Постанова

від 19.12.2019 по справі 904/1762/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/1762/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Берднік І.С.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30 .0 9.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Березкіна О .В., судді Кузнецова І.Л., Кощеєв І .М.) та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019 (суддя Бєлік В.Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "СУХА БАЛКА"

до Криворізької міської ради

про визнання укладеною додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

за участю:

позивача: Печерний С.Л. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "СУХА БАЛКА" (далі - позивач), просив визнати укладеною додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 18.11.2014 № 2014488, у запропонованій ним редакції.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовляється вносити зміни до договору в частині розміру орендної плати за земельну ділянку, незважаючи на те, що це зумовлене змінами у законодавстві, у зв`язку з чим внесення таких змін до договору підлягає в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019, позов задоволено повністю.

2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що прийняті зміни до Податкового Кодексу України в частині розрахунку плати за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобутку корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин , є підставою для внесення змін до договору оренди з огляду на імперативність положень цього Кодексу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у позові.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що: запропоновані позивачем умови у додатковій угоді до договору оренди не узгоджуються з відповідними рішеннями відповідача, суперечать вимогам законодавства, принципу свободи договору та порушують інтереси територіальної громади міста Кривого Рогу в частині недоотримання коштів до місцевого бюджету від сплати орендної плати; оскільки позивач не є постійним землекористувачем орендованої земельної ділянки комунальної власності, а є її орендарем, тобто є платником плати за землю у формі орендної плати, а не у формі земельного податку, то на нього не розповсюджуються дія пункту 284.4 статті 284 Податкового Кодексу України; орендована позивачем земельна ділянка не пов`язана з видобуванням корисних копалин та розробкою родовищ корисних копалин, а тому плата за її оренду не може розраховуватись на підставі пункту 284.4 ст.284 ПК України; позивачем не доведено як співвідносяться між собою орендована позивачем земельна ділянка з земельними ділянками, які зазначені у Спеціальному дозволі та Акті про надання гірничого відводу; судами всупереч практики Європейського суду з прав людини допущено порушення рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи, оскільки надано переваги інтересам позивача та проігноровано суспільний інтерес.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, їх не спростовують.

4. Мотивувальна частина

4.1. Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що 18.11.2014 між Публічним акціонерним товариством "Євраз Суха Балка", правонаступником якого є позивач та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач прийняв в оренду земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення шахти "Північна-Глеюватська", площею 2,4634 га, кадастровий номер 1211000000:04:083:0002, яка знаходиться у Жовтневому районі м.Кривого Рогу, строком на 5 років. При цьому умовами договору сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим Кодексом України, з урахуванням відповідних рішень відповідача. Сторони визначили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін (окрім умов, вказаних в розділі "Орендна плата" цього договору). У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку .

4.2. Суди вказали на те, що 01.01.2018 набув чинності Закон України від 07.12.2017 №2245-VІІІ, п. 50 якого статтю 284 Податкового Кодексу України доповнено пунктом 284.4 такого змісту: "Плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу".

4.3. У зв`язку з внесенням вказаних вище змін до статті 284 Податкового Кодексу України, з метою приведення договору оренди у відповідність до вимог діючого законодавства України, позивач направив на адресу відповідача проект додаткової угоди до договору оренди, в якому запропонував йому змінити розмір орендної плати, але відповідач її не підписав.

4.4. Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч.1). Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч.2). Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч.3). У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.4).

4.5. Згідно частин першої та другої статті 651, частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

4 . 6. Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.

4.7. Частиною другою статті 21 наведеного Закону передбачено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

4.8. Статтею 30 вказаного Закону встановлено, що зміна умов договору оренди здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується в судовому порядку.

4.9. Поняття плати за землю наведено у підпункті 147 пункті 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, відповідно до якого плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Тобто поняття плати за землю має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, а з іншого - є однією із форм плати за землю як загальнодержавного податку на рівні із земельним податком.

4.1 0 . Законом України від 07.12.2017 №2245-VIII, який набрав чинності з 01.01.2018, статтю 284 Податкового Кодексу України доповнено пунктом 284.4, згідно з яким плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

Отже, у пункті 284.4 статті 284 наведеного Кодексу визначено розмір плати за землю відповідної категорії у виді орендної плати, що має наслідком внесення змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок таких категорій.

При цьому імперативні положення Податкового Кодексу України мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати.

4.11. Так, з 01.01.2018 для гірничодобувних підприємств установлено спеціальну ставку плати за землю, яка використовується ними для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин.

4.12. Частинами першою та другою статті 66 Земельного кодексу України визначено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

4.13. Суди встановили, що позивач є гірничодобувним підприємством, основним видом господарської діяльності якого є добування залізної руди (код КВЕД 07.10), який має спеціальний дозвіл на користування надрами терміном до 06.08.2036 та акт про надання гірничого відводу. Тобто позивач використовує орендовану земельну ділянку з метою видобування корисних копалин, а саме для розміщення шахти, яка входить до технологічну комплексу поверхні шахти ім.Фрунзе та задіяна в системі вентиляції та провітрювання гірничих виробок цієї шахти.

4.14. Наведене свідчить, що обґрунтованими є висновки судів про те, що орендована земельна ділянка використовується позивачем для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин.

4.15. Обставин, які б свідчили про використання орендованої земельної ділянки позивачем з іншою метою, ніж за цільовим призначенням, судами не встановлено, і доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.

4.16. Таким чином, Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів про те, що використання позивачем орендованої земельної ділянки для видобування корисних копалин надає йому право на визначення розміру орендної плати відповідно до пункту 284.4 статті 284 Податкового Кодексу України, а запропоновані позивачем умови додаткової угоди до договору оренди повністю відповідають положенням пункту 274.1 статті 274, пункту 284.4 статті 284 і пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України.

4.17. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 904/3714/18, від 16.07.2019 у справі № 904/3720/18, від 08.08.2019 у справі № 904/3706/18, від 27.08.2019 у справі № 904/3718/18, від 11.09.2019 у справі №904/5638/18, від 18.09.2019 у справі № 904/3712/18, від 24.09.2019 у справі №904/5636/18, від 15.10.2019 у справі № 904/5630/18, від 22.10.2019 у справі №904/5639/18, від 29.10.2019 у справі № 904/5628/18, від 27.11.2019 у справі № 904/5627/18, від 10.12.2019 у справі № 904/1761/19, відступати від яких колегія суддів правових підстав не вбачає .

4.18. Доводи відповідача про те, що положення пункту 284.4 статті 284 Податкового Кодексу України, поширюються лише на платників земельного податку, а тому дія цієї норми не поширюється на позивача, оскільки він є орендарем земельної ділянки, а не постійним її користувачем, та є платником плати за землю у формі орендної плати, а не у формі земельного податку, є необґрунтованими з огляду на положення підпункт 147 пункт 14.1 статті 14 наведеного Кодексу.

4.19. Твердження відповідача про не доведення позивачем надання йому земельної ділянки саме для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин, оскільки позивачу було надано в оренду ділянку із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що відрізняється від виду використання земельних ділянок, зазначеного у пункті 284.4 ст. 284 вказаного Кодексу, суд касаційної інстанції вважає безпідставними з мотивів та встановлених судами обставин, наведених вище.

4.20. Посилання відповідача на рішення від 27.06.2018 № 2816 "Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2019 році" не спростовують висновків судів про внесення змін у договір оренди земельної ділянки, оскільки внесення таких змін передбачено законом.

4.21. Посилання скаржника на висновки ЄСПЛ, викладені в рішеннях у справах "Ятрідіс проти Греції" від 25.03.1999, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 є недоречними, оскільки ці висновки стосуються інших правовідносин - сумісності заходу втручання, зокрема держави, у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

4.22. Безпідставними є твердження скаржника (із посиланням на рішення ЄСПЛ у справах "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", "Суомінен проти Фінляндії", "Хаджинастасиу проти Греції" щодо мотивованості судових рішень) про необґрунтованість оскаржуваних судових рішень, оскільки із їх змісту вбачається, що суди попередніх інстанцій навели підстави, мотиви та обґрунтування, із яких виходили, задовольняючи позов.

При цьому слід зазначити, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

4.23. Аргументи відповідача про порушення судами норм процесуального та матеріального права, ненадання належної оцінки доказам та обставинам справи, не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду, усі доводи позивача та заперечення відповідача були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

4.24. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

4.25. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.26. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

4.27. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

4.28. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.29. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

5.3. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржуваних судових рішень, а доводи відзиву на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками судів попередніх інстанцій..

5.4. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Криворізької міської ради залишити без задоволення, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30 .0 9.2019 у справі Господарського суду Дніпропетровської області № 9 0 4/1762/19, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

І.С. Берднік