Постанова

від 03.03.2020 по справі 127/26794/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/26794/19

Провадження № 22-ц/801/469/2020

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Марчук В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 рокуСправа № 127/26794/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючої: Марчук B.C.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу № 127/26794/19 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту культури Вінницької міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2019 року , ухвалене під головуванням судді Вохмінової О.С. в залі суду о 15.21 год., повний текст рішення суду складений 23.12.2019 року, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся у Вінницький міський суд Вінницької області з даним позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 19.10.2018 року на підставі наказу Департаменту культури Вінницької міської ради № 66-к він працював на посаді директора закладу Вінницька дитяча музична школа № 2 .

В травні 2019 року від керівництва департаменту надійшла пропозиція щодо звільнення з займаної посади за угодою сторін, але він не погодився, тому з червня 2019 року з боку керівництва департаменту почались безпідставні претензії до його роботи, здійснювався психологічний тиск і спонукання до припинення трудових відносин. Це негативно вплинуло на стан здоров`я позивача і 05.07.2019 року він звернувся до директора департаменту з заявою про надання щорічної відпустки. Проте йому була висунута умова, що відпустка буде надана лише після надання згоди на розірвання трудового договору. Після того, він під диктовку написав заяву про надання відпустки з 05.07.2019 року до 20.08.2019 року з виплатою матеріальної допомоги та подальшим звільненням з посади директора. Заяву він не підписав і не ставив дати написання. 05.07.2019 року позивач був ознайомлений з наказом про відпустку.

Оскільки дата звільнення в заяві зазначена не була, заява не підписана, ОСОБА_1 не сприймав заяву як пропозицію звільнення за угодою сторін, разом з тим, 05.08.2019 року він подав заяву директору департаменту, в якій просив не розглядати його заяву від 05.07.2019 року в частині звільнення і, що він відкликає її, оскільки формулювання причин звільнення - за угодою сторін не відповідає його волевиявленню та було викладене під тиском. У період часу з 21.08.2019 року до 30.08.2019 року він хворів, а 31.08.2019 року вийшов на роботу, однак не був допущений на робоче місце.

Зазначає, що середньомісячна заробітна плата позивача на посаді директора закладу Вінницька дитяча музична школа №2 становила 700, 37 грн.

Позивач ОСОБА_1 , звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України вважає незаконним, оскільки між ним і роботодавцем не була погоджена дата звільнення; дане звільнення не відповідає його волевиявленню, тому вважає, що його фактично було звільнено 22.08.2019 року за ініціативою роботодавця в період тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП України та п. 17 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів .

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив поновити його на посаді директора закладу Вінницька дитяча музична школа № 2 і стягнути з Департаменту культури Вінницької міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.08.2019 року по день постановлення судового рішення.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з його недоведеністю та безпідставністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального права, а висновки, які були зроблені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з письмових документів, які містяться в матеріалах справи вбачається три різних дати припинення між позивачем та відповідачем трудових відносин, щодо яких була досягнута згода сторін, проте з даних документів неможливо встановити конкретну дату, щодо якої була досягнута домовленість сторін про припинення трудових відносин.

Також апелянт вказує на те, що відповідно до Закону України Про відпустки , за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Однак, відповідачем, з порушенням норм вказаного Закону, і надання відпустки, і звільнення позивача з роботи, було оформлено одним наказом.

Ще апелянт вважає хибним твердження суду про те, що заява ОСОБА_1 від 05.08.2019 року про анулювання попередньої домовленості сторін про його звільнення, була подана після звільнення з роботи, через те, що звільнення відбулося 22 серпня 2019 року.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що у відповідача не було жодної підстави для видачі наказу №52-К від 05.07.2019 року в частині звільнення його 22.08.2019 року з займаної посади в.о. директора департаменту культури Вінницької міської ради; крім того, волевиявлення на розірвання трудових відносин у позивача не було.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просить суд скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Від Департаменту культури Вінницької міської ради до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно частин першої - п`ятої ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним правовим вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступних обставин.

ОСОБА_1 працював на посаді директора закладу Вінницька дитяча музична школа № 2 з 19.10.2018 року на підставі наказу № 66-к (а.с. 5).

04.07.2019 року ОСОБА_1 подав заяву в.о. директора Департаменту культури Дерновій О.М. про надання йому частини основної відпустки тривалістю 47 календарних днів з 05.07.2019 року до 20.08.2019 року (включно) за період роботи з 28.08.2018 року по 27.08.2019 року та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення з подальшим звільненням з посади директора відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (а.с. 29).

05.07.2019 року відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки , п. 1 ст. 36 КЗпП України та на підставі заяви ОСОБА_1 від 04.07.2019 року, першим заступником директора департаменту Дерновою О. був виданий наказ про надання оплачуваної відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 28.08.2018 року до 27.08.2019 року загальною тривалістю 47 календарних днів з 06.07.2019 року до 21.08.2019 року включно; звільнено ОСОБА_1 22.08.2019 року з посади директора закладу Вінницька дитяча музична школа № 2 за угодою сторін відповідно до ст.3 ЗУ Про відпустки та п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 28).

З наказом від 05.07.2019 року ОСОБА_1 був ознайомлений 05.07.2019 року, про що він зазначив на зворотній стороні наказу. ( а\с 28 зворот).

Відповідний запис був внесений до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 12-13).

В липні та серпні 2019 року з ОСОБА_1 був проведений розрахунок при звільненні, виплачена матеріальна допомога до відпустки (а.с. 16).

06.08.2019 року ОСОБА_1 подав до Департаменту культури Вінницької міської ради заяву з проханням вважати дійсною його заяву від 05.07.2019 року лише в частині надання основної щорічної відпустки. В частині звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України ОСОБА_1 заяву відкликав і просив не розглядати як таку, що не відповідала його волевиявленню і була написана під тиском (а.с. 30).

16.08.19 року за № М-14-72116/01-14 ОСОБА_1 була дана відповідь Департаментом культури Вінницької міської ради на його заяву, подану 06.08.2019 року, про те, що за наявності домовленості між ОСОБА_1 і роботодавцем про припинення трудових відносин за взаємною згодою 22.08.2019 року, саме 22 серпня 2019 року є останнім днем роботи ОСОБА_1 на посаді, ( а/с32).

22.08.2019 року Департаментом культури ОСОБА_1 було направлене повідомлення про його звільнення за угодою сторін і що 22.09.2019 року є останнім робочим днем та днем звільнення. Запропоновано одержати трудову книжку (а.с. 6). Згідно реєстру відправлень даний лист був вручений ОСОБА_1 28.08.2019 року (а.с. 7-8).

В судовому засіданні представник відповідача повідомила, що зазначена в повідомленні дата звільнення - 22.09.2019 року, це описка, з чим погодився суд першої інстанції. ОСОБА_1 звільнений з 22.08.2019 року.

В судовому засіданні також було встановлено, що з 21.08.2019 року до 30.08.2019 року, тобто на момент звільнення, ОСОБА_1 хворів, що підтверджується листком непрацездатності (а.с. 9).

За вказаних обставин, суд першої інстанції керувався нормами ст. ст. 36, 40, 233 КЗпП України; Законом України Про відпустки ; Постановою Верховного Суду України від 26.10.2016 року у справі 404/3040/15-ц та Постановою Верховного Суду від 28.02.2018 року у справі №761/25946/15-ц; п. 8 постанови Пленуму ВСУ Про практику розгляду судами трудових спорів а також нормами ЦПК України та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Такий висновок мотивований наступним.

Підстави для припинення трудового договору встановлені ст. 36 КЗпП України.

Однією з підстав для припинення трудового договору є угода сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України). У разі домовленості між працівником і роботодавцем, трудовий договір припиняється у строк, узгоджений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися тільки за взаємною згодою сторін.

День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України можуть бути укладені як у письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву, то в заяві він повинен зазначити, що має намір звільнитися за угодою сторін, і зазначити бажану дату звільнення. Припинення трудового договору за угодою сторін оформляється тільки письмово. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення з посиланням на п.1 ст. 36 КЗпП України і дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін, суди повинні з`ясувати: чи дійсно була домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за згодою сторін (постанова ВСУ від 26.10.2016 року у справі № 404/3049/15-ц).

В постанові від 28.02.2018 року у справі № 761/25946/15-ц Верховний Суд зауважив, що наявність анулювання домовленості про припинення трудових відносин за угодою сторін ще не свідчить про відсутність у працівника згоди на звільнення. На момент подання відповідної заяви працівник бажав припинення трудових відносин, але згодом (на момент припинення трудових відносин) міг змінити свою думку. Потрібно враховувати строк, після завершення якого працівник подав заяву про відкликання заяви про звільнення. Анулювання домовленості про розірвання трудового договору на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України можливо лише за взаємною угодою працівника та власника або уповноваженого ним органу.

Виходячи з встановлених обставин та практику Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на момент подання ОСОБА_1 заяви від 04.07.2019 року про надання відпустки із подальшим звільненням, а також на момент видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 з 22.08.2019 року (дата видачі наказу 05.07.2019 року), і працівник, і роботодавець бажали припинення трудових відносин.

Так, в заяві було вказане бажання ОСОБА_1 про надання йому відпустки тривалістю 47 календарних днів з 05.07.2019 року до 20.08.2019 року за період роботи : з 28.08.2018 року по 27.08.2019 року з подальшим звільненням з посади відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. (а/с29).

В наказі від 05.07.2019 року дата звільнення ОСОБА_1 вказана - 22.08.2019 року, що відповідає бажанню заявника взяти відпустку за вказаний ним період тривалістю 47 календарних днів, з подальшим звільненням на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.(а/с28).

Далі суд дійшов висновку, що між сторонами відбулась домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою з 22.08.2019 року та, що ця домовленість діяла і на час видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 05.07.2019 року, через те, що того ж 05.07.2019 року він був ознайомлений з Наказом без всяких зауважень з його сторони, а заява ОСОБА_1 про відкликання його ж заяви від 05.07.2019 року в частині звільнення з займаної посади, ним була подана аж 06.08.2019 року, тобто через місяці після видачі оскаржуваного наказу про звільнення та ознайомлення з ним. ( а\с 28 зворот, 30).

При цьому, судом першої інстанції було взято до уваги положення п. 8 постанови Пленуму ВСУ№9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , де вказано, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи чи організації або уповноваженого ним органу про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами, а анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника та обставини про відсутність згоди відповідача на анулювання припинення трудових відносин з ОСОБА_1 22.08.2019 року.

За вказаних обставин та норм матеріального права, суд вважав, що підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді директора закладу Вінницька дитяча музична школа №2 - відсутні і такий висновок суду є обгрунтованим.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд обгрунтував відмову у її задоволенні тим, що вона є похідною від вимоги про поновлення на роботі, яка не підлягає до задоволення, з чим колегія суддів теж погоджується у повній мірі.

Твердження позивача про неврахування відповідачем вимог трудового законодавства про заборону звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, дійсно є безпідставним, оскільки за змістом ч. 3 ст. 40 КЗпП України, у період тимчасової непрацездатності не допускається звільнення працівника лише з ініціативи власника (за винятком повної ліквідації підприємства), а не за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України), як правильно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Таким же безпідставним є посилання на те, що заява про звільнення за угодою сторін була написана позивачем під тиском і під диктовку, оскільки ним не надано належних і допустимих доказів цього, а також не доведено неприязне чи упереджене ставлення до нього керівництва департаменту.

Отже, на думку колегії суддів Вінницького апеляційного суду, рішення суду першої інстанціїї ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки вони суперечать обставинам справи та не грунтуються на діючому законодавсті.

Враховуючи викладене та норму ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду- без змін.

За нормою ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому витрати на судовий збір за подання апеляційної скарги - залишаються за апелянтом.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя: В.С. Марчук

Судді: М.В. Матківська

В.В. Сопрун