Рішення

від 16.12.2019 по справі 127/26794/19

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/26794/19

Провадження 2/127/3796/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2019 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Власюк І.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту культури Вінницької міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

27.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі.

Вимоги мотивував тим, що з 19.10.2018 року на підставі наказу Департаменту культури Вінницької міської ради № 66-к він працював на посаді директора закладу Вінницька дитяча музична школа № 2 .

В травні 2019 року від керівництва департаменту надійшла пропозиція щодо звільнення з займаної посади за угодою сторін, але він не погодився, тому з червня 2019 року з боку керівництва департаменту почались безпідставні претензії щодо його роботи, здійснювався психологічний тиск і спонукання до припинення трудових відносин. Це негативно вплинуло на стан здоров`я і 05.07.2019 року він звернувся до директора департаменту з заявою про надання щорічної відпустки, проте йому була висунута умова, що відпустка буде надана лише після надання згоди на розірвання трудового договору. Після того він під диктовку написав заяву про надання відпустки з 05.07.2019 року до 20.08.2019 року з виплатою матеріальної допомоги та подальшим звільненням з посади директора. Заяву він не підписав і не поставив дату написання. 05.07.2019 року він був ознайомлений з наказом про відпустку.

Оскільки дата звільнення в заяві зазначена не була, заява не підписана, ОСОБА_1 не сприймав заяву як пропозицію звільнення за угодою сторін, разом з тим, 05.08.2019 року він подав заяву директору департаменту, в якій просив не розглядати його заяву від 05.07.2019 року в частині звільнення і відкликає її, оскільки формулювання причин звільнення - за угодою сторін не відповідає його волевиявленню і було викладене під тиском. У період часу з 21.08.2019 року до 30.08.2019 року він хворів, а 31.08.2019 року вийшов на роботу, однак не був допущений на робоче місце.

28.08.2019 року від Департаменту культури Вінницької міської ради позивач отримав лист, в якому йому було повідомлено, що відповідно до наказу від 05.07.2019 року № 52-к він звільнений за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України і 22 вересня 2019 року є останнім робочим днем, запропоновано одержати трудову книжку. 14.09.2019 року поштовим відправленням він отримав трудову книжку з записом про звільнення за угодою сторін на підставі наказу № 52-к від 05.07.2019 року.

Позивач ОСОБА_1 звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України вважає незаконним, оскільки між ним і роботодавцем не була погоджена дата звільнення, звільнення не відповідає його волевиявленню, тому фактично був звільнений 22.08.2019 року за ініціативою роботодавця в період тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП України та п. 17 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів .

Відповідно до ст. 235 КЗпП України ОСОБА_1 просив поновити його на посаді директора закладу Вінницька дитяча музична школа № 2 і стягнути з Департаменту культури Вінницької міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.08.2019 року по день постановлення судового рішення із розрахунку середньоденної заробітної плати - 700,37 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги і додатково пояснив, що від працівника музичної школи до Департаменту культури надійшла скарга на його дії, тому з квітня 2019 року директором департаменту Філанчуком М. і його заступником почав здійснюватись тиск, висувались безпідставні звинувачення за кожну дію, погрози звільненням, вони вимагали, щоб він сам написав заяву на звільнення. Він пережив стрес, хвилювався за погіршення стану здоров`я, тому 04.07.2019 року приніс до департаменту заяву про надання відпустки із подальшим звільненням, але оскільки ОСОБА_2 був у відпустці заяву залишив у секретаря. Насправді його волевиявлення не було спрямоване на припинення трудових відносин, дати звільнення він не ставив. Перед цим він погодив з бухгалтерією кількість днів відпустки, період роботи, за який надається відпустка і виплату матеріальної допомоги. 05.07.2019 року він був ознайомлений з наказом про надання відпустки і звільнення, але копії наказу не отримував. З 06.07.2019 року він пішов у відпустку, отримав розрахунок при звільненні і матеріальну допомогу. Відкликав свою заяву в частині звільнення 05.08.2019 року за переконанням друзів, учнів і їх батьків, але 28.08.2019 року отримав лист,в якому йому було повідомлено, що відповідно до наказу від 05.07.2019 року він звільнений за угодою сторін. З 21.08.2019 року до 30.08.2019 року він перебував на лікарняному, а коли вийшов на роботу, його не допустили до виконання обов`язків. Оскільки звільнення відбулось поза його волею, в період тимчасової непрацездатності, просив позов задоволити і поновити його на роботі.

Представник позивача ОСОБА_3 підтримав позов, додав, що між позивачем і відповідачем були конфліктні ситуації, роботодавець спонукав ОСОБА_4 написати заяву про звільнення, тому вільного волевиявлення позивача на припинення трудових відносин не було. ОСОБА_1 не мав наміру звільнятись, тому у заяві від 04.07.2019 року спочатку зазначив прохання про надання відпустки, дати звільнення в заяві він не вказав, тому представник вважав, що згоди про припинення трудових відносин між роботодавцем і робітником не було. Оскільки заява позивача від 04.07.2019 року не конкретизована в частині звільнення, звільнення відбулося в порушення п. 1 ст. 36 КЗпП України, тому просив позов задоволити.

Відповідач - Департамент культури Вінницької міської ради подав відзив на позов (а.с. 23-26). Свою позицію обґрунтовував тим, що звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України відбувається за домовленістю між працівником і роботодавцем у строк, визначений сторонами. ОСОБА_1 подав заяву про надання йому частини відпустки (47 календарних днів) та з подальшим звільненням з посади, тому чітко визначив підставу звільнення, а також дату припинення трудових відносин. Згода департаменту підтверджується резолюцією на заяві та виданням наказу 52-К від 05.07.2019 року про надання відпустки із звільненням з 22.08.2019 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомився 05.07.2019 року, про відкликання своєї згоди не заявляв і заперечень з приводу звільнення не висловлював. Лише 05.08.2019 року ОСОБА_1 повідомив про анулювання попередньої домовленості, але згоди роботодавця не було, тому з 22.08.2019 року ОСОБА_1 звільнений. Твердження відповідача про те, що звільнення відбулось з порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України, в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , є безпідставним, оскільки звільнення в такому разі не допускається лише в разі звільнення за ініціативою власника, а не за угодою сторін. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущений місячний строк на звернення до суду з відповідним позовом, оскільки з наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомився 05.07.2019 року, про бажання анулювати попередню домовленість повідомив в заяві від 05.08.2019 року, а останній робочий день - 22.08.2019 року, тому позов також не підлягає задоволенню з цієї підстави.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 підтримала позицію, викладену у відзиві і повідомила, що позивач 04.07.2019 року сам приніс до Департаменту заяву про надання відпустки із подальшим звільненням за угодою сторін, тиску з боку роботодавця не було і належними доказами дана обставина не підтверджена. Відпустка Мостовому О.І. за його бажанням була надана 47 календарних днів з 06.07.2019 року і відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки датою звільнення є останній день відпустки. З позивачем було погоджено дату звільнення - 22.08.2019 року і наступного дня був виданий відповідний наказ. В наказі було зазначено про початок відпустки, її тривалість, дату звільнення і з наказом позивач ознайомився 05.07.2019 року, жодних зауважень не висловлював. Оскільки позивач не надав доказів в підтвердження тиску з боку роботодавця, звільнення відбувалось за взаємною згодою сторін, вважає, що підстав для задоволення позову немає. Крім того, просила звернути увагу, що сам ОСОБА_1 повідомив, що після квітня 2019 року з керівником Департаменту Філанчуком М. він особисто не спілкувався, на момент звільнення керівник був у відпустці, заяву позивач приніс до департаменту вже підготовлену, розрахунок при звільненні він отримав в липні 2019 року. 09.09.2019 року ОСОБА_1 написав заяву про надіслання йому трудової книжки. Вважає, що строк звернення до суду слід рахувати з 22.08.2019 року, коли ОСОБА_1 повідомили в телефонному режимі, що він звільнений і заява від 05.08.2019 року відхилена.

Враховуючи пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Між сторонами виникли трудові правовідносини, тому при вирішенні спору суд застосовує відповідні норми КЗпП України, Закону України Про відпустки .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді директора закладу Вінницька дитяча музична школа № 2 з 19.10.2018 року на підставі наказу № 66-к (а.с. 5).

04.07.2019 року ОСОБА_1 подав заяву в.о. директора Департаменту культури Дерновій О.М. про надання йому частини основної відпустки тривалістю 47 календарних днів з 05.07.2019 року до 20.08.2019 року (включно) за період роботи з 28.08.2018 року по 27.08.2019 року та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення з подальшим звільненням з посади директора відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (а.с. 29).

05.07.2019 року відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки , п. 1 ст. 36 КЗпП України та на підставі заяви ОСОБА_1 від 04.07.2019 року першим заступником директора департаменту Дерновою О. був виданий наказ про надання оплачуваної відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 28.08.2018 року до 27.08.2019 року загальною тривалістю 47 календарних днів з 06.07.2019 року до 21.08.2019 року включно; звільнено ОСОБА_1 22.08.2019 року з посади директора закладу Вінницька дитяча музична школа № 2 за угодою сторін (а.с. 28).

З наказом від 05.07.2019 року ОСОБА_1 був ознайомлений 05.07.2019 року, про що також зазначив на зворотній стороні наказу.

Відповідний запис був внесений до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 12-13).

В липні та серпні 2019 року з ОСОБА_1 був проведений розрахунок при звільненні, виплачена матеріальна допомога до відпустки (а.с. 16).

05.08.2019 року ОСОБА_1 подав до Департаменту культури Вінницької міської ради заяву з проханням вважати дійсною його заяву від 05.07.2019 року лише в частині надання основної щорічної відпустки. В частині звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України ОСОБА_1 заяву відкликав і просив не розглядати як таку, що не відповідала його волевиявленню і була написана під тиском (а.с. 30).

22.08.2019 року Департаментом культури Мостовому ОСОБА_6 було направлене повідомлення про звільнення за угодою сторін і 22.09.2019 року є останнім робочим днем та днем звільнення. Запропоновано одержати трудову книжку (а.с. 6). Згідно реєстру відправлень даний лист був вручений ОСОБА_1 28.08.2019 року (а.с. 7-8).

В судовому засіданні представник відповідача повідомила, що дата в повідомленні 22.09.2019 року - це описка. ОСОБА_1 звільнений з 22.08.2019 року.

В судовому засіданні також було встановлено, що з 21.08.2019 року до 30.08.2019 року, тобто на момент звільнення, ОСОБА_1 хворів, що підтверджується листком непрацездатності (а.с. 9).

Підстави для припинення трудового договору встановлені ст. 36 КЗпП України.

Однією з підстав для припинення трудового договору є угода сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і роботодавцем трудовий договір припиняється у строк, узгоджений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися тільки за взаємною згодою сторін.

День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України можуть бути укладені як у письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву, то в заяві він повинен зазначити, що має намір звільнитися за угодою сторін, і зазначити бажану дату звільнення. Припинення трудового договору за угодою сторін оформляється тільки письмово. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення з посиланням на п.1 ст. 36 КЗпП України і дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін, суди повинні з`ясувати: чи дійсно була домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за згодою сторін (постанова ВСУ від 26.10.2016 року у справі № 404/3049/15-ц).

В постанові від 28.02.2018 року у справі № 761/25946/15-ц Верховний Суд зауважив, що наявність анулювання домовленості про припинення трудових відносин за угодою сторін ще не свідчить про відсутність у працівника згоди на звільнення. На момент подання відповідної заяви працівник бажав припинення трудових відносин, але згодом (на момент припинення трудових відносин) міг змінити свою думку. Потрібно враховувати строк, після завершення якого працівник подав заяву про відкликання заяви про звільнення. Анулювання домовленості про розірвання трудового договору на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України можливо лише за взаємною угодою працівника та власника або уповноваженого ним органу.

В судовому засіданні було встановлено, що на момент подання ОСОБА_1 заяви від 04.07.2019 року про надання відпустки із подальшим звільненням, а також на момент видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 з 22.08.2019 року (дата видачі наказу 05.07.2019 року) і працівник, і роботодавець бажали припинення трудових відносин.

В заяві було вказане бажання ОСОБА_1 про надання йому відпустки з 05.07.2019 року до 20.08.2019 року з подальшим звільненням на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, в наказі від 05.07.2019 року така дата звільнення з урахуванням бажання ОСОБА_1 чітко вказана - 22.08.2019 року, тому суд робить висновок, що між сторонами відбулась домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою з 22.08.2019 року. В момент видачі наказу про звільнення - 05.07.2019 року волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення також було дійсним, він не заявив про анулювання попередньої домовленості щодо припинення трудових відносин за угодою сторін.

ОСОБА_1 було звільнено з роботи саме за цією статтею ще до відкликання ним заяви про звільнення.

Посилаючись в позовній заяві на те, що заява про звільнення за угодою сторін була написана під тиском і під диктовку, позивач не надав належних і допустимих доказів цього, а також не довів неприязне чи упереджене ставлення до нього керівництва департаменту. Сам позивач в судовому засіданні підтвердив, що заяву від 04.07.2019 року він підготував завчасно, попередньо погодивши із бухгалтерією терміни відпустки, і залишив заяву у секретаря директора департаменту, оскільки директор був у відпустці. Він виконав наказ в частині надання відпустки та отримав допомогу при звільненні.

Крім того, суд звертає увагу, що при припиненні трудового договору за угодою сторін, на відміну від звільнення за власним бажанням, можливості відкликання працівником своєї заяви не передбачено. У п. 8 постанови Пленуму ВСУ Про практику розгляду судами трудових спорів зазначено, що анулювання домовленості між працівником і власником підприємства про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП може мати місце лише за взаємної згоди про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Оскільки ОСОБА_1 відкликав заяву про звільнення лише через місяць після видачі наказу про звільнення, не надав доказів про відсутність у нього добровільного волевиявлення на звільнення за угодою сторін, а також враховуючи те, що від роботодавця теж не надійшла згода на анулювання домовленості, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України відбулось за спільним волевиявленням сторін відповідно до вимог чинного законодавства і підстав для визнання наказу від 05.07.2019 року незаконним та поновлення ОСОБА_1 на роботі немає.

Твердження позивача про неврахування відповідачем вимог трудового законодавства про заборону звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, є безпідставним, оскільки за змістом ч. 3 ст. 40 КЗпП України у період тимчасової непрацездатності не допускається звільнення працівника лише з ініціативи власника (за винятком повної ліквідації підприємства), а не за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

Вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від основної вимоги - про поновлення на роботі, тому така вимога також задоволенню не підлягає.

Оскільки в матеріалах справи містяться докази того, що трудову книжку ОСОБА_1 отримав 14.09.2019 року (а.с. 10-11), доказів отримання копії наказу про звільнення немає, строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України, слід рахувати з 14.09.2019 року, тому заява представника відповідача про відмову в задоволенні позову в зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 36, 233 КЗпП України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 247, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту культури Вінницької міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (в редакції закону №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року).

Учасники справи:

-позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

-відповідач - Департамент культури Вінницької міської ради, ЄДРПОУ 02226607, м. Вінниця, вул. Соборна, 59.

Повне судове рішення складене 23.12.2019 року.

Суддя: