Постанова

від 20.12.2019 по справі 826/13265/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2019 року

Київ

справа №826/13265/13-а

адміністративне провадження №К/9901/4020/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІЕСБІ ФІЛМЗ"

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2013 року (Суддя: Федорчук А.Б.),

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 року (Судді: Старова Н.Е., Мєзєнцева Є.І., Файдюк В.В.),

у справі № 826/13265/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІЕСБІ ФІЛМЗ"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІЕСБІ ФІЛМЗ" (далі - позивач, ТОВ "ПІЕСБІ ФІЛМЗ") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просило суд визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.04.2013 року № 0004802208, № 0004792208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм процесуального та матеріального права при розгляді справи, просив суд скасувати судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач зазначив:

1) на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанції про неналежне документальне підтвердження отриманих позивачем послуг від свого контрагента, оскільки доказами замовлення наданих послуг по договорам з ТОВ ДОНТРАНСТОРГ є акти прийому-передачі відзнятого іншими підрядниками ТОВ ПІЕСБІ ФІЛМЗ відеоматеріалу для подальшої його обробки ТОВ ДОНТРАНСТОРГ , а також матеріальні носії, що відтворюють результати виконаних робіт (CD-диски). Крім цього, як зазначив позивач, в судовому засіданні він неодноразово наголошував на тому, що може надати усі договори зі своїми контрагентами по кожному із проектів, проте суд відмовився від пропозиції позивача;

2) в судових рішеннях суди посилали на те, що договір № 25/02-2 було укладено 25 лютого 2010 року, а виконані роботи надаються у березні 2009 року, що не є належним підтвердженням виконання замовлення в реальності. Проте позивач не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на помилку в оформленні документа, що на його думку не є підставою для висновків про не підтвердження господарської операції;

3) крім викладеного позивач посилається на те, що судами не надана оцінка правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень з врахуванням того, що 07 жовтня 2010 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПА України вже проводилась документальна невиїзна перевірка ТОВ ПІЕСБІ ФІЛМЗ щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ ДОНТРАНСТОРГ (код ЄДРПОУ 36061529) та ПП ПОРТО-ТЕК (код ЄДРПОУ 36366297) за березень, квітень, травень, липень 2010 року, за результатами якої 27 листопада 2010 року прийнято податкове повідомлення-рішення, яке за результатами адміністративного оскарження було скасовано рішенням ДПА у м. Києві від 18 березня 2011 року № 2823/10/25/114, яким в свою чергу встановлено правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за березень, квітень, травень, липень 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ ДОНТРАНСТОРГ . З огляду на викладене позивач вважає неправомірним нарахування грошового зобов`язання з ПДВ за податковим повідомленням-рішенням від 16 квітня 2013 року № 0004802208, оскільки відповідач двічі застосовує до позивача штрафні (фінансові) санкції за той самий звітний період, що є порушенням пп. 116.2 ст. 116 ПК України;

4) суди проігнорували той факт, що порушення кримінальної справи та матеріали досудового слідства (протоколи допитів та інше), що враховано відповідачем при проведенні перевірки не стосуються фінансово-господарської діяльності підприємства, а також не можуть підтвердити, або спростувати факт порушення законодавства підприємством, та не є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік . Єдиним доказом в запереченні відповідача на позов є посилання на матеріали кримінальної справи № 69-150 за фактом вчинення групою осіб злочинів у сфері господарської діяльності, які були надані Головним слідчим управлінням ДПС України. В акті перевірки наводяться посилання на іншу кримінальну справу № 75-11-05-115/2, порушену 03 червня 2011 року за фактом створення (придбання) невстановленими особами фіктивних суб`єктів підприємницької діяльності ТОВ ДОНТРАНСТОРГ (код ЄДРПОУ 36061529), ТОВ УКРПТОРГ 09 (код ЄДРПОУ 36615838) за ознаками злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Проте відповідач в наказі від 12 березня 2013 року № 798, а також в самому акті документальної перевірки підставою для її проведення не вказав пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України;

5) крім цього просив суд не враховувати посилання відповідача на вирок Центрально-міського району м. Макіївки від 09 лютого 2011 року по справі № 1-632/11, за яким директора одного з контрагентів ПП ЛІТАР - ТОВ ДОНТРАНСТОРГ було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, оскільки по вказаній справі між ТОВ ДОНТРАНСТОРГ та його контрагентом відбувалось постачання паливно-мастильних матеріалів і наведений вирок не може вважатись доказом по даній справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2018 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

20 лютого 2018 року на адресу Верховного Суду ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві надіслала заперечення на касаційну скаргу, в обґрунтування яких відповідач посилався на те, що в ході перевірки встановлено придбання позивачем товару (робіт, послуг) у осіб, які не сплачували податки, та діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва. Крім того, відповідачем надано суду вирок Центрально-міського району м. Макіївки від 09 лютого 2011 року по справі № 1-632/11 (продовжена № 1/552/203/2012). З врахуванням викладеного зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, та те, що при прийнятті рішень судами не порушені норми матеріального та процесуального права, тому просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

На підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ПІЕСБІ ФІЛМЗ" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податків за наслідками фінансово-господарських відносин з ТОВ ДОНТРАНСТОРГ та ТОВ Гарант 2009 за період з 01.01.2009 р. по 31.10.2012 року, за результатами якої, складено Акт № 268/2208/35634888 від 25.03.2013 року з висновками про порушення позивачем: п. 3.1 ст. 3, пп. 5.1 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.1 ст. 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств № 283/97-ВР від 22.05.97 року, в результаті чого, занижено податок на прибуток на суму 992 018,00 грн.; пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 793 355,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004792208 від 16.04.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 1 125 174,00 грн. (за основним платежем - 900 139,00 штрафні (фінансові) санкції 225 035,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення № 0004802208 від 16.04.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 894 236,00 грн. (за основним платежем - 715 389,00, штрафні (фінансові) санкції 178 847,00 грн.).

Вказані повідомлення-рішення за наслідком оскарження в адміністративному порядку було залишено без змін, що стало підставою для оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, проаналізувавши надані позивачем на підтвердження господарських операцій первинні документи дійшов висновку, що позивачем не надані належні та переконливі докази, які б свідчили, що господарські операції між сторонами договорів мали місце в дійсності. Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази розміщення реклами в засобах масового зв`язку, докази замовлення наданих послуг, заявок, передачі рекламного матеріалу для проведення рекламних послуг, докази передачі Виконавцям матеріалів (інформації, макетів тощо), докази погодження отриманих послуг, розміщення рекламної продукції, звітів про хід виконаних робіт та інших доказів, як це передбачається умовами укладених договорів. До того ж, договір № 25/02-2 було укладено 25.02.2010 р., а виконані роботи надаються, згідно пп. 2.4.2 - пп. 2.4.3 п. 2.4, у березні 2009 р., що не є належним підтвердженням виконання замовлених послуг.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними такі висновки судів першої та апеляційної інстанції, що зроблені без врахування наступного.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за виключенням деяких положень, у зв`язку з набранням чинності ПК України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв`язку з набранням чинності ПК України) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України (у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень) входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов`язань із податку на прибуток, ПДВ.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ Донтрансторг (Виконавець), з іншого боку, було укладено Договір № 22/02-2 від 22.02.2010 р., Договір № 25/02-2 від 25.02.2010 р., Договір підряду № 02/03 від 02.03.2010 р., Договори № 10/03-2 від 26.03.2010 р.; № 26/03 від 26.03.2010 р.; № 02/04-2 від 02.04.2010 р.; № 09/04 від 09.04.2010 р.; № 13/04 від 13.04.2010 р.; № 10/06 від 01.06.2010 р.; № 29/06 від 29.06.2010 р.; № 19/07 від 19.07.2010 р. предметом яких є технічні роботи з комп`ютерної графіки та монтажу для рекламних відеороликів на носій цифрового формату.

На підтвердження належного ведення господарської діяльності та реальності операцій з ТОВ Донтрансторг позивачем надано копії податкових накладних, акти виконаних робіт, банківські виписки, матеріальні носії, що відтворюють результати виконанних робіт (CD- диски).

Так, згідно зі статтею 86 КАС України (у редакції. чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша - третя цієї статті).

Частиною першою ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів першої та апеляційної інстанції про правомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень з посиланням на неподання переконливих доказів, які свідчать про реальність господарських операцій без надання оцінки та перевірки фактичних обставин справи:

1) правомірності нарахування грошового зобов`язання з ПДВ за податковим повідомленням-рішенням від 16 квітня 2013 року № 0004802208, з врахуванням доводів позивача в позовній заяві про повторність проведення перевірки за той самий звітний період та з тим самим контрагентом і як наслідок застосування відповідачем до нього двічі штрафні (фінансові) санкції, що є порушенням пп. 116.2 ст. 116 ПК України.

В даному випадку позивач посилається на акт документальної невиїзної перевірки ТОВ ПІЕСБІ ФІЛМЗ щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ ДОНТРАНСТОРГ (код ЄДРПОУ 36061529) та ПП ПОРТО-ТЕК (код ЄДРПОУ 36366297) за березень, квітень, травень, липень 2010 року, за висновками якого 27 листопада 2010 року прийнято податкове повідомлення-рішення, яке скасовано в повному обсязі рішенням ДПА у м. Києві від 18 березня 2011 року № 2823/10/25/114, яким встановлено правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за березень, квітень, травень, липень 2010 року за рахунок взаємовідносин з ТОВ ДОНТРАНСТОРГ .

2) позивач посилався на те, що доказами замовлення наданих послуг по договорам з ТОВ ДОНТРАНСТОРГ є акти прийому-передачі відзнятого іншими підрядниками ТОВ ПІЕСБІ ФІЛМЗ відеоматеріалу для подальшої його обробки ТОВ ДОНТРАНСТОРГ , проте позивач наголошував на наявності й інших первинних документів, які підтверджують реальність отриманих послуг, проте такі документи судами не витребувані.

До того ж, в доводах касаційної скарги, на спростування висновків суду про те, що виконані роботи впротеріч договору № 25/02-2 від 25 лютого 2010 року надаються у березні 2009 року, позивач обґрунтував лише помилкою в оформленні документа.

Крім цього, судами при наданні оцінки господарським операціям позивача по взаємовідносинам з його контрагентом ТОВ Донтрансторг (за спірний період) не надано оцінку посиланням відповідача в акті перевірки на недійсність цих правочинів з посиланням на те, що останні не спричиняють реального настання правових наслідків враховуючи:

- матеріали кримінальної справи № 75-11-05-115/2, порушеної 03 червня 2011 року за фактом створення (придбання) невстановленими особами фіктивних суб`єктів підприємницької діяльності ТОВ ДОНТРАНСТОРГ (код ЄДРПОУ 36061529), ТОВ УКРПТОРГ 09 (код ЄДРПОУ 36615838), у межах якої керівник та засновник ТОВ "Донтрансторг" - ОСОБА_1 у своїх поясненнях, поміж іншим вказує про свою непричетність до підписання документів від імені цієї юридичної особи;

- постанову слідчого з ОВС управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління ДПС України від 12.04.2012 року про порушення кримінальної справи № 69-150 за фактами вчинення групою осіб злочинів у сфері господарської діяльності (зокрема відносно ТОВ "Донтрансторг") (ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України).

Також відповідач під час розгляду справи надав суду першої інстанції вирок Центрально-міського району м. Макіївки від 09 лютого 2011 року по справі № 1-632/11, за яким директора одного з контрагентів ПП ЛІТАР - ТОВ ДОНТРАНСТОРГ було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.

З приводу викладеного суд касаційної інстанції зазначає, що частиною першою статті 203 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 ЦК України, відповідно яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина третя статті 228 ЦК України).

Отже зміст наведених норм свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині першій статті 62 Конституції України.

Вказані висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року по справі № 2а-12868/12/2670.

За змістом частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення цієї постанови).

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано всі обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, перевірити належним чином доводи позивача щодо документального підтвердження отримання від ТОВ "Донтрансторг" послуг; перевірити правомірність проведення податковим органом перевірки платника податку з врахуванням доводів позивача щодо повторності її проведення за той самий період та з тих самих підстав; надати оцінку наявному в матеріалах справи вироку Центрально-міського району м. Макіївки від 09 лютого 2011 року по справі № 1-632/11 (продовжена № 1/552/203/2012), та кримінальних проваджень, на які посилається відповідач в якості доказу нереальності господарських операцій позивача з його контрагентом ; у разі необхідності, зобов`язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з`ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 351 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІЕСБІ ФІЛМЗ" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2014 року у справі № 826/13265/13-а скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко