Рішення

від 12.12.2019 по справі 910/13605/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2019Справа № 910/13605/19 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Акватера

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

про стягнення 4834891,83 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

від позивача - Колосовський Ю.О.

від відповідача - Бауліна В.О.

В судовому засіданні 12.12.2019 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АКВАТЕРА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 4834891,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порядку регресу несвоєчасно сплатив суму виконаного зобов`язання за договором іпотеки, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача втрати від інфляції та 3 % річних на загальну суму 4834891,83 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/13605/19, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 21.10.2019.

21.10.2019 в підготовчому засіданні оголошено перерву на 21.11.2019 та встановлено позивачу строк на подання відповіді на відзив до 08.11.2019, встановлено відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив до 19.11.2019.

31.10.2019 від відповідача надійшов відзив на позов з додатками. Відповідач у своєму відзиві проти позовних вимог заперечує повністю, мотивуючи це тим, що на його думку, ані договором, ані законом не встановлено строк для відшкодування відповідачем позивачу сплаченої останнім як майновим поручителем суми на виконання основного зобов`язання. А оскільки, позивач не звертався з вимогою про сплату йому коштів саме в порядку регресу, то обов`язок оплати у відповідача не виник, а отже зобов`язання не було прострочено і відсутні підстави для стягнення санкцій за його порушення.

18.11.2019 від позивача найшла відповідь на відзив з додатками.

21.11.2019 представник відповідача в підготовчому засіданні заявила клопотання про залишення відповіді позивача на відзив з додатками без розгляду, у зв`язку з поданням їх з пропуском строку на їх подання.

21.11.2019 в підготовчому засіданні представник позивача не заявив клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив та пояснив причини пропуску строку на подання відповіді на відзив тим, що документи готував не він, та пересиланням документів з одного міста в інше.

Суд протокольною ухвалою залишив відповідь на відзив без розгляду в порядку ст. 118 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 21.11.2019 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.12.2019.

27.11.2019 через канцелярію суду від позивача надійшло пояснення, в яких посилався на рішення суду, яким встановлено наявність у відповідача обов`язку сплати позивачу кошти, які він перерахував як поручитель кредитору боржника. Крім того, позивач вказує, що оскільки, відповідач мав перерахувати кошти позивачу, то в нього виникло грошове зобов`язання і за прострочення його виконання можуть нараховуватись 3% річних та втрати від інфляції, передбачені ст. 625 ЦК України.

В судовому засіданні 09.12.2019 було оголошено перерву до 12.12.2019.

11.12.2019 через канцелярію суду від представника позивача надійшли пояснення у справі № 910/13605/19, в яких позивач вказує, що судом при розгляді справи № 910/22722/17 було встановлено обставини щодо виникнення у відповідача обов`язку сплати позивачу кошти з 24.10.2017 в силу норм закону.

Представник позивача у судовому засіданні 12.12.2019 підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 18.12.2018 у справі № 910/22722/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акватера" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 24977962,00 грн, яке набрало законної сили: між Національним банком України (кредитор) та відповідачем (позичальник) 03.03.2009 було укладено Кредитний договір №19. Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору у рахунок відкритої кредитної лінії кредитор надає позичальнику кредит на суму 5000000000,00 грн. на строк з 03.03.2009р. по 03.03.2010р. зі сплатою 16.5 відсотка річних .

29.05.2014 між Національним банком України (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акватера" (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір №35 .

Відповідно до п. 1 Іпотечного договору №35 цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №19 від 03.03.2009р., із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним та продовжують строк користування кредитом, укладеного між іпотеко держателем та ПАТ "КБ "Приватбанк".

Відповідно до п. 3 іпотечного договору № 35, іпотекою за цим договором також забезпечуються вимоги іпотеко держателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки, якщо витрати на страхування предмету іпотеки зроблені іпотеко держателем; збитків, завданих порушенням умов цього договору та кредитного договору.

Згідно з пунктом 5 іпотечного договору №35 позивач в забезпечення виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором №19 надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно згідно опису, що міститься в додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору, а саме: нежитлова будівля в адміністративній будівлі літ. А-3 на ІІІ поверсі поз. 301-319 прим. ІІІ поз. 1-3 загальною площею 611,00 кв.м.; 1/3 частина прим. V поз. 1-3 загальною площею 28,2 кв.м.; в адмінбудівлі літ. А-3 на мансарді поз. 401-406 прим. ІV поз. 1-3 загальною площею 585,1 кв.м.; 1/2 частина прим. поз. 1-3 площею 30,2 кв.м.;1/2 частина прим. ІІ поз. 1-4 площею 36,0 кв.м., розташована за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова, будинок 27.

Сторони іпотечного договору №35 визначили, що вартість предмета іпотеки складає 24977 962,00 грн. (п. 9 договору).

Відповідно до п. 6, п. 7 іпотечного договору, іпотека за цим договором поширюється також на ту частину предмета іпотеки, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення цього іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. На строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекодавця. Предмет іпотеки використовується відповідно до його призначення.

Відповідно до п. 9 договору, сторони іпотечного договору №35 визначили, що вартість предмета іпотеки складає 24977962,00 грн.

17.08.2017 Національний банк України звернувся до позивача з вимогою №41-0009/57108 щодо усунення порушень за кредитним договором від 03.03.2009 №19. З тексту даної вимоги випливає, що іпотекодержатель вимагав від позивача сплатити заборгованість за кредитним договором №19 в загальній сумі 4406 807568,50 грн та зазначав, що у разі не погашення суми боргу, кредитором буде звернуто стягнення на іпотечне майно.

Відповідно до платіжного доручення № 360 від 24.10.2017, позивач перерахував на користь Національного банку України грошові кошти у розмірі 24977962,00 грн. Призначення платежу: Оплата згідно вимоги N41 - 0009/57108 від 17.08.2017 в обсязі забезпечених зобов`язань по Іпотечному договору N 35 від 29.05.2014 без ПДВ.

13.11.2017 ТОВ Акватера звернулося до ПАТ КБ Приватбанк з листом № 17, у якому останнього було повідомлено про сплату ТОВ Акватера на користь Національного банку України 24977962,00 грн. замість ПАТ КБ Приватбанк , у зв`язку з даною обставиною, відбулася заміна кредитора у зобов`язанні за вимогами у забезпеченому зобов`язанні. Позивач вимагав від відповідача негайно оплатити на користь ТОВ "Акватера" заборгованість за кредитним договором №19 від 03.03.2009 в розмірі 24977962,00 грн., шляхом перерахування їх на вказані новим кредитором реквізити банківського рахунку. Лист був отриманий відповідачем 20.11.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/22722/17 від 18.12.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2019 та постановою Верховного Суду від 04.06.2019, позов ТОВ Акватера задоволено, стягнуто з АТ КБ Приватбанк на користь ТОВ Акватера заборгованість у розмірі 24 977 962,00 грн.

Відповідно до меморіального ордеру № 1671 від 14.08.2019, відповідач на виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/22722/17 від 18.12.2018, перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 24977962,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порядку регресу несвоєчасно сплатив суму виконаного зобов`язання за договором іпотеки, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача втрати від інфляції та 3 % річних на загальну суму 4834891,83 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/22722/17 від 18.12.2018 встановлено, що: Таким чином, враховуючи відсутність в положеннях іпотечного договору від 29.05.2014р. №35 будь-якої встановленої сторонами заборони на виконання іпотекодавцем взятого на себе зобов`язання щодо забезпечення вимог третьої особи за кредитним договором від 03.03.2009р. №19 шляхом сплати грошових коштів на користь останньої в межах вартості предмету іпотеки, зазначені положення чинного законодавства України суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було реалізоване своє право на виконання взятих на себе згідно іпотечного договору від 29.05.2014р. №35 зобов`язань щодо погашення заборгованості відповідача перед третьою особою за кредитним договором від 03.03.2009р. №19 шляхом сплати останньому коштів в розмірі вартості переданого в іпотеку майна, адже саме відповідною вартістю обмежуються його зобов`язання щодо такого забезпечення.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України , господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Оскільки між сторонами даної справи внаслідок укладення кредитного та іпотечного договорів склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою статті 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Відповідно до ст. 42 Закону України "Про іпотеку" боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов`язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними. Якщо інше не встановлено іпотечним договором, у разі коли основне зобов`язання підлягає виконанню частинами, боржник може скористатися правом, встановленим частиною першою цієї статті, один раз на рік або двічі протягом строку дії основного зобов`язання. В разі перевищення цих показників боржник має право припинити реалізацію предмета іпотеки лише шляхом повної сплати решти суми за основним зобов`язанням. Майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов`язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов`язаний прийняти таке виконання. Наступний іпотекодержатель, який сплачує повну суму основного зобов`язання попередньому іпотекодержателю, вважається особою, на користь якої здійснене відступлення прав попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором. Майновий поручитель, який виконав основне зобов`язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

За приписом частини третьої статті 42 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель, який виконав основне зобов`язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Таким чином, статті 11 та 42 Закону України "Про іпотеку" визначають правові наслідки різних ситуацій - задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки (стаття 11 Закону України "Про іпотеку" ) і добровільного повного або часткового виконання майновим поручителем обов`язку боржника (стаття 42 Закону України "Про іпотеку" ).

Тобто якщо основне зобов`язання припиняється внаслідок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, то відбувається заміна особи в зобов`язанні, і майновий поручитель набуває всіх прав кредитора за основним зобов`язанням (частина друга статті 11 Закону України "Про іпотеку" ).

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/22722/17 від 18.12.2018 встановлено, що : Разом з тим, якщо майновий поручитель добровільно виконав повністю або частково забезпечене основне зобов`язання і при цьому не відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки, то майновий поручитель вправі вимагати у боржника стягнення раніше сплаченої суми; це право виникає в силу статті 42 Закону України "Про іпотеку" , і його правова природа є регресною. Судом встановлено, що позивачем у визначеному законодавством порядку було виконано взяте на себе зобов`язання перед третьою особою за іпотечним договором від 29.05.2014р. № 35 шляхом перерахування на користь останнього грошових коштів у розмірі 24 977 962,00 грн., а відтак, в силу приписів ст. 42 Закону України "Про іпотеку" до позивача перейшло право вимагати від боржника відшкодування сплаченої суми у відповідному обсязі (право регресу) .

Отже в рамках розгляду справи № 910/22722/17 судами було встановлено, що вимога ТОВ "Акватера" до АТ КБ "Приватбанк" на суму 24977962,00 грн. є регресною, а тому право грошової вимоги виникло з виконанням іпотекодавцем обов`язку за боржника, сплатою грошових коштів.

Щодо заперечень відповідача, що лист № 17 від 13.11.2017 не підтверджує звернення позивача з грошовою вимогою, в зв`язку з невиконанням якої у відповідача виник обов`язок зі сплати коштів, оскільки, позивачем невірно визначено його право як нового кредитора. Оскільки судом у справі № 910/22722/17 визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні не відбулась, а право вимоги позивача носить регресний характер і не передбачає зміну сторін у зобов`язанні. А тому на думку відповідача у нього не виник обов`язок оплати, оскільки, позивачем не дотримано вимоги норми ст. 530 ЦК України з приводу направлення вимоги про оплату боргу.

Суд відзначає, що позивачем у листі № 17 від 13.11.2017 чітко вказано вимогу позивача до відповідача негайно сплатити кошти у сумі 24977962,00 грн. А тому невірне формулювання позивачем правової підстави для звернення з грошовою вимогою не спростовує тих обставин, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату коштів і не спростовує обов`язку відповідача сплатити на користь позивача кошти у розмірі 24977962,00 грн.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

В будь-якому випадку обов`язок відповідача сплати грошові кошти на користь позивача виник не з пред`явлення грошової вимоги позивачем, а з часткового виконання іпотекодавцем грошових зобов`язань боржника перед кредитором і відповідної норми закону.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 17 від 13.11.2017, яким повідомив про перерахування ним за боржника на користь кредитора суми коштів. Межах взятих на себе за іпотечним договором зобов`язань та просив перерахувати позивачу кошти у розмірі 24977962,00 грн.

Отже грошова вимога була направлена відповідачу з зазначенням про виникнення у відповідача грошових зобов`язань перед позивачем. Позивач просив негайно сплатити йому грошові кошти.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та втрати від інфляції з 28.11.2017 по 13.08.2019.

Як встановлено судами при розгляді справи № 910/22722/17 право регресної вимоги виникло у відповідача перед позивачем в силу закону з огляду на сплату коштів іпотекодавцем на користь кредитора. Позивачем визначено період нарахування санкцій з огляду на направлену ним 13.11.2017 вимогу про сплату та отримання вказаної вимоги відповідачем.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасного відшкодування сплачених позивачем грошових коштів у розмірі 24977962,00 грн. ( в порядку регресу), є грошовим зобов`язанням, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд перевірив розрахунок 3%, здійснений позивачем та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним. З відповідача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 1281061,50 грн.

Суд перевірив розрахунок втрат від інфляції та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним. З відповідача підлягають стягненню втрати від інфляції у розмірі 3553830,33 грн.

Отже, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та доведеними, а позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі на суму 4834891,83 грн.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуюче вищенаведене та беручи до уваги, що відповідачем вчинено порушення господарського зобов`язання, що виявилось у несвоєчасному виконанні регресного зобов`язання, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232- 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (ідентифікаційний код 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Акватера" (ідентифікаційний код 32614130, адреса: 49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22) 3% річних у розмірі 1281061 (один мільйон двісті вісімдесят одну тисячу шістдесят одну) грн.. 50 коп., втрати від інфляції у розмірі 3553830 (три мільйони п`ятсот п`ятдесят три тисячі вісімсот тридцять) грн.. 33 коп. та судовий збір у сумі 72523 (сімдесят дві тисячі п`ятсот двадцять три) грн.. 38 коп..

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 23.12.2019

Суддя І.В. Усатенко