Окрема ухвала

від 24.10.2019 по справі

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

24 жовтня 2019 року

м. Київ

провадження № 11-4 сап19

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Лобойка Л.М., Рогач Л. І. стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року, прийнятої за наслідком розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 лютого 2018 року № 650/3дп/15-18 відповідно до частини десятої статті 49 Закону України Про Вищу раду правосуддя (далі - Закон № 1798-VIII) за власною ініціативою відкрито дисциплінарну справу стосовно, зокрема, судді Києво-Святошинського районного суду Київської області, ОСОБА_1 та об`єднано її в одну дисциплінарну справу з дисциплінарною справою стосовно, зокрема, судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3. відкритою за скаргою Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк (далі - ПАТ Укрсоцбанк ).

2. За результатами розгляду цієї дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності та закриття дисциплінарної справи стосовно інших суддів.

3. Свій висновок про наявність підстав для притягнення суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності Третя Дисциплінарна палата ВРП мотивувала, виходячи з обставин вирішення цими суддями питання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що начебто належить Товариству з обмеженою відповідальністю Проект-А (далі - ТОВ Проект-А ), та заборони органам державної реєстрації вчиняти будь-які дії щодо цього майна (будівля адміністративно-побутового комплексу (літера С ) площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, 12) суддею ОСОБА_1 - у справі № 369/10754/15-ц, а суддею ОСОБА_3 - у справах № 369/11102/15-ц та № 369/4004/16-ц.

4. Зокрема, Третя Дисциплінарна палата ВРП встановила таке.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 жовтня 2015 року (суддя ОСОБА_1) відкрито провадження у справі № 369/10754/15-ц за позовом про стягнення заборгованості в сумі 15 000 000 грн з боржника ОСОБА_4 та з ТОВ Проект-А як поручителя на підставі договорів позики та поруки.

Того ж дня, 5 жовтня 2015 року, суддя ОСОБА_1 постановив ухвалу, якою задовольнив заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову в цій цивільній справі, постановивши, зокрема, накласти арешт на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера С ) площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, 12, та належить ТОВ Проект-А , код ЄДРПОУ 33835197, заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Державній реєстраційній службі України, Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо вказаної будівлі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року (суддя ОСОБА_3) відкрито провадження у справі № 369/11102/15-ц за позовом про стягнення боргу в сумі 20 000 000 грн з боржника ОСОБА_4 та з ТОВ Проект-А як поручителя на підставі договорів позики та поруки.

Того ж дня, 13 жовтня 2015 року, суддя ОСОБА_3 постановив ухвалу, якою частково задовольнив заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову в цій цивільній справі, постановивши: накласти арешт на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера С) площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, 12, та належить ТОВ Проект-А , код ЄДРПОУ 33835197; заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Державній реєстраційній службі України, Департаменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві та іншим органам, які виконують функції реєстрації, вчиняти будь-які дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інші) щодо будівлі адміністративно-побутового комплексу (літера С) площею 18 405 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, 12, та належить ТОВ Проект-А , код ЄДРПОУ 33835197.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 21 грудня 2015 року задовольнив частково апеляційну скаргу ПАТ Укрсоцбанк (особи, яку не залучено до участі): скасував ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 жовтня 2015 року та передав справу на новий судовий розгляд. Апеляційний суд виходив із того, що на час постановлення оскаржуваної ухвали від 5 жовтня 2015 року будівля адміністративно-побутового комплексу (літера С ) площею 18 405 кв. м, розташована в м. Києві на вул. Миколи Амосова, 12, перебувала у власності ПАТ Укрсоцбанк , а не ТОВ Проект-А , що підтверджується записом від 1 квітня 2013 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію цього майна.

При новому розгляді справи № 369/10754/15-ц суддя ОСОБА_1 ухвалою від 26 лютого 2016 року відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову з мотивів, викладених в ухвалі Апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2015 року, із зазначенням того, що про власника нерухомого майна, на яке накладався арешт суду, не було і не могло бути відомо суду .

У подальшому суддя ОСОБА_1 ухвалою від 5 квітня 2016 року позов ОСОБА_5 залишив без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача до суду без поважних причин.

5. На переконання дисциплінарного органу ВРП, на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі № 369/10754/15-ц інформація про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_4 в порядку, визначеному частиною третьою статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), отримана не була, хоч відповідний запит міститься в матеріалах справи. Також не з`ясовувалося питання про наявність у ОСОБА_4 статусу фізичної особи - підприємця. У матеріалах справи немає доказів відправлення запиту про зареєстроване місце проживання відповідача, відповідь на запит до суду не надходила. Отже, суддя ОСОБА_1 відкрив провадження у справі за відсутності інформації з відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача;

- мотивувальна частина ухвали про забезпечення позову від 5 жовтня 2015 року свідчить, що суддя не навів жодної підстави, чому саме невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити виконання рішення суду неможливим у цій справі;

- ухвала судді про забезпечення позову мотивована наявністю прийнятого до судового розгляду позову про стягнення з ОСОБА_4 , ТОВ Проект-А грошових коштів у сумі 15 000 000 грн на підставі договору позики та договору поруки (реквізитів указаних договорів в ухвалі не зазначено). Однак жодних доказів на підтвердження реальності виникнення грошового зобов`язання на зазначену суму (квитанція, розписка, платіжне доручення тощо) позивачем не надано, хоч у позовній заяві зроблено посилання на наявність розписки;

- на момент винесення ухвали від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову, зокрема шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, 12, суддя ОСОБА_1 знав про наявність перевірки у Вищій кваліфікаційній комісії суддів щодо цього спірного об`єкта (рішення від 7 липня 2016 року № 1366/дп-16), а отже, знав про наявність рішення Господарського суду міста Києва від 10 вересня 2012 року та про належність права власності на спірний об`єкт нерухомого майна саме ПАТ Укрсоцбанк ;

- суддя ОСОБА_1 неодноразово відмовляв у вжитті заходів забезпечення позову, зокрема: з мотивів неподання доказів про намір власника нерухомого майна його відчужити (ухвала від 2 листопада 2015 року у справі № 369/11871/15-ц; ухвала від 04 лютого 2014 року у справі № 369/187/14-ц); з мотивів нездійснення судом розгляду цивільної справи по суті щодо наявності заборгованості перед позивачем на момент розгляду заяви (ухвала від 5 травня 2015 року у справі № 369/4668/15-ц); з мотивів неспівмірності видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами (ухвала від 1 вересня 2016 року у справі № 369/5462/16-ц); з мотивів ненадання доказів, які підтверджують вартість майна (ухвала від 6 лютого 2014 року у справі № 2-2894/12). Також суддя ОСОБА_1 неодноразово частково задовольняв заяви про забезпечення позову з мотивів необхідності забезпечення співмірності відповідних заходів із заявленими позовними вимогами (ухвала від 10 листопада 2017 року у справі № 369/12124/17; ухвала від 12 жовтня 2017 року у справі № 369/11061/17).

6. З урахуванням установлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що незаконне накладення арешту на майно ПАТ Укрсоцбанк суддею ОСОБА_1 було складовою частиною узгоджених дій судді та позивача, спрямованих на досягнення єдиної мети - порушення права власності ПАТ Укрсоцбанк і створення умов для неправомірного стягнення коштів за оренду приміщень в офісному центрі на користь ТОВ Проект-А . Отже, допущені суддею порушення не були наслідком звичайної суддівської помилки, а були вчинені системно та умисно. Така поведінка судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справі № 369/10754/15-ц свідчить про те, що його дії у своїй сукупності утворюють порушення присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII Про забезпечення права на справедливий суд (далі - Закон № 192-VIII) (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя). Відповідні дії також охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII (грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду).

7. З огляду на системний характер дій судді ОСОБА_1 щодо порушення основоположних прав людини, очевидний характер порушень, допущених цим суддею, які свідчать, що він необ`єктивно та несправедливо, всупереч присязі судді, здійснював правосуддя, а також урахувавши наслідки, які настали за результатами вчинених діянь, як для власника майна, так і для авторитету правосуддя в цілому, характеристику судді ОСОБА_1 та надані ним пояснення, Третя Дисциплінарна палата ВРП констатувала, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку і відповідатиме вимогам статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402- VIII Про судоустрій і статус суддів .

8. За результатами розгляду скарги представника судді ОСОБА_1 ВРП прийняла рішення від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 про залишення без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

9. У рішенні ВРП указала, що не зазначення мотивів щодо підстав вжиття заходів забезпечення позову охоплюється складом дисциплінарного проступку згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192- VIII Про забезпечення права на справедливий суд (умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) та відповідно пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) та не потребують додаткової кваліфікації як дисциплінарний проступок згідно з підпунктом б пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453- VI Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192- VIII Про забезпечення права на справедливий суд , оскільки охоплюються ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів .

10. Водночас ВРП дійшла висновку, що зміна кваліфікації допущених суддею дисциплінарних проступків не є підставою у цьому випадку для зміни виду дисциплінарного стягнення, застосованого до судді Дисциплінарною палатою, та погодилася з висновками її дисциплінарного органу, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у вигляді внесення подання ВРП про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку.

11. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18 про притягнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності .

12. Скаржник не погоджувався з висновками ВРП про наявність ознак дисциплінарного проступку та доведеність умислу в його діях, вважаючи, що ВРП, надавши оцінку співмірності застосованих суддею заходів забезпечення позову, вийшла за межі своїх повноважень і висловила своє суб`єктивне бачення щодо вирішення питання, віднесеного до виключної компетенції суду та суддівського розсуду. Зазначав, що ВРП, використавши факти та матеріали, здобуті у процесі розгляду нею скарг на інших суддів, які ухвалювали судові рішення стосовно того ж нерухомого майна, не аналізувала дій судді ОСОБА_1 при вирішенні ним згаданого питання з позиції наявних саме у нього на той час документів, та всупереч висновкам ВРП, ухвали про забезпечення позову, постановлені суддею ОСОБА_1 в інших цивільних справах, не вказують на відступ судді від своєї практики розгляду заяв про забезпечення позову, оскільки прийняті за інших умов, аніж під час розгляду заяви ОСОБА_5 у цивільній справі № 369/10754/15-ц.

13. Скаржник вказав про помилковість висновку ВРП про те, що неспівмірність застосованих заходів забезпечення позову, допущена суддею вже після того, як дисциплінарним органом було констатовано аналогічне порушення стосовно того самого об`єкта нерухомості, свідчить про умисність порушення, допущеного суддею ОСОБА_1, оскільки рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України прийнято 7 липня 2016 року, а ухвалу винесено суддею 5 жовтня 2015 року.

14. Звернув увагу скаржник і на те, що ВРП порушила основоположний принцип щодо заборони подвійного притягнення до відповідальності, оскільки одні й ті ж самі факти стали підставою для здійснення чотирьох кваліфікацій у межах одного дисциплінарного провадження, з яких неможливо встановити, за який проступок застосовано до судді дисциплінарне стягнення. На думку ОСОБА_1 , залишення ВРП без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати порушує конституційний принцип та гарантії презумпції невинуватості, що у свою чергу є грубим порушенням прав скаржника та матиме наслідком негативний вплив на його ділову репутацію та подальшу кар`єрну діяльність.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Велика Палата Верховного Суду 24 жовтня 2019 року ухвалила постанову, якою скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18, задовольнила, рішення ВРП від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18 скасувала.

16. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про:

- помилковість висновків ВРП про доведеність умислу судді ОСОБА_1 на вчинення ним дій, кваліфікованих ВРП і її Третьою Дисциплінарною палатою як порушення присяги судді та істотний дисциплінарний проступок;

- не встановлення обставин умисного порушення норм процесуального права при постановленні ухвали від 5 жовтня 2015 року про забезпечення позову, а також те, що накладення арешту на майно ПАТ Укрсоцбанк суддею ОСОБА_1 було складовою частиною узгоджених дій судді та позивача;

- те, що з матеріалів дисциплінарної справи не вбачається, що на момент постановлення вказаної ухвали про забезпечення позову судді ОСОБА_1 було відомо, що будівля адміністративно-побутового комплексу (літера С ) площею 18 405 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 , знаходилася у власності ПАТ Укрсоцбанк , оскільки суддя був обмежений у можливості з власної ініціативи витребовувати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та перевіряти на достовірність докази, надані разом із позовною заявою та заявою про забезпечення позову, які свідчили про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна саме за ТОВ Проект-А ;

- помилковість висновку ВРП та її дисциплінарного органу про порушення суддею ОСОБА_1 норм процесуального права на стадії відкриття провадження у справі № 369/10754/15-ц, з яким нерозривно пов`язаний і висновок про наявність умислу в діях судді на порушення норм ЦПК України та підриву суспільної довіри до суду.

17. Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення ВРП є помилковим в частині кваліфікації судді як істотного дисциплінарного проступку та застосування до нього виду дисциплінарного стягнення з порушенням принципу пропорційності, адже фактично підставою внесення подання про його звільнення є порушення норм процесуального права при ухваленні процесуального рішення, яке не спричинило реальних негативних наслідків, що не відповідає вимогам частини третьої статті 126 Конституції України та є підставою для скасування такого рішення ВРП відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

ПІДСТАВИ І МОТИВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

18. За частиною першою статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

19. Відповідно до змісту частини першої статті 52 цього Закону рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону ; рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

20. Таким чином, законодавством обмежено підстави, за яких Верховний Суд може скасувати рішення ВРП щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, та, відповідно, обставини, які підлягають перевірці; з`ясуванню підлягає дотримання процедури притягнення судді до відповідальності, процесуальні підстави скасування рішення (через неповноважний склад розгляду справи судді, відсутність підпису відповідальної особи, неповідомлення належним чином суддю про засідання дисциплінарного органу тощо), а також наявність матеріальних і процесуальних підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, наведення мотивів, які обґрунтовують рішення, дотримання принципу пропорційності при накладенні дисциплінарного стягнення на суддю та інше.

21. У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов`язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не дисциплінарної процедури (пункт 40).

22. У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленій 17 листопада 2010 року, зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов`язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними (пункти 66, 68).

23. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII Про забезпечення права на справедливий суд суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав умисного або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

24. Відповідними положеннями пункту 4 частини першої статті 106 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VIII в редакції, чинній до 29 листопада 2017 року, визначалося, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження є умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод. Законом України від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів до підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності, передбачених цим пунктом, включено також інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

25. Тож вважаємо, що в контексті останньої редакції наведеного положення законодавства така підстава притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження як умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, прирівнюється до грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, тобто, охоплює настання внаслідок вчинення таких дій істотних негативних наслідків.

26. Тому не відповідають наведеним положенням законодавства висновки Великої Палати Верховного Суду про невмотивованість оскарженого рішення ВРП в частині відсутності в спірному рішенні мотивів і обґрунтувань того, які саме реальні негативні наслідки настали у зв`язку з допущеними суддею ОСОБА_1, порушеннями як для власника майна так і авторитету правосуддя, доказів, на підставі яких зроблено висновок про заподіяння негативних наслідків власнику майна та шкоди авторитету правосуддя, необґрунтованість наведених у рішенні ВРП мотивів щодо наявності підстав для кваліфікації дій судді ОСОБА_1 як порушення присяги судді та вчинення істотного дисциплінарного проступку.

27. Згідно з Кодексом суддівської етики, зокрема статті 6, суддя повинен виконувати свої професійні обов`язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, крім того, дотримуючись положень статті 8 цього Кодексу, суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законодавством. Водночас, не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді реалізація останньою її дискреційних повноважень при прийнятті судових рішень (стаття 126 Конституції України).

28. Тобто, застосовуючи Закон № 1798-VIII, ВРП має враховувати міжнародні стандарти незалежності суддів, які передбачають, що усі дисциплінарні заходи щодо судді базуються на встановлених нормах поведінки судді. Більш того, якщо суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності через його рішення, неможливо зберегти судову незалежність або демократичний баланс гілок влади.

29. Таким чином, при здійсненні дисциплінарного провадження щодо судді предметом оцінки компетентними органами є дії судді, формою фіксації яких, в тому числі, може бути судове рішення. При цьому таке судове рішення може бути оцінено лише з точки зору дотримання суддею вимог національного закону та міжнародних стандартів здійснення судочинства. Не можуть ставати предметом оцінки дискреційні повноваження судді, наприклад, обрання суддею заходів забезпечення позову, які не відповідають заявленим позовним вимогам та здійсненні з порушенням вимог частини першої статті 152 ЦПК України.

30. Однак, в рішенні дисциплінарного органу ВРП та в рішенні ВРП для з`ясування умислу судді йдеться про аналіз його дій у сукупності; тож на підставі з`ясованих обставин застосування суддею заходів забезпечення позову констатовано умисність та протиправність таких дій судді, які істотно відрізняються від практики цього судді при розгляді інших справ, та також вказано, що характер наведених вище порушень процесуального закону, допущених суддею ОСОБА_1, свідчить про їх умисність та очевидність, порушення цими діями права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

31. Неоднаковість підходу судді ОСОБА_1 при вирішенні процесуальних питань певної категорії справ свідчить про грубу недбалість судді щодо допущення порушення норм процесуального закону, та підтверджує свідоме порушення суддею вимог як національного процесуального закону, так і положень Конвенції щодо забезпечення права особи на справедливий судовий розгляд.

32. Такі дії судді, враховуючи умисний характер допущених суддею порушень, охоплюються поняттям істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 7 частини дев`ятої статті 109 вказаного Закону і за самим фактом констатованого порушення такими діями прав людини і основоположних свобод впливають як на права конкретної особи, так і на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.

33. Таким чином, оцінюючи оскаржуване рішення ВРП та беручи до уваги те, що за змістом положень частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII Верховний Суд не може втручатись в дискреційні повноваження ВРП щодо пропорційності визначеного виду дисциплінарного стягнення, що має бути застосовано у випадку встановлення наявності складу відповідного дисциплінарного проступку в діях судді, керуючись статтями 266, 344, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаємо, що скарга ОСОБА_1 на рішення ВРП від 29 листопада 2018 року № 3653/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 11 липня 2018 року № 2247/3дп/15-18, мала бути залишена без задоволення, а вказане рішення ВРП - без змін.

Судді: Н. О. Антонюк

Л. М. Лобойко

Л. І. Рогач