,0026 га Фермерське господарство СУХИНИ та визначено юридичну адресу: 62161, Харківська область, Богодухівський район, с.Вікторівка, вулиця Ветеранів Праці, будинок 17.

Фермерське господарство СУХИНИ зареєстровано 26.08.2016 року за номером 1 450 102 0000 000917, керівник ОСОБА_1.

Згідно з ч.1 ст.128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Статтею 51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з вимогами ст.1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Таким чином, ОСОБА_1 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області фактично отримала земельні ділянки не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки вона вже є суб`єктом підприємницької діяльності та мала у користуванні земельні ділянки, які використовує для товарного сільськогосподарського виробництва (фермерського господарства).

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України Про фермерське господарство . У таких правовідносинах Закон Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України загальним. (Правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 03.02.2016 року у справі № 6-2902цс15).

Відповідно до ст.1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону, які повинні відповідати спеціальним вимогам до засновника фермерського господарства. Так, згідно зі ст.5 Закону України Про фермерське господарство право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Відповідно до ст.7 вказаного Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Крім цього, особа, яка виявила бажання створити фермерське господарство на землях, отриманих у власність чи користування зі складу земель державної чи комунальної власності, повинна мати досвід роботи у сільському господарстві або освіту, здобуту в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, має бути затверджений Кабінетом Міністрів України.

При створенні фермерського господарства зазначені вище вимоги висуваються лише до особи, яка виступає засновником фермерського господарства та яка буде набувати права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Засновник фермерського господарства, після його реєстрації, набуває статусу голови фермерського господарства, а інші члени сім`ї, за умови їх згоди, стають членами цього господарства.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства; державна реєстрація фермерського господарства.

Як передбачено ст.8 Закону України Про фермерське господарство після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Разом з тим, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст.8 Закону України Про фермерське господарство ).

Таким чином, з огляду на норми ст.ст.7, 12 Закону України Про фермерське господарство , ст.ст.116, 118, 121, 123, 134 ЗК України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Разом з цим, частиною 7 статті 7 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема, є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів.

Відповідно до ч.2 ст.134 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або право на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Ознаками фермерського господарства, виходячи із змісту статей 1,2 ЗУ Про фермерське господарство є наявність статусу юридичної особи, це форма підприємницької діяльності, ця діяльність здійснюється виключно громадянами України і лише на добровільних засадах, сімейно-трудовий характер господарства, основним видом діяльності якого є виробнича сільськогосподарська діяльність пов`язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва, метою діяльності ФГ є одержання прибутку.

Саме для забезпечення реальної можливості для ведення фермерського господарства, як об`єднання членів сім`ї та родичів для спільного здійснення сільськогосподарської підприємницької діяльності положеннями статей 7,12 Закону України Про фермерське господарство , ст.ст.1,16,118,121,123,134 Земельного Кодексу передбачено право громадян на отримання не на конкурентних засадах у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, але не в будь-якій кількості та не в будь-яких розмірах, а саме земельної ділянки єдиним масивом у розмірі, обґрунтованому можливостями та перспективами діяльності фермерського господарства.

Відповідно до ст.12 ЗУ Про фермерське господарство землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам та членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Із системного аналізу вищевказаних норм слідує, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Відповідачі зазначають, що спочатку ОСОБА_1 отримала землю в оренду, а потім створила фермерське господарство "Сухини", що відповідає вимогам Закону України Про фермерське господарство (в редакції, що діяла на час створення господарства).

За цим же законом (ст.8) державна реєстрація фермерського господарства (як юридичної особи) здійснюється після укладення договору оренди земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства та його (договору) державної реєстрації.

Однак, дане твердження відповідачів було б вірним у разі відсутності у ОСОБА_1 інших земельних ділянок, які їй раніше видавались як ФОП.

Отже, ОСОБА_1 не мала правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду, отримала земельні ділянки поза конкурсом, без обґрунтування розмірів земельних ділянок та їх кількості.

Відповідач-3 посилається на використання землі за цільовим призначенням.

Судом встановлено, що використання землі для виробництва сільськогосподарської продукції не заперечувалось жодної із сторін.

Відповідно до ст.7 Закону України Про фермерське господарство та ст.ст.124, 137 Земельного кодексу України без конкурентних засад земельні ділянки можуть передаватися в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам, а тому передача земельних ділянок юридичній особі - фізичній особі підприємцю в оренду без проведення земельних торгів є незаконними.

Отже, вищевказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області виданий з порушенням Конституції, законів України, без врахування обставин, які мали значення для прийняття наказів.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 11.05.2016 року у справі №6-2903цс15 та від 18.05.2016 року у справі №6-248цс16.

За наслідками перевірки заяви особи про надання земельної ділянки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду- виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Отже, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду вищевказаної земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.

Таким чином, на момент звернення до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області для отримання у користування земель для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 вже була суб`єктом господарювання та здійснювала виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їй у користування для ведення фермерського господарства.

Вищезазначене спростовує твердження відповідачів щодо правомірного отримання земельної ділянки в оренду громадянкою ОСОБА_1 без земельних торгів, а посилання на п.2 прикінцевих та перехідних положень закону України від 18.02.2016 року №1012-УІІІ Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів , який набув чинності з 03.04.2016 року, відповідно до якого фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом, є таким, що ґрунтується на помилковому та довільному тлумаченню норм права та закону, та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Так, відповідно до ч.2 ст.134 Земельного кодексу України у редакції 2016 року, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

- розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

- використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів;

- використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

- будівництва об`єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;

- надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

- надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

- розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

- надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

- надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону;

- надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала;

- будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

- будівництва об`єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об`єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);

- передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

- надання земельних ділянок суб`єктам господарювання, що реалізують відповідно до Закону України "Про особливості провадження інвестиційної діяльності на території Автономної Республіки Крим" зареєстровані в установленому порядку інвестиційні проекти. Надання такої земельної ділянки у власність здійснюється згідно із законодавством після завершення строку реалізації інвестиційного проекту за умови виконання суб`єктом господарювання договору про умови реалізації цього інвестиційного проекту на території Автономної Республіки Крим;

- поновлення договорів оренди землі;

- передачі в оренду, концесію майнових комплексів або нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної, комунальної власності;

- надання в оренду земельних ділянок індустріальних парків керуючим компаніям цих індустріальних парків;

Відповідно до ч.3 ст.134 Земельного кодексу України у редакції 2016 року земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Статтею 121 Земельного кодексу України у редакції 2016 року встановлені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема п.А ч.1 встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч.1 ст.34 Земельного кодексу України у редакції 2016 року громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Частиною 1 статті 36 Земельного кодексу України у редакції 2016 року визначено, що громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва.

Враховуючи, що ОСОБА_1 вже надавались земельні ділянки для ведення фермерського господарства, то суд приходить до висновку, що вищезазначені положення Земельного кодексу не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

За таких підстав, наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1399-СГ від 01.03.2016 року щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 41,0026 га, розташованої за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області підлягає визнанню незаконним, як такий, що видано в порушення ст.7 Закону України Про фермерське господарство та ст.134 Земельного кодексу України.

Враховуючи, що позовні вимоги щодо визнання незаконним наказу Головного управління Держгеокадастру підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню, тому позовні вимоги щодо визнання договору, укладеного на підставі цього наказу, є похідною вимогою, та також підлягають задоволенню, а договір оренди землі від 27.04.2016 року визнається недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.04.2014 року №Л/800/40388/13.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірний, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір, укладений на підставі правового акту органу державної влади, відповідно до ст.648 Цивільного кодексу України мас відповідати цьому акту.

Крім того, ст.6 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і у порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Також, ст.16 вказаного Закону встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

При цьому, порушення вимог ч.2 ст.6 Закону України Про оренду землі , відповідно до ст.15 цього закону є підставою для визнання недійсним такого договору.

Таким чином, укладання договору оренди державних земель є похідним від правового акту, на підставі якого він укладається.

Також, у відповідності до ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування згідно рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже, відповідачі-1,2 по справі допустили порушення вимог закону під час прийняття спірного наказу та укладення спірного договору оренди, а тому позовні вимоги щодо визнання наказу незаконним, договору недійсним, скасування державної реєстрації права користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Суборенда - договір, відповідно до якого одна сторона зобов`язується передати індивідуально визначене майно, орендарем якого вона вже є, у користування або володіння іншій особі (суборендатору).

Суборенда є похідним договором, тому умови договору оренди у своїй основі залишаються чинними та не можуть бути порушені. Договір суборенди не може перевищувати строку договору оренди. У разі укладення договору суборенди орендар продовжує виконувати свої обов`язки за договором оренди і несе відповідальність за дії суборендаря.

До договору суборенди застосовуються ті ж правила, що і до договору оренди, крім випадків, що передбачені законодавством.

Визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області про передачу ОСОБА_1 у користування (оренду) державної землі, визнання недійсним договору оренди між ними на об`єкт нерухомого майна припиняє правомочності ФГ Сухини щодо користування земельною ділянкою на підставі договору суборенди, та дає підстави для скасування державної реєстрації договору суборенди між ФГ Сухини та ОСОБА_1 .

Наведені норми з урахуванням обставин справи, відповідно до ст.ст.203, 216 Цивільного кодексу України та ст.152 Земельного кодексу України дають підстави для визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки застосування закону вказані у постанові та правовій позиції Верховного Суду України по справі № 6-11 цс 13 від 22.05.2014 року.

Правовим наслідками визнання правочину недійсним, відповідно до ст.216 ЦК України є подвійна реституція - кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Передача об`єкта договору оренди землі, відповідно до ст.17 Закону України Про оренду землі здійснюється на підставі акту приймання - передачі.

Разом з тим, ч.3 ст.216 Цивільного кодексу України передбачено, що встановлені цією статтею наслідки недійсного правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Так, статтею 21 Закону України Про оренду землі встановлено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Згідно з ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №1399-СГ від 01.03.2016 року щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийнятий з порушенням вимог ст.ст.116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст.7, 12 Закону України Про фермерське господарство , а тому, визнаний судом незаконним та підлягаючим скасуванню.

Крім того, у зв`язку з незаконністю вказаного наказу, договір оренди земельної ділянки від 27.04.2016 року та договір суборенди земельної ділянки від 21.03.2017 року також є такими, що укладені з порушенням вказаних вище положень закону, що має наслідком визнання їх недійсними, на підставі ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України, з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди та суборенди, та її повернення у державну власність.

Отже, суд зазначає про правомірність заявлених вимог прокурора при зверненні до господарського суду з даним позовом.

Однак, як свідчать матеріали справи, прокурор при зверненні до суду з даним позовом пропустив встановлений законом строк позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.3 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 року по справі №348/1237/15-ц, від 10.05.2018 року по справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірного наказу ГУ Держземагентства) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (ч.1 ст.6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно до ч.3 ст.9 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції на час видачі спірного наказу ГУ Держземагентства), прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст.20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України Про прокуратуру в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 року (п.1 прикінцевих положень).

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи березня 2016 року були правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

До того ж, Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 01.03.2016 року відповідно.

В контексті вищевказаного, суд вважає безпідставними посилання прокурора на те, що про спірні обставини прокурор дізнався лише 25.09.2018 року, отримавши відповідь від відповідача-2 на власний запит від 25.09.2018 року.

Як свідчать матеріали справи, оскаржувальний наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №1399-СГ, який прокурор у позові просить визнати незаконним та скасувати, було видано 01.03.2016 року, інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги.

Накази управління Держземагенства у Харківській області є публічною інформацією (сайт land.gov.ua).

Отже, станом на березень 2016 року прокуратура знала або повинна була знати про спірний наказ та його зміст, оскільки спірний наказ є в публічному доступі.

Позов до господарського суду Харківської області подано 19.06.2019 року (т.1,а.с.45).

Прокурор вважає, що позов подано в межах строку позовної давності, та вказує, що про спірні обставини він дізнався лише 25.09.2018 року, отримавши відповідь від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області на власний запит від 25.09.2018 року.

Проте, прокурором не враховано, що відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Прокурор звертався з позовом до Богодухівського районного суду Харківської області в межах строку позовної давності, але ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 14.03.2019 року (справа №613/1481/18) позов по суті не розглянуто, а провадження у справі закрито. Після цього прокурор звернувся до господарського суду Харківської області лише 19.06.2019 року.

Відповідно до ч.1 ст.265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Враховуючи положення ст.265 ЦК України та вищезазначену ухвалу суд приходить до висновку, що у даному випадку перебіг позовної давності не зупинявся.

Враховуючи викладене, прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до господарського суду Харківської області із позовом про скасування вказаного наказу та визнання недійними вказаних договорів зі скасуванням всіх реєстраційних дій та повернення земельної ділянки у власність держави.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач-2 у наданому до суду відзиві зазначив про застосування до спірних правовідносин позовної давності. Відповідачі в судовому засіданні підтримували заяву про застосування позовної давності.

Прокурор в судовому засіданні заперечував щодо застосовування позовної давності, так як вважає строк не пропущеним. Клопотання про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності та його поновлення прокурор до суду не подав.

Таким чином, позовна давність в даному випадку підлягає застосуванню.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову прокурора.

Відповідно до статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з статтею 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст.129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, суд покладає на прокурора, оскільки за наслідками розгляду справи у позові відмовлено повністю.

Крім того, відповідачі-1,3 разом з відзивами надали до суду заяви з попереднім розрахунком понесених судових витрат. Суд залишає без розгляду відповідні заяви відповідачів-1,3 про стягнення судових витрат через ненадання до суду доказів їх понесення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "21" грудня 2019 р.

Суддя К.В. Аріт