Ухвала

від 20.12.2019 по справі 761/18813/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

20 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 761/18813/18

провадження № 51-5663 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року,

встановив:

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , не судимого в силу статті 49 Кримінального кодексу України (далі КК), звільнено на підставі статті 49 КК від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 КК. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 КК, закрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).

На зазначену ухвалу суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_5 , у якій він ставить вимогу про скасування вказаної ухвали районного суду, оскільки його не було залучено до участі у кримінальному провадженні, а вказане рішення місцевого суду стосується його інтересів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 повернуто останньому у зв`язку з тим, що він не є особою, яка відповідно до статті 393 КПК має право подавати апеляційну скаргу на зазначену ухвалу суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2019 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

13 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга захисника, в якій він ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про те, що його підзахисний не є особою, яка має право подавати апеляційну скаргу. Вважає, що висновок місцевого суду про фіктивне підприємництво ТОВ «Інком Строй» безпосередньо стосується інтересів ОСОБА_5 . Вказує, що ТОВ «Проксімус», директором якого є його підзахисний, перебувало у господарських відносинах з ТОВ «Інком Строй» та всі послуги за укладеними між цими підприємствами договорами було реально виконано, а вказана ухвала місцевого суду стала підставою для пред`явлення ОСОБА_5 обвинувачення за статтями 212, 366 КК у іншому кримінальному провадженні.

Зазначає, що хоча в рішенні районного суду і немає формального посилання на протиправну діяльність службових осіб ТОВ «Проксімус», зокерма його підзахисного ОСОБА_5 , однак вважає, що апеляційний суд безпідставно залишив поза увагою той факт, що цією ухвалою місцевого суду фактично встановлено преюдицію фіктивної та незаконної діяльності ТОВ «Інком Строй», що, на його думку, передбачає застосування цієї преюдиції до будь-якого контрагента юридичної особи, яка вступала в господарські відносини з ТОВ «Інком Строй», у тому числі ТОВ «Проксімус».

Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції також безпідставно залишив поза увагою доводи ОСОБА_5 в апеляційній скарзі про те, що районний суд без дослідження доказів установив склад злочину ОСОБА_6 як засновника ТОВ «Інком Строй» за пособництво у фіктивному підприємництві, не допитавши при цьому особу, яка могла надати дані щодо реально здійснених господарських операцій ТОВ «Інком Строй», а саме директора цього товариства ОСОБА_7 .

До того ж посилається на те, що судом першої інстанції вирішено питання про речові докази щодо ТОВ «Ленд Росс», проте зазначає, що в ухвалі районного суду не вказано про долю речових доказів стосовно ТОВ «Інком Строй». Тому вважає, що речові докази щодо фіктивності ТОВ «Інком Строй» місцевим судом взагалі не досліджувалися, а отже може мати місце самообмова засудженого про те, що він здійснював пособництво у фіктивному підприємництві.

При цьому зазначає, що відповідно до положень КПК суд позбавлений можливості на підготовчому засіданні досліджувати докази та надавати їм правову оцінку, а тому суд першої інстанції, приймаючи вказану ухвалу на стадії підготовчого засідання, вийшов за межі своїх повноважень.

Також захисник звертає увагу на постанови Верховного Суду від 11 квітня та 05 грудня 2019 року, якими скасовано ухвали судів апеляційної інстанції як такі, що прийняті з порушенням презумпції невинуватості та права на справедливий суд у зв`язку з незалученням генерального директора ТОВ «Проксімус» ОСОБА_5 та головного бухгалтера цього товариства до участі в інших кримінальних провадженнях.

Водночас посилається на обвинувальний акт в іншому кримінальному провадженні щодо факту ухилення службових осіб ТОВ «Проксімус» від сплати податків у взаємовідносинах з ТОВ «Інком Строй», ТОВ «Лікс Груп», ТОВ «Лейтер Плюс», в якому міститься посилання на ухвалу суду першої інстанції від 27 червня 2018 року як на преюдицію фіктивності ТОВ «Інком Строй».

Крім того, вказує, що, на його думку, незазначення в ухвалі районного суду прізвища його підзахисного не позбавляє можливості ідентифікувати його як службову особу, яка мала відносини з підприємством «Інком Строй», оскільки за допомогою Єдиного державного реєстру податкових накладних та Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій Міністерства юстиції України можна ідентифікувати ОСОБА_5 як службову особу ТОВ «Проксімус», яка мала господарські відносини з ТОВ «Інком Строй».

Перевіривши доводи в касаційній скарзі та додані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до пункту 2 частини 2 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Статтею 24 КПК визначено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому процесі.

Згідно з вимогами пунктів 9-2, 10 частини 1 статті 393 КПК фізична або юридична особа має право на апеляційне оскарження у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, наданих суду; третя особа у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію; інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 7 КПК визначено загальні засади кримінального провадження, до яких відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом та судом, презумпція невинуватості й забезпечення доведеності винуватості, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

У визначених у частині 2 статті 24, пункті 10 частини 1 статті 393 КПК випадках для виникнення права на апеляційне оскарження у особи КПК встановлено умову, а саме що оскаржуване рішення має стосуватися її прав, свобод та інтересів. Наявність такої умови пов`язана з обов`язком особи довести під час апеляційного оскарження судового рішення, що це рішення стосується її прав, свобод та інтересів.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 3 статті 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Як убачається з матеріалів провадження за скаргою, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року ОСОБА_6 звільнено на підставі статті 49 КК від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 КК, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 КПК.

Суддя Київського апеляційного суду, повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_5 , вказував на те, що вона подана особою, до повноважень якої не віднесено кримінальним процесуальним законом можливості оскарження ухвали суду в апеляційному порядку.

Зокрема, в оскаржуваній ухвалі судді апеляційного суду зазначено, що в ухвалі суду першої інстанції не міститься посилання на участь у злочинній діяльності осіб, яких можливо ідентифікувати, а також не згадується ТОВ «Проксімус» та його директор ОСОБА_5 .

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 не віднесено до переліку осіб, процесуальний статус яких дає право подати апеляційну скаргу в порядку статті 393 КПК.

З таким висновком апеляційного суду погоджується і колегія суддів з огляду на таке.

В ухвалі місцевого суду від 27 червня 2018 року, якою ОСОБА_6 звільнено на підставі статті 49 КК від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 КК, не згадується прізвище, ім`я, по батькові ОСОБА_5 , а також назва ТОВ «Проксімус».

Тобто вказана ухвала суду першої інстанції стосується виключно ОСОБА_6 , а дослідження та оцінку правомірності дій інших осіб суд не здійснював, а отже не вирішував наперед питання про їхні права, свободи чи інтереси та не встановлював преюдиційні факти щодо них.

При цьому ОСОБА_5 та ТОВ «Проксімус» учасниками кримінального провадження у зазначеному провадженні не були та жодного процесуального статусу не мали, а постановлені рішення не стосуються прав, свобод та інтересів як фізичної, так і юридичної особи ОСОБА_5 та ТОВ «Проксімус».

Таким чином, ухвала місцевого суду стосується виключно прав, свобод та інтересів ОСОБА_6 , в ній не йдеться і про доведеність винуватості будь-якої сторонньої особи (фізичної чи юридичної).

Доводи захисника про те, що судом першої інстанції не допитано директора ТОВ «Інком Строй» ОСОБА_7 та не вказано в рішенні про долю речових доказів, є неспроможними, оскільки вказане рішення стосується виключно ОСОБА_6 та не має відношення до ОСОБА_8 та ТОВ «Проксімус», про винуватість яких не йдеться в цьому судовому рішенні.

Що стосується доводів захисника про те, що суд першої інстанції постановив ухвалу, якою ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК, на стадії підготовчого судового засідання, а тому вийшов за межі своїх повноважень, оскільки на цій стадії суд позбавлений можливості досліджувати докази та надавати їм правову оцінку, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Так, відповідно до частини 4 статті 286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Крім того, частиною 3 статті 314 КПК передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, закрити провадження, у тому числі, у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Отже, судом першої інстанції на стадії підготовчого судового засідання здійснено розгляд клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК відповідно до положень кримінального процесуального закону.

Посилання захисника на постанови Верховного Суду від 11 квітня та 05 грудня 2019 року не заслуговують на увагу, оскільки вони прийняті в інших кримінальних провадженнях та, на відміну від оскаржуваного рішення, у судових рішеннях судів першої інстанції в цих провадженнях міститься посилання на ТОВ «Проксімус» та зазначено прізвище директора цього товариства ОСОБА_5 .

Також є непереконливими доводи захисника про те, що в обвинувальному акті в іншому кримінальному провадженні зазначено факт ухилення службових осіб ТОВ «Проксімус» від сплати податків у взаємовідносинах, у тому числі, з ТОВ «Інком Строй» та посилання на ухвалу місцевого суду від 27 червня 2018 року як на преюдицію фіктивності ТОВ «Інком Строй», а також твердження захисника про те, що особу його підзахисного в ухвалі місцевого суду можна ідентифікувати за допомогою Єдиного державного реєстру податкових накладних та Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій Міністерства юстиції України. Оскільки, як уже зазначалося, в ухвалі суду першої інстанції не йдеться про винуватість ОСОБА_5 та ТОВ «Проксімус» і взагалі не міститься посилань на прізвище останнього та назву товариства, а вказана ухвала місцевого суду стосується виключно ОСОБА_6 , а також не було досліджено доказів та не мало місце встановлення будь-яких обставин.

Крім того, визнання фіктивності одного підприємства автоматично не дає підстав для визнання незаконної діяльності інших юридичних чи фізичних осіб.

При цьому національне законодавство передбачає презумпцію невинуватості, у зв`язку з чим кримінальна відповідальність настає виключно за наявності вироку.

На підставі вказаного ухвала суду першої інстанції не стосується прав і свобод ОСОБА_5 , а тому суддя апеляційного суду, повертаючи апеляційну скаргу останнього, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Отже, обґрунтованих підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

Розглядаючи питання про відмову у відкритті касаційного провадження, колегія суддів враховує, що захисник у своїй касаційній скарзі вказує на те, що правова позиція касаційного суду, наведена в постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року, суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 квітня та 05 грудня 2019 року, що, на його думку, є підставою для передачі провадження на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Разом з цим, законодавцем визначено підстави і порядок передачі кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду у статтях 434-1, 434-2 КПК, що віднесено до стадії касаційного розгляду.

Відповідно до вимог частини 5 статті 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Водночас на стадії розгляду касаційної скарги в порядку статті 428 КПК невирішується питання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, захисник, висловлюючи думку про направлення кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не ставить такої вимоги та не наводить належних мотивів.

На підставі наведеного, керуючись пунктом 2частини 2статті 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити захиснику ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3