Постанова

від 10.12.2019 по справі 910/9569/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2019 р. Справа№ 910/9569/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі Реуцькій Т.О.

за участю представника згідно до протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2019 року

у справі №910/9569/19 (суддя Джарти В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС"

до товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСЛОГІСТ"

про стягнення 21 073, 00 грн.,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2019 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСЛОГІСТ" про стягнення 21 073,00 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 20/2019 на транспортно-експедиційне обслуговування від 10.04.2019.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що відсутні належні докази в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України у підтвердження факту простою автомобіля з вини відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі № 910/7161/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суду першої інстанції зазначив на те, що позивачем належними та допустимим доказами не доведено підстав застосування до відповідача такого виду відповідальності, як стягнення штрафних санкцій, оскільки до матеріалів справи не додано CMR (ЦМР), складення якої передбачено Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956). Також до матеріалів справи не надано складеного акту простою та належних доказів на підтвердження факту перетину автомобілем державного кордону для прибуття на місце завантаження. Долучені до матеріалів справи докази (роздруківки та скріншоти) - визнані судом першої інстанції неналежними доказами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив на те, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Також, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано ту обставину, що міжнародні товаро-траснпортні накладні не могли бути надані позивачем з огляду на те, що завантаження позивача взагалі не відбулось внаслідок несплати за вантаж, з вини відповідача, яку останній визнавав, зокрема надсилаючи на офіційну електронну адресу позивача певну інформацію. При цьому, саме відповідач в силу приписів ст. 614 Цивільного кодексу України повинен надати докази, що з його боку вжито заходів щодо належного виконання зобов`язань, чого відповідачем не доведено. Крім того позивачем надано суду докази, які підтверджують його вимоги, і які не спростовані судом першої інстанції, зокрема: лист ТОВ Українські системи контролю № 25 від 08.08.2019.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/9569/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/9569/19 та призначено справу до розгляду на 10.12.2019.

26.11.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "УКРТРАНСЛОГІСТ" надійшли:

- відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права;

- додаткові документи, а саме: заявки від 10.04.2019, акт від 12.04.2019, складений ТОВ Органік Фекторі , копію договору № 20/2019 від 10.04.2019.

Зокрема у відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошував на тому, що доказом того, що перевезення не відбулось - є відсутність товаро-траснпортної накладної, а також відсутність акту наднормативного простою, складання яких є обов`язковим згідно Женевської конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, як не надано і подорожніх листів.

26.11.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: відповіді Львівської митниці ДФС України від 22.11.2019, відповідь товаровідправника від 13.09.2019 з перекладом.

Представник скаржника в судовому засіданні 10.12.2019 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.12.2019 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 10.04.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" (Перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "УКРТРАНСЛОГІСТ" (Експедитор) був укладений договір № 20/2019 на транспортно-експедиційне обслуговування (далі - договір). (а.с.15)

10.04.2019 сторонами був погоджений договір - заявка до вищезазначеного договору (далі - Заявка) на перевезення вантажу за маршрутом м. Носсен (Німеччина) - м. Вінниця (Україна), згідно умов якої дата та час прибуття автомобіля під завантаження: 11-12.04.2019. (а.с.19 )

У договорі - заявці від 10.04.2019 сторонами погоджено штрафні санкції за понаднормативний простій/неподачу: понаднормовий простій при завантаженні - 3000,00 грн. за добу на території України, 1500,00 грн. - за добу на території України, відмова від заявки за 24 години до її початку - винувата сторона сплачує штраф - 300 євро.

За твердженнями позивача 12.04.2019 транспортний засіб прибув за адресою завантаження (Nossen, Waldheimer Str. 210). У той же день вантаж було завантажено, але автомобіль не випускали с території вантажовідправника, пояснюючи це тим, що покупець зазначеного вантажу не здійснив оплати за нього. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано роздруківку з мобільного додатку Viber з фото машини з вантажем.

Відповідно до п. 3.1.4. договору, Перевізник зобов`язується інформувати у письмовій формі експедитора про вимушені затримки та простої транспортного засобу на шляху прямування (аваріях і т.п.), що виникли не з вини Перевізника, що перешкоджають дотриманню своєчасній доставці вантажу або затримках, які перешкоджають дотриманню термінів поставок ввіреного Перевізнику вантажу.

Позивач у позові та письмових поясненнях наголошував, що після повідомлення ним через мобільний додаток "VIBER" представника ТОВ "УКРТРАНСЛОГІСТ" щодо вимушеної затримки у зв`язку з неможливістю вивезти з території вантажовідправника вантаж, проте, представником відповідача висловлювались доводи щодо надання часу для врегулювання ситуації по завантаженню.

При цьому 16.04.2019 представник позивача покинув територію вантажовідправника Jehmich Gmbh (Німеччина) за вказівкою ТОВ "УКРТРАНСЛОГІСТ", вантаж не був завантажений до перевезення.

Позивач вказував, що внаслідок понаднормового простою 4 (чотири) доби (з 12.04.2019 по 16.04.2019) поданого під завантаження згідно договору - заявки від 10.04.2019 транспортного засобу, розмір штрафу за відмову Експедитора від Заявки становить загалом 21 073,00 грн. (12 000,00 грн. (3000,00 грн х 4 доби) + 9 073,00 грн. (за офіційним курсом НБУ станом на 15.04.2019 - 9 073,00 грн. за 1 день)).

Позивач зазначав, що 15.04.2019 відповідачу засобами електронного зв`язку було надіслано Лист - повідомлення (вих. № 50/0419), в якому зазначалось, що на дату 15.04.2019 транспортний засіб позивача не завантажений, розмір штрафних санкцій у зв`язку з відмовою від завантаження та простоєм транспорту складає 9 000 (дев`ять тисяч) грн. 00 коп. та 300 (триста) Євро 00 центів. Факт присутності автомобіля за адресою (Nossen, Waldheimer Str. 210) на території вантажовідправника Jehmich Gmbh (Німеччина), а потім на стоянці, яка розташована поблизу території вантажовідправника протягом 12 - 16 квітня 2019 року, підтверджується даними з GPS- навігатора, який встановлений на автомобілі НОМЕР_1 (водій ОСОБА_1, роздруківка з програми GPS моніторингу Fort-monitor).

В подальшому, ТОВ Експресс-Транс 20.04.2019 року направив на адресу відповідача (супровідний лист, експрес-накладна №59000416308208) претензію (вих. № 53/0419), рахунок на оплату №563 від 16.04.2019 штрафу у розмірі 21 073,00 грн, Акт надання послуг №563 від 16.04.2019, Договір - Заявку від 10.04.2019, Договір №20/2019 від 10.04.2019.

Оскільки відповідач штрафні санкції за простій транспорту не сплатив, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з ТОВ Укртранслогістик штрафних санкцій у розмірі 21 073,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем належними та допустими доказами не доведено підстав застосування до відповідача такого виду відповідальності, як застосування штрафних санкцій, оскільки до матеріалів справи не надано ЦМР, складання якої передбачено Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та складеного акту простою та належних доказів на підтвердження факту перетину автомобілем державного кордону для прибуття на місце завантаження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування та регулюється положеннями Глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У силу частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Так, приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції встановив, що 10.04.2019 сторонами був погоджений договір - заявка до договору на перевезення вантажу за маршрутом м. Носсен (Німеччина) - м. Вінниця (Україна), згідно умов якої дата та час прибуття автомобіля під завантаження: 11-12.04.2019, який не було завантажено і перевезення за якою не було виконано позивачем. При цьому, позивач вказував про те, що саме з вини відповідача не було здійснено перевезення вантажу за узгодженою заявкою, оскільки транспортний засіб було надано під завантаження товару, проте, внаслідок неоплати товару покупцем, автомобіль не було завантажено у визначену дату.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимим доказами не доведено підстав застосування до відповідача такого виду відповідальності, як стягнення штрафних санкцій за понаднормативний простой автомобіля, оскільки до матеріалів справи позивачем, як особою, на яку саме процесуальним законом покладено обов`язок доведення своїх вимог належними та допустимими доказами, не подано ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи, ні CMR (ЦМР), складення якої передбачено Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956), як не надано складеного акту простою.

При цьому, долучену позивачем до апеляційної скарги відповідь Львівської митниці від 21.11.2019 року колегія суддів не може прийняти в якості доказу, оскільки зазначену відповідь відповідач надав лише після винесення рішення суду першої інстанції, що унеможливлює її оцінку відповідно до вимог ч.3 ст.269 ГПК України.

Також, колегія суддів зазначає, що долучені до матеріалів справи докази (роздруківки та скріншоти) обґрунтовано відхилені судом першої інстанції в якості належних доказів у розумінні Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначені докази не підтверджують простій транспортного засобу з вини відповідача.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф за понаднормовий простій згідно умов договору - заявки від 10.04.2019. Проте, пунктом 5.12 договору № 20/2019 від 10.04.2019 сторонами узгоджено, що у випадку відмови експедитора від замовленого перевезення, менше ніж за 24 години до дати завантаження, він сплачує 10% від вартості перевезення, а в разі виїзду транспортного засобу за погодженою сторонами заявкою, експедитор також сплачує компенсаційні витрати за порожній пробіг автомобіля, підтверджений показниками спідометру, зазначеному у подорожньому листі виходячи з вартості 0,7 євро за 1 км пробігу по України та 1,0 євро за 1 км. пробігу по території інших держав і всі дні простою, якщо транспортний засіб перевізника очікував мотивовану відмову від завантаження, якщо інше не обумовлено в заявці.

При цьому позивачем заявлено до стягнення з відповідача саме штрафну санкцію за понаднормативний простій автомобіля згідно умов договору - заявки від 10.04.2019, а отже, виходячи з закріпленого ст. 14 Господарського процесуального кодексу України принципу диспозитивності, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, враховуючи, що збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено обумовлених ст. 614 Цивільного кодексу України підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді штрафу.

Таким чином, матеріали справи не містять і сукупності доказів, які б свідчили про наявність підставі для застосування до відповідача відповідальності, обумовленої і пунктом 5.12 договору № 20/2019 від 10.04.2019, зокрема не подано відомостей спідометру, підтверджених доказами згідно ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Надані учасниками спору на стадії апеляційного провадження додаткові докази, а саме: від скаржника - заявки від 10.04.2019, акт від 12.04.2019, складений ТОВ Органік Фекторі , копію договору № 20/2019 від 10.04.2019, а від відповідача - відповіді Львівської митниці ДФС України від 22.11.2019, відповідь товаровідправника від 13.09.2019 з перекладом, судом апеляційної приймаються з огляду на приписи ст. 124, 129 Конституції України та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, проте, надані зазначені документи не спростовують висновків суду першої інстанції, як не спростовують висновків і суду апеляційної інстанції, адже вказані документи носять суто інформаційний характер і жодним чином не впливають на оцінку правовідносин сторін в контексті даного спору.

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не є обґрунтованими та законними, не були доведені належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому законні підстави для стягнення з відповідача а користь позивача штрафних санкцій у розмірі 21 073,00 грн. - відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2019 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС" на рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі №910/9569/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі №910/9569/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕСС-ТРАНС".

4. Матеріали справи №910/9569/19 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 21.12.2019 року

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко