Постанова

від 18.12.2019 по справі 507/458/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6277/19

Номер справи місцевого суду: 507/458/18

Головуючий у першій інстанції Гнатюк В. О.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С. ,

суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Ткачука В.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Державна судноплавна компанія Чорноморське морське пароплавство , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 20 травня 2019 року, проголошеного під головуванням судді Гнатюка В.О., -

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до Державної судноплавної компанії Чорноморське морське пароплавство (далі ДСК ЧМП ), ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У березні 2019 року ДСК ЧМП звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову в якій просив суд заборонити ДСК ЧМП та ОСОБА_2 користуватися Готельним комплексом.

В обґрунтування якої зазначив, що йому та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2016 р. на праві власності в рівних частинах належить готельний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Даний готельний комплекс перебуває під арештом, що забороняє сторонам по справі вчиняти дії щодо відчуження даного майна. Проте відповідачі у справі користуються майном готельного комплексу, здають його в оренду, за що отримують кошти.

Посилаючись на те, що заборона користування спірним об`єктом дасть йому, як позивачу, право визначитись з остаточною сумою матеріальних збитків, які він поніс, як власник майна, поставить сторони в рівні права щодо не отримання прибутку з обох сторін на час розгляду справи, а також на те, що невжиття заходів забезпечення позову може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, просив суд заборонити ДСК ЧМП користуватися (здавати в оренду іншим особам) готельним комплексом, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Заборонити ОСОБА_2 користуватися (здавати в суборенду іншим особам) готельним комплексом, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Накласти арешт на суму позовних вимог, а саме на земельну ділянку площею 4,49 га, кадастровий номер 5121282000:01:001:0131, яка розташована на території Заводівської сільської ради Березівського району Одеської області та об`єкти нерухомого майна будинок АДРЕСА_2 та будинок АДРЕСА_3 , що належать ОСОБА_2 .

Ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 20 травня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що посилання представника відповідачів про те, що вони є законними власниками та на законних підставах передали готельний комплекс в оренду є хибними та незаконними, також зазначив, що у суду були всі підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки є наявність між сторонами дійсного спору та реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Відзиву до суду надано не було.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ч. ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає в повній мірі, з огляду на таке.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволені заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що ОСОБА_1 не обґрунтував належним чином, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, тобто не зазначив яким чином користування спірним майном відповідачами істотно ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду, а зазначив, що даний готельний комплекс перебуває під арештом, що забороняє сторонам по справі вчиняти дії щодо відчуження даного майна, проте відповідачі у справі користуються майном готельного комплексу, здають його в оренду, за що отримують кошти.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Так, забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Частиною 2 статті 149 ЦПК України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктами 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що невжиття певних заходів утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який згодом уточнив та подав позов до ДСК ЧМП , ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просив суд зобов`язати ДСК ЧМП та ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні власністю, а саме: готельним комплексом, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та витребувати з чужого незаконного володіння. Виселити ДСК ЧМП та ОСОБА_2 з готельного комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , без надання їм іншого жилого приміщення. Стягнути в солідарному порядку з відповідачів матеріальну шкоду у розмірі 304028 грн. Стягнути в солідарному порядку з відповідачів моральну шкоду у розмірі 150000 грн.

Також ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив суд заборонити ДСК ЧМП та ОСОБА_2 користуватися Готельним комплексом, зазначивши, що невжиття заходів забезпечення позову може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Судом вірно встановлено, що доводи, викладені у заяві про забезпечення позову не є підставою для задоволення заяви, оскільки арешт на спірний комплекс був накладений ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 04.08.2016 р. за заявою представника позивача ОСОБА_5 у цивільній справі за позовом ДСК ЧМП до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , КСП Зоря , фермерського господарства Зоря , виконавчого комітету Любашівської селищної ради Одеської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними та накладення арешту на спірний готельний комплекс не позбавляє сторони права користуватися даним готельним комплексом, так як відчуження і користування не тотожні поняття.

Також суд вірно зазначив, що не може бути підставою для забезпечення позову посилання позивача ОСОБА_1 на те, що заборона користування спірним об`єктом дасть йому як позивачу право визначитись з остаточною сумою матеріальних збитків, які він поніс як власник майна, оскільки підставою для застосування заходів забезпечення позову можуть бути тільки ті обставини, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Неможливість визначитись з сумою матеріального збитку, не є обставиною, яка може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Позивач у заяві про забезпечення позову зазначив, що ДСК ЧМП передало СПД фізичній особі ОСОБА_2 спірний готельний комплекс на підставі договору відповідального зберігання , укладеного 05.04.2016 р.

Проте, зазначена обставина свідчить про те, що ОСОБА_2 не є основним відповідачем у даній справі, однак позивач просить накласти арешт саме на майно ОСОБА_2 , а не на майно ДСК ЧМП, представник якого разом з невідомими людьми, як зазначив у позові позивач, незаконно заволодів спірним готельним комплексом.

Також, позивачем не зазначено у заяві, що існують ризики того, що ОСОБА_2 може відчужити належне їй майно.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову, обґрунтовано врахував зміст позовних вимог, доводи заяви про забезпечення позову та види забезпечення позову (пункт 3 і 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову ).

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що посилання представника відповідачів на те, що вони є законними власниками та на законних підставах передали готельний комплекс в оренду є хибними та незаконними, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у заяві про забезпечення позову зазначено, що ДСК ЧМП передало СПД фізичній особі ОСОБА_2 спірний готельний комплекс на підставі договору відповідального зберігання, що свідчить про те, що ОСОБА_2 не є основним відповідачем у даній справі, однак позивач просить накласти арешт сааме на майно ОСОБА_2 , а не на майно ДСК ЧМП .

Доводи про те, щоу суду були всі підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки є наявність між сторонами дійсного спору та реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду є безпідставними, так як ОСОБА_1 у своїй заяві не зазначає, яким чином користування спірним майном відповідачами істотно ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду, а доказів на підтвердження вимог заяви до суду надано не було.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 20 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України повний текст постанови буде складений протягом десяти днів.

Повний текст судового рішення складений 21 грудня 2019 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

С.М. Сегеда

---

Т.В. Цюра